Ясенове: українське село на шляху до відродження

В мальовничих надкодимських селах Ясенове Перше і Ясенове Друге Зеленогірської територіальної громади мешкають працелюбні й підприємливі люди, котрі свято шанують й розвивають самобутні народні звичаї, обряди та кулінарні традиції. Пишаються й бережуть історію рідного краю, а в буревії атеїстичного мракобісся зуміли врятувати свою святиню — величний храм Покрови Пресвятої Богородиці. Витоки цих прадавніх українських сіл, розділених навпіл тихоплинною річкою Кодимою, губляться у сивій давнині.

Ясенівська «міліція» у польського короля

Ще 5 тисячоліть тому трипільці засівали житом навколишні ниви, а в II-VI віках н.е. торували хліборобську борону черняхівські та слов’янські племена. Це засвідчують кам’яні жорна — символ осілості і землеробства, знайдені на місцях їхніх поселень, вони зберігаються в сільському музеї.

Найстарішим вважається Ясенове Перше. Засноване село на жвавому Кучманському шляху 350 літ тому, ймовірно, запорожцями, які звели тут зимівники для господарювання й острог, щоб протистояти загарбницьким набігам кримчаків та едісанських татар.

З 1685-го край обживали посполиті, ремісники, торговці та дрібна безземельна шляхта, закликані польським королем Яном III Собеським селитися на «кресах» — Кодимському прикордонні між Польщею і Туреччиною. Гарнізон прикордонної сторожі ташувався на лівобережжі, в невеликій кам’яній фортеці. Допомагали відбивати напади мисливців за ясиром невеликі військові загони – «міліція», сформовані польською владою з ясенівських молодиків.

Ясенівська слобода на правому березі Кодими належала Кримському ханству. 1763-го козаки, перебравшись на ворожий берег з допомогою ясенівських контрабандистів, розвідали, що ханське поселення засноване 1761 р., у ньому 20 хат. Тут живуть волохи, жиди, а більшість — українці. Жодної людини, яка знає російську, козаки не знайшли!

За легендами, назва поселень походить від однойменної балки, де росли ясени. За іншими гіпотезами — від поляка Яся чи столиці Молдовського князівства Ясси. Через це жителів с. Ясенове Перше обзивали «ляхами», а ті своїх сусідів — «волохами» або «молдаванами». Частенько взаємні образи молодь «змивала» кривавою юшкою, влаштовуючи між собою жорстокі льодові побоїща на замерзлій Кодимі.

Відродження храму і збережена афонська ікона

Серцем чудового Ясенівського краю є храм, освячений на честь заступниці українського козацтва. За дослідженнями ясенівського краєзнавця Сергія Рахубенка (1905-1997), першим було зведено вівтар з чорної цегли зі зруйнованої польської фортеці ще 1791 року. Склепіння церкви добудовувалося у 20-ті роки ХІХ століття з цегли місцевого виробництва, а притвор та дзвіниця — в кінці ХІХ ст. з каменю-ракушняку, привезеного з Одеси.

Багато священників несли слово Боже до сердець своєї пастви, зокрема, батюшка з козацького роду Іван Затуливітер, нагороджений в першу світову війну чотирма георгіївськими хрестами. За спогадами старожилів, у 30-х роках ХХ ст. відбулося чудесне оновлення лику Миколи Чудотворця, а в «безбожні» 60-ті роки в розореній могилі знайшли нетлінні мощі якогось отця…

1956-го Одеський облвиконком за клопотанням громади визнав Свято-Покровську церкву архітектурною пам’яткою, що фактично зберегло її від знищення, але не від зубожіння!

Відродження святині за підтримки громади та друзів розпочали 2006-го меценати, засновники місцевого Благодійного Фонду «Рідний край» Юрій Шевченко, Сергій Паровик, Валерій Устянський, Анатолій Артеменко, Олександр Федчун, Любов Ганченко. Тепер храм вражає своїм зовнішнім виглядом, новими дзвонами, іконостасом, вівтарем, фресками, стародавніми і новими іконами.

