Меню сайта

Область и районы
  • Одесса
  • Черноморск
      (Ильичевск)
  • Одесская обл.
  • Ананьевский р-н
  • Арцизский р-н
  • Белгород-Днестр-й
  • Беляевский р-н
  • Березовский р-н
  • Болградский р-н
  • Великомихайловский
  • Захарьевский р-н
      (Фрунзовский)
  • Ивановский р-н
  • Измаильский р-н
  • Килийский р-н
  • Кодымский р-н
  • Лиманский р-н
      (Коминтерновский)
  • Николаевский р-н
  • Окнянский р-н
      (Красноокнянский)
  • Подольский р-н
      (Котовский)
  • Овидиопольский р-н
  • Раздельнянский р-н
  • Ренийский р-н
  • Саратский р-н
  • Татарбунарский р-н

  • Николаевская обл.
  • Николаевский р-н








  • История края
    А Б В Г Д Е Ж З И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я
    A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z


    ТРИГРАДИ


    Фотознімок Триград з супутника.

    Тригради - німецька лютеранська колонія Фріденсталь (Friеdenstal) Малаївської-2 волості Тираспольського повіту Херсонської губернії (зараз Гулянської сільради Окнянського району Одеської області). Колонія була заснована в долині, на перехресті трьох доріг – трьох грядів, від чого і пішла його назва. Фріденсталь появляється на топографічних картах в кінці ХІХ ст, німецький топограф, який склав детальний план колонії в 1944 році вказує, що село було засновано в 1896 році. Населення колонії 1897 році становило 456 чоловік. Першими поселенцями були ремісники, які займались виготовленням підвод та упряжі. До 1902 року прихожани Фріденсталя відносились до Глікстальської парафії. А починаючи з 1902 року центром стає кірха Бергдорфської євангелічно-лютеранської парафії в колонії Бергдорф, Тираспільського повіту. В 1906 населення зросло до 550 осіб.


    «Список населенных пунктов и некоторые справочные данные по Тираспольскому уезду Херсонской губернии». 1907 год.

    Згодом поселенці побудували в центрі села масштабну храмову споруду – кірху. Будівництво тривало в 1914-1915 роках. Стіни кірхи збереглися до нашого часу, їх може побачити кожен бажаючий, проїжджаючи центральною вулицею села. Хоча дах вже давно прогнив і впав, вапнякові стіни до цих пір мовчазно говорять про колишню велич будівлі. Під кірхою колись було підземелля, з якого велось опалення будівлі. Тепер вхід до підземелля засипаний. До цієї кірхи ходили не тільки жителі села Фріденсталь, а й жителі навколишніх німецьких хуторів.

    Жителі Триград також брали участь в Першій світовій війні:
    Густов Валь Фридрихович - єфрейтор 10-ї Саперної роти.
    Еннір Християн Готлібович - рядовий 3-го Фінляндського прикордонного піхотного полку.
    Еннер Християн Христианович - рядовий Трапезунської військової друкарні.
    Вайлер Петро Петрович - рядовий 98-й Польовій хлібопекарні.


    Медична книга Вайлера П.П. - учасника Першої світової війни.

    На території села до цих пір збереглися будинки перших поселенців, в яких і зараз проживають сучасні жителі Триград. Зберігся й кам’яний місток кінця ХІХ через річку, яка давно вже висохла в південно-західній частині села. В 1918 році поселенці обробляли 2900 деятин землі. Шиллер Франц Петрович згадує: «У середині грудня 1921 роду мене виписали з лікарні в Тирасполі і в слабкому стані відправили в колонію Тригради, де я встав з ліжка лише у кінці березня. Ці три місяці належать до найбільш похмурих днів в моєму житті: важко хворий на інфекційну хворобу, я був в тягар чужим людям, які ставилися до мене вкрай вороже. Мені доводилося бувати весь час у відрядженні по селах. У повіті були українські, російські, молдавські та німецькі школи. Ця робота знайомила мене з побутом і життям українського і молдавського народів, які я до цього мало знав». В 1924 році колонія входить до Красноокнянського району Молдавської АСРР. В 20-тих роках тут було побудовано винний завод, кузню, олійню. Богослужіння в кірхі тривало до 1929 року, допоки з даху зняли хрест і не здали на переплавлення, а в приміщенні розмістили клуб, а потім сільраду і школу. Директором школи спочатку був Кренглін П., після нього – Райфер (репресований в 1937 р. ), вчителями – Ратах В. – історик, Роль І. – математик, Валь З. – біолог. З початку навчання велося українською мовою, поки в 1938 році не перевели на російську. Вивчалась також і німецька мова. До школи, як і зараз, ходили учні з навколишніх сіл – Вижине та Ульянівка.


