В період бронзового віку на території Окнянського району Одеської області існувало чимало поселень стародавніх людей. Зокрема, такі поселення було знайдено розвідувальними загонами Одеського археологічного музею біля сіл Довжанка, Дубово, Маяки, смт Окни, Федосіївка та Флора [3, с. 83].

Приблизно на рубежі II і I тис до н.е. на території Окнянщини виникає і існує, мабуть до VII ст., місцевий осередок металообробки, що забезпечував бронзовими виробами велику територію, аж до Київщини і Бессарабії, і також населення лівобережного Дністра. Для цього осередку характерним є різні бронзові кельти, серпи, наконечники списів і ряд інших знарядь своєрідних типів, які в літературі середини XX ст. іноді відносились до фрако-кіммерійської групи. Для виготовлення цих знарядь служили ливарні форми з талькового сланцю, так само знайдені у великій кількості. Питання про територіальне поширення знахідок цієї групи вимагає ще спеціального вивчення на основі широкого залучення матеріалу, після чого можна буде більш впевнено говорити про окремі центри місцевого виробництва металевих виробів на Україні. [6, с. 26]

Влітку 1932 року в селі Маяки (тоді Красноокнянського району) був знайдений скарб древніх ливарних форм. До складу скарбу входили 19 кaм’яних форм для відливання бронзових ножів, кинжалів, наконечників списів, долота, кельтів та ін. Крім цього, разом з ливарними формами було знайдено фрагменти посуду, кам’яних і кістяних знарядь праці, шліфувальну плиту, кістки тварин. Скарб був знайдений випадково, під час земляних робіт при будівлі птахоферми в агрокомуні «Красный Маяк» (від чого й пішла його назва) на глибині 1,2 м. За словами робітників, всі ливарні форми були акуратно складені попарно. На місце знахідки скарбу виїхали співробітники Одеського археологічного музею М. Ф. Болотенко і М. С. Синіцин, які організували зачистку на місці знахідки. Нажаль, польова документація не збереглася. Крім того, було встановлено, що скарб заховали на місці стародавнього поселення. Уламки кераміки, що належать до цього поселення, були такими ж, як і на місці поховання скарбу [9, с. 89].

Фото ливарних форм з села Маяки	Бронзовий кинжал типу «Красний Маяк»

Красномаяцький скарб ливарника є одним з найцікавіших пам'яток кінця бронзового віку в Північно-Західному Причорномор'ї. Одним з перших приділив увагу кладу ливарних форм Т. Сулімірський у 1938 році. Він відніс матеріали скарбу до особливої східної підгрупи фрако-кіммерійських старожитностей Північного Причорномор'я, датувавши їх 700 р. до н. е. Повного опису матеріалів скарбу Сулімірський не робив, але зробив зображення майже всіх його ливарних форм [9, с. 87].

Описуючи у 1951 році Красномаяцький скарб, співробітниця Одеського археологічного музею Фабриціус Ірина помилково приписала місце знахідки до райцентру Одеської області – Красних Окон. Після неї цю помилку скопіювали автори ряду книг з археології, які публікували зображення цих форм і вказували, що їх було знайдено в Красних Окнах [1, с. 21; 7, с. 120]. З 1964 по 1967 роки Красноокнянський район було ліквідовано, його територію приєднали до Котовського району Одеської області. В цей же період Черняковим Тимофієм було написано дві наукові статті, присвячених опису та аналізу ливарних форм з села Маяки. Тому, в подальшій історіографії, місце знахідки форм вже вказується як Котовський район, хоча у 1967 році Красноокнянський район було відновлено.

У складі Красномаяцького скарбу ливарника перебувала кераміка Сабатинівського типу, на підставі чого дослідниця О. А. Кривцова-Гракова абсолютно правильно віднесла скарб до виділених нею в Північно-Західному Причорномор'ї Сабатинівського етапу Зрубної культури бронзового віку. Але Сабатинівський етап нею був датований порівняно пізнім часом X-VIII ст. до н. е. Одним з аргументів такого датування була наявність в скарбі різних блях і особливо «навершя», що мають нібито аналог серед бронзових предметів скіфського часу [5, с. 59]. Саме це «навершя» як не можна краще підходило для підтвердження такого датування, генетично пов'язуючи окремі типи виробів Сабатинівського етапу пізньої бронзи зі скіфськими бронзовими предметами. Однак, в результаті новітніх досліджень було доведено, що пам'ятники Сабатинівського типу в Північно-Західному Причорномор'ї є більш ранніми, ніж це передбачалося раніше. У детальному огляді форми «навершя», в результаті довгої дискусії фахівців було з'ясовано, що воно являється ручкою від бронзового ножа і ніякого відношення до скіфів не має [10, с. 19].

Встановлюючи хронологію Красномаяцького скарбу ливарника, слід мати на увазі, що в його склад входили форми для виробів, поширених на широкій території протягом тривалого часу. Своєрідність маяцької майстерні полягає в тому, що її вироби, хоча і були оригінальні, але пов'язані з одного боку, зі східними центрами металообробки (кинджали, кельт з боковим вушком), а з іншого – з трансільванським металургійних центром (прикраси-підвіски з кільцями, деякі кельти і ін.). Маяцькі древні майстри творчо переробляли досягнення як східної, так і західної металургії, вироби яких надходили в Північно-Західне Причорномор'я. О. А. Кривцова-Гракова за складом виробів скарбу віднесла його до кінця Сабатинівська етапу. Виходячи з сучасної датування пам'яток Сабатинівська типу, Красноомаяцький скарб відноситься до рубежу XII-XI ст. до н. е.

