О четвертій годині ночі 20 травня 1938 року до будинку №24 по вулиці Чигиринській у місті Кірово (Кіровоград) під'їхав легковий автомобіль, з якого вийшло два міліціонери. Через кілька хвилин вони вивели на вулицю 66-річного Адама Чвалінського, лікаря робітничої лікарні заводу «Червона зірка», і заштовхали до салону автомобіля. Йому висунули звинувачення за ч. 2 ст. 54-10 Кримінального кодексу УРСР, тобто «антирадянську пропаганду і агітацію». Як правило, тих, кого оголошували «ворогом трудящих» за цією статтею, розстрілювали. На диво, ця сумна участь оминула Адама Ансельмовича. Можливо, узяли до уваги вік лікаря. Та, скоріш, комусь із правоохоронців знадобилися його професійні послуги.
Адам Чвалінський,
який після громадянської війни працював у міській лікарні м. Єлисаветграда.
З особистої фотоколекції В. Тимошенка.
У матеріалах слідчої справи №74436, яка зберігається у Держархіві Кіровоградської області, читаємо: «...є учасником польської націоналістичної організації м. Кірово. Проводить активну націоналістичну контрреволюційну діяльність. Займається шпигунством і підготовкою бойових повстанських кадрів на випадок війни в тилу Червоної Армії».
Згадали Адаму Ансельмовичу і те, що його батько, який помер у 1886 році, був потомственним дворянином. А от він начебто є учасником польської організації «ПОВ» і «вихваляв Польщу, її фашистський лад і Пілсудського як військового спеціаліста». Під час обшуків у квартирі на Чигиринській знайшли родову шаблю Чвалінських.
З серпня 1901-го Адам Чвалінський працював земським лікарем в Одеському повіті. У 1911-му разом з сім'єю переїжджає у село Тишківку Єлисаветградського повіту. А уже у наступному році працює лікарем у селі Панчеве. 1925-го наукове об'єднання лікарів Зінов'євської округи звернуло увагу Харківського Держвидаву на роботу лікаря Чвалінського «Сипний тиф» (епідеміологічний нарис).
У 1926-му Адам Ансельмович перебирається до Зінов'євська. У 1927-му його привітали з 30-річним ювілеєм лікарської праці на 5-му окружному з'їзді охорони здоров'я. Чвалінський працює у Зінов'євській центральній робітничій поліклініці та 1-й радянській лікарні заводу «Червона зірка», одночасно викладає предмет «Інфекційні хвороби» у Кіровській фельдшерсько-акушерській школі.
Як зазначено у слідчій справі, проживав лікар у місті Кірово разом з дружиною Антоніною Юліанівною, 34-річною донькою Софією, яка працювала лікарем на санепідемстанції, її 16-річною донькою Зосею і 15-річною Оленою, онукою брата, який помер у 1933 році.
Разом з ними проживала і дружина сина Владислава – Іоланта з тримісячним сином Вітольдом. 27-річний поляк Владислав Адамович Чвалінський та 19-річна італійка Іоланта Гекторівна Маріані одружилися у листопаді 1933 року. Владислав працював художником-постановником театру ім. Занковецької, що тоді перебував у Запоріжжі. В його доробку було усього шість спектаклів. Заарештований 28 вересня 1937 року за звинуваченням «контрреволюційна діяльність, агітація проти радянської влади і робота на користь польської контррозвідки». Припускаємо, що останнє обвинувачення з'явилося тому, що в протоколах допитів НКВС у графі «національність» сам митець зазначив: поляк. З січня 1938 року Владислава розстріляли. У Запоріжжі проживали також брат Владислава – Юлій разом з дружиною Манюсею.
Невістка Іоланта – піддана Італії. Але ні вона, ні її матір ніколи і не були у цій країні, а народилися в Єлисаветграді. З Апенін до Єлисаветграда перебрався ще її дід. Іоланта рано осиротіла, проживала з тітками. Очевидно, вона мала відношення до тих Маріані, які володіли триповерховим будинком на розі Дворцової та Миргородської вулиць в Єлисаветграді, в якому відкрили один з перших у місті кінотеатр, та у якому були магазини і готель, а потім квартирувало 1-ше комерційне училище. У місті була також і аптека Маріані. Після розстрілу чоловіка, Іоланту разом з маленькою дитиною вислали з Радянського Союзу до Італії. Там вона, хвора на туберкульоз, невдовзі померла. Вітольда усиновило бездітне італійське подружжя. У 80-ті роки минулого століття він приїздив у гості до тітки у Кіровоград.
Спочатку на допиті Адам Чвалінський зізнався, що він був завербований у 1926 році. А розпочав займатися націоналістичною діяльністю ще студентом медичного факультету Київського університету у 1896-му. Входив до організації польського земляцтва у Києві. У польському міст Конськ проживав товариш по навчанню у гімназії. У 1935-му після смерті брата, нелегально втекла до Польщі його дружина Катерина Петрівна Чвалінська. Та згодом лікар заявив, що обмовив себе підтиском слідчого.
4 січня 1939 року Кіровський МВ НКВС звільняє Адама Чвалінського з-під варти на підписку про невиїзд. А 25 жовтня того року Судова колегія у кримінальних справах Верховного Суду УРСР дійшла висновку, що «злочин не доведений» і в порядку ч.1 ст.302 КК УРСР виправдала Адама Ансельмовича, а його справу закрили.
До речі, емігруючи у 90-ті роки минулого століття на історичну батьківщину до Польщі, Софія Адамівна Чвалінська передала до художнього музею у Кіровограді картину Феодосія Козачинського, якій дали назву «Гімназистка». Начебто на полотні зображена родичка Софії Адамівни – Тамара Головченко. Однак знайомство з історією родини Чвалінських змушує нас засумніватися у цьому. Та щоб назвати справжнє прізвище гімназистки, доведеться переглянути документи Єлисаветградської жіночої гімназії, які зберігаються у Держархіві області. Результатам цих пошуків буде, присвячена одна з наступних публікацій.
