Меню сайта

Область и районы
  • Ананьевский р-н
  • Арцизский р-н
  • Белгород-Днестр-й
  • Беляевский р-н
  • Березовский р-н
  • Болградский р-н
  • Великомихайловский
  • Ивановский р-н
  • Измаильский р-н
  • Килийский р-н
  • Кодымский р-н
  • Лиманский
      (Коминтерновский) р-н
  • Николаевский р-н
  • Одесса
  • Одесская обл.
  • Окнянский
      (Красноокнянский) р-н
  • Подольский
      (Котовский) р-н
  • Овидиопольский р-н
  • Раздельнянский р-н
  • Ренийский р-н
  • Саратский р-н
  • Татарбунарский р-н

  • Николаевская обл.
  • Николаевский р-н





  • Яндекс.Метрика


    История края
    А Б В Г Д Е Ж З И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я
    A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z


    Кодимський район, Одеська область

    с.Загнітків


    с.Загнітків

    Загнітків... Чудовий куточок землі, прекрасний кожної пори року. Чи то взимку, коли все навкруги покрите білою ковдрою, тільки сизий димок в'ється над домівками клубками в гору. Чи то весною, потопаючи в духмяному цвіту акацій, чи то влітку, коли горбисті поля перетворюються на пшеничні хвилі безкраїх морів.

    Вабить око своєю красою як, — райський куточок Загніткова. За традицією кожна молода пара саме сюди відправляється в першу весільну подорож, щоб саме на фоні цього пейзажу зробити свої перші весільні фотознімки.

    А головна краса Загніткова — це люди, які живуть тут, працьовиті, дружні, завзяті, веселі на вдачу. Якщо трудяться то завзято, не цураючись ніякої роботи, якщо відпочивають то весело з піснею, з жартами...

    Село Загнітків розташоване на території Одеської області, Кодимського району, в 28 кілометрах від райцентру. Межує з ПМР та Піщанським районом Вінницької області. Через село протікає річка Майстриха, яка впадає поблизу Рашкова в річку Дністер. Саме село розташоване на горбах. В далеку давнину в двох кілометрах від Загніткового відбулася битва саксів (предків слов'янських племен). Про це свідчать багаточисленні могили в долині Шажків особливого устрою (нині це місце називається "лопата").

    Сьогодні далеко не всі знають, чому село носить назву Загнітків.

    В ХVІІІ ст. на території, де знаходиться нині село, були дрімучі ліси. В долині недалеко від річки Майстрихи, стояв постоялий двір. Сюди часто приїжджали козаки для того, щоб відпочити, а також поміняти коні. Це були звичайні біглі люди з мелян, які втекли від кріпосної неволі. Тут зупинився і загін отамана Нитки. Козакам сподобалась ця місцевість і вони неодноразово навідувались сюди. Загін Нитки остаточно осів тут. На рівнині, де тепер найстаріша частина села — Волощина, він побудував курінь. Згодом тут виникли перші хати. Територія ця була зручно захищена з північно-західної і західної сторін глибоким яром і густим лісом. Поселення почали називати Нитки, ЗагНитки, Загнітків...

    На сьогоднішній день Загнітків — залишається одне з найбільших сіл району, населення якого на 1 січня 2015 року становить — 2800 жителі, дворів всього 1715. Це сучасне українське село, для послуг населення в якому діє поштове відділення, 6 торгівельних точок, Будинок культури. Так, як село розміщене в прикордонній смузі, на його території розташована прикордонна застава. Для послуг жителів працює перукарня, швейний цех, пекарня, ветеринарна дільниця, відділення банку, Нової пошти. В селі функціонує млин, олійня, пилорама, майстерня, кузня. Діє базар, на який по неділях приїжджають жителі з навколишніх сіл. На території Загнітківської сільської ради функціонує сільськогосподарське товариство "Обрій",та ще 6 фермерських господарств. В селі є трьохповерхова школа, в якій в свій час навчалися більше 1000 дітей (станом на 1990р. на 2004р - 392 учні та 38 вчителів, станом на 2015 – 108 учнів) найперший в районі обладнаний комп’ютерний кабінет.

