ПРО ОРГАНІЗАЦІЮ
     

ПРОЄКТИ
  • Мапи
  • Книги
  • Статті
  • Періодика


  • ОБЛАСНИЙ ПОДІЛ
  • Березівський р-н
  • Б-Дністровський р-н
  • Болградський р-н
  • Ізмаїльський р-н
  • Одеський р-н
  • Подільський р-н
  • Роздільнянський р-н

  • Баштанський р-н
  • Вознесенський р-н
  • Миколаївський р-н
  • Первомайський р-н


  • СТАТИСТИКА




    СПИСКИ НАСЕЛЕНИХ МІСЦЬ


    ДІГОРИ


    Дігори на топографічній карті 1982 року

    Село Дігори знаходиться в північно-західній частині Одеської області. Майже два з половиною століття лежить воно в долині між двома пагорбами (горами), за що й отримало колись свою назву. Перша згадка про село відноситься до 1773 року- саме в цьому році село з’являється на карті Речі Посполитої. В цей період велась активна колонізація краю польськими магнатами князями Любомирськими. Будучи великими землевласниками, їм належали землі в Брацлавському воєводстві від Кодими до Ягорлика, західним кордоном володінь була річка Дністер. До цих володінь і належало село. Першими жителями села було польське та українське населення. До цих пір в селі збереглися прізвища польського походження – Бучковський, Корчинський, Жулавський та ін.

    Дігори на карті Речі Посполитої 1773 року

    16 жовтня 1781 року в селі Дігори була збудована православна церква, що свідчить про значний відсоток населення християнського віросповідання. У 1793 році в селі налічувався 31 двір, проживало там 107 чоловік та 94 жінки. Дігорами на той період володів князь Олександр Любомирський. В цьому ж році відбувся другий поділ Польщі між європейськими державами. Володіння Любомирських перейшли у власність Російської імперії. Територія Окнянщини опинилася в складі Вознесенського намісництва, утвореного у 1795 році.

    Приміщення церкви з роками стало руйнуватися, її було вирішено перенести до сусіднього села Чорна. 12 листопада 1796 року Яків Гадзінський, настоятель церкви з села Топали приступив до розбирання церкви в селі Дігори. Дігорянська церква, перенесена 1797 в Чорну, про що свідчив запис в Гавиноській церкві.

    1797 року Вознесенське намісництво було розформоване, а території намісництва було передано до нових адмінутворень – губерній. Село Дігори входить в склад Балтського повіту Подільської губернії.

    Дігори на географічній карті Брацлавського воєводства Речі Посполитої 1790 року

    В описі сусіднього села Гавиноси за 1901 рік в «Трудах Подольского епархиального историко-статистического комитета» ми знаходимо наступну інформацію – «Около ста лет тому назад Гавиносы представляли собою незначительный поселок-деревню, которая считалась приписною к церкви села Дигоры…численность населения Гавинос скоро превзошла численность населения с. Дигор, которое вследствии этого самого сделалось приписным к Гавиносам…Первый храм в Гавиносах в честь Покрова Пресв. Богородицы был построен по настоянию священника с. Дигор Даниила Борща и помещика Чеховского, после того, как в селе Дигоры церковь прийшла в ветхость. С построением в Гавиносах храма, сюда переведен был и причт из Дигор».

    На початку ХІХ століття, згідно з записом, Дігори були в складі Побережжя – колишніх маєтків Любомирських, які належали державі. Село здавалося в оренду всім бажаючим. Наприклад, 24 червня 1806 року закінчився термін оренди у колежського асесора Єфима Шипшина. Він орендував частину села, де проживало 8 чоловіків та 7 жінок. У 1830 році село було в оренді у поміщика Олександра Собанського. За те ще Собанський підтримав Польське повстання 1831 року проти російської влади, село було знову передано державі.

    З ліквідацією кріпосного права в Російській імперії, початком реформ в державі, село було прикріплено до новоутвореної Нестоїської волості Балтського повіту. Зважаючи на близькість Дігор до села Чорни, в деяких документах того часу село помилково приписують до Чорнянської волості.

    Дігори на топографічній карті Шуберта 1865 року

    У 1886 році згідно з данними «Истории городов и сел Украинской ССР. Одесская область» 60 селян Дігор самовільно зорали поміщицькі землі, за що було покарані. Це яскраво свідчить по існування земельної проблеми в селі.

    Виктор Гульдман «Населенные места Подольской губернии» 1893 рік

    В книзі «Крупное землевладение в Балтском уезде» за 1894 рік вказано, що колишній градоначльник міста Одеси Микола Новосельський купив землі села Гавиноси та Дігори із загальною кількістю в 4850 десятин. Станом на 1904 рік село було у власності у землевласника Івана Акимовича Баптизманського з Миколаєва. В селі начувалося 74 двори, проживало 381 жителів.

