Анотація:
У статті досліджено основні чинники, етапи поширення вивозу придунайської солі та вина до російських губерній. Значної уваги приділено структурі товарів вивозу та участі Буджака у загальнобессарабській торгівлі з Росією.
На сьогодні науковці не приділяють значної уваги ролі Буджака у забезпеченні продовольством губерній Російської імперії у ХІХ ст. Основною причиною такого нехтування є теза, що Буджацький регіон був орієнтований виключно на експорт зернової продукції до Європи та Туреччини. У своїй статті автор спробує довести, що Буджак орієнтувався як на зовнішнього так і на внутрішньоімперського споживача продукції.
На початку ХІХ ст. основу продажу товарів з Бессарабської області складав вивіз солі (45,6 – 58,6% всього вивозу 1817-1826 рр.). На думку відомого статистика Бессарабської області підполковника Дарагана «сіль в бессарабських озерах є державним багатством краю» [4, c. 93]. Сіль вивозили через порти Аккермана і Овідіополя та через Дубосарську митницю. Ще у 1811 р. ген. В. І. Красно-Милашевич звітував Головнокомандуючому Молдавської армії М. І. Кутузову: «Подільська, Волинська, Київська губернії купують молдавську сіль через Маяки, Овідіополь, Могилів, Дубоссари» [11, с. 157]. Думка генерала підтверджується таким фактом: у 1800 р. для зазначених губерній російський уряд імпортував з Молдавського князівства 300 тис. пудів солі [8, с. 386].
У 1813 р. голова контрольних митниць імперії І. Байков підтвердив, що аккерманська сіль є важливим промислом місцевих жителів, яку вони привозять до Подільської, Волинської, Київської губерній. У 1820 р. було зафіксовано купівлю першої великої партії солі: з Аккермана на 28 суднах вивезли солі вартістю у 66,8 тис. крб. Для подальшого збільшення продажу солі, з 1 вересня 1820 р. мито на вивіз солі було зменшено з 8 до 3 левів за кілограм. За повідомленням Бессарабського соляного управління у 1821 р. було продано двічі більше солі ніж торік. Більше половини солі купували купці Волині, решту продавали до Київської, Херсонської, Подільської губерній [11, с. 117, 157].
Поширення продажу аккерманської солі створили серйозну конкуренцію кримській торгівлі. Лише за 1819-1820 рр. вивіз кримської солі зменшився з 4,5 до 2,9 млн. пуд. Тому Сенат ухвалив постанови від 30 вересня 1821 р. та 6 січня 1822 р. про збільшенні мита на бессарабську сіль з 13 до 40 коп. за пуд. Сенатські постанови спричинили коливання вивозу солі.
Вивіз аккерманської солі у 1821-1825 рр. (тис. пудів) [11, с. 118].
1821 р.
|
1822 р.
|
1823 р.
|
1824 р.
|
1825 р.
|
1000
|
593
|
516
|
1670
|
1700
|
У 1824-1825 рр. поширилося ухиляння купців від сплати податків. Купці сплачуючи за торгове свідоцтво на продаж солі, перетинаючи Дністровські митниці, не продавали всього товару, а вертаючись вимагали подовжити їм свідоцтво. Для запобігання шахрайства голова Дубосарської митниці наказав видавати одноразове свідоцтво.
У 1825-1826 рр. Кабінет Міністрів прийняв ряд постанов, що дозволяли вивіз солі через Овідіополь, Маяки за митом у 60 коп. за пуд. До Одеси дозволявся безмитний привіз. До Миколаєва та Херсона привіз дозволявся після сплати мита у розмірі 70 коп. за пуд. У той же час кримська сіль оподатковувалася митом розміром 80 коп. за пуд. Таким чином було прийнято певний компроміс: аккерманська сіль постачалася до Південно-західного краю та Одеси, а кримська – до Південної та Східної України [11, с. 121].
На початку 1830-х рр. вивіз солі набув значних розмірів. У 1835 р. з Шагінського та Алібейського соляних копалень Аккерманського повіту вивезли 3,3 млн. пудів солі. Лише до Балти та Кременчука продали 1,4 млн. пудів, до Маяк, Одеси, Кишиніва вивезли по 200 тис. пудів [12, с. 20, 23].
Після заснування у 1838 р. Дністровського пароплавства перевезення солі продовжувало зростати. Щорічний вивіз суднами з Овідіополя до Одеси зріс з 1,4 млн. пудів у 1838-1839 рр. до 2,3 млн. у 1848-1850 рр.
Вивіз бессарабської солі через Овідіополь до Одеси у 1833-1850 рр.
[11, с. 179].
Роки
|
1833-1837
|
1838-1842
|
1843-1847
|
1848-1850
|
Кількість у тис. пуд.
|
5896,2
|