Меню сайта

Область и районы
  • Одесса
  • Черноморск
      (Ильичевск)
  • Одесская обл.
  • Ананьевский р-н
  • Арцизский р-н
  • Балтский р-н
  • Белгород-Днестр-й
  • Беляевский р-н
  • Березовский р-н
  • Болградский р-н
  • Великомихайловский
  • Захарьевский р-н
      (Фрунзовский)
  • Ивановский р-н
  • Измаильский р-н
  • Килийский р-н
  • Кодымский р-н
  • Лиманский р-н
      (Коминтерновский)
  • Николаевский р-н
  • Окнянский р-н
      (Красноокнянский)
  • Подольский р-н
      (Котовский)
  • Овидиопольский р-н
  • Раздельнянский р-н
  • Ренийский р-н
  • Саратский р-н
  • Татарбунарский р-н
  • Тарутинский р-н

  • Николаевская обл.
  • Николаевский р-н
  • Очаковский р-н








  • История края
    А Б В Г Д Е Ж З И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я
    A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z

    Одеська область

    ІСТОРІЯ СЕЛА ГАВИНОСИ

    Гавиноси – село Окнянської територіальної громади, знаходиться в північно-західній частині Одеської області, входить до складу Подільського району. Через населений пункт протікає річка Тростянець, притока Ягорлика. Село було засноване в першій половині XVIII століття. В цей період активно велась колонізація нашого краю польськими магнатами князями Любомирськими. Будучи великими землевласниками, їм належали землі в Брацлавському воєводстві від Кодими до Ягорлика, західним кордоном володінь була річка Дністер. До цих володінь і належало село.

    Першими жителями села скоріш за все було польське та молдавське населення. Не можна також відкидати версію, що поляки вже прийшли в існуюче селище, яке було засноване молдавськими переселенцями. Будучи окраїною Брацлавського воєводства Речі Посполитої, в цих землях фактично була відсутня польська влада, землі були малозаселені через близькість кордону з Османською імперією. Перші поселення виникали як тимчасові зимівники для мисливців. Селяни не мали великого бажання тут займатися господарством, тому в числах перших поселенців був «неблагонадійний» контингент – злочинці, авантюристи, збідніле козацтво та шляхта. 1893 року в 5 верстах від села в урочищі Аркас при добуванні вапна було знайдено підземний хід, який розділявся на два коридори. Чим далі закінчилася ця історія – не відомо. Можливо, це була таємна криївка розбійників чи гайдамаків, які ховалися тут від влади.

    Перша письмова згадка про село знаходиться в презенті князя Станіслава Любомирського за 1749 рік. В цій грамоті князь Любомирський звертається до єпископа Флоріана Гребницького з проханням призначити в його спадкове село Гавиноси священика Афанасія Борща в якості настоятеля новозбудованої церкви Святого Воскресіння [15;с.223].

    Перша письмова згадка про село Гавиноси

    На карті «Carte de la partie septentrionale de lempire» 1774 року італійського картографа Giovanni Antonio Rizzi Zannoni зображено село Gawranoro і схематично показано наявність церкви в селі.

    Магнати Любомирські були економічно зацікавлені в заселенні своїх володінь вздовж прикордонного Ягорлика, які називалися Побережжя (по берегах). Тому заманювали переселенців низькими податками та різноманітними пільгами. Населення села починає зростати. В Центральному державному історичному архіві України зберігається метрична книга церкви святого Миколая села Гавиноси за 1750-1815 роки, де можна знайти інформацію про хрещення (народження), вінчання (шлюб), поховання (смерть) одних з перших його жителів.

    «Книга метричная епархии брацлавской губернии Каменец-Подольс. уезда и протопопии балтской села гавунось святителя христова николая церкви» Фрагмент метричної книги церкви села Гавиноси 1799 року з фондів Центрального державного історичного архіву України. Фото автора

    Стосовно походження назви села, то на даний час побутують різні версії. В журналі «Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета» за 1901 рік в історичному нарисі про село написана така версія: «…местный помещик Чеховский, осматривая раз свои имения, был удивлен громадной стаей ворон, круживших в воздухе и указывая на нее сопровождавших его крестьянам, сказал по-польски «гави-си ношо», тоесть вороны носятся. С тех пор поселок стал называться «Гавиносы» [16;с.20].

