ПРО ОРГАНІЗАЦІЮ
     

ПРОЄКТИ
  • Мапи
  • Книги
  • Статті
  • Періодика


  • ОБЛАСНИЙ ПОДІЛ
  • Березівський р-н
  • Б-Дністровський р-н
  • Болградський р-н
  • Ізмаїльський р-н
  • Одеський р-н
  • Подільський р-н
  • Роздільнянський р-н

  • Баштанський р-н
  • Вознесенський р-н
  • Миколаївський р-н
  • Первомайський р-н


  • СТАТИСТИКА




    Статті
    МАПИ   |   КНИГИ   |   СТАТТІ   |   ПЕРІОДИКА   |  

    А Б В Г Д Є Е Ж З І И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я
    A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z


    ОДЕСЬКА КОМІСІЯ КРАЄЗНАВСТВА ПРИ ВУАН

    У 20-ті рр. ХХ ст. відбувалося пожвавлення краєзнавчого руху в Україні, саме тоді закладалися методологічні і методичні основи краєзнавства як науки. Основні напрями його розвитку було визначено на І Всеросійській конференції краєзнавців (1921), після чого почалося формування різноманітної і розгалуженої мережі відповідних організаційних структур на місцях. Організаційним і науково-методичним центром краєзнавчого руху Української СРР, що згуртував навколо себе кращі наукові та творчі сили, стала Всеукраїнська академія наук (ВУАН). Тоді ж при ній з’явився ряд наукових структур краєзнавчого спрямування: Український комітет краєзнавства, мережа комісій і кафедр ВУАН та її Історична секція, а також кафедри краєзнавства у вищих навчальних закладах, наукові товариства на місцях, музеї та архіви. З ініціативи Київської комісії краєзнавства для активізації регіональної краєзнавчої діяльності було створено Харківську та Одеську комісії краєзнавства.

    На той час Одеса вже мала міцні краєзнавчі традиції. Тут діяли «Товариство сільського господарства Південної Росії» (з 1828), а також «Товариство історії та старожитностей» (з 1839), члени яких зробили значний внесок у дослідження Півдня України. Результати своїх розвідок вони друкували на сторінках місцевої періодичної преси та у свої наукових журналах: «Записках Общества сельского хозяйства Южной России», «Записках Одесского общества истории и древностей». Тож заснована наприкінці 1923 р. при ВУАН Одеська комісія краєзнавства стала спадкоємцем та продовжувачем краєзнавчого руху на Півдні України.

    Одеська комісія значно збагатила тематичний спектр досліджень, згуртувала навколо себе науковців, громадських діячів, краєзнавців на теренах нинішніх Одеської, Миколаївської, Херсонської та Кіровоградської областей. Основним завданням новоствореної організації було поглиблене вивчення причорноморського краю у соціально-історичному, етнографічно-лінгвістичному, археологічному та природничому аспектах.

    Головою комісії став відомий історик та археолог, професор С. Дложевський. Попервах вона мала чотири секції: з вивчення природних багатств (голова – проф. Г. Танфільєв), соціально-історичну (голови – проф. М. Слабченко, а потім – Є. Трифільєв), етнографічно-діалектичну (проф. Р. Волков) та археологічну (С. Дложевський). Згодом до них додалися німецька (1926 р., голова – П. Таубергер) та грецька (1927 р., голова – С. Дложевський). Кожна секція складалася із дійсних членів (авторів друкованих праць, організаторів відповідної роботи) і членів-співробітників (активно працювали у царині інтересів певної секції).

    Комісія опікувалася влаштуванням археологічних розкопок, обстеженням розгромлених у часи революції поміщицьких садиб, збиранням ремісничих виробів і предметів побуту, формуванням архівів, бібліотек та музеїв, записуванням фольклорних творів, проведенням зібрань краєзнавців, публікацією дослідницьких матеріалів тощо.

    Професор С. Дложевський розглядав краєзнавство у контексті тогочасної науки – і як окрему дисципліну, і як методику організації масової науково-дослідної роботи, тож найпершим своїм завданням комісія ставила невпинне й необмежене збирання фактичного матеріалу саме через мережу кореспондентів із сіл.