Склад виробів скарбу ливарника, який було знайдено в селі Маяки, як уламок маленького дзеркала, відображає потребу стародавнього суспільства в епоху пізньої бронзи в певних місцях. Так, з 33 негативів скарбу 27% складають предмети озброєння, 27% – кельти і долота, 35% – предмети прикраси. Цілком ймовірно, що деякі типи кельтів використовувалися як бойова зброя. Це свідчить про значний розвиток військової справи у місцевих племен того часу. Особливе значення, ймовірно, надавалося озброєння кінним загонам, які швидко пересувалися на величезних степових територіях [4, с. 53]. Матеріали древньої майстерні в Маяках свідчать про значний розвиток бронзоливарного виробництва в регіоні. Очевидно, що вже в настільки ранній час з'явилися окремі групи або сім'ї, пов'язані тільки з бронзоливарним виробництвом. Аналіз обробки ливарних форм, техніки лиття та обробки ливарних виробів говорять про високий для того часу рівень спеціалізації древніх ремісників. Спільність в оформленні ливарних форм і предметів скарбу свідчить про певний художній смак маяцьких майстрів. Різноманітність предметів бронзоливарного виробництва, виявлених в скарбі, дозволяє говорити про те, що це, власне, не скарб, а залишки майстерні. Детальне вивчення матеріалів скарбу дозволило більш точно уявити широкі економічні зв'язки населення Північно-Західного Причорномор'я з іншими племенами в епоху пізньої бронзи [9, с. 90].

Матеріальною основою для виробництва таких форм слугувала наявність місцевого тальку, першокласної сировини для виготовлення ливарних форм. Самі ливарні форми використовувалися неодноразово: спочатку в них відливали великі мечі чи кинжали, потім старі форми розрізали і вирізали на них нові форми для виготовлення дрібніших форм [11, с. 153].

Технічні і технологічні вдосконалення метало-оброблювального виробництва в Північному Причорномор'ї пізнього періоду епохи бронзи привели до заміни глиняних ливарних форм кам'яними, в результаті чого бронзо-ливарне виробництво виявилося тісно пов'язане не тільки з міднорудним, але і з виробництвом кам'яних ливарних форм. Більшість форм з Маяк виготовлено з талькового сланцю. Продуктивний ефект цих форм виявився дуже високий: в кожній формі можна було відлити більше сотні предметів, що вимагали незначного ковальського доопрацювання. Кількість талькових сланців, що дозволяли вирізати будь-які негативи і в міру зносу замінити їх новими, і так само використовувати для негативу всі 4 сторони бруска, визначала перевагу талькових форм по відношенню з іншими матеріалами в користуванні і транспортуванні і зробило цей матеріал незамінним у всіх майстернях Північного Причорномор'я протягом 500 років. За визначенням геологів, поклади талькового сланцю, доступні для експлуатації в давнину, були обмежені і зосереджені в основному в Криворіжжі. Отже, джерела сировини для ливарних форм були віддалені від майстерні в Маяках на сотні кілометрів [2, с. 112].

Красномаяцький центр металообробки був, безперечно, найпотужнішим і яскравим серед відомих в Північному Причорномор’ї. Про це говорить не тільки найчисленніші колекції знарядь, що знаходяться, як правило, в скарбах, а й висока якість олов’янистих бронз. Знаряддя відливали колективи професіоналів-ковалів з привозного із заходу металу в злитках. Такий колектив швидше за все обслуговував кілька десятків селищ округи, створюючи при цьому значні запаси сирого матеріалу, металевого брухту і готових знарядь [8, с. 179].

Сьогодні кожен бажаючий може побачити ці ливарні форми під вітриною в Одеському археологічному музеї. Красномаяцький скарб ливарника – це тонка нитка в древнє минуле Окнянщини.

Використана література:

1. Березанська С. С. Бронзовий вік на Україні. Київ: Наукова думка, 1964. 211 с.
2. Березанская С. С. Отрощенко В. В. Чередниченко Н. Н. Шарафутдинова И. Н. Культуры эпохи бронзы на территории Украины. Киев: Наукова думка, 1986. 164, [2] с.
3. Гудкова А. В., Охотников С. Б., Субботин Л. В, Черняков И. Т. Археологические памятники Одесской области: (справочник). Одесса: Одесский археологический музей АН УССР, 1991. 183 с.
4. Дергачев В. А. Бронзовые предметы XIII-VIII вв. до н. э. из Днестровско-Прутского междуречья. Кишинев: Штиинца, 1975. 95 с.
5. Іллінська В. А. Про скіфські навершя. Археологія. 1963. Т. XV. С. 33 – 60.
6. Иессен А. А. Греческая колонизация Северного Причерноморья. Ленинград: Тип. им. Володарского, 1947. 92 с.
7. Нариси стародавньої історії Української РСР. Київ: Видавництво Академії наук Української РСР, 1959. 632с.
8. Черных Е. Н. Древняя металообработка на Юго-Западе СССР. Москва: Наука, 1976. 301 с.
9. Черняков И. Т. Красномаяцкий клад литейщика. Краткие сообщения о полевых археологических исследованиях Одесского государственого археологического музея за 1963 год. Одесса: Маяк, 1965. С. 87 – 124.
10. Черняков И. Т. О так называемом навершии из Красномаяцкого клада. Краткие сообщения о докладах и полевых исследованиях Института археологии. 1964. Вып.103. С. 19 – 22
11. Фабрициус И. В. Археологическая карта Причерноморья Украинской ССР. Вып. 1: [Междуречье Днестра-Южного Бута]. Киев: Изд-во Акад. наук Украинской ССР, 1951. 131 с.