    В середині 1930-х років Чорнянський район, в складі якого тоді були Гавиноси, відвідав філолог, професор Максим Володимирович Сергієвський – один із засновників вивчення романських мов в Радянському союзі. Відвідавши декілька сіл району, він відмітив, що вплив молдавського населення був дуже значний, багато населених пунктів мають назви відповідно до романської мовної групи. Гавиноси – село, де компактно живуть молдовани та українці вже не одне століття. (В Молдові існують села Gavana, Gavanul, в колишній Валахії було село Gavana). Cергієвський припустив, що перша назва Гавинос могла б бути також Gavanos – від молдавського «gavanos» – горщик, миска [13;с.131].

    У 1777 році син Станіслава – князь Александер Любомирський в своїй презенті уніатському митрополиту Шептицькому рекомендує на посаду священика в село Данила Борща: «Любомирский извещает Шептицкаго, что в наследственном имении Любомирских ягорлицкого ключа, брацлавского воеводства винницкого повета, селе Гавоносах существует церковь св. Николая; к этой церкви «по праву патронатства», Любомирский рекомендует Даниила Борща. В годности последняго к священническому сану Любомирский удостоверился из документов, выданных брацлавской митрополичьей консисторией, в каковых он представляется человеком верным унии, нравственным, имеющим необходимое для священнаго сана образование. Любомирский обещает охранять Борща в пользовании льготами, представленными коронным правом духовенству греко-латинно-униатского обряда, и совершает в этой же презенте следущее: «Надаю и дарю на вечные времена сей церкви, в лице упомянутого Даниила Борща и его приемников, для обеспечения ея: во первых, место для церкви и погоста, затем возле погоста – место на резиденцию священника, огород с гумном в ширину и длину по четыреста локтей. Отмежовывается пахатное поле в трех сменах на 45 дней: в одной – на 15 дней, в другой – на таких же 15 дней и в третьей на 15, сенокос на 50 косарей. Там же выделается пасечиско. Увольняя сего каплана и его приемников от овчих десятин и даней, разрешая (им) свободную порубку дерева, для отопления и построек, в саражинских лесах, с получением однако письменных разрешений начальствующих в моих имениях, все это, как и вышеупомянутые пункты, на вечные времена определяю. Во веки священник не будет платить податей в скарб; напротив, он должен быть свободным от таковых. Да сохранится во веки уния сей церкви и священника с святою римскою церковью. Дан 11 Сентября 1777 года в Юзефгродском замке. К. А. Любомирский. Печать малая на красном сургуче» [15; с. 224].

    Князь Станіслав Любомирський
    (1704-1793)
      
    Князь Александер Любомирський
    (1751-1808)

    1793 року в селі налічувалося 70 дворів – 186 чоловіків та 154 жінок [4; с. 45]. У цьому ж році відбувся другий поділ Польщі між європейськими державами. Володіння Любомирських перейшли у власність Російської імперії. Територія ця опинилася в складі Вознесенського намісництва. 1797 року Вознесенське намісництво було розформоване, а території намісництва було передано до нових адмінутворень – губерній. Село Гавиноси входить в склад Балтського повіту Подільської губернії. 18 березня 1799 року генерал-майору Пущину за заслуги у російсько-турецькій війні було пожаловано 500 селян в селах «Сорной, Гавиносах, Дигорах, Тисколунге и Окне».

    В описі села за 1901 рік ми знаходимо наступну інформацію: «…село расположено на склонах горы. Вдоль села протекает небольшая речка, впадающая за селом в пруд. Местность, занимаемая Гавиносами лишена растительности. В самом селе садов нет, из деревьев с успехом разводится здесь в последнее время только акация. Почва – редкий чернозем. Климат – здоровый. Около ста лет тому назад Гавиносы представляли собою незначительный поселок-деревню, которая считалась приписною к церкви села Дигоры. Численность населения Гавинос скоро превзошла численность населения с. Дигор, которое вследствии этого самого сделалось приписным к Гавиносам, каковым и состоит до настоящего времени. В приходе числится прихожан обоего пола 1400 душ православного исповедания. Кроме того, в селе живет 5 семейств евреев. Главное занятие прихожан – земледелие. Первый храм в Гавиносах в честь Покрова Пресв. Богородицы был построен по настоянию священника с. Дигор Даниила Борща и помещика Чеховского, после того, как в селе Дигоры церковь прийшла в ветхость. С построением в Гавиносах храма, сюда переведен был и причт из Дигор. Покровская церковь скоро разрушилась и была заменена новой, нынешенй, построенной в честь св. Николая в 1830 году, при помощи упрявляющего имением Стецкого-Мушубинского» [16 ; с. 20].