    Триградська кірха на фото 1941 року.


    Кільбаух Едуард Йосипович (1896-1970) з дружиною Краузе Катериною Йогановною (1898-1981) і дітьми Рангольд (зліва Олександр Кільбаух, 10.11.1919-25.12.1991), Едуардом (1923-1942?) І Емільяном (праворуч, 09.05.1928 - живе в Німеччині). Село Fridenstal, Одеської області, Красноокнянського району 1928 рік.

    В 1929 році в Фріденсталі був організований колгосп ім. Карла Лібкнехта на чолі з Альбертом Шмідтом. Триградська сільська рада тоді налічувала 1703 жителя. Село в районі було електрифіковано другим після Красних Окон. На території села було два млини, які тримали заможні селяни – Стоцький та Шетхель. Обидва були репресовані, а млини в 1937 році перейшли у колгоспну власність. В подальшому, млин Стоцького розібрали, а з будівельного матеріалу побудували школу в сусідньому селі Дністровці. В одному із будинків репресованих було відкрито аптеку та пологовий будинок на 10 місць. Жителі колонії були добрими господарями. Кожен мав підсобне господарство: коні,корови,свині, вівці та птицю. На перше січня 1938 року в Триградах був масло-молочний завод, винний завод, активно працював млин. Крім тракторів, на полях працювало 12 плугів. Плугатарі Вайзерц, Альбрехт, Осфальт щодня виорювали по 1,30 га при нормі в 1,25 га.


    Газета «Соціалістична Молдавія». 16 жовтня 1939 рік.

    Колоністи лояльно ставилися до радянської влади, охоче ступали в колгосп,здавали туди свою худобу. Однак багато жителів було репресовано в 1937-38 роках:
    Альбрехт Отто Петрович, 1913 р.н;
    Бауэр Петро Яковивич, 1895 р.н.;
    Бендер Йоган Георгійович, 1900 р.н.;
    Валлер Іван Петрович, 1899 р.н.;
    Вайзенбургер Йоган Вільгельмович, 1889 р.н.;
    Вольф Едуард Фрідріхович, 1916 р.н.;
    Валь Готгільф Густавович, 1918 р.н.;
    Валлер Іван Петрович, 1899 р.н.;
    Іоган Вайзенбургер Вильгельмович, 1889 р.н.;
    Кільбаух Християн Християнович, 1906 р.н.;
    Кільбаух Едуард Едуардович, 1914 р.н.;
    Кірш Рейнгольд Карлович, 1913 р.н.;
    Кірш Фрідріх Карлович, 1908 р.н.;
    Кірш Еміль Карлович, 1910 р.н.,;
    Коглер Йоган Йоганович, 1906 р.н.;
    Краус Іоган Іоганович, 1922 р.н.;
    Лєнно Емілій Адамович, 1913 р.н.;
    Лєнно Іоган Якубович, 1904 р.н.;
    Ліндеман Фрідріх Якович, 1885 р.н.;
    Нойбауер Іван Якович, 1904 р.н.;
    Прегіцер Йоганн Йоганович, 1899 р.н.;
    Прейгіцер Вільгельм Йоганович, 1903 р.н.;
    Пфайфер Готфрід Якович, 1904 р.н.;
    Рігель Едуард Фрідріхович, 1909 р.н.;
    Рігель Еміль Християнович, 1920 р.н.;
    Рігель Яків Якович, 1908 р.н.;
    Рорер Йоганн Християнович, 1897 р.н.;
    Рорер Християн Християнович, 1902 р.н.;
    Фаут Фрідріх Християнович, 1924 р.н.;
    Шек Йоган Йоганович, 1906 р.н.;
    Шнабель Християн Данилович, 1893 р.н.;
    Шнайбель Йоган Християнович, 1881 р.н.;
    Шнайдер Йоган Йоганович, 1907 р.н.;
    Штоц Християн Вільгельмович, 1870 р.н.;
    Штоц Християн Християнович, 1910 р.н.;
    Штромайер Марія Іванівна 1920 р.н.;


    Газета «Соціалістична Молдавія». 24 жовтня 1939 року.

