ПРО ОРГАНІЗАЦІЮ
     

ПРОЄКТИ
  • Мапи
  • Книги
  • Статті
  • Періодика


  • ОБЛАСНИЙ ПОДІЛ
  • Березівський р-н
  • Б-Дністровський р-н
  • Болградський р-н
  • Ізмаїльський р-н
  • Одеський р-н
  • Подільський р-н
  • Роздільнянський р-н

  • Баштанський р-н
  • Вознесенський р-н
  • Миколаївський р-н
  • Первомайський р-н


  • СТАТИСТИКА




    СПИСКИ НАСЕЛЕНИХ МІСЦЬ


    Новосамарка

    Новосамарка – німецька лютеранська колонія Cофієнталь (Sofientall) Херсонської губернії, Ананьївського повіту, Ставрівської волості (тепер Окнянського району Одеської області). У 1858 році 50 колоністів, які прибули з Бессарабської губернії "побажали оселитися на вільних землях". Німецькі селяни були розміщені на казенній землі, що лежала в семи верстах від містечка Окни. Царський уряд піклувався про німецьких колоністів. Вони на 10 років були звільнені від будь-яких повинностей. Адміністрація звільнила німців-колоністів від поземельних поборів, земський збір був встановлений в мінімальному розмірі. Населення колонії у 1859 році становило 62 особи, у 1887 році - 157 осіб. Колонія заснована у зв’язку з будівництвом неподалік залізниці Одеса-Балта, на будівництві якої і працювали німецькі робітники.



    Фрагмент карти 1914 року

    Спочатку передбачалося виділити колоністам Софієнталя по 30 десятин землі на кожну сім'ю. Однак, такої кількості зручних для землеробства державних земель не було. Поселенці отримали тільки по 15 десятин землі на родину. З огляду на те, що колоністи оказалися бідняками, що не мали коштів, їм видали на кожну сім'ю субсидію по 500 рублів. Німецькі колоністи на новому місці проживання зіткнулися з цілою низкою несприятливих чинників. Несприятливими факторами розвитку були: релігійний та мовний бар'єри у відносинах з місцевим населенням, різниця у рівні господарського і культурного рівня, ментальність. Також великої шкоди завдавали епідемії.

    В колонії Софієнталь знаходився римсько-католицький молитвений дім, великий став і багато криниць. У 1896 році населення (32 двори) становило 219 осіб – 105 чоловік та 114 жінок, в церковній школі навчалось 22 учня – 10 хлопчиків та 12 дівчат. Колоністи з Софієнталя, Вямської та Торосова у 1900 році взяли в оренду 2573 десятин на 8 років в окнянського поміщика князя Анатолія Гагаріна по 7 рублів за десятину. Німецька колонія Софієнталь відрізнялася сильним почуттям колективізму. Так, неврожай покривався грошовою допомогою, а в разі пожежі погорільцю будували будинок; сім'я померлого колоніста надходила в опіці; сироти забезпечувалися особливими вкладами.

    Але невдовзі царський уряд з такою ж легкістю став відбирати даровані колись привілеї колоністам. 4 червня 1871 року був прийнятий Указ Олександра II, який скасував всі привілеї колоністів, що були у них ще з часів Катерини II. Німецькі селяни переводилися під загальне російське управління і отримували статус поселян-власників - точно такий же, що був у селян після їх звільнення від кріпацтва. Все діловодство в німецьких поселеннях переводилося на російську мову. Потом пішов закон від 14 березня 1887 року, яким в 22 західних і південно-західних губерніях іноземним підданим було заборонено купувати права власності, тому що в протилежному випадку вони підлягали примусовому виселенню. 15 червня були видані тимчасові правила про устрій побуту іноземних поселенців, що оселилися в Південно-Західному краї, згідно з яким німці-колоністи, незалежно від підданства, повинні були приписатися до місцевих селянських і міщанських товариств, а німецькі колонії включалися до складу тих волостей, в межах яких вони перебували. Таким чином, було ліквідовано самоврядування німецьких поселень.