    У 1830-40 роках село знаходилося у володінні поміщика Стецького. З ліквідацією кріпосного права в Російській імперії у 1861 році, початком реформ в державі, село було прикріплено до новоутвореної Нестоїтської волості Балтського повіту. 1872 року священиком в селі був Вацкевич Василь. На полі бою російсько-турецької війни 1877-1878 років загинув житель села Микита Карпович Безпалько.

    В Гавиносах з 1885 року почала працювати церковно-приходська школа, де вчитель отримував 30 рублів, в школі навчалося 32 хлопця, дівчата школу не відвідували. Гавиноським причтом керував тоді священик Феодор Георгієвич Підруцький, псаломщиком працював Епіфаній Костянтинович Веселовський. В самому селі проживало 490 чоловік та 461 жінка. 1887 року для церкви купили новий іконостас, вартістю 1100 рублів [6 ; с. 13].

    Фрагмент карти Шуберта 1860-х років

    1886 року село належало підприємцю з Миколаєва Івану Акимовичу Баптизманському. Він, в свою чергу, здав Гавиноси в аренду дворянину Людвику Адамовичу Арцимовичу. В села тоді налічувалося 5.056 десятин загальної землі, з них 4.756 орної, 162 десятин лісу та ін. [10 ; с.138].

    1893 року в селі налічувалося 173 двори, де проживало 978 осіб. До повітового міста Балти – 40 верст, до волосного і земського центру села Нестоїти – 12 верст, найближча почтова і залізнична станція – станція Бірзула в 25 верстах [5 ; с. 84].

    1894 року провели капітальний ремонт сільської церкви, на суму 1200 рублів, прибудували сторожку. Церковної землі налічувалося: присадибної – 3 десятини; орної – 65 десятин. Колишній градоначальник міста Одеси Микола Новосельський купив в цей час землю в селах Гавиноси та Дігори із загальною кількістю в 4.850 десятин [9 ; с. 23].

    1898 року в Гавиноському маєтку налічувалося 4.926 десятин землі, в тому числі: присадибної – 17, орної – 2.713, лісу – 2.013, вигону – 53, неудобів – 130. Маєтком керував управляючий Панкрат Іванович Вуков [11 ; с. 240].

    Збереглися тільки поверхневі відомості про селянських рух 1905-1907 років, в яких йдеться про сутички селян з адміністрацією Баптизманського. З початком Першої світової війни чимало жителів було відправлено на фронт.

    Лупов Григорій Констянтинович (без кашкета) учасник Першої світової війни, проходив службу телеграфістом 24-ї телеграфної колони. Фото з фондів музею Чорнянської ЗОШ

    22 серпня 1914 року єпископ Балтський Борис Шинулін відвідав приход села Гавиноси. 29 червня 1914 року згідно постанові пастирських зборів, в село було виділено 10 рублів родинам, в яких чоловіки пішли на фронт. В лютому 1915 року священиком в Гавиносах був Олександр Будковський.

    Радянська влада в селі була встановлена в січні 1918 р. Був створений революційний комітет, який став розподіляти землі колишніх землевласників. Але вже в березні 1918 року австрійські війська вступили в село, вигнавши більшовицький ревком. В роки Українського визвольного руху 1917-1921 років в селі відбулося заворушення проти радянської влади. У місті Балті 18 жовтня 1921 року відбувалася військова нарада «чрезвычайки» щодо антибільшовицького повстання на Балтщині. З протоколу прояснилось, що участь у повстанні взяли такі села, як Чорна та Гавиноси.