    З початком Радянсько-фінської війни, мобілізація торкнулася і Молдавську АСРР. Лукавщук Степан Васильович, 1911 року народився в Триградах. У 1939 році був призваний Красноокнянським РВК на фінляндський фронт. Там він зник без вісті.

    В 1940 році була відновлена історична справедливість стосовно територіальної приналежності Триград. 28 червня радянські війська під командуванням Г.Жукова перейшли Дністер і встановили свій контроль над Бесарабією. З приєднанням до СРСР Бесарабії, відпала потреба в існуванні Молдавської АРСР як такої. Вона проіснувала до 2 серпня 1940 року, коли сесія Верховної Ради СРСР ухвалила закон про створення Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки на теренах тої ж таки Бесарабії – історичної і етнічної батьківщини молдавського народу. Долю колишньої Автономної Республіки вирішили швидко – 6 з 11 районів відійшли до Одеської області Української РСР. Так село підпорядкувалося Одещині.

    В липні-серпні 1941 року на Красноокнянщині відбулися затяжні бої. 31 липня 1941 р Дубоссарському напрямку румунські дивізії LIV армійського корпусу зайняли Нові Погреби, Єленівку, Реймаровку, відкинувши під кінець дня ослаблені частини 30-ї стрілецької радянської дивізії (в них залишилося тільки по 200-500 чоловік) з полком 150-ї стрілецької дивізії на рубіж Коржево, Нестерово, Тригради. Командир 30-ї стрілецької дивізії отримав наказ штабу армії з ранку 1 серпня контратакувати і знищити противника в районі Єленівка, Реймаровка, але радянськм військам довелось відступити. У розвідувальної зведенні штабу Південного фронту від 5 серпня 1941 р бойових діях військ противника повідомляється, що в другій половині дня 4 серпня ворог зайняв Гулянку, Тригради, Вижино, Єленівку. Красноокнянщина була окупована військами королівської Румунії В роки окупації селяни Триград займались одноосібним господарством, розводили коней, корів. Було відновлено богослужіння в кірхі. Школу перевели в інше приміщення.


    Бойові дії в липні - серпні 1941 року.

    В кінці серпня 1941 року в Дубоссари прибула группа оберштурмфюрера СС Макса Дрекселя. В останні дні серпня або на початку вересня Дрексель з групою есесівців виїхав з Дубоссар в німецьку колонію Фріденсталь. Там карателі схопили і вивезли в місто п'ятьох німців-комуністів: Енгеля, Мейера, Шмідта і Александера, а також "бургомістра" Фріденсталя Хотцкозека (можливо - Готтскозек). У Дубоссарах їх піддали допитам. Хотцкозека есесівці розстріляли разом з дружиною і двома дітьми, а Енгеля повісили на дереві неподалік місця свого розташування - будівлі міської поліклініки. Були вбиті також Мейер, Шмідт і Александер. У рапорті від 17 серпня 1941 р командування 54-го корпусу німецької армії командувачу 11-ї німецької армії про ексцеси, скоєних румунськими військовими на окупованих східних територіях є опис проведення реквізиції в Триградах - конфісковані 146 коней, цивільному населенню погрожували батогами і рушницями. Також було зґвалтовано жінку під загрозою застосування зброї, в тому числі матері з чотирма дітьми, яка всього за два тижні до цього народила. Згвалтування обох жінок було скоєно солдатами 3-й румунської піхотної дивізії.

