ПЕРШИЙ І ОСТАННІЙ БІЙ ЗА ВИГОДУ

Серед багатьох наших вояків у складі 203 стрілецької дивізії був піхотинець, котрому було вже далеко за 45-ть. Саме в цьому віці шахтареві вперше довелося відчути фронтовий дух, адже до цього гірник родом з Дніпропетровщини мав військову бронь. Можливо він так і залишився б для наших земляків лише у списку загиблих з кількома рядками сухих і статистичних даних, а у дослідженні на тему звільнення села Вигода вже мала б бути крапка.

Людмила Ареф'єва

Та ні… Минулого року до мене звернулася Людмила Ареф'єва (у дівоцтві Мороз) з російського міста Богучар, що на півдні Воронезької області. Жінка розповіла зворушливу історію та попросила дати їй фото місця де поховано, Василя Мороза (1896-1944). Онука ретельно береже про свого діда-фронтовика всі крихти спогадів, та одну єдину світлину. Далекого 9 квітня 1944 р., відомство “Совинформбюро” повідомило, що серед низки населених пунктів Біляївського району, війська Червоної Армії оволоділи Вигодою та однойменною залізничною станцією. Цей весняний день став величною та пам`ятною датою в історії села — Днем його визволення від німецько-румунських окупантів. За цим повідомленням стояли три дні кровопролитних боїв, майже 1000 днів окупації, 152 загиблих при звільненні і незліченні жертви при обороні.

Василь Мороз мобілізований до армії у березні 1944 р. За пізніми спогадами Анатолія одного із синів, батька відразу направили на Одещину, звільняти село та залізничну станцію Вигода. Залишивши дружину, та двох малих дітей, Василь їде за 215 км від своєї домівки в селі Лепетиха Миколаївської області.

З ранку 9 квітня, після тривалих боїв наші солдати оволоділи селом Вигода, але взяти станцію не змогли. Великий опір чинили підрозділи 6-ої армії вермахту і 3-ої румунської армії. Нажаль квітневий бій за звільнення села став першим і останнім для Василя, рядовий 610 стрілкового полку був вбитий ворогом.

На початку 1980-х років село Вигоду та могилу батька відвідав Анатолій Мороз (1938-1996). Синові навіть вдалося відшукати серед місцевих свідка того жахливого і водночас визвольного дня. Новий знайомий розповів, як радянський воїн Василь Мороз загинув на його руках під деревом однієї з вигодянських акацій. Найвірогідніше, що це було у залізничній лісосмузі.

По донесенню військової розвідки, в районі залізниці поблизу станції Дачна, був виявлений пролом в обороні ворога. Радянські частини маневрують та без перешкод долають залізничне полотно. Окупанти не очікували удару із заходу. Під тиском сил Червоної Армії, німецько-фашистські загарбники в поспіху відступали від станції, покидаючи у вагонах, що стояли на коліях, безліч військового майна, паливно-мастильних матеріалів, важкої зброї та боєприпасів. Горіли товарні вагони, рвалися снаряди.

Рядовий Василь Мороз не мав тривалого бойового шляху та будь-яких військових нагород, але він віддав найцінніше — своє життя. Пожертва за звільнення села Вигода, за життя своїх дітей, за знищення фашизму на землі.

В 1980 р. на місці другого братського поховання у селі, встановлена цементована стелла заввишки 10 м з барельєфами моряка, солдата та льотчика. Серед 107 імен загиблих у боротьбі за Вітчизну, на гранітній плиті сучасного Меморіалу слави викарбовано і “ряд. Мороз В. Є.”