    З остаточним встановленням радянської влади, в селі було розгорнуто антирелігійну кампанію, зачинили церкву, цінності з неї було вилучено. В селі відкрили хату-читальню.

    З протоколу першого повітового наради ком'ячейок Балтського повіту 5 вересня 1920 р.: «...с. Гаваносы – 7 июля организовалась ячейка. Сначала называлась политячейкой, потом она была переименована в комячейку. Проводились «недели». В ячейке 12 членов и 1 сочуствующий. Президиум состоит из 3 человек. Общие собрания регулярно по субботам. Организовал ячейку тов. Миронюк. Открыта хата-читальня. Отсутствует всякая литература» [1 ; с. 550].

    Жителі села: Москул Дмитро, Кіріца Тимофій, Поляк Іон, Врадій Йосип організували комсомольський осередок в селі. З 1920 по 1929 рік вчителем в селі працював Бучковський Констянтин Андрійович, 1887 р. н.

    1923 року був організований Чорно-Олексіївський район Балтської округи Одеської губернії, куди ввійшли Гавиноси з населенням у 1764 особи. У 1924 році село опинилося в складі Автономної Молдавської Соціалістичної Радянської Республіки [2 ; с. 425].

    1932-33 роки – один із найтрагічніших періодів історії українського селянства. Штучно створений Голодомор забрав мільйони безневинних жертв. На той час в селі діяли три колгоспи: ім. Сталіна, ім. Фрунзе та Молдова Рош. Керівництво колгоспів та сільрад всіляко намагалися виконати план по здачі зерна державі, вдаючись до насильницького вилучення його в селянства. В Гавиносах голова колгоспу Сталіна Кіріца став на сторону односельців, за що був засуджений.

    Про цей факт дізнаємося з Цілком таємного Оперативного бюлетеню ГПУ УРСР про хід роботи по сільської контрреволюції:

    «Правление колхоза им. СТАЛИНА в селе Гавиносы скрыло от сельсовета посев 307 га озимой пшеницы, 116 га овса и 47 га яровой пшеницы, причем озимая пшеница умышленно не скирдовалась. В общей сложности сгнило и пропало на поле 5.400 пудов хлеба разных культур. В результате безобразного отношения к использованию тягловой силы и хищения фуража 60% конского состава выбыло из строя. Пред[седатель] колхоза КИРИЦА, оттягивая скирдование, говорил колхозникам: «ЗАЧЕМ ВЫ, ДУРАКИ, РАБОТАЕТЕ? ВСЕ РАВНО ГОСУДАРСТВО ХЛЕБ ЗАБЕРЕТ». Арестовано 4 человека, в том числе пред[седатель] колхоза КИРИЦА, дело на коих после следствия направлено в суд.» [12;с.420]

    1935 року було утворено Чорнянський район, в складі якого опинилися Гавиноси. Згідно з інформацією члена районного виконавчого комітету Чорнянського району Букарського від 15 березня 1935 року про хід колективізації в Молдаській АСРР, в Гавиносах залишилося 2 одноосібних господарства.

    Фото гавиноської родини Прасковії Колод (зліва з немовлям на руках).
    З сімейного архіву. 1936 рік

    Паралельно з колективізацією в селі велись жорсткі репресії проти заможнього прошарку селянства. На даний час відомо тільки декілька репресованих осіб, чиї судові справи зберігаються в Галузевому архіві СБУ в Одеській області:

    Бардієвський Єремій Іванович
    Народився: 1877 року в Гавиносах
    Дата вироку: 23 січня 1945 року
    Вирок: 10 років таборів
    Номер справи: 28102.

    Баран Ксенофонтій Ісакович
    Народився: 1899 року в Гавиносах
    Дата вироку: 25 листопада 1937 року
    Вирок: 10 років таборів
    Номер справи: 21103.

    Голубан Емільян Климентійович
    Народився: 1898 року в Гавиносах
    Дата вироку: 1 жовтня 1938 року
    Вирок: розстріляний
    Номер справи: 11065.

    Михайловський Олексій Федорович
    Народився: 1896 року в Гавиносах
    Дата вироку: 25 листопада 1937 року
    Вирок: розстріляний
    Номер справи: 19444.