    Ці законодавчі акти значно знизили темпи розселення німців і різко змінили їх пільгове становище та змусили відбувати всі повинності поряд з селянами. Антинімецькі закони змушували шукати інші форми заробітку, що в нашому краї було зробити непросто. В цей же час почалася і хвиля еміграції. Згідно із законом 1892 року генерал-губернатору було надано право видавати іноземним поселенцям безкоштовні еміграційні свідоцтва для вільного переселення в інші країни. Отож, не дивно, що майже все німецьке населення у 1912 році емігрувало до США, а напівпустий Софієнталь було заселено нащадками чеських побілогорських євангелістських емігрантів з села Богемки, нині Миколаївської області. Зменшення населення видно і по численності населення Софієнталя: у 1904 році - 230 осіб, у 1911 році - 213 осіб, у 1916 році - 167 осіб.

    Перша світова війна принесла безпрецедентні за своїми масштабами масові мобілізації німців на військову службу не тільки в збройні сили, а й в державне ополчення. У той же час панувала в країні антинімецька істерія, підозрілість, які привели до того, що практично всі німці-призовники піддавалися принизливої дискримінації. Вже з кінця 1914 року їх припинили посилати на західні фронти. Тих же, хто потрапив туди раніше, вилучали і організованим порядком направляли на Кавказький фронт. На сьогодні відомо тільки декілька прізвищ селян, які відправилося з колонії на Західний фронт. Серед прізвищ ми не зустрічаємо німецьких, що підтверджує вищесказане.

    Бондаренко Кирило Карпович - рядовий 400-го піхотного Хортицького полку
    Бондаренко Арсентій Савельйович - рядовий 9-го Туркестанського стрілецьк. полку
    Бондаренко Федір Ілліч - рядовий 5-го стрілецького полку (вбитий 27.09.1916)
    Білецький Григорій Стефанович - рядовий 80-ї Кріп. Ополченської робітничої роти
    Бондаренко Антон Ілліч - рядовий
    Бондаренко Касьян Євдокимович - рядовий 73-го піхотного Кримського полку
    Кадушний Іван Гаврилович - бомбардир 15-ї важкої артилерійської бригади.



    Медицинська книга жителя колонії Софієнталь

    Житель Новосамарки Цабенко Микола Патрентійович у 1967 році поділився своїми згадками про минуле села з кореспондентом газети «Промінь Ілліча» Будучи вже дідусем, він детально описав свої молоді роки. «…. В 13 чи 14 років пішов я на панське поле здобувати нелегкий шматок хліба. Працював не розгинаючи спини рік, другий, а в дома все рівно нестатки, злидні так і лізуть з усіх кутків. А тут ще й чутки ходять, що люди бунтують. Якось, у сусідньому селі в маєтку поміщиці темної ночі спалахнула клуня з зерном. Говорили, що на другий день знайшли неподалік від клуні мертвого арештанта. Наткнувся в темряві на перевернуті в бур’яні борони тай так і стік кров’ю до ранку. Казали, що то був засуджений паном сільський коваль, який нібито втік чи з Одеської, чи з Миколаївської в’язниці. Може то й правда – хто його знає. Так люди тоді говорили. В 1916 році мене, 20-річного хлопця, призвали до війська. Кілька днів ходили з хлопцями по селу у вишиванках, співали пісень, пили сивуху. І діди знімали з сивих голів свої шапки, адже на фронт ідуть, проти «австрійця» та «германця». Всім селом проводжали в далеку дорогу. Плакали дівчата, голосили молодиці й жінки. Потім мене чекали пів року муштри в царських військах та в мокрих, холодних окопах. Десь в травні 1917 року з Москви на фронт приїхала делегація робітників, яка агітувала кінчати з війною, кидати зброю. Цю делегацію невдовзі замінила делегація Тимчасового уряду, яка закликала продовжувати війну. Так ми й служили ».

    Після поранення Микола Цабенко потрапив у госпіталь, з якого його виписали додому. В Софієнталі разом з Євгеном Ткачем, колишнім прапорщиком зайнявся більшовицькою пропагандою. Було організовано молодь в революційні загони, які потім на станції в місті Балта влаштовували заворушення проти влади УНР. Після відступу австрійських військ, загін отримав гвинтівки, патрони та кулемети. У Бірзулі тоді була розташована частина особливого призначення, котра боролась проти влади УНР та її прихильників. Разом з молодшим братом Василем, Микола Цабенко добровільно вступили в цю частину. А через деякий час частину було прикріплено до дивізії Червоного козацтва під командуванням Віталія Примакова. (Хоча Примаков був зятем Михайла Коцюбинського і другом радянського воєначальника Юрія Коцюбинського – це не врятувало його від розстрілу у 1937 році) Цабенко брав участь у розгромі селянських антибільшовицьких загонів під керівництвом Галічевського на Чернігівщині.

