КРАЄЗНАВЦІ ОДЕЩИНИ. Відкриваємо історію Півдня України

В 1923 році був створений Олексіївський район Балтської округи Одеської губернії, з центром в м. Окни, який в цьому ж 1923 році на короткий термін реформують в Чорно-Олексіївський. В його склад увійшли землі колишніх волостей Балтського повіту – Журанської, Цибулівської і Чорнянської. 19 травня 1923 року у райцентрі організовано перше сільгосптовариство з обробітку землі ТОЗ «Надія». Почалася масова реорганізація у сільському господарстві: створювалися ТОЗи, комуни, а в 1929 році — перший колгосп, МТС. Невдовзі, на території Одеської губернії, постановою Центрального Виконавчого Комітету УСРР від 12 жовтня 1924 була створена Молдавська Автономна Соціалістична Радянська Республіка, в яку тут же увійшов Олексіївський район. В 1923-1925 роках на теренах сучасної Окнянщини існував також Ставровський район.

Згідно з постановою ВУЦВК і РНК УСРР від 13 березня 1925 року Олексіївський район перейменували в Красноокнянський. В лютому 1934 року від Красноокнянського району відокремився новий район – Чорнянський, який теж увійшов до Молдавської АСРР. До серпня 1940 року Чорнянський та Красноокнянський райони були в складі цієї республіки. У червні 1958 р. Чорнянський та Красноокнянський були об'єднані в один Красноокнянський район. З 1964 року Красноокнянський район був ліквідований і приєднаний до Котовського району, а з 01.01. 1967 року знову став адміністративною одиницею. В 2016 році район перейменовують в Окнянський.

Район межує на півдні і заході з республікою Молдова, на півночі — з Подільським, на сході — з Ананьївським і Захарівським районами Одеської області. Адміністративним, господарським і культурним центром району є селище міського типу Окни, розташоване за 200 км від обласного центру — м. Одеса на річці Ягорлик. Всю територію району за характером рельєфу можна умовно розділити долиною ріки Ягорлик на дві частини: західну та східну. Східна частина характеризується спокійнішим пологим, широко — хвилястим рельєфом з добре вираженим плато. Західна частина району підвищена і хвиляста. Ґрунтове покриття району різнобарвне. Переважають потужні середньогумусні чорноземи на песових породах.

З археологічних досліджень, проведених в 50-60-тих роках ХХ століття, відомо, що з прадавніх часів територію Окнянського району заселяли різні народи. Так, на околиці с. Федосіївка виявлено рештки поселення трипільської культури (4-3 тисячоліття до н. е.), на території с. Дубове знайдено поселення доби бронзи та раннього заліза (2-1 тисячоліття до н. е.), біля с. Орлівка, на березі р. Ягорлик та с. Новокрасне виявлено рештки стоянки пізньопалеолітичного часу (13 тис. років тому), недалеко від с. Довжанка — стоянку доби мезоліту (13-8 тис. років тому) та кургани бронзової доби, поселення черняхівської культури (2-6 століття н. е.).

Самі Окни засновуються в останній четверті ХVІІІ століття. Назва села походить від молдавського «окни» — що означає джерело, струмок, що не замерзає взимку. Територія колись була багата на такі джерела, які виходили на поверхню і досягали у діаметрі 6-7 метрів. Більшість цих джерел було закрито у 1812—1830 роках в рамках боротьби з руйнуваннями схилів та їх подальшої забудови. В 1973 році було закрите джерело, яке било у висоту на 6 метрів. Зимою можна спостерігати цікаве явище, — під час сильних морозів вода у річці Ягорлик парує, оскільки її температура вища за нульову. В 1842-1917 роках Окнянські землі належали князівській родині Гагаріних.

Опис маєтку Окни, князя Анатолія Гагаріна, Ставровської волості: Межі маєтку: з півдня Тираспольський повіт, із заходу Подільська губернія, де примикає до маєтку 2000 десятин землі того ж власника, з півночі землі села Ставрово і землевласників Сомових, зі сходу села Антонівка і Володимирівка. Вся площа маєтку розтинається долиною Сухий Ягорлик, з багатьма ярами, паралельно з нею долина Балтянка. Крім цього є багато менших балок і ярів. По схилах балок розкидані дубові ліси, місцями з опушкою з береста, терну, скумнії. Грунт - чорнозем, а місцями суглинок і супісок. На кордоні маєтку між селищем Окни (Подільська сторона) і містечком Окни того ж маєтку (Херсонська сторона) протікає річка Ягорлик, що впадає в Дністер, і становить природний кордон Ананьївського повіту і Подільської губернії.

На полях по балках знаходиться 4 ставка князівської економії і розкидано до 45 колодязів глибиною в 2-4 сажні. До кінця серпня, особливо в посушливі роки відчувається брак води для водопою, а тому селяни щорічно риють нові колодязі, в тому числі глибиною в 12 і 14 сажнів. Із загальної площі маєтку під ріллею всього 200 десятин, на яких й ведеться господарство. 2573 десятини здано в оренду на 8 років німцям-колоністам колоній Софієнталь, Вямська і Торросова по 6-7 руб 50 коп. за десятину. Під сінокосом знаходилося 1800 десятин, з них 800 десятин власне для економії і 1000 десятин для держави на наступних умовах: все сіно, за винятком бур’янів, що отримується з цієї площі, має бути доставлено по 16 коп. за пуд на ст. Чубівка, де воно підрядником пресується паровим пресом і відправляється за призначенням. У 1898 році доставлено на ст. Чубівка 67 тис. пудів сіна. У колишні роки на станцію було доставлено 42-65 тис. пудів сіна щорічно.