    Черкіс Семен Іванович
    Народився: 1888 року в Гавиносах
    Дата вироку: 1 жовтня 1938 року
    Вирок: розстріляний
    Номер справи: 14263.

    На початку серпня 1941 року село було окуповано німецько-румунськими військами. Роки окупації Гавинос зберіглися у фонді обласного архіву Р-2478 «Примария села Гавиносы, с. Гавиносы, Чернянского района, Одесской области 1942-1944». Фонд налічує 37 справ і зберігає численні документи періоду румунської влади в селі, називає прізвища та імена тих, хто жив та працював тоді в селі.

    Про окупацію в селі залишилися спогади єврея Хаїма Кушніра: «…У мого батька було багато знайомих, і ми вирішили бігти в село Воронково, де стали шукати роботу. Знайомий порадив йому піти... до німецького коменданта, сказав, «так як ти швець, ти можеш не боятися». Нам нікуди було діватися, батько пішов до німецького коменданта, його впустили, а в цей час у коменданта сидів чоловік – примар Гавинос. Він почув, що батько проситься працювати шевцем, і попросив німця, дати йому цю людину, тому що у них в селі немає шевця. Німець тут же видав направлення на роботу всієї сім'ї шевця. Ми переночували ще ніч біля залізниці, а на світанку пішли в це село Гавиноси. Все село знало, що йде швець. По боках дороги стояли люди і чекали нас: хто з яєчками, хто з маслом, так красиво нас прийняли жителі села. У цьому молдавському селі російської мови ніхто не знав, крім секретаря сільради. Невелике село, але люди були дуже хороші. Нас помістили в колишньому дитячому садку.

    Одного разу близько п'ятої години ранку до нас прийшли румун і молдавський поліцай з села Кульна, і наказали збиратися. Батько запитав: «Хто ви такі? Куди збиратися?» І поки йшли ці переговори, сусід поруч побачив, що до нас прийшов румун. Ми «своїх» румунів знали в селі, а той – був чужий. Сусід швидко поскакав на коні до голови сільради. І голова сільради скоро до нас прийшов. Я пам'ятаю і зараз, як він увійшов, зачинив двері і запитав румуна по-румунськи: «Що ти тут робиш? Звідки ти прийшов сюди?» – «А хто ти такий?» – «Я примар села Гавиноси. Хто тобі дав право прийти в інший район?». Румун сказав: «Я прийшов за євреями». Примар відповів: «Євреїв я тобі не віддам». І з цими словами він схопив шевську лавку і почав бити нею румуна. Я думав, він його вб'є. Примар його зв'язав і відвіз в село Чорну, а поліцай втік. Нас дуже захищали, врятували і в цей раз від вірної смерті» [7;с.61].

    Церква в селі Гавиноси. Фото 1940-х років. З фондів музею Чорнянської ЗОШ

    Гавиноси було визволено 30 березня 1944 року в результаті Умансько – Ботушанської наступальної операції (5 березня – 17 квітня 1944 року).

    Визволителі села – 8-ма гвардійська танкова бригада 20-го танкового корпусу 5-ї гвардійської танкової армії, яка після звільнення Станіславки о 10:00 почала бої за звільнення Гавинос. В 12:00 на допомогу танкістам підтягнулася 7-ма гвардійська мотострілецька бригада в кількості 83 солдат, які й вибили ворога з села.

    "Бойовий шлях 5 гв. ТА в Уманській та Дністровській операціях з 4 березня по 5 квітня 1944 р."

    З вигнанням окупантів в селі розпочалася відбудова народного господарства. В серпні 1950 року в сільгоспартілі ім. Сталіна почав працювати цегельний завод. Був встановлений прес марки «Комсомолець», який невдовзі видав першу продукцію – 6.000 штук цегли. В цеху також почали будувати піч для випалювання цегли місткістю на 20.000 штук. 1953 року в селі було закінчено будівництво греблі під став під керівництвом Василя Москула. 17 квітня 1959 року Гавиноську сільраду приєднали до Чорнянської.