    У 1918 році у колоністів Софієнталя нараховувалося 1200 десятин землі. В колонії тоді проживало 140 осіб. 1917 року неподалік від колонії оселились вихідці з Самарської губернії і заснували село Новосамарку. Згодом до них приєдналися українці та молдовани. За спогадами старожила Семена Яковича Мирзи, першим поселенцем, який викопав землянку на місці Новосамарки був Василь Туз. Так, неподалік одне від одного існували два села – Софієнталь та Новосамарка. В 1920 році з частин Херсонської та Подільської губерній було утворено Одеську губернію. Софієнталь з Новосамаркою входять до Ставрівського району Балтського округу і знаходяться там до жовтня 1923 року. У 1924 році була створена Молдавська Автономна Соціалістична Радянська Республіка, в яку увійшов Ставрівський район з колонією Софієнталь та Новосамаркою. В цьому ж році Ставрівський район ліквідовано, а з існуючих Чорно-Олексіївського і Ставрівського був утворений Олексіївський (з 1925 року – Красноокнянський).



    На початку 20-тих років біля Новосамарки з’явився хутір Диканька, який невдовзі з’єднався з селом через приріст населення. Селяни тоді заселили простір між Диканькою та Новосамаркою так, що села просто-напросто об’єднались. Після закінчення громадянської війни Микола Цабенко повернувся додому. Одружився, побудував будинок. А коли 1929 року в село приїхав представник з району і став організовувати колгосп – один із перших до нього записався. Через рік-два колгоспники вже одержували по 60-70 пудів зерна, збудували корівник, придбали корів.

    Жителі Софієнталя та Новосамарки лояльно ставилися до радянської влади, охоче ступали в колгосп, здавали туди свою худобу. Однак багато німців було репресовано в 1937-1938 роках:

    Болінгер Август Фрідріхович, 1908 р.н. - 27 вересня 1938 року розстріляли
    Болінгер Христина Августовна, 1936 р.н. - 1946 примусово вислана в табір
    Вальц Айген Адольфович, 1927 р.н. - 20 травня 1945 року дали 10 років таборів
    Кнехт Вільгельм Августович, 1928 р.н.
    Кнехт Христина Іванівна, 1896 р.н.
    Курле Яків Якович, 1889 р.н.
    Курле Християн Давидович, 1889 р.н. 2 вересня 1937 року дали 10 років таборів
    Лемле Яків Іванович, 1892 р.н.
    Маркель Яків Філіпович, 1881 р.н. - 27 вересня 1938 року розстріляли
    Мергер Христіан Фрідріхович, 1909 р.н.
    Меркель Альвіна Фрідріховна, 1926 р.н.
    Меркель Фрідріх Якович, 1898 р.н. - 2 жовтня 1938 року розстріляли
    Меркель Христіан Якович, 1902 р.н. - 27 вересня 1938 року розстріляли
    Меркель Яків Іванович
    Меркель Яків Якович, 1892 р.н. - 28 вересня 1937 року розстріляли
    Моц Рудольф Іванович, 1911 р. н. - 8 березня 1939 року дали 10 років таборів
    Моц Вільгельм Іванович, 1921 р.н.
    Рау Готліб Христофорович, 1907 р. н. - 27 вересня 1938 року розстріляли
    Рау Іван Христофорович, 1903 р.н.
    Шефер Йоган Йоганович, 1885 р.н.
    Шеффер Генріх Йоганович, 1883 р.н. 29 грудня 1937 року дали 10 років таборів
    Шеффер Іван Іванович
    Шеффер Фрідріх Павлович, 1903 р.н. - 25 вересня 1938 року розстріляли
    Шеффер Йосиф Генріхович, 1886 р. н. - 25 вересня 1938 року розстріляли
    Шмідт Готліб Бернгардович, 1889 р. н.
    Шмідт Йоган Йоганович, 1899 р.н.
    Шок Йоганес Йоганович, 1894 р. н.
    Шок Християн Якович, 1900 р.н. - 29 квітня 1938 року розстріляли
    Шок Кристиян Кристиянович, 1882 р. н. - 9 листопада 1937 року дали 10 років таборів
    Эрленбуш Густав Іванович, 1914 р.н.



