ПРО ОРГАНІЗАЦІЮ
     

ПРОЄКТИ
  • Мапи
  • Книги
  • Статті
  • Періодика


  • ОБЛАСНИЙ ПОДІЛ
  • Березівський р-н
  • Б-Дністровський р-н
  • Болградський р-н
  • Ізмаїльський р-н
  • Одеський р-н
  • Подільський р-н
  • Роздільнянський р-н

  • Баштанський р-н
  • Вознесенський р-н
  • Миколаївський р-н
  • Первомайський р-н


  • СТАТИСТИКА




    СПИСКИ НАСЕЛЕНИХ МІСЦЬ


    Окни - володіння князів Гагаріних

    Селище Окни вперше зустрічається на карті 1750 року. Його назва походить від молдавського слова «окна», тобто джерело, струмок. Ця місцевість колись була багата саме на такі джерела, що не замерзають взимку. Деякі джерела досягали в діаметрі 6-7 метрів. Більшість джерел було закрито з 1812 по 1830 роки. У 1973 році був закрито джерело, яке било у висоту на 6 метрів. В 1791 році в селі проживало 35 сімей. Через 2 роки тут вже налічувалося 238 жителів. Річка Ягорлик ділить селище на дві частини – північну і південну. Північна частина на початку заснування входила в склад Польщі, південна – до Туреччини. Село називалось «молдавським», бо першими поселенцями були вихідці з Молдови. Проте, уже в цей період серед жителів налічувалося чимало українців, росіян, поляків. Одні з них втекли сюди від кріпацької неволі з центральних губерній Росії, України, з Польщі, інших згодом переселили молдавські поміщики, яким дарували тут угіддя.


    Скарлат Дмитрович Стурдза (1750-1816) — молдавський боярин, перший офіційний власник села Окни.

    Під впливом земельної тісноти багато молдован спочатку намагалися влаштуватися в Польщі (в нашому випадку - північна частина Окнянщини), потім перейшли Ягорлик, де заснували господарства. Ось, наприклад, уродженець села Оргіїв Молдавського князівства Стефан Бухнібог. Під час війни 1787-1791 рр., коли російські війська, зайнявши лівий берег Дністра, рушили через Бендери на Ізмаїл, він прийшов на Ягорлик в розорене тоді татарами селище Окни. Коли ж жителям оголосили, що землі, на яких вони живуть, віддані поміщику Стурдзе, селяни хотіли розійтися, але титулярний радник Кирста Мануйлов їх до того не допустив, переконуючи їх залишитися в селищі з обіцянкою, що вони будуть жити на вольності молдавській, і будуть мати право переходити з місця на місце.

    Селяни погодилися на такі умови, сподіваючись, що їх поселення залишиться казенним (державним), так як лежить воно біля великої дороги і завжди займалося проходящими військовими командами, як і інші казенні селища. Опісля приїхав в село Окни поміщик Скарлат Стурдза й підтвердив зроблену Кирстою постанову і записав поселенців за собою в ревізію. Після смерті Скарлата село Окни перейшло до його сина Олександра. Через деякий час село й потрапляє в власність князів Гагаріних.


    Олександр Скарлатович Стурдза (1791-1854).


    Марія Олександрівна Стурдза (1821-1890).

    Гагаріни - древній княжий рід, який веде свій початок від князів Стародубських, родоначальником якого був Іван Всеволодович, син великого князя володимирського Всеволода Велике Гніздо. Один з ярких представників цього роду був Гагарін Григорій Іванович, дипломат, посол Російської імперії в Римі, Мюнхені, Вашингтоні. Його син, Євгеній Григорович (1811-1886), в 1838 році одружився на бессарабській княгині Марії Олександрівні Стурдзе. Невдовзі в якості приданого містечко Окни переходить до Гагаріних. За волею батька Марії, Олександра Стурдзе, тільки старший його внук мав право носити подвійне прізвище «Гагарін-Стурдзе». Ним і став народжений в 1839 році Григорій Євгенович.


    Будинок князів Гагаріних в Окнах.

    В 1858 році, княгиня Гагаріна, передбачаючи наближення реформи про відміну кріпосного права, щоб зберегти власність на землю, звільняє 94 селян-кріпаків, переводячи їх у статус міщан. Таким чином, окняни були приписані до міст Ананьєва, Дубоссар та Кишинева. Ті ж, хто бажав займатись сільським господарством, повинні були сплачувати чинш (податок) грошима чи натурою. У 1873 році селянам була поставлена ще одна вимога — платити податки за присадибну ділянку. Люди не погодились і звернулись зі скаргою на княгиню до суду. Почався тривалий судовий процес, який завершився рішенням: 52 сім'ї селян, колишніх кріпаків, виселити з їхніх будинків. Близько півтора місяця селяни жили в полі за селом, просто неба, потім самочинно повернулися до своїх будинків. У 1882 році конфлікт продовжився. В Окни прибув судовий пристав, натовп жінок його оточив і примусив відмовитися від виконання рішення суду. Земельні непорозуміння тривали 30 років.