Економія містить 100 робочих волів місцевої породи, 60 коней, 100 корів, 8 бугаїв, 1000 овець чушки і каракуль, свиней 150 штук йоркширської породи. Ягнят, крім каракуль продають по 1 руб. 75 - 1 руб. 90 коп. за штуку. У маєтку з молока роблять бринзу і продають по 15 коп. за фунт. Бугаї української породи щорічно купують в маєтку Мошняги, що належить Клушину в Балтському повіті по 12-150 рублів. Взимку худобу годується соломою пшеничною, ячмінною та кукурудзою, а корів і телят, крім цього, годують сіном та висівками. Воли під час роботи отримують сіно і дерть. Браковані воли і корови з половини зими годують сіном та дертю і ранньою весною продають на забій в Одесу.

Під плодовим розплідником зайнята площа в 32 десятини. Поміщається він на Подільській стороні маєтку в невеликій долині, приносить в рік близько 5000 рублів доходу. Детальніше про сорти дерев і кущів з Окнянского маєтку можна було прочитати в тодішніх каталогах. Була пасіка на 30 вуликів, два млини - паровий і водяний. Паровий був оснащений двигуном в 12 кінських сил. Валовий дохід його становив 10 тис. рублів на рік. В Окнах працював цегельний завод і вапняково-обпалювальна піч. Цегла і вапно вживалися для власних потреб і продавалися по 15 руб. за 1000 штук, а вапно від 15 до 20 коп. за пуд. У маєтку щорічно засаджувати лісами по дві десятини (акація, дуб, ясен, в'яз, клен, сосна, ялина) У розпліднику працювали - завідувач, садівник, його помічник, 11 робітників. На ще літо бралися ще два сторожа і 1-2 хлопчика-практиканта для навчання садівничої справи. Адміністрація Окнянского маєтку складалася з управляючого, конторщика з помічником і 5 об’їздчиків.

Красноокнянський район Молдавської АРСР у 1929 році

В 1932-33 роках район потерпав від Голодомору 1932—1933 років. За свідченнями осіб, що пережили Голодомор та дожили до 2000-х років, померло 32 людини та постраждали 1407 осіб. Лише у 1990-х роках старожили почали більше ділитись пережитим: як бідували, як траплялись випадки людожерства, як вирушали у Західну Україну за їжею. В певній мірі жителів рятувала близькість до Бесарабії, де голоду не було, та була можливість контрабандою отримувати продовольство від знайомих, родичів, обмінювати на одяг.

В перший день війни 1941-1945 рр. льотчик О. Покришкін на боротьбу з ворогом піднявся у повітря з Маяківського військового аеродрому. 22 червня 1941 року вступив в запеклий бій з німецько-фашистськими загарбниками командир танка Т-34, житель Красних Окон, М. Крець. В боях під Ростовом, Сталінградом, на Курській дузі, на підступах до Кенігсберга громив ворога вчитель з Красноокнянщини, командир взводу морської піхоти, а потім мотострілецького батальйону А. Швець, нагороджений орденами Олександра Невського, Вітчизняної війни І ступеня та медаллю «За відвагу». Красноокнянці: гвардії капітан Зюльковський В. П., старший лейтенант Канський В. Є., старший сержант Міллер П. К., командир партизанського загону на Чернігівщині Каленик М. Є. за бойові заслуги удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

Після відступу радянських військ, територія Красноокнянського району увійшла до Трансністрії. Трансністрія була поділена на 13 повітів. Красноокнянський район входив до складу Дубосарського повіту у складі району Окни та району Чорна. 3 квітня 1944 року військами Другого Українського фронту Красні Окни звільнено від німецько-фашистських загарбників.

Селище міського типу Окни в наш час

Долаючи величезні труднощі, окнянці взялися до відбудови. Із року в рік зміцнювалась матеріально-технічна база. В Красних Окнах, яке в 1959 році стали селищем міського типу, де активно розвивається промислове та житлове будівництво. Будуються підприємства з переробки сільгосппродукції — харчокомбінат, відділення Котовського виноробного заводу, державний млин, олійня, маслосирзавод, який в 1966 році переробляв сотні тонн молока, виготовляючи 22 види продукції. На заводі трудилось понад 200 робітників, побутовий комбінат (швейний і взуттєвий цехи), лазня. Значно покращений зв'язок з іншими районами. У шістдесяті роки територією Окнянщини завершено будівництво автотраси Кишинів — Полтава. В 1965 році збудовано ставок у селищі Красні Окни, в 1977 році збудовано хлібзавод.

В роки Незалежності промисловість району представлена підприємствами харчової, добувної промисловості. Промисловість Окнянщини представляють діючі підприємства: ПП «Комбікормовий завод», підприємства з видобутку каменю — вапняку ТОВ "Шахта «Довжанка»" та ТОВ "Шахта «Горячівка»", ковбасний цех МСП «ДАЦИС», цех безалкогольних напоїв ПП «СТУ».

З 1992 року район набув статусу прикордонного, протяжність державного кордону становить 122 км, прикордонна смуга охоплює територію 9 сільських рад, на території яких розміщено 3 відділення прикордонної служби. На сьогоднішній день Окнянський район є невід’ємною частиною Одеської області. Район займає територію площею 10,1 тис. км?. Адміністративним, господарським і культурним центром району є селище міського типу Окни. Населення району мешкає в 54 сільських населених пунктах та селищі міського типу, що входять до 14 сільських та 1 селищної рад. Чисельність наявного населення станом на 01.04. 2009 року становило 20,899 тис. осіб, в тому числі сільського — 15,454 тис. осіб, міського — 5,445 тис. осіб.