    До нашого часу збереглись спогади жителя Унтилівки, Косоловського Григорія Ілларіоновича про тодішні події: «У 1934 році наш радгосп розформували, і батька покликали працювати в сусіднє німецьке село Тригради, в колгосп "імені Карла Лібкнехта". У нашому районі це був самий передовий колгосп і село. Десь за півкілометра від села, німці побудували відмінну вівцеферму, а для нашої сім'ї ще й хороший будиночок. Причому, нам в будинок провели електрику, і навіть радіо, на ті часи це були просто шикарні умови. У Триградах була тільки семирічна школа, тому восьмий клас я закінчував в школі сусіднього села Гулянка. А ще в Триградах я дуже дружив з двома хлопцями. У нас в селі був колгоспний млин, і з сином моториста Валентином Кушніром та з сином приймальником зерна Володею Стратулатом ми дуже міцно дружили. Але потім мене забрали в школу ФЗО, Кушнір пішов в морське училище, а Володя в танкове. І коли я повернувся з війни, то дізнався, що вони обидва так і не повернулися ... Мені сказали, що Володя загинув в Сальських степах... Ось так з нашої трійки друзів залишився тільки я один...
        Зате у мене був яскравий випадок в Німеччині. Під кінець війни в якомусь невеликому містечку, я сидів в нашій ротної полуторці, і раптом навколо машини почав кружляти якийсь цивільний велосипедист. Раз об'їхав, другий, і потім раптом запитує мене російською мовою: "Гріша? Ви часом не Косоловський?" Я хвилину або дві на нього дивився і тільки потім дізнався: "Володя!" Це виявився Володя, Вольдемар Шмідт - син нашого голови колгоспу з Триград, з яким я в дитинстві теж дружив. Ми кинулися обніматися, навіть заплакали... Коли німці прийшли в наше село, то його батькові вони запропонували співпрацювати, але він був переконаним членом партії з 1917 року, ще до війни був нагороджений орденом "Леніна", тому категорично відмовився, і його розстріляли ... А Володі з сім'єю якось вдалося втекти, і потім вони опинилися в Німеччині. Батьки мої спочатку спробували евакуюватися, але німці їх обійшли, і вони змушені були повернутися додому. Румуни, як тільки прийшли, тут же спалили колгоспну кошару і наш будиночок. Тому батьки стали жити на одному хуторі, який був неподалік, і фактично там вони прожили всю окупацію. Батька начебто навіть і не били, але він весь час думав про те, як би краще заховати наших п'ять овець, тому що тільки за рахунок них наша сім'я і виживала. Євреїв в Триградах не було зовсім, а з німцями вийшло так. Я знаю, що коли війна тільки почалася, то частина німців встигла евакуюватися в тил, а частина залишилася. За румунів їх не чіпали, а потім майже всі вони виїхали до Німеччини. І тільки після війни їх повернули, але не до нас, а вже в Казахстан. Так що після війни німців в Триградах вже не залишилося».


    Косоловський Г.І.

    Під час наступу Червоної Армії у березні 1944 року німецькі колоністи були змушені повертатись на свою історичну Батьківщину. Під час боїв на Дністрі вони неодноразово потрапляли під бомбардування, ставали жертвами перехресного вогню. На річці Прут чоловіків було відправлено рити окопи, жінок з дітьми та старих людей румуни відпустили. Довгий час вони добиралися назад, до рідного дому. Деякі з чоловіків повернулись додому тільки після перемоги. Після відступу німецькі війська зруйнували в селі млин, пошкодили кірху. 5 квітня 1944 року село Тригради було звільнене від окупантів. Почалась відбудова села. В 1945 році відновив свою роботу колгосп на чолі з Дамером А. Однак, уже восени цього ж року німецьке населення насильно переселили в Казахстан.


    Райнгольд Альбрехт.

    Цікава доля лікаря-хірурга, першого на Таймирі кандидата медичних наук Романа Альбрехта, який з 1955 по 1967 рр. працював в Дудинці. Альбрехт Райнгольд (всі звали Романом) Петрович. Народився в 1918 в с. Тригради. У 1939 р він вступив на навчання до Саратовського медичного інституту, а у 1941 році був висланий до Сибіру. Вже на спецпоселенні йому вдалося завершити освіту в Красноярському медичному інституті і отримати кваліфікацію лікаря-хірурга. В 60-ті роки, він завідував хірургічним відділенням окружної лікарні і працював над проблемою загоєння закритих переломів в умовах Заполяр'я. Помер 1983 року в Душанбе.