    20 червня 1844 року в родині Гагаріних народжується другий син – Анатолій. Князь Анатолій Гагарін ніс службу Балтським повітовим керівником дворянства (1872-1872), почесним мировим суддею Балтського мирового округу, був директором одеського Маріїнського дитячого притулку (1878-1891). В подальшому, князь Анатолій Гагарін був у складі міністерства землеробства і землевлаштування, почесним мировим суддею Ананьївського мирового округу, співзасновником Імперської Російської спілки садівництва. Все своє життя Анатолій Євгенович збирав картини відомих художників, Жовтневі події 1917 року змусили окнянського поміщика, князя Анатолія Гагаріна втікати до Одеси, захвативши з собою тільки найнеобхідніше. Колекція картин князя, де знаходилися полотна відомих художників – Брюллова, Макарова, Лампі так і не була вивезена, так як князь розраховував повернутися. Серце в старого князя не витримало і він разом з дружиною Марією Сологуб помер від нервового стресу в Одесі в 1917 році. Шукали батьківські картини і сини князя, зокрема Володимир, котрий повернувся в Окни в 1918 році з австро-німецьким гарнізоном, але пошуки були марні. Крім містечка Окни, князь Гагарін володів с. Колосовка, Ананьївського повіту, селами Комишове, Тепле, Миколаївка, Петровського повіту Саратовської губернії.


    Родовий герб Гагаріних.

    В подальшому Гагаріни придбали будинки і дачі в м. Одесі. Окнянські князі володіли будинками в Аркадії, через що тепер ця частина Одеси називається Гагарінським плато. 18 вересня 1870 року князь Анатолій в селі Луїзіно-Фатіївка, Дмитріївського повіту Курської губернії одружується на графині Марії Володимиривні Сологуб (1851-1917), дочці відомого расійського письменника. Марія Сологуб володіла декількома маєтками в Подільській та Херсонській губерніях, так що статки князя Анатолія побільшали в рази. В 1871 році в родині Гагаріних народилася донька Софія. Прожила вона не довго, і в 1896 році помирає в Каннах в чині фрейліни. В 1876 році в Окнах народжується син Євгеній. Життя вихованця морського кадетського корпусу теж було коротке. Він, як і його сестра помирає в Каннах, 1 січня 1895 року. Скоріш за все, діти Гагаріних захворіли, і були відправленні на лікування в Францію, де і померли. В 1881 році в Анатолія та Марії народжується син – Михайло. Доля дарувала йому довге життя. Михайло Анатолійович Гагарін був одружений в 1909 році на Софії Михайлівні Раєвській, до революції 1917 року проживав під Ялтою в маєтку Карасан. Михайло помер 1964 року і похований в Брюселі на кладовищі Іксель. Довге життя прожив ще один син Анатолія та Марії - князь Анатолій Гагарін. Анатолій Анатолійович досяг великого успіху в військовій справі, був полковником Кавалергардського полку, учасник Білого руху. За бойові заслуги був нагороджений кількома орденами, в тому числі орденом св. Анни 4-го ступеня з написом «за хоробрість».


    Князь Анатолій Анатолійович Гагарін (1876-1954)

    Брав участь в 1-му Кубанському поході. На початку 1920 року евакуювався з Одеси на пароплаві «Грегорі». В еміграції у Франції помер в 1954 році в Ніцці. Похований на кладовищі Кокад. Був одружений на Тетяні Михайлівні Бодіско, мав дочку Тетяну (1915-1988).

    22 липня в 1887 року в Карантинно-Портовій церкві в Одесі були хрещені близнюки Георгій (Юрій) та Володимир, народжені в Анатолія та Марії Гагарніних 27 червня. Князь Георгій помер 1901 (за іншими даними в 1917) року. Його брат-близнюк Володимир в подальшому став Титулярним радником, закінчив Імператорський Олександрівський ліцей, Санкт-Петербургський університет, Агрономічну школу в Бонні. Мав освіту інженера-механіка. Володимир перебував на службі лейтенантом Чорноморського флоту з 1907 по 1909 рр.


    Успенська церква в Окнах, побудована 1847 року княгинею Марією Гагаріною і поміщиком Москальовим

    Після служби обіймав посаду чиновника Головного управління земле влаштування і землеробства. З 2 березня 1913 року Володимир Гагарін обіймає посаду голови дворянства в Подільській губернії. З початком Першої світової війни Володимир Анатолійович пішов на фронт добровольцем - прапорщиком в Морське відомство. 27.04.1915 був нагороджений орденом Станіслава ІІІ ст., пізніше став Георгіївським кавалером. В 1917 році помирають батьки Володимира. Їх ховають в сімейному склепі в церкві Святого Воскресіння на Середньому Фонтані в Одесі. Нажаль, склеп був зруйнований в 20 рр. ХХ ст.. З 1919 року Володимир Гагарін воює в французькій ескадрі під Одесою проти більшовиків. Після поразки Антанти Володимир емігрує до Франції. За кордоном Гагарін купує невеличкий маєток в Аннібе в Альпах, де займається садівництвом.

    21.04.1920 року в Лондоні Володимир Гагарін одружується на Марині Шереметьєвій. Через рік у них народжується син Георгій. В вересні 1922 року в родині Гагаріних народжується донька Марія, яка помирає через декілька днів. Через деякий час Володимир лишається і дружини. Дружина Володимира та донька поховані в Ніцці. 12.11.1927 року Володимир одружується на Марії Всеволодівні Бєльській – своїй двоюрідній племінниці. В подальшому в Гагаріних народилось три доньки – Єлена(1929), Марія-Єлизавета(1931) та Марія-Магдалена (1940). В 1933 році Володимир Гагарін отримав французьке підданство. Наприкінці 30-тих рр. родина Гагаріних переїздить в Марокко, де князь Володимир стає управляючим цитрусових плантацій. Його син Георгій був прапорщиком 23-го полку Колоніальної піхоти. Військове навчання князь Георгій проходив в Шершелі (Алжир), де закінчив офіцерську школу в званні юнкера.


    Князь Георгій Володимирович Гагарін (1921-1945)

    16 лютого 1945 року князь Георгій Гагарін був убитий при штурмі міста Оберкірх в Ельзасі. Був посмертно нагороджений Військовим Хрестом з пальмами та медаллю “ За хоробрість”. Отримавши звістку про смерть сина, Володимир Гагарін зібрався поклонитись могилі сина. На судні, що йшло до Франції, князь Володимир Гагарін уступив свої місце хворій жінці і вісім суток провів на палубі, де захворів на тиф. 20 березня 1945 року Володимир помирає. Побувати на могилі сина йому так і не довелось. Князя Володимира Гагаріна поховали на російському кладовищі Сент-Женев’єв де Буа під Парижем.


    (Маша Меріль) княжна Марія-Магдалина Володимирівна Гагаріна, французська актриса, продюсер, 1940 р.н.

    Через рік в 1947 році Анна Воронко та протоієрей Борис (Старк) перевезли останки Георгія в Сент-Женев'єв-де-Буа, де поховано поруч з могилою батька. Вдова і дочки від другого шлюбу князя В. А. Гагаріна знову повернулися до Франції. Дружина Володимира – Марія, прожила довгий вік. Вона померла 1993 року і похована біля чоловіка з сином. Одна з дочок Володимира Анатолійовича - Єлена стала монтажером фільмів, в тому числі франко-російських: «Самостійне життя», «Підмосковні вечори», «Курочка ряба». Єлизавета Володимирівна - аташе зарубіжної преси кінокомпанії Twentieth Century Fox в Парижі. Третя дочка Марія Магдалина - відома французька актриса театру і кіно Маша Меріль.


    Джерела:


    1. Жосан Сергій. Забута династія Гагаріних // Красноокнянський вісник. серпень 2015.
    2. Історія міст і сіл Української РСР. Одеська область. — К.: УРЕ АН УРСР, 1969. — 911 с.


    Сергій Жосан.
    Окнянський р-н
    Интерактивные карты
  • OpenStreetMap
  • Яндекс карты
  • Карты Google



  • Вижине (Германсталь / Germannstal)
  • Гавиноси
  • Дігори
  • Довжанка
  • Дубове
  • Малаївці
  • Маяки
  • Нагірне (Марієнберг / Marienberg)
  • Новосамарка (Софіївка / Sofiental)
  • Ставрово
  • Тригради (Фріденсталь / Friedenstal)
  • Топали
  • Цеханівка
  • Чорна
  • Унтилівка



  • Часи минулі

  • Чорнянська волость
  • Ставровська волость
  • Малаєштська-2 (Малаївська) волость
  • Чорнянський район
  • Окни - володіння князів Гагаріних.

  • © КРАЄВЄД 2013-2024        Відкриваємо історію одеського краю