    До 1996 року в селі було дві сільських бібліотеки, в 1996 році об’єднали в одну книжковий фонд, якої складає — 19573 екземплярів.

    На варті здоров’я загнітківчан стоїть колектив Загнітківської дільничої амбулаторії 1 рівня акредитації. До послуг населення педіатр, терапевт, стоматолог, акушерка, фельдшер та медсестринський персонал. В минулому колектив по праву зайняв 1 місце в конкурсі-огляді серед сільських лікарняних закладів району. В селі поки що працює аптека. По технології «укрупнєнія» все це буде згодом повністю розвалене. Отак живе село сьогодні.

    Давайте повернемось в ХVІІІ ст. пригадаємо як його будували наші пращури, як важко боролись за свободу сьогодення.

    У першій половині ХVІІІ ст. на Україні повалився кріпосний гніт. Царизм і поміщики усіма заходами мали на меті поневолити Україну, посилити гноблення українського народу. Посилився гніт і в Ольгопільському уїзді, до якого належало село.

    Поселення Загнітків рік-у-рік зростало. Забудовувалась Волощина пізніше частина, що лежала обабіч шляху до яру, набагато пізніше — Слобода, потім Кошарка.

    Перша церква в селі була побудована на початку ХVІІІ ст. по благословенню уніатського митрополита Афанасія Шептицького. Уся церква була малою та незручною, тому в 1759 іі розібрали, на її місці побудували нову більш обширнішу. Літопис свідчить, що в 1769 році турецько-татарське нашестя знищило частину с. Загніткового, спаливши дерев’яну церкву та частину села, забравши людей в полон. Та незабаром село піднялося з попелу. В 1770 р. була споруджена третя церква з ріща та глини за рахунок Яна Любинського. В ній відбувалося богослужіння до 1822 р. В 1822 р. було закінчено будівництво кам’яної хрестовидної, однокупольної церкви на кошти прихожан по благословенню Владики Іонікія.

    В 1824 р. була побудована біля церкви каплиця за рахунок поміщика Анатонія Урбанівського. В 1853 р. була прибудована кам’яна трьохярусна дзвіниця. Її срібні купола виднілись в Піщанці, а звук гучних дзвонів було чути в Олексіївці. Після Жовтневої революції церква була закрита.

    Західноукраїнські землі на протязі ХVІІІ ст. залишались під тяжким національним і соціальним гнітом шляхетною Польщі. На боротьбу з гнобителями знову піднялись народні маси. Антикріпостні рухи на Поділлі не вщухають Одним із таких рухів керував Устим Кармелюк. За переказом Кармелюк побував і на наших загнітківських землях, переховуючись в печерах яру. Про це свідчить "Кармелюкова гора" між Загнітковим та "Валя-Адинкою".

    В першій половині ХVІІІ ст. село Загнітків було перейменовано в містечко, в якому поселились євреї і завели ярмарки. Сюди з різних сіл з’їжджалися для торгівлі люди. Продавали м'ясо, сукно, рибу, шкіру, залізні вироби, вино, прядиво, тютюн, бавовну...

    Приїжджали чоловіки в широких шароварах, які завжди були заправлені в чоботи так, щоб звисали з них. Одягнуті були в кожухи, підперезані червоними або синіми поясами, а на голові була шапка. Жінки одягали суконні спідниці і скуртейки, на головах були теплі шерстяні хустки — це взимку. А влітку одягали довгі сарафани, підпоясані червоними поясами (крайками). Ходили в черевиках на високих широких каблуках.