    Новосельський Микола Олександрович, 21-й міський голова Одеси (1867-1878)

    Станом на 1901 рік в Дігорах працювала школа грамоти. У 1908 році в селі було побудоване нове приміщення для школи. Кошти було зібрано сільською громадою. У 1911 році вчитель Єлісей Іванович Загальський працював в Дігорянсько-Гавиноському однокласному сільському училищі.

    У 1906 році Селянський Банк купив в землевласника Баптизманського частину землі села Дігори в розмірі 963 десятини. У 1908 році в село було прислано представника повітової землевпорядної комісії Маркова К.П. для опису і подальшої ліквідації (продажі) цих володінь.

    Звіт Маркова про відїзд до села Дігори за 1908 рік

    З початком Першої світової війни чимало жителів села було мобілізовано до лав російської армії. Не оминув призив і Корчинського Мойсея Арефовича, 1897 року народження. На війні Мойсей Корчинський двічі був поранений, лікувався в госпіталях – у 1916 (м. Черкаси) та 1917 році (Тульська губернія). Після закінчення війни повернувся додому.

    Родина Арефія Корчинського. Мойсей, старший син, незабаром буде відправлений на фронт. Фото початку ХХ ст.
    Медична книга Мойсея Корчинського, рядового 186-го Асландузського полку

    На початку весни 1917 року в Дігорах відбулися селянські заворушення, спрямовані проти поміщицького землеволодіння. Зберігся звіт делегатів - Ренке, Баталєва, Романченка, Овсянкіна, відряджених Селянською секцією Тимчасового уряду з Одеси у Балтський повіт для утихомирення таких виступів. Делегати у своєму звіті описують їх присутність в Дігорах на початку осені 1917 року. Коли в селi був зібраний сход, то селяни стали скаржитись на дорожнечу хліба, мануфактури, товарів першої необхідності. Жителі села заявили, що платити по 6 руб. 40 коп. за пуд пшениці не в змозі, і якщо не будуть знижені ціни на хліб, то вони знову піднімуть бунт. Крім цього, делегатам надійшла заява такого роду: поміщик Іван Баптизманський посівну площу в 100 десятин пшениці і ячменю вчасно не зібрав, в результаті чого хліб посипався. Мотивував він це тим, що десятина не дасть більше 10 пудів, і немає вигоди платити 30 рублів за збір урожаю. За свідченням селян з’ясувалося, що насправді десятина дала 40 пудів зерна. Поміщик просто хотів заощадити гроші. Прикриваючись тим, що йому не вигiдно збирати урожай, він запропонував жниварям половину платні за роботу. Місцевий земельний комітет повівся на цю авантюру і швидко зібрав хліб. Жителі села Дігори і навколишніх хуторів просили, щоб влада знизила ціни на предмети першої необхідності, інакше можуть виникнути заворушення проти Тимчасового уряду.

    Баптизманський Іван Акимович, землевласник

    Радянська влада в селі була встановлена в січні 1918 року. Через пів року в Дігори ввійшли союзницькі війська Австро-Угорщини і вигнали більшовицький ревком. Влітку 1919 року село окупували білогвардійські війська Денікіна, яких через пів року витіснила Червона Армія.

    1923 року був організований Чорно-Олексіївський район Балтської округи Одеської губернії, куди ввійшли Дігори з населенням у 516 осіб. У 1924 році село опинилося в складі Автономної Молдавської Соціалістичної Радянської Республіки.

    В цей період в районі масово організовувалися хати-читальні, де проводилися лекції та групове прослуховування радіо. У 1925 році в Дігорянську хату-читальню записалося 40 селян, окремо почала діяти школа.

    З 1935 року Дігори знаходяться в складі Чорнянської сільської ради Чорняського району АМРСР. Під час сталінських репресій, 21 лютого 1938 року до розстрілу було приговорено жителя Дігор Корчинського Деонисія Арефовича, 1905 р.н.

    В серпні 1941 року село було окуповано румунськими військами. Дігори було звільнені 2 квітня 1944 року військами 5-ї танкової армії. В битві за село загинули 7 воїнів 110-ї стрілецької дивізії, які й поховані там в братській могилі. У 1961 році над могилою було становлено пам’ятник.

    Фрагмент карти бойових дій 5-ї танкової армії від 1 квітня 1944 року

    Чимало жителів села було призвано на фронти Другої світової війни. Багато з них не повернулися. Наприклад, Сталевич Прокопій Якимович народився 1907 року в Дігорах. Українець, одружений. В армію був призваний Чорнянським РВК Одеської області. В званні капітана служив комендантом 1-ї прикордонної ділянки 106-го Таурагського прикордонного загону військ НКВС СРСР Управління прикордонних військ НКВС Білоруської РСР. На початку війни проживав в Литовській РСР по місцю дислокації штаба 1-ї прикордонної комендатури 106-го прикордонного загону. Офіційно рахувався зниклим безвісти 23 червня 1941 року, хоча насправді в цей день потрапив в полон до ворога. Помер 28 жовтня 1942 року від виснаження і хвороб в одному із нацистських таборів в Західній Прусії.

