Меню сайта

Область и районы
  • Одесса
  • Черноморск
      (Ильичевск)
  • Одесская обл.
  • Ананьевский р-н
  • Арцизский р-н
  • Балтский р-н
  • Белгород-Днестр-й
  • Беляевский р-н
  • Березовский р-н
  • Болградский р-н
  • Великомихайловский
  • Захарьевский р-н
      (Фрунзовский)
  • Ивановский р-н
  • Измаильский р-н
  • Килийский р-н
  • Кодымский р-н
  • Лиманский р-н
      (Коминтерновский)
  • Николаевский р-н
  • Окнянский р-н
      (Красноокнянский)
  • Подольский р-н
      (Котовский)
  • Овидиопольский р-н
  • Раздельнянский р-н
  • Ренийский р-н
  • Саратский р-н
  • Татарбунарский р-н
  • Тарутинский р-н

  • Николаевская обл.
  • Николаевский р-н
  • Очаковский р-н








  • История края
    А Б В Г Д Е Ж З И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я
    A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z



    Одеська область

    ДРЕВНОСТІ ЧОРНЯНСЬКОЇ ЗЕМЛІ


    Село Чорна – одне з найбільших та найстаріших сіл Окнянщини. За період свого існування воно було фільварком Речі Посполитої, волосним центром Подільської губернії, районним центром Молдавської Автономної республіки та Одеської області. І якщо останні періоди села достатньо вивчені в історичному сенсі, то перші 50 років села залишаються для нас таємницею. На території села до нашого часу збереглися 2 старовині стовпи з дикого ракушняка, які й відносяться до того невідомого періоду історії села. Перший стовп, більше метра у висоту, правильної форми, знаходиться на роздоріжжі вище колишньої сільської бані. Цікавий він тим, що з трьох сторін на ньому вибитий хрест мальтійського типу, і з четвертої сторони – християнський хрест. Ніяких написів на стовпі немає, що ускладнює його ідентифікацію. За думкою протоієрея, голови департаменту архітектури і церковного живопису Митрополії Молдови Маноле Брихунця, такі стовпи ставили на місцях старих кладовищ, щоб їх не оскверняли. В селі ж збереглась легенда про цей стовп. Кажуть, що колись давно, на цій дорозі загинула наречена, яка їхала до церкви на вінчання. Вбитий горем наречений і поставив цей стовп.

    Безіменний стовп з хрестами по бокам

    Через декілька садиб нижче цього стовпа стоїть другий стовп з подібним хрестом мальтійського типу, посеред городу родини Порожнюк. Під час оранки стовп було неодноразово пошкоджено плугом, судячи зі слідів на ньому. Що цікаво, цей стовп являється могильним, про що свідчить напис на ньому. Переклад, який зробив вищевказаний Маноле Брихунець, говорить нам наступне: ЗДЕСЬ (ОПОЧИВАЕТ РАБ БОЖІЙ) АНДРЕЙКО СЫН МАДФЕЯ МИРЗАКА (РОКУ БОЖЕГО) 1744. Наявність цієї могили неподалік стовпа з 4-ма хрестами по сторонах підтверджує думку шановного Маноле про існування тут кладовища в давнину, можливо, першого кладовища Чорної – а дату можна тепер вважати першою відомою датою в історії села.

    Надмогильний стовп Андрія Мирзака 1744 року з садиби Олексія Порожнюка

    Середина XVIII століття в історії Окнянщини – це період, коли на старовинних картах та в старовинних документах починають з’являтися перші згадки про села краю. До нашого часу збереглися тільки короткі відомості про ті далекі події в різноманітних джерелах. Тільки об’єднавши їх воєдино, можна уявити загальну картину заселення нашого краю. Початок заселення території сучасного Окнянського району розпочався в другій чверті XVIII століття. Значна кількість вільних та дешевих земель, придатних для ведення землеробства та скотарства, стала причиною появи в цих краях осілого населення. Повноводна річка Ягорлик та її притоки – річки Чорна та Тростянець також принаджували до себе людей. Саме на їхніх берегах і стали засновуватись поселення, які існують і досі.

    На початку XVIII століття землі Окнянщини були окраїною Брацлавського воєводства Речі Посполитої і належали магнатам Конецпольським. Річка Ягорлик була державним кордоном між Польщею та Туреччиною. З усіх земель Брацлавщини найбільшу зацікавленість для нас має подністровська полоса, яка згадується в тогочасних польських та молдавських документах як Побережжя. Назвою Побережжя на Поділлі народ із давніх-давен – з ХVІІ століття, коли не раніше – називається смугу краю, яка простирається вздовж течії Дністра, приблизно від міста Могилева до гирла річки Ягорлик.

    У 1723 році маєтності Побережжя викупили князі Любомирські. Ними заселяються ці землі селянами зі своїх північних володінь. Сюди також було переселено значну кількість польського населення в добровільному та примусовому порядку. З приходом сюди князів Любомирських почався підйом землеробства, промислів та торгівлі. Магнати стали заселяти свої землі, приводячи селян з Польщі, і головним чином, закликаючи селян на «слободи». Пани обіцяли слободянам пільги від податків і повинностей на 15-20 років, а в особливо пустельних південно-східних районах навіть на 40 років.