    У 1946 році колгосп перейменували на ім. Молотова, а головою став Головатюк Є.Т. В цьому ж році в Триградах було створено машинно-тракторну станцію (МТС), директором якої став Швець Я.П., головним агрономом – Кучеренко Н.Є., головним механіком – Максимець Л.Т., бухгалтером – Сучак М.В. Пусті будинки заселяли переселенці з району та навколишніх сіл, адже працівникам МТС давали продовольчі картки. Багатьох насильно виселяли до Росії. Так, Костьев Павло Пантелійович 08.07.1947 р. н. потрапив до Новосибірська. Також в село примусово переселили людей з Західної України, які підтримували бійців УПА. Поряд з ними проживали і росіяни: Железняк Ф.І., Дударев В.М., Накул П. В., Кучук Ф.М., Веретковщук М.Ф. та ін. МТС мала 22 трактори, 7 молотарок та 4 машини. Ними обробляли землю навколишніх сіл: Дністровці, Вижино, Реймарівка, Гулянка. У 1948-54 рр. головою колгоспу був Калашников В.В., а в 1954-57 рр. – Степовий С.А.


    Газета «Сталінський шлях» 8 вересня 1949 рік.

    Продовжував працювати винний завод під керівництвом Контрашвілі Г.І., спеціаліста з Красних Окон. Винзавод переробляв виноград, який привозили з навколишніх сіл. Для працівників був побудований окремий гуртожиток. Продукцію продавали в Окнах, Котовську, Одесі та на місцевих ярмарках і базарах. Місцеву лікарню реорганізували в дільничу. ЇЇ розширили на 35 ліжок за рахунок звільнених німцями будинків. Крім пологового будинку і аптеки, діяв терапевтичний відділ. У зв’язку з цим збільшилася кількість лікарів, санітарок, з’явився завгосп, кочегар, кухар – Пастіка Г, сторож. Обов’язки головного лікаря виконувала фельдшер Думік Ганна Федорівна, жителька с. Реймаровка. Санітарами працювали Піструїл Ф., Коваль М. У школі після війни директором став Швець А.Я., заступником – Кузнець М.Й. Після переведення Швеця в районний відділ освіти, директором в 50-х рр. став Кузнець М.Й., житель с. Чорна. Школа розмістилася в хатах, що пустували після переселення німців. До школи ходили діти з сіл Вижино, Дністровці, Ульянівка, Карицьке, Бринзя.

    В 1958 році МТС закрили, колгосп ім. Молотова приєднали до колгоспу «Іскра» в с. Гулянка. Туди перенесли і правління. З 1958 по 1968 рр головою колгоспу працював кушнір В.Д. - житель с. Малаївці. Після закриття МТС в Триградах відбулася перша післявоєнна міграція населення. Село покинули більшість працівників МТС. Опустілі хати в 60-ті рр. заселили пересенці з Молдови: Гургіші, Сібєви, Урсули, Верлани. Поступово село перетворилося в бригадне. На його території у 60-70-тих рр. діяли тракторна бригада, вівцеферма. Бригадиром комплексної бригади був Дударев В.М, бригадиром тракторної бригади – Стратулат П.П., зав. Фермою – Лозанов В.А., зав. вівцефермою – Лупша Г., вівчарем –Славінський. До села Гулянка перенесли також сільську раду. В 1944-47 рр. головою сільради був ветеран Другої Світової війни – Кучук П., а після нього працював Куропятник, який в 1951 році переїхав в село Новоселівку, Косівської сільради Котовського району. З 1951 по 1966 рр. сільраду очолив Отінов Пилип Якович.




    Лютеранська кірха в Триградах. Сучасний стан.