Серед них — чудотворний образ Божої Матері «Достойно єсть», писаний 1897 року на Афоні ієромонахом Кирилом. Ймовірно, святий лик походить з Покровської церкви с. Ясенове Перше, збудованої 1879-го. Останню пасхальну службу в ній провели в 1961-му. Потім храм розібрали, і лише афонська ікона дивом зберіглася.

Заповітні скарби, загадкові топоніми та чудодійне джерело

Першим ще 1948-го розпочав дослідження історії краю вчитель історії Сергій Кирилович Рахубенко. Разом з школярами він відшукав та вивчив поселення мисливців на мамонтів, давніх землеробів, могили кочівників та залишки багатьох археологічних культур. Сотні цікавих експонатів, знайдені ясенівчанами, прикрасили Одеський археологічний музей, а тисячі стали основою експозиції Ясенівського краєзнавчого музею, урочисто відкритого в травні 1960 року.

На жаль, найцінніші експонати втрачені, але музей, який носить ім’я свого засновника, ще дивує відвідувачів численними скарбами. Частим гостем тут буває онук краєзнавця С. Рахубенка бізнесмен Віктор Муренко. Останній раз завітав з Іспанії з друзями, щоб показати їм дітище свого дідуся та храм, до відродження якого також доклав свою руку.

Ще невтомний дослідник С. К. Рахубенко написав повну історію села, надруковану в книзі «Історія міст і сіл України. Одеська область», прискіпливо вивчив народну топоніміку, записав дивовижні події, легенди та перекази старожилів. Й досі дехто шукає по байраках отаманський скарб. Підігріває до цього інформація зі щоденника краєзнавця, що буремного 1921-го чекісти біля якогось степового хутірця розгромили банду і вилучили 10 кг золота!

А скільки скарбів ще приховує ясенівська земля!

Будоражать уяву своєю загадковою таємничістю вже зниклі хутір Лєпіна та село Погреби, Отаманів ліс, Гончарів сад, Попів яр, притока Кодими Ізвор. До речі, за легендою, вода в цьому струмку цілюща. Старожили переповідають, що один чоловік раптово захворів і не міг ходити. Знаючи про цілющі властивості джерела, послав жінку по воду на Ізвор, але та полінувавшись й набрала з криниці. Тоді хворий сам поповз за зціленням й, напившись водиці, відразу став на ноги!

Ясенівські бренди

Ще чумаки сприяли розвитку надкодимських сіл, маршрут яких за сіллю в Крим проходив через ясенівські левади. На зворотньому шляху зупиняли свої мажі в селі, щоб перепочити та побазарувати. Особливо смакувала їм домашня копчена ковбаса. Пізніше хвацькі ясенівські селяни торгували смакотою на одеському Привозі, та ще й салом — в Харкові.

Родина Гогулінських започаткувала етнічну агросадибу «Медові роси» задля збереження традицій, відродження народних промислів та давніх гастрономічних рецептів.

Педагог Галина Степаненко плекає місцевий бренд «Ясенівський різдвяний коржик», а молода підприємниця Олена Дроздовська розвиває тваринництво та започаткувала сироварню.

Реальним є започаткування полуничного та рибного фестивалів, адже чимало підприємливих селян вирощують смачну ягоду, а річка Кодима багата на рибацькі трофеї.

Цікаві факти про село на Кучманському шляху

У 17-18 ст. Ясенове І — пограничний форпост на річці Кодима між Диким Полем і Вкраїною від татарських людоловів. Відтоді й веде свій родовід більшість мешканців славного ясенівського краю.

Біля Ясенівського ліцею височіє крислатий дуб, висаджений на честь відкриття у 1913 році сільської школи та лікарні, які досі діють.

З 1918 року місцева влада незмінно працює у старій єврейській хаті, зведеній 1903-го.

У 1924-1926 р. Ясенове — райцентр новоствореної Молдавської республіки, до якого входила Любашівська волость.

Невпинно дбали про своїх земляків хірург від Бога Юрій Кобись, до якого приїздили лікуватись пацієнти навіть з Одеси та Києва, а голова колгоспу Василь Лабуш заасфальтував усі вулиці.

У Ясеновому народився засновник батальйону «Київська Русь» Олександр Гуменюк.