    Фрагмент карти 1938 року

    В липні-серпні 1941 року на Красноокнянщині відбулися затяжні бої. 31 липня 1941 року румунські дивізії LIV армійського корпусу зайняли Реймаровку, відкинувши під кінець дня ослаблені частини 30-ї стрілецької радянської дивізії. У розвідувальному зведенні штабу Південного фронту від 5 серпня 1941 року про бойові дії військ противника повідомляється, що 5 серпня ворог зайняв Новосамарку. Район був окупований військами королівської Румунії В роки окупації селяни Софієнталя і Новосамарки займались одноосібним господарством, розводили коней, свиней, корів, курей. У 1943 році населення колонії становить 241особа.

    Багато жителів двох сіл пішли на фронт, боронити свою Батьківщину. Був серед них і хлібороб Микола Цабенко. Хоч і старий був, та все одно взяв до рук знайому «Мосінку». В 1944 році на допомогу батькові на фронт пішов син Іван. Пішов і не вернувся. Склав голову десь в Угорщині. А батько мстив за сина. Дійшов аж до Праги, де й зустрів День перемоги. Потім воював ще з японцями і додому повернувся тільки в жовтні 1945 року. Після війни працював фельдшером, завферми, завгоспом.

    Значна частина новосамарців була нагороджена медалями та орденами за проявлену хоробрість. Антончика Володимира Ануфрієвича, 1923 р.н., 16 травня 1945 року було нагороджено медаллю «За бойові заслуги»



    витяг про подвиг Антончика В.А.

    Житель села Новосамарки, Казак Євгеній Федорович, 1924 р.н., 25 лютого 1945 року був нагороджений медаллю «За відвагу»



    витяг про подвиг Казака Є.Ф.

    Також, в умовах війни часто були випадки, коли радянські солдати потрапляли в полон. Ця доля не обійшла і жителя Новосамарки. Рядовий Гранкін Федір Петрович, 1909 р.н., 4 квітня 1942 року біля міста Вязма потрапив в полон до німецьких військ. Звідти його перемістили з іншими полоненими у військовий табір Straflager X, де було присвоєно особистий номер -148742. Від жахливих умов у таборі, нестачі продуктів і антисанітарії, Гранкін там помирає 22 серпня 1944 року.