    Сергій Степанович Дложевський (1889–1930)

    Від ВУАН комісія отримувала літературу з краєзнавства та видання академії, які передавала до бібліотеки Одеського історико-археологічного музею. Також її члени клопотали перед ВУАН та Наркомосвітою про перегляд рішення Колегії Народного комісаріату просвіти щодо перевезення до Харкова Воронцовської бібліотеки, яка входила до складу Вищої школи м. Одеси й мала виняткове значення для вивчення краю (зараз цей фонд – у Науковій бібліотеці Одеського національного університету імені І. І. Мечникова).

    Архів комісії, на превеликий жаль, не зберігся: ймовірно, був втрачений після репресій багатьох її членів на початку 1930-х рр. Але збереглися комплекти друкованого органу комісії – її «Вісника», що виходив у розрізі окремих секцій. На його сторінках публікувалися матеріали про діяльність комісії та її секцій, наукові статті, доповіді, бібліографічні огляди. Загалом вийшло п’ять книг у трьох випусках. Саме завдяки «Віснику» ми зараз можемо скласти детальніше уявлення про діяльність Одеської комісії краєзнавства. Слід зазначити, що через брак фінансування для його видання члени комісії неодноразово змушені були вдаватися до, так би мовити, самооподаткування.

    Вісник Одеської комісії краєзнавства при Всеукраїнській Академії наук

    Голова секції вивчення природних багатств, фізико-географ, ботанік і ґрунтознавець Г. Танфільєв стояв біля витоків становлення географічної науки й наукового географічного краєзнавства в Україні. Його праця «География России, Украины и примыкающих к ним с запада территорий в пределах России 1914 года» (Одеса, 1916 – 1924) відіграла велику роль у його розвитку. Професор не тільки публікував праці краєзнавчого характеру, а й регулярно читав для широкого загалу науково-популярні лекції, знайомив слухачів із природними особливостями краю, прищеплював студентам практичні навички польових досліджень, систематично проводив з ними екскурсії та здійснював далекі подорожі. Улітку члени секції виїжджали в різні регіони Степової України для вивчення їх природних особливостей. У цій секції, зокрема, працювали: В. Лебедєв, О. Браунер, Л. Климентов, А. Осмоловський-Ярошенко, О. Прендель, Г. Потапенко та інші.

    Г. Танфільєв та його праця «География России, Украины и примыкающих к ним
    с запада территорий в пределах России 1914 года»

    Етнографічно-лінгвістична секція ставила перед собою завданням якнайповніше вивчення Степової України з фольклорно-етнографічного й діалектологічного ракурсів, що включало збирання першоджерел із метою створення наукової бази для таких досліджень, у тому числі й пам’яток матеріальної культури, які стосуються домашніх промислів та народного господарства, складання етнографічно-діалектичної карти краю, впорядкування біографічного словника вчених, письменників, театральних діячів і бібліографічного покажчика з українського фольклору, етнографії, діалектології тощо. Активна діяльність секції пояснювалася насамперед тим, що її очолював Р. Волков – літературознавець, етнограф і фольклорист, перший ректор Одеського інституту народної освіти (ОІНО). Як керівник цієї секції він працював над організацією музею Степової України. Крім того, вів семінари з матеріальної етнографії та фольклору, українознавства, зі стилістики казок, билин та дум, а також із ткацтва та писанкарства на Чернігівщині. Серед його сподвижників були А. Музичка, Н. Букатевич, П. Бузук, М. Семенов, О. Томсон та інші.

    Роман Михайлович Волков (1885–1959)

    До діяльності соціально-історичної секції своєю працею доклалися Є. Загоровський, О. Рябінін-Скляревський М. Слабченко, І. Фаас, Н. Полонська-Василенко, І. Хмельницький, В. Селінов, Ф. Петрунь. Особливу цінність становила «Краєзнавча бібліографія», вміщена у другому –третьому числах «Вісника», де зроблено огляд літератури з історії, археології, фольклору. Члени секції активно досліджували одеські архіви.

    Наукова діяльність М. Слабченка охоплювала майже всі періоди історії України. Він – автор понад 240 друкованих наукових праць (серед них 12 – монографій), шести підручників для вищих навчальних закладів, низки публіцистичних і художніх творів. Його основні статті присвячені історії права та господарства Гетьманщини й Запоріжжя XVII – XVIII ст. До речі, у 1908-у р. за дослідження з історії адміністративного устрою Гетьманщини історико-філологічний факультет Новоросійського університету нагородив М. Слабченка золотою медаллю.