    Газета «Більшовицький наступ»
    20 серпня 1950 року
    Газета «Більшовицький наступ»
    1953 року

    1960 року біля Будинку культури на братській могилі 12 безіменних воїнів, що звільняли село, була встановлена скульптура воїна. Серед похованих ідентифіковано:

    1. Єгоричев Василь Петрович 1925 р.н., Самарська.обл РФ. Рядовий сапер 206 осапб 20ТК 5ГвТА. Загинув 31.03.1944 р.
    2. Пуко Андрій Дмитрович 1923 р.н., Орловська.обл РФ. Мол.сержант, радист 710 отд.б-н св 20ТК. Загинув 2.04.1944 р. [14;с.11].


    Голова Окнянської ветеранської організації Василь Іванович Ломаковський з секретарем Гавиноської ветеранської організації Кіріцою Людмилою Павлівною біля меморіалу в Гавиносах. Фото Віктора Зубовича

    Наприкінці 1950-х років три колгоспи села було об’єднано в колгосп ім. Фрунзе. 1967 року в селі було організовано дитячий садочок. Виховательками працювали Любов Крецул та Віра Парфентьєва, фельдшером – Марія Леонтіївна Кожухар, завідуючою дитсадка – Г. Кіріца. Всього колектив дитсадка налічував тоді 9 осіб.

    На знімку: В Парфентьєва (зліва) і Л. Крецул серед своїх вихованців. Газета «Промінь Ілліча» від 15 травня 1971 року

    Самим знаменитим колгоспником не тільки села, а й області являється Кіріца Федір – повний кавалер ордену Трудової Слави. Федір Кирилович народився 29 вересня 1937 року в селянській родині. Після закінчення місцевої семирічної школи пішов працювати в тракторну бригаду колгоспу Молдова Рош. Але любов до тварин пересилила його і Кіріца змінив професію на дояра. Щодня доїв до 20 корів і своєю ласкою до тварин та турботою домігся високих надоїв, які сягали понад 5 тисяч літрів на кожну корову. Особистий рекорд Федора Кириловича забезпечила корова по кличці Галбініца (в перекладі c молдавського – Золотінка). Вона приносила по три відра молока в день – нечувана річ навіть зараз, в епоху генетичної інженерії та кормів з хімдобавками. Указами Президіума Верховної Ради СРСР від 10 березня 1976 і від 21 грудня 1983 року Кіріца був нагороджений орденами Трудової Слави 3-го і 2-го ступеня. Указом Президента від 12 серпня 1991 року Федір Кіріца був нагороджений орденом Трудової Слави 1-го ступеня. Так він став повним кавалером цієї нагороди. Крім цього, Федір Кирилович нагороджений орденом «Знак Пошани» та іншими державними нагородами, його ім’я занесено на Дошку Пошани в Одесі біля оперного театру серед інших знаменитих трудівників області [8].

    Кіріца Федір Кирилович, кавалер ордену Трудової Слави

    Головна природна пам'ятка села – величезний природний амфітеатр в верхів'ях яру. Такі геологічні утворення зустрічаються в Молдавії і Румунії і називаються гиртопами (від румунського hirtop, гиртоп – долина, западина). Утворюються вони в пухких породах під впливом зсувів і тривалих ерозійних процесів. Досягають 3-8 км в поперечнику і 100-200 метрів в глибину. В Україні гиртопів трохи менше десяти, – і велика їх частина розташована на півночі Одеської області. Амфітеатр-гиртоп у Гавиноси покритий густим лісом, явно висаджених людськими руками, та й саме село буквально потопає в зелені [3].

    Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 879 осіб, з яких 372 чоловіки та 507 жінок. Територія сільради складає 38,79 км?.

    Станом на 2001 рік населення села складало 788 осіб. З 2006 по 2010 рік головою сільради працював Терзі Микола, який свого часу відслужив вісім років на тральщиках Північного флоту ВМФ СРСР.

    Терзі Микола Борисович – голова сільради у 2006-2010 роках. Фото Олександра Вельможко. Думская.net

    Панорама села Гавиноси. Фото Олександра Вельможко. Думская.net

    Для задоволення допрофесійних і професійних запитів учнів в селі діє Гавиноський навчально-виховний комплекс (загальноосвітня школа І-ІІ ступенів – заклад дошкільної освіти).