    документи Гранкіна з німецького табору Straflager X


    Учасники Другої світової війни та їх нагороди

    Стрелецкий Иван Андреевич 1900, Орден Отечественной войны II степени
    Лопушняк Михаил Епифанович 1914, Орден Отечественной войны I степени, «За боевые заслуги»
    Миргород Иван Гаврилович 1923, Орден Отечественной войны I степени
    Топор Федор Гордеевич 1921, Орден Отечественной войны II степени
    Чашурин Артем Дмитриевич 1912, Орден Отечественной войны II степени
    Черпатюк Павел Антонович 1926, Орден Отечественной войны II степени
    КиртокаВладимир Иванович 1926, Орден Отечественной войны II степени
    Коников Сергей Иванович 1909, Орден Отечественной войны II степени
    Козубская Полина Федоровна 1923, Орден Отечественной войны II степени
    Кульчавый Эдуард Павлович 1916, Орден Отечественной войны I степени
    Яроцкий Иустин Никифорович 1924, Орден Отечественной войны II степени
    Закревский Степан Порфирьевич 1922, Орден Отечественной войны I степени
    Петрак Ярослав Карпович 1919, Орден Отечественной войны II степени
    Григорьев Михаил Яковлевич 1912, Орден Отечественной войны II степени
    Григорьев Михаил Яковлевич 1912, Орден Отечественной войны II степени
    Григорьев Степан Тимофеевич 1925, Орден Отечественной войны II степени
    Дигоран Сергей Кондратьевич 1909, Орден Отечественной войны II степени
    Исадченко Федор Алексеевич 1922, Орден Отечественной войны II степени
    Балашов Михаил Павлович 1921, Орден Отечественной войны I степени
    Барбин Иван Кириллович 1911, Орден Отечественной войны II степени
    Горносталь Демьян Мефодьевич 1911, Орден Отечественной войны II степени
    Жигун Федор Игнатьевич 1913, Орден Отечественной войны II степени
    Затуринский Феофан Семенович 1922, Орден Отечественной войны II степени
    Балаковский Парфентий Яковлевич 1906, Орден Отечественной войны I степени
    Бабин Виктор Спиридонович 1915, Орден Отечественной войны II степени
    Накул Евстратий Сергеевич 1913, Орден Отечественной войны I степени
    Накул Кондрат Сергеевич 1915,
    Нагрибецкий Владимир Петрович 1924,
    Пужайло Степан Иванович 1914, Орден Отечественной войны II степени
    Скибенко Василий Иван 1926,
    Тодорович Николай Теофилович 1918,
    Федоров Никита Маркович 1918,
    Чагоринский Дмитрий Григорьевич 1926, Орден Отечественной войны II степени
    Петлевский Семен Никитович 1914.
    Жаров Александр Яковлевич 1922, Орден Отечественной войны II степени
    Дунский Владимир Васильевич 1917, Орден Отечественной войны II степени
    Волошин Пантелей Федорович 1903, Орден Отечественной войны II степени
    Володин Григорий Иванович 1920, Орден Отечественной войны II степени
    Яценко Дмитрий Филиппович 1912, Орден Отечественной войны II степени
    Кущик Тихон Иванович 1914, Орден Отечественной войны II степени
    Диголу Пантелей Иосифович 1910, Орден Отечественной войны II степени
    Матушевский Василий Родионович 1921, Орден Отечественной войны II степени
    Миргород Михаил Гаврилович 1926, Орден Отечественной войны II степени
    Мирза Василий Семенович 1925, Орден Отечественной войны II степени
    Мирза Иван Антонович 1924, Орден Отечественной войны II степени
    Прокопенко Петр Мефодьевич 1919, Орден Отечественной войны I степени
    Мороз Петр Иванович 1915, Орден Отечественной войны II степени
    Гульпа Алексей Михайлович 1913, Орден Отечественной войны II степени
    Бондарчук Семен Филиппович 1917, Орден Отечественной войны I степени
    Онищенко Анатолий Иосифович 1925, Орден Отечественной войны II степени
    Гузенко Федор Степанович 1917, старшина медслужбы, «За боевые заслуги»

    Під час наступу Червоної Армії у березні 1944 року німецькі колоністи були змушені повертатись на свою історичну Батьківщину. В кінці квітня 1944 року села Софієнталь і Новосамарка було звільнені від окупантів. В центрі села Новосамарки, біля правління колишнього колгоспу, знаходиться поховання солдат, які загинули при звільненні села 30 квітня 1944 року. Після закінчення Другої світової війни почалась відбудова нашого району. Колгоспи неймовірними зусиллями повставали з руїн. В червні 1945 року відновив свою роботу колгосп. Однак, уже восени цього ж року частину німецького населення примусово переселили в Казахстан за підозрою у співпраці з ворогом. У 1947 році село Софієнталь, Новосамарської сільради було перейменовано в Софієвку. Головою артілі у 1948 році був Л. Присяжний, агрономом – Є. Кратохвіль, секретар – В. Сурмієвич, бригадир – Радислав Сідлачек, ланкові – Зіна Онищенко та А. Гофман. 28 лютого цього ж року в Новосамарці збудували олійню, яка обслуговувала колгоспи «50 років Ворошилову» та «П’ятирічка за чотири роки». В 1951році в Новосамарці збудували пологовий будинок. З цього ж року всі колгоспи сіл організувалися в один – імені Жданова. На початку 50-тих років Софіївка та Новосамарка об’єднались в одне село – Новосамарку. У 1959 році до Новосамарської сільради приєднали Антонівську.