    Реєстраційний табірний лист Сталевича Прокопія

    Корчинський Федір Мойсейович народився 4 квітня 1925 року в Дігорах. В 19 років був мобілізований на фронт. З 8 квітня служив командиром розрахунку станкового кулемету 226-го окремого стрілецького батальйону 49-ї окремої стрілецької бригади. В боях за місто Пасто (Угорщина) в вуличних боях його розрахунок знищив кулеметну точку ворога. В цьому бою отримав поранення (20 грудня 1944 року) і потрапив в лазарет. Після одужання в січні 1945 року повернувся на фронт. В серпні 1945 року брав участь у Радянсько-Японській війні на території Китаю, після капітуляції Японії до 1950 року проходив військову службу в Красноярську, РРФСР. Після 5 років служби повернувся в рідне село. 1951 року одружився з Мамалигою Ларисою Андріївною, вчителькою української мови в Чорнянській середній школі. Після закінчення навчання у вищій партійній школі у місті Львів, у 1965 році Федір Корчинський разом з дружиною та малими донькою та сином переїхали до міста Котовськ (суч. Подільськ), де став працювати партійним інструктором у райкомі. У 1971 році очолював вечірню школу, наприкінці 1970-х викладав історію в Котовській гімназії та обіймав посаду директора навчального закладу. Згодом очолював міський відділ освіти. Помер Федір Корчинський 3 серпня 2007 року.

    Корчинський Федір Мойсейович в роки війни та на партійній роботі

    Пам’ятник жителям села, загиблим на фронтах Другої світової війни.
    Фото Віктора Зубовича

    Початкова школа. Вчителі: Горик Дмитро Давидович, Горик Ганна Іванівна. 1952 р.

    Післявоєнна розруха також боляче вдарила по Дігорах. Знадобилися роки, щоб відновити господарство села. В середині 1950-х років в долині села побудували земляну греблю. Так в селі появився власний ставок. У 1957 році Чорнянський район було ліквідовано, Дігори потрапили в склад Красноокнянського району.

    Газета «Промінь Ілліча» 1972 рік

    В селі Дігори розташовувалася 5-та молочно-товарна ферма чорнянського колгоспу ім. Дзержинського. Тривалий час завідуючим ферми був В.В. Андріяш. В листопаді 1970 року колектив ферми вийшов переможцем районних змагань серед МТФ Красноокнянщини. З настанням зими 1981 року на фермі почала функціонувати їдальня.

    Також в селі тоді функціонувало дігорянське відділення Чорнянського споживчого товариства, в якому працювала Глафіра Мелентіївна Болдецька. Після багаторічної праці вона пішла на заслужену пенсію, а її за прилавком замінила Галина Андріївна Кальян.
    Газета «Промінь Ілліча» 1979 рік
    Газета «Промінь Ілліча» 1978 рік

    Весною 1982 року жителі села приступили до обрізування гілля на 18-гектарній площі плодоносного дігорянського саду. Перед початком профілактичних робіт агроном-пенсіонер Д.А.Жулавський провів інструктаж з колгоспниками, як саме обрізати гілля і формувати крони дерев. Цю роботу в короткий термін провели Василь Новаковський, Василь Жулавський, Петро Болдецький, Григорій Кальян та ін. Механізатор Іван Домбровський вантажив гілля на причеп і розвозив його пенсіонерам на паливо.

    Газета «Промінь Ілліча» 14 січня 1989 року

    Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність населення села становила 243 особи, з яких 96 чоловіків та 147 жінок. У 2001 році населення села становило 175 осіб.

    19 липня 2020 року Окнянський район було ліквідовано, на сьогоднішній день село Дігори знаходиться в складі Чорнянської сільської ради Подільського району. Дітей шкільного віку возять на навчання автобусом до Чорнянської ЗОШ. В селі зачинені всі можливі державні та комунальні установи – початкова школа, дитсадок, пошта, що відзначилося на кількості населення. Жителі Дігор змушені перебиратися до більш перспективних сіл району. З кожним роком кількість населення в селі зменшується.



    2020 © Сергій Жосан, краєзнавець.

    Окнянський р-н
    Интерактивные карты
  • OpenStreetMap
  • Яндекс карты
  • Карты Google



  • Вижине (Германсталь / Germannstal)
  • Гавиноси
  • Дігори
  • Довжанка
  • Дубове
  • Малаївці
  • Маяки
  • Нагірне (Марієнберг / Marienberg)
  • Новосамарка (Софіївка / Sofiental)
  • Ставрово
  • Тригради (Фріденсталь / Friedenstal)
  • Топали
  • Цеханівка
  • Чорна
  • Унтилівка



  • Часи минулі

  • Чорнянська волость
  • Ставровська волость
  • Малаєштська-2 (Малаївська) волость
  • Чорнянський район
  • Окни - володіння князів Гагаріних.

  • © КРАЄВЄД 2013-2024        Відкриваємо історію одеського краю