    Містечко Загнітків належало спочатку князю Любомирському; від нього перейшло в володіння трьох братів Урбановських - Скарбниковичів, після смерті останнього з них в 1843 році перейшло до графа Едуарда Старшинського.

    В Загніткові жили люди за різними релігійними віруваннями. Тут були і православні і католики, і лютерани, і декілька десятків євреїв.

    Католицька церква бажала ополячити і окатоличити населення, але духовна культура народу, його сподівання і прагнення до боротьби за незалежність не піддавалась польським загарбникам. В єдиному друкованому органі Подільського духовенства було записано про прихожан приходу села Загніткового так: "Жители здешние не смотря на то, что священники у них бывали униатские, всегда были православного исповедания и совершали хрестиянские обряди таким же образом, каким совершают их ныне".

    В 1862 р. в приході відкрите училище, в якому навчається 30 хлопчиків.

    В Подєпархіальних відомостях №12 1869 року стор.178 писалося:

    Объявление

    Для сельской школы Ольгопольського уезда в м.Загнитково, состоящееся с 60 мальчиков нужен учитель из закончивших курс семинарии или не окончивший, но с хорошим аттестатом, знакомый сверх обще нужных предметов с церковным пением. Вознаграждение учителю: квартира й 150 рублей серебром в год. Адресоваться к священнику Стефану Долинскому в местечке Загнитково".

    В цих же відомостях є запис, що в 1870 році в містечку Загнітків з’являється перша бібліотека.

    В 1896 році відкривається школа грамоти для дівчат.

    Починаючи з першої половини ХІХ ст. на Україні зароджується капіталізм. В цей час в Загніткові, в Кошарні побудована гуральня. В 1905 р. було в яру побудовано спиртовий завод, канатна дорога та вузька колія. Таких спиртових заводів було на Україні по призначенню тільки два. На заводі працювали тільки вдень, опалювали соломою та дровами, тут виготовляли сирець. В 1916 році частину заводу було розбито. Збирали дань по 25 крб. на відбудову. В 1925 році було відремонтовано і пущено в хід спиртовий завод. Директор Шафранський. Опалювали вже вугіллям, завод працював до 1941 року.

    Революція 1905-1907 рр. не обминула наше село. У Загніткові відбувалися революційні заворушення. Революційні настрої налякали правителя і багатіїв. В 1906 році в боротьбі проти селян царські агенти створили в селі "Союз руського народу", куди завербували 30-40 чоловік 18-19-річних хлопців села Загніткового. Їм видали хрестики, як свідчення членства. Але селяни не припиняли своєї боротьби.

    В 1908 році граф Старжинський продав землі селянському поземельному банку.

    З початком першої світової війни почалася мобілізація людей на фронт. Першими серед яких були: М.Рубанський, Омел’ян Мазур Іван Ковбель, Юстафій Шиндор, Філімон Жук.

    З війни повернулися з великою ненавистю до царя, до поміщиків. Так в 1917 р. Никифор Соломко по приходу з війни з’явився в волость. Там він побачив великий портрет царя. Лють та ненависть закипіла в ньому і він костилем розбив портрет. До нього приєдналися інші і почали разом виступати проти самодержавця. Було створено Раду селянських і солдатських депутатів. Створено загін самооборони з 40 чоловік на чолі з Карлом Студенюком. Загін чинив самооборону і наводив порядок. Фактично в селі проведено переворот.

    В 1918 році в селі був організований комітет незалежної бідноти "комнезам". Комнезами відбирали землю від куркулів і роздавали бідним.

    Полк австро-угорської дивізії, який прибув у село напочатку4 червня 1918 року, відбирав у селян майно, хліб, фураж. Але восени того ж року на селі знов було відновлено Радянську владу. Протягом 1919 року влада в селі змінювалась не раз, від чого страждало населення.

