Я бачив чимало сіл Окнянщини, але саме Дубове вирізнилось для мене своїм сільським колоритом. Чи то так вплинули пологі пагорби села з розкиданими хатами, чи вишневі садки, сховані за столітніми кaм’яними парканами – мені не відомо. Невеличке село, яке лежить на березі Ягорлика, вже майже три століття дивиться через річку на свого молдавського сусіда з однойменною назвою. Цим краєвидом милуюся при кожному приїзді до села. Широке плесо Ягорлика ділить, як і віки тому, різні держави, різні світи, різні долі. Ось так, смакуючи холодного місцевого вина, не раз роздумував про колишню велич річки, про брязкіт зброї на її берегах та загадкових вершників чи то скіфів, чи то печенігів, які напували тут свої табуни. Скоріш за все тут і народилися в моїй голові ці рядки:

Археологічне дослідження нашого краю починається з 1901 року, коли Є.Сіцинським було складено археологічну карту Подільської губернії. Спираючись на її опис, біля села знаходилося 8 курганів різної величини. В 1954 році одим із розвідувальних загонів Одеського археологічного музею було проведено археологічне обстеження села. На околиці Дубового археологи відмітили поселення доби бронзи та раннього заліза ІІ-І тисячоліття до нашої ери. Бронзовій вік на території Окнянського району асоціюється з Сабатинівською культурою пізнього періоду бронзової доби. Племена сабатинівської культури жили з хліборобства і скотарства. У домашньому стаді переважала велика рогата худоба. Населення культури було добре обізнане в металовиробництві. На іншому древньому поселенні залізної доби було знайдено уламки ліпного посуду. Деякі з уламків були орнаментовані. Тут же були знайдені масивні уламки днищ ліпного посуду. Крім того, виявлене одне сіроглиняне прясло та ручка червоноглиняної амфори. В селі також була знайдена монета Римської імперії, зокрема сестрицій Марка Аврелія, а в 2017 році на місці церкви знайдена срібна монета Османської імперії середини XVIII століття.

Все XVI – XVIII століття річка Ягорлик була природнім і політичним кордоном. Тодішні жителі села були прямими свідками чисельних збройних сутичок з турками, козаками, гайдамаками та простими розбійницькими ватагами, які ховалися по навколишніх лісах.

У 1569 році після об'єднання Польщі і Литви Лівобережне Подністров'я увійшло до складу Речі Посполитої. Територія Окнянщини увійшла до Ягорлицького ключа (волості) Брацлавського воєводства. Цей ключ простягався від річки Ягорлик і закінчувався біля сучасного Подільська. Належали ці землі польським магнатам Любомирським і входили до їхніх володінь, так званого Прибережжя – величезної території від гирла Ягорлика до Балти. У 1970-х роках директор дубівської школи Яків Сильвестрович Золовський надрукував серію статей про історію села Дубове в районній газеті «Промінь Ілліча». Ось що він писав про заснування села: «…При долині річки Ягорлик росли три дуба. Місцина ця помітна була здалеку, тому тут завше зупинялися мандрівники. Котрийсь з них, зупинившись відпочити, викопав джерело. Розповідали, що він завжди був повноводним і мав цілющі властивості. Після довгої дороги люди і коні, скуштувавши смачної джерельної води, позбувалися втоми і ставали бадьорими, а зранені звірі по ночах прибігали з степу, щоб залікувати водою рани».

Колись більшу частину долин Окнянщини вкривали густі дубові ліси. Близько 300 років тому серед цих дубових лісів й оселилися перші поселенці. Жителі вирубували ліс, а звільнені ділянки використовували для хліборобства. Дані XVIII ст. свідчать про значні лісові масиви в подільському Подністров’ї, що є нехарактерною рисою для нашого часу. Уже в середині XIX ст. від цих лісів майже нічого не залишилось. Завдяки цим дубам село і отримало свою назву. Першими жителями місцини були переселенці з Поділля та Волині.

Беручи до уваги цей факт, нам вже можна наблизитися до дати приблизного заснуванняння села. Один з представників роду Любомирських, Єжи Павло Олександр вирішував великі стратегічні господарські питання – на спустошених землях Брацлавщині проводив масове заселення селян з Волині і Польщі. Це заселення він проводив з 1723 і до самої смерті в 1738 році. Мешканці поселення полювали на хутрових степових звірів, в очеретах Ягорлика також водилось чимало дикої птиці, не говорячи вже про рибу. Колись повноводні береги набагато ближче підступали до села, що дозволяло не тільки займатися риболовством, а й перевозити вантажі, коли розмитими дорогами це зробити було неможливо. Золовський також стверджував, що на початку активно велося виготовлення гончарних виробів, які везли на продаж до Балти човнами по Ягорлику.

Всю другу половину XVIII ст. Подністров'я було в центрі європейської політики, ставши ареною військових дій двох російсько-турецьких воєн. Безводний і майже безлюдний Очаківський степ не дозволяв російської армії з її обозами і артилерією вести активні бойові дії, тому практично всі шляхи військ прокладалися через Прибережжя.

Російське командування направило за Буг кавалерійські загони, які нападали на тили турецької армії, а в серпні 1769 року майор Зорич захопив Дубоссари і спалив їх. В червні 1769 року під Дубоссарами, в напрямку Кодими переправляється сорокатисячна турецька армія під проводом Алі-Паши. Слідом за ними в Подністров'я увійшов російський загін під командуванням X. Вітгенштейна. В одеській науковій бібліотеці зберігається рукописна карта 1771 року, на якій зоображений театр бойових дій на нашій території. Біля Дубового на карті існує такий напис: «могила, где был лагерь в 1770 году под командою господина генерал-майора Витгенштейна». Весною 1789 року російські війська знаходилися біля Ольвіополя, чекаючи походу в ставку Потьомкіна. В липні цього ж року головні сили російської армії під керівництвом графа Паніна направились через поселення Бірзулово, Окни, Дубове до ягорлицької переправи. На початку серпня Г. О. Потьомкін підійшов до Дністра в тому ж місці, де його переходив граф П. І. Панін. У селі Ягорлик тимчасово була розміщена головна квартира. Російські війська зупинялися по західним селам Окнянщини, які вже існували на той період – Дубове, Малаївці, Ілія та ін.

На початку 90-х рр. XVIII ст. дністровське Прибережжя стає досить освоєною і обжитою територією. У 1793 році село Дубове налічувало 53 двори – 111 чоловік та 125 жінок. А через два роки Олександр Любомирський продає свої маєтки російській казні і село потрапляє до новоствореного Вознесенського намісництва. Намісництво проіснувало тільки рік, і його територія ввійшла в склад Подільської губернії. Село Дубове було приписано до Цибулівської волості Балтського повіту цієї ж губернії. Так закінчився польський період існування села.