    19 липня 2020 року Окнянський район було ліквідовано, Гавиноси з іншими селами стали частиною Подільського району.

    Використана література:

    1. Борьба трудящихся Молдавии против интервентов и внутренней контрреволюции в 1917-1920 гг. Сборник документов и материалов. Кишинёв: Картя Молдовеняскэ, 1967. 684 с.
    2. Вся Одесса и Одесская губерния. Адресная и справочная книга на 1925 год. Год издания 2-й. Одесса: Издание Известий Одесского Губкома КПБУ, Губисполкома и Губпрофсовета, 1925. 524 с.
    3. Глубинка: одесские Гавиносы гордятся заслуженным дояром Советского Союза и председателем в тельняшке. URL: dumskaya.net
    4. Григорович В. Записки о пособиях к изучению Южнорусской земли, находящихся в военно-ученом архиве Главного Штаба. Одесса, 1878. 45 с.
    5. Гульдман В.К. Населенные места Подольской губернии: Алфавитный перечень населенныхъ местъ губернии с указанием некоторых справочных о них сведений. Издание Подольскаго губернскаго статистическаго комитета. Каменецъ-Подольский: Типография Подольскаго губернскаго правления, 1893.
    6. Жосан С. І. Організація навчальних закладів в населених пунтах Ананьївського, Балтського та Тираспільського повітах (по матеріалах Окнянського району Одеської області). Миколаївщина і Північне Причорномор’я: історія і сучасність. До 100-річчя Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова: матеріали X Всеукраїнської науковометодичної конференції. 9 жовтня 2020 р. С. 12-16.
    7. Жосан С. І. Події Голокосту в Окнянському районі Одеської області. Історичні мідраші Північного Причорномор'я / Голов. ред. Л. Л. Левченко. Миколаїв: Типографія Шамрай, 2020. Випуск ІХ. Том І. С. 53-63.
    8. Кіріца Федір Кирилович – повний кавалер ордену Трудової Слави. URL: www.warheroes.ru
    9. Крупное землевладение в Балтском уезде. М.: Типография т-ва И. Н. Кушнерев и К, 1894. 47 с.
    10. Отчёт Подольского губернского статистического комитета за 1886 год / Составил В. К. Гульдман. Каменец-Подольск, 1888. 165 с.
    11. Поместное землевладение в Подольской губернии. Составил В. К. Гульдман. Издание Подольскаго губернскаго статистическаго комитета. Каменецъ-Подольский, 1898.
    12. Розсекречена пам'ять. Голодомор 1932-1933 років в Україні в документах ҐПУ-НКВД. / Упор.: В. Борисенко, В. Даниленко, С. Кокін та ін. К.: ВД «Стилос». Київ. 2007 р. 604 с.
    13. Сергиевский М. В. Молдаво-славянские этюды. М.: Издательство Академии Наук СССР, 1959. 216 с.
    14. Суховей А. Д., Суховей Л. Н. Военный некрополь Одесской области 1941-1945.Красноокнянский район (справочник).Одесса, 2013. 47 с.
    15. Труды Комитета для историко-статистического описания Подольской епархии. Выпуск четвертый. Церковно-приходские документы. Каменец-Подольск, 1889.
    16. Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета 1901. № 9.


    Жосан Сергій,
    Краєзнавець,
    Член ГО «Краєвєд»

    Стаття надійшла 30.05.2021 р.

    Окнянський р-н
    Интерактивные карты
  • OpenStreetMap
  • Яндекс карты
  • Карты Google



  • Вижине (Германсталь / Germannstal)
  • Гавиноси
  • Дігори
  • Довжанка
  • Дубове
  • Малаївці
  • Маяки
  • Нагірне (Марієнберг / Marienberg)
  • Новосамарка (Софіївка / Sofiental)
  • Ставрово
  • Тригради (Фріденсталь / Friedenstal)
  • Топали
  • Цеханівка
  • Чорна
  • Унтилівка



  • Часи минулі

  • Чорнянська волость
  • Ставровська волость
  • Малаєштська-2 (Малаївська) волость
  • Чорнянський район
  • Окни - володіння князів Гагаріних.

  • community@kraeved.od.ua        КРАЕВЕД 2013-2021       Открываем историю одесского края