    новий будинок механізатора Л. Онищенка. 1967 рік

    В 1960-80-тих роках село, як і зараз, було центром сільської Ради. Тоді воно ще залишалося багатонаціональним – німці, чехи, молдовани, українці. Сільраді тоді підпорядковалися населені пункти Іванівка, Олександрівка, Петрівка. 1962 року село підключили до лінії електропередач Дубосарської гідроелектростанції, в Новосамарці було відкрито вечірню школу, а стаціонарну семирічну перетворили у восьмирічну. У 1963 році головою сільради був Козубський Олександр Олександрович. Рільничо-тваринницький колгосп ім. Жданова мав 5100 га земельних угідь, в т. ч. 3400 га орної землі, 6 млинів, олійню. У 1967 році головою колгоспу став Коритний Кузьма Степанович. Того ж року колгоспними силами було збудовано нові будинки, які отримали колгоспники Анатолій Яришко, Анатолій Шимс, Леонід Онищенко, Борис Кузьмінський. Будинок культури, універмаг, продмаг, правління артілі, сільрада, бібліотека - все нещодавно було тільки побудовано з добротного каменю. Найближчими роками планували збудувати десятирічну школу, колгоспну їдальню, чотирирядний корівник. В селі тільки закінчили укладання тротуарів довжиною в 10 км. Завдяки наполегливій праці, механізатори Анатолій Єришко, Петро Назаренко, Леонід Онищенко збирали по 50 центнерів зерна з гектару. Доярки Тамара Лановенко, Татяна Матушевська та ланкові Людмила Таратунська, Віра Твердохліб, Люба Гармацька – були передовиками в колгоспі.



    С.Закревський, В. Мирза і воєнком В. Соколов (фото 1976 року)

    «Нагороди знаходять солдата» - з такою назвою 10 січня 1976 року вийшла стаття в районній газеті «Промінь Ілліча». Стаття була присвячена В.І. Мирзі - жителю Новосамарки. Василь Іванович Мирза за участь у визволенні Кишинева був удостоєний подяки Верховного Головнокомандуючого. Потім були бої на Віслі, бої за визволення Польші, наступ на Берлін. До Берліна не дійшов - був поранений. На фото районний військовий комісар Володимир Васильович Соколов вручає Мирзі медаль «За відвагу» та медалі, випущені з нагоди 30-ти річчя і 40- річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Такі ж нагороди були вручені колгоспному їздовому Степану Порфировичу Закревському.

    Населення Новосамарки у 1972 році становило 1005 осіб. Тоді директором будинку культури працював Вільгельм Йосипович Гофман, який організував хор для колгоспників. До хору входили: Люба Гермадська, Йосип Картофіль, Людмила Сидорець, вчителі Бабіни Віктор та Людмила. Доярка Т.Н. Яроцька у 1973 році була нагороджена Грамотою Президіума Верховної Ради УРСР. У 1973 році механізатор Йосип Кратофіль отримав орден Трудового Червоного Прапора. Директором будинку культури у 1986 році був В.В. Матушевський. 2 березня 1989 року колгосп ім. Жданова було перейменовано в колгосп «Дружба». Вихідці із Новосамарки ставали визначними людьми і здобували великих досягнень: син колишнього пастуха – Михайло Шаргородський став генералом танкових військ. Валентин Нерівний став капітаном корабля.



    фрагмент карти 1982 року

    На сьогоднішній день Новосамарка розташована за 6 км на південний схід від районного центру. До залізничної станції Чубівка на лінії Одеса—Київ — 23 км. Через село проходить шосе Одеса—Котовськ. Крім школи та бібліотеки в селі функціонує дитячий садок «Берізка».




    Окнянський р-н
    Интерактивные карты
  • OpenStreetMap
  • Яндекс карты
  • Карты Google



  • Вижине (Германсталь / Germannstal)
  • Гавиноси
  • Дігори
  • Довжанка
  • Дубове
  • Малаївці
  • Маяки
  • Нагірне (Марієнберг / Marienberg)
  • Новосамарка (Софіївка / Sofiental)
  • Ставрово
  • Тригради (Фріденсталь / Friedenstal)
  • Топали
  • Цеханівка
  • Чорна
  • Унтилівка



  • Часи минулі

  • Чорнянська волость
  • Ставровська волость
  • Малаєштська-2 (Малаївська) волость
  • Чорнянський район
  • Окни - володіння князів Гагаріних.

  • © КРАЄВЄД 2013-2024        Відкриваємо історію одеського краю