Ще наприкінці XVIII століття відставний козак Демид Любинський розорав правічний ковиловий степ неподалік жвавого чумацько-візницького шляху, що йшов на Одесу. У мальовничій та безпечній від ворогів балці він заснував хутір Стражниця на кшталт козацького зимівника, перейменований згодом на Козачий Яр. А 1818-го в пам’ять про свого героїчного батька його сини корнет Іван, ротмістр Йосип та прапорщик Василь нарекли вже багатолюдне село Демидівкою.

На околицях Демидівки ще можна відшукати рештки поселень доби бронзи та черняхівської культури, а також напіврозорений скіфський курган.

У самому селі про сиву давнину нагадує передусім Маєвська гора, де до революції 1917-го стояв панський дім, а нижче по схилу гори красувався дивовижний парк, на місці якого щовесни рясно цвіте лише білий бузок. Ходили легенди про погреби, льохи, в яких можна було знайти зброю, шаблюки, золото…

За спогадами старожилів, у засипаних панських погребах люди знаходили якісь старовинні речі, а колгоспник Стець надибав навіть стару шаблюку. Дітлашня, граючись в археологів, нарила уламки старовинної фарфорової вази із загадковими візерунками та написами.

На місцевому цвинтарі, звідки відкривається панорама села, височіє великий козацький хрест, під яким упокоївся засновник і хранитель Демидівки Демид Любинський.

Козацький хрест на могилі засновника Демидівки

Звідси проглядається все село, яке простягнулось з півночі на південь на понад два кілометри. Посеред благодатної долини – великий став. З’явився він десь на початку 1960-х, коли важкі скрепери перегородили балку землею і глиною, а чаша, що утворилася, заповнилась джерельною водою. Тут ще донедавна самодіяльні артисти влаштовували дивовижне свято Івана Купала та молодіжні забави, а рибалки намагаються виловити кілограмових солодких карасів.

Краєвид села Демидівка

Демидівські кутки називались «Вітвицького» та «Науменка», бо на одному краю в останній хаті жив Іван Вітвіцький, а на другому вулицю замикала хата Івана Науменка. Жителі розділялися на «ляхів» та «мужиків». Межею була гребля і ставок посеред Демидівки, можливо, у цьому був відгомін буремних часів ХVІІІ століття? Все з тих пір начебто й перемішалося, проте все ж на нашому кутку було більше Рошковських, Вітвицьких, Дорошевських, Крижанівських, а по той бік греблі – Паровиків, Стеців, Чумаків, Кричунів, — писав у своїх спогадах уродженець Демидівки, письменник та літературознавець, доктор філологічних наук, народний депутат Верховної Ради України І скликання, Почесний громадянин м. Кропивницького Володимир Панченко (1954-2019). Задля увіковічення пам’яті В. Є. Панченка у селі планують облаштувати його меморіальну садибу-музей.

Письменник Володимир Панченко

Досить болюча для селян освітянська тема, бо Демидівську школу кілька років тому закрили, дітей возять навчатися у Любашівку. Старожилка Ганна Бурдова, яка є родоначальницею династії сільських педагогів, дуже шкодує, що школа не працює. 44 роки свого подвижницького життя вона віддала вчительській справі. Тут трудилися її донька, вчитель початкових класів Вікторія Познанська, та онука Анастасія. Якщо порахувати усіх, хто пов’язав свою долю з нелегкою вчительською справою, то у Бурдових-Познанських їх набереться не менше двох десятків родичів, які сіють розумне, добре і вічне по всій Україні. Чимало літ вчителював у Демидівці Володимир Синьковський (1941-2021) — автор низки поетичних книг, ще й заснував і видавав літературний альманах «Спектр».

Вчитель, поет Володимир Синьковський

Дитинство та юність провів у мальовничому селі в Козачому Яру Сергій Вознюк (1956-2024), де працював агрономом та очолював Новоселівську сільську раду. Переїхавши на Хмельниччину, відомий поет-гуморист, тонкий лірик та байкар очолював школу, відділ освіти та науки Хмельницької ОДА, обирався депутатом Хмельницької облради та викладав хімію. Після його раптової смерті у школі започаткували іменну премію С. Вознюка, якою відзначають кращих учнів.

Гуморист Сергій Вознюк

Демидівська земля багата своїми родючими землями, гарною мальовничою природою, своїми традиціями, працьовитими і талановитими людьми. А щодо традицій місцевої кулінарії, то вони напрочуд різноманітні, бо Демидівка впродовж століть акумулювала найкращі страви українців, молдаван, поляків, сербів та низки інших національних гастрономічних культур.

Працівниця культури Віра Тетеря відома і як файна кухарка, розповіла, що на майбутньому відкритті музею роду Панченків обов’язково частуватиме відвідувачів солянкою, чанахі та смаженою картоплею — стравами, котрі залюбки за життя готував своїм рідним та гостям Володимир Панченко.

Віра Тетеря зі старостою Анною Головченко на волонтерському заході в Троїцькому

Традиційно святкові та буденні страви наші бабусі і мами готували виключно в печі, вони виходили напрочуд духмяними, смачними та поживними. “Моя бабуся Софія готувала плачинди, налисники, різноманітне печиво, голубці тощо” — поділилась спогадами Людмила Бурдова. — Особливо смакували мені галушки зі шкварками та солоним домашнім сиром. Частенько пробувала самотужки відтворити цей рецепт у себе на кухні, щоб ще раз поринути у безтурботне дитинство».