    Працювала у повоєнні роки молочарня, яка була розташована в одній з німецьких хат. Спочатку її керівником була Вакуленко Надія, а з 1967 р. - Ісаєв Михайло. На молочарні переробляли молоко з навколишніх сіл, а готову продукцію: масло, сир, бринзу та морозиво доставляли в районний центр. «Умови праці були важкими, в приміщенні завжди холодно та мокро. Молока було дуже багато, за один день виробляли по 12-18 бідонів вершків», - згадувала колишня робітниця Марія Гончарук. Також на молочарні працювали Ісаєва Антоніна, Костєва Ніна, Горуля Мальовина та ін. Навесні 1964 року силами Триградської молоді почали будувати новий клуб. Керував роботою Дударев В.М. Першою завідуючою клубу стала Гринькова В.С в 1965 році. Крім клубу була побудована нова аптека, де першим завідуючим став Поліщук Павло Іванович. Аптека проіснувала до 1972 року, а потім на її місці відкрили фельшердсько-акушерський пункт. Там працювали Кир’якова Л.О., Коверняга Л.О., Думік Г.Ф.


    Дікусар Г.І.

    На 1968 рік Триградський винзавод успішно виконував свої функції, працюючи безперервно. Але колгоспники почали знищувати всі навколишні виноградники, віддаючи перевагу зерновим культурам. Виноград стали постачати все менше. В 1975 році завод припинив свою діяльність. На його території заснували птахоферму, яка проіснувала до 1982 року. Зав. фермою був Железняк Ф.І. В 1969 році почали будувати дитячий садочок, який добудували тільки у 1986 році. Працював він не довго і на поч. 90-х рр. був закритий. Рідний колгосп «Іскра» прославив житель Триград Дікусар Георгій Іларіонович. В 25 років, залишившись без ніг, він став вправним комбайнером. Незважаючи на труднощі, Дікусар Г.І. показував найкращі результати в бригаді, за що його фото не раз було на дошці пошани колгоспу, а самого ставили за приклад колегам.

    З розпадом Радянського Союзу розпався і колгосп «Іскра». Він був реорганізований в колгосп «Перемога» на чолі з Осовським В.Ф. Колгосп забезпечив будинками переселенців з Чорнобильської зони: сім’ї Костюків, Павлюків, Нікітіних. Зав.фермою на той час було призначено Лучка С.К., зав. вічарнею – Солоненка В.Г. З масовою хворобою овець, вівцеферма була невдовзі закрита. В 1993 році головою колгоспу став Шишканюк В.І., а в 1996 році його змінив Поляков О.В. За ініціативою Полякова в 1998 році колгосп реорганізували в Товариство з Обмеженою Відповідальністю (ТОВ), засновниками якого стали Поляков О.В., Кутіс К.П., Горуля А.П., Лучко С.К., Стратулат В.П.

    В 2001 році в селі добудували нову школу. Учні та вчителі змінили старі тісненькі будиночки на просторні класи з паровим опаленням. В нову школу також переїхала сільська бібліотека, в якій на сьогоднішній день працює тільки одна людина – Полякова Світлана Станіславівна. Крім школи, під дахом будівлі розміщується також дитячий садочок «Сонечко». Разом з школою вони становлять Триградський навчально-виховний комплекс (НВК). З 5 жовтня 1987 року по серпень 2015 рік посаду директора займав Плотник Іван Йосипович. Заступником директора була Поліщук Лілія Опанасівна. В 2015-2016 навчальному році в.о. директора був Жосан С.І, житель села Чорна. З 2017 року директором НВК призначено Поліщук Л.О.

    Крім школи, в селі на сьогоднішній день діють три магазини, відділення Укрпочти, трансформаторна підстанція і Фельдшерсько-акушерський пункт (ФАП), під керівництвом молодого спеціаліста Павлюка В’ячеслава, який проводить долікарську первинну медико-санітарну допомогу в сільській місцевості.



    © Сергій Жосан

    Написано на основі матеріалу з Триградського НВК. 2017 р.



    Окнянський р-н
    Интерактивные карты
  • OpenStreetMap
  • Яндекс карты
  • Карты Google



  • Чорна
  • Тригради (Фріденсталь / Friedenstal)
  • Вижине (Германсталь / Germannstal)
  • Новосамарка (Софіївка / Sofiental)
  • Нагірне (Марієнберг / Marienberg)
  • Унтилівка



  • Часи минулі

  • Чорнянська волость
  • Ставровська волость
  • Малаєштська-2 (Малаївська) волость
  • Чорнянський район
  • Окни - володіння князів Гагаріних.

  • community@kraeved.od.ua        КРАЕВЕД © 2013-2018        Открываем историю одесского края