    Михайло Єлисейович Слабченко(1882–1952)

    Членкинею Одеської комісії краєзнавства була і Д. Атлас. Її студії присвячувалися історії Одеси, Росії, проблемам педагогіки і джерелознавству. Загалом доробок історикині складається не менше ніж із 33 робіт. Вона однією з перших у нашому місті наголошувала на необхідності викладання краєзнавства у середній школі. Написала перший підручник для середніх шкіл з історії Одеси, який відзначався лаконічністю, доступністю, чіткою та логічною структурою, ілюстративністю. Оригінальним також був її метод проведення анкетувань серед учнівства для з’ясування рівня знань з історії краю.

    Доротея Генріховна Атлас (1874 – після 1930)

    Археологічна секція Одеської комісії краєзнавства приділяла значну увагу бібліографічному огляду наукових праць з історії та археології Північного Причорномор’я, вивченню колекцій археологічного музею, перевірці й науковій систематизації інвентарних записів музейних колекцій та складанню карти Одеської області. У «Віснику» публікувалися короткі звіти про польові археологічні дослідження Північного Причорномор’я (Ольвія, Усатове, Березань та ін.), статті та повідомлення, в яких висвітлювалися питання окремих пам’яток, музеєзнавства.

    Яскравою фігурою серед її членів був археолог і лінгвіст Михайло Федорович Болтенко, який у 1925–1928 рр. був секретарем, а з 1928 р. – заступником голови археологічної секції. М. Ф. Болтенко багато зробив для становлення й розвитку археологічних досліджень в Одесі. У 1921 р. відкриває в околицях м. Одеси своєрідну археологічну культуру – Усатівську культуру, що відноситься до початку ІІ тис. до н. е. Дослідження усатовських пам’яток продовжується до 1933 р., і до них Михайло Федорович повертається в 1929–1940 та 1946–1948 рр. У 1924–1931 рр. веде систематичні розкопування на о. Березань, які були продовжені і після Другої світової війни (1946–1949 рр.). На острові відкрив залишки догрецьких жителів, пам’ятки VII–V ст. до н. е., поселення римського часу. Особливе значення має відкриття на острові давньоруських пам’яток Х–ХІІІ ст., які показали важливу роль Березані в історії Київської Русі.

    Михайло Федорович Болтенко (1888–1959)

    На жаль, із 1929 р. в історико-краєзнавчій роботі почався спад. Це пояснюється передусім тим, що наприкінці 1920-х pp. почалися систематичні перевірки особового складу науково-дослідних установ, які «виявляли» у їх складі «ворожі елементи» «буржуазного або дрібнобуржуазного походження». Жертвою кривавої сталінщини стала й Одеська комісія краєзнавства, яка припинила діяльність у розповні сил і планів, після процесу над містифікованою органами ДПУ «Спілкою визволення України» (весна 1930-го p.). Репресій зазнали багато членів комісії: М. Слабченко, М. Віркау, Т. Внуков, Б. Комаров, А. Музичка, Е. Оксман, Р. Волков, Є. Загоровський та інші. Про цю чорну сторінку на основі широкого кола джерел, зокрема архівів СБУ, розповідається у книзі «Репресоване краєзнавство (20–30-і роки)» (Київ, 1991).

    Незважаючи на короткий термін діяльності (1923 – 1930), Одеська комісія краєзнавства зробила значний внесок у вивчення рідного краю та розвиток науково-просвітницької діяльності.




    Публікація:

    Стягайло В. Вагома сторінка одеського краєзнавства / Вероніка Стягайло // Чорноморські новини. – 2023. – № 22. – С. 3. – (Історія).



    Опубліковано на сайті 26.11.2023


    Автори статей

  • Аргатюк С. С.
  • Баковецька О. О.
  • Волосєвич Є. С.
  • Гулянович І. М.
  • Джумига Є. Ю.
  • Дробний В. С.
  • Єфімов Г. В.
  • Жосан С. І.
  • Кобилюк О. В.
  • Моторна І. В.
  • Позняков В. А.
  • Сапожніков І. В.
  • Шевченко А. М.






  • © КРАЄВЄД 2013-2024        Відкриваємо історію одеського краю