    В 1999 році в селі побував комбриг Котовський. Він приїхав в червоних штанях-галіфе, в синьому картузі. Приїхав в ревком і попросив коней. Ревком постановив взяти коней від куркулів. Так було й зроблено. Через село також

    Початок 20-го року ознаменовано новим відновленням Радянської влади на селі. Створено комітет незалежних селян та комсомольський осередок.

    1921 р. став роком боротьби з бандитизмом. Селяни разом з Червоно. Армією Розгромили бандитів і розпочали мирне життя.

    10 серпня 1921 р. в селі було засновано сільськогосподарську артіль "Побєда" пізніше колгосп. В колгоспі було 12 господарств 60 га землі їх не збільшувалось до 1922 р. Урожай збирали непоганий, що приваблювало нових членів до колгоспу. Колгосп поступово міцнів, набирався сил. В 1924 р. утворений колгосп ім. Леніна, який в 1928 р. перебазувався за яр. 1929 рік ознаменовано масовим вступом селян до колгоспу. Село стало на шлях суцільної колективізації. В цьому ж році організовано колгосп "Каганович".

    В 1935 р. організовано ще один колгосп "Політвідділ".

    В 1926 р. в село був доставлений перший трактор "Фордзон", вів його Корнило Ткач. Подивитись на трактор збіглося все село.

    В 1931 р. з’явились перші трактори в колгоспі ім. Леніна. По заклику Парасковії Ангеліної за кермо трактора сіли перші жінки-трактористи. Це — Олександра Луківна Білозорова та Євдокія Володимирівна Сливінська. В 1939 р. на все село існувала єдина бібліотека, в якій не було навіть й тисячі примірників. Були відкриті початкові школи. Селяни прагнули вчитися і це було кроком вперед, в їх боротьбі за нове життя. Люди в селі спокійно господарювали, рівень життя швидко зростав та раптом страшна звістка. Війна...

    З самого початку Великої Вітчизняної війни, мешканці Загніткового, як і весь народ стали на захист рідної країни.

    У липні 41-го року Загнітків окуповано ворогом. Важким був період окупації для загнітківчан. Вбито і закатовано 150 чоловік, спалено окупантами 40 дворів, розграбовано майно колгоспу, школи, бібліотеки.

    Весною 44-го настало довгождане визволення Загніткового.

    У повоєнні роки, не дивлячись на напівголодне існування, важку працю, побутову невпорядкованість, загнітківчани зберігали віру в ідеали майбутнього суспільства, мрію про світле та щасливе заможне життя. І одночасно відновлення зруйнованого війною господарства.

    В 1950 році 4 колгоспи на території села Загнітків об’єдналися в один колгосп ім. Леніна. Головою колгоспу обрано Апатія Григоровича Ковбеля. Колгосп набирав силу і добивався щорічно нових успіхів у господарському будівництві. Тут закладено і відновлено сади й виноградники. Широко розвивалося тваринництво, землеробство.

    Відкрито кар’єр від Кодимського заводоуправління по видобуванню різаних камінних блоків.

    Згідно Указу Президії Верховної Ради УРСР від 4 січня 1965 р. село Загнітків винесено з списку Крижопільського району, Вінницької області і внесено в Кодимський район, Одеської області. В 1964 р. в селі була побудована своя електростанція. З’являються перші телевізори. В 1966р. село було підключено до державної електромережі.

    В 1967 р. розпочато будівництво водогону. В 1970р. на село завезли перші балони скрапленого газу, з’явились перші газові плити.

    Л.Бардахівська
    Кодимський р-н
    Интерактивные карты
  • OpenStreetMap
  • Яндекс карты
  • Карты Google



  • Будеї
  • Грабове
  • Загнітків
  • Кирилівка
  • Круті
  • Лабушна
  • Лисогірка
  • Мала Слобідка
  • Олексіївка
  • Петрівка
  • Пиріжна
  • Писарівка
  • Слобідка

  • community@kraeved.od.ua        КРАЕВЕД © 2013-2017        Открываем историю одесского края