    На середину XVIII століття вздовж брацлавського берега Дністра вже функціонувала розгалужена мережа поселень. Згідно з подорожніми нотатками мандрівників, це були парафії, в яких переважало українське населення. Наприкінці 40-х – на початку 50-х років XVIII століття парафіяльна мережа Львівської єпархії досягла державного кордону, прокладеного по Ягорлику. У цей період церковну межу з османськими володіннями, з півдня на північний схід, маркували діючі вздовж правого берега Ягорлика унійні парафії Ягорлик, Довжанка, Окна, Коси і Глибочок. Дещо західніше від течії Ягорлика знаходилися парафії Чорна, Топали, Гавиноси, Кульна. Наступна задокументована згадка про село Чорну відноситься до 1748 року, коли в селі відкрито церковний прихід. Цей факт підтверджується метричним актом уніатського священника Данила Харжевського: «Року 1748, януария дня 6 азъ иерей Даниил пресвиторь чернянский храму Святителя Христова Николая». Засновником села, якщо вірити давнім записам, був молдованин Годороля, котрий першим поселився в долині. В пізніших джерелах це прізвище вже пишеться як Годорозя. До нашого часу це прізвище транскриптувалося як Ходорозя. В 1868 році помер 85-літній селянин Михайло Епур, батько якого, 120-ти літній Данило Епур був третім або четвертим, хто поселився в долині. Кажуть, що з вулиці, яка спускається від колишнього колгоспного гарману до Будинку культури, й розпочалося заселення села.

    На початку свого існування село являло собою декілька хуторів, розкиданих по долині, які з припливом нових жителів злились в одне поселення. Дані XVIII століття свідчать про значні лісові масиви в подільському Придністров’ї, що є нехарактерною рисою для нашого часу. Уже в середині XIX століття від цих лісів майже нічого не залишилось. Завдяки цим лісам Чорна і отримала свою назву. Непривітна назва села змушує замислитися: чи справді приводом для назви став тільки густий ліс, котрий покривав долину? Чорні ліси ще в давніх переказах та легендах вважались загадковими, небезпечними, заселеними нечистою силою, розбійниками. Старожили згадували, що колись місцевість ця вся була покрита дрімучими лісами, які слугували притонами для розбійницьких ватаг. Стародавній автор так описував село Чорну: «Расположено село при подошве горы с юго-востока, которую пересекают более 20 оврагов, что придает не очень красивый вид селу и препятствует правильному размещению жилищ, от чего они находятся в крайнем безпорядке, словно раскиданы. Долина, в которой протекает речка, не заселена, так как Тростянец, несмотря на незначительную его величину, весною при таянии снега и летом при проливных дождях сильно разливается и затапливает всю долину» – пише древній автор, помилково назвавши річку Чорну Тростянцем. По долині протікає невеличка річка, яка на багатьох старих картах називається Чорною. Це і є її дійсна назва. Справжній Тростянець бере свій початок в Подільському районі, тече через села Нестоїту, Гавиноси, Дігори і вже в селі Топали в нього впадає річка Чорна.

    Віддаленість цих земель від адміністративних центрів, відсутність фактичного контролю з боку польської влади принаджувала сюди людей з не зовсім хорошою репутацією – розбійників, злочинців, політичних втікачів. Густі ліси по долинам та балкам ставали для них найдіним прихистком. В ті часи край мав в своєму розпорядженні чималі запаси диких тварин, птахів, безліч риби в річках. Цілком вірогідно, що жителі Поділля влаштовували на території Окнянщини тимчасові зимівники, та місця збору мисливців й рибалок. Заготовивши за сезон вдосталь хутра, мяса та риби, вони поверталися додому. Такі промисли були іноді вкрай небезпечними, так як від Чорної всього в 12 кілометрах протікає Ягорлик, котрий був кордоном з мусульманами. Проте, як свідчать джерела, боятися орду треба було не завжди. По річці Ягорлик несли службу козацькі загони, які перебували на службу в Дубоссарського намісника. Можна припускати про тимчасове мирне існування населення по обидва боки Ягорлика, за виключенням воєнних дій, або коли будждацькі орди переходили річку в пошуках ясиру. Разом з тимчасовими зимівниками виникали відносно великі поселення українців, молдован, та поляків, що спричиняло ріст осілого землеробства. Завдяки людській небайдужості та поваги до свого минулого, древні стовпи прекрасно збереглися, не зважаючи на свій трьохсотрічний вік, вони являються рідкісними та унікальними пам’ятками історії не тільки села, а й всього регіону.




    Публікація:
    Жосан, С. Древності чорнянської землі / С. Жосан // Окнянський вісник. – 2020. – №42 (8848). – С. 2


    Окнянський р-н
    Интерактивные карты
  • OpenStreetMap
  • Яндекс карты
  • Карты Google



  • Вижине (Германсталь / Germannstal)
  • Дігори
  • Дубове
  • Малаївці
  • Нагірне (Марієнберг / Marienberg)
  • Новосамарка (Софіївка / Sofiental)
  • Тригради (Фріденсталь / Friedenstal)
  • Топали
  • Цеханівка
  • Чорна
  • Унтилівка



  • Часи минулі

  • Чорнянська волость
  • Ставровська волость
  • Малаєштська-2 (Малаївська) волость
  • Чорнянський район
  • Окни - володіння князів Гагаріних.

  • community@kraeved.od.ua        КРАЕВЕД 2013-2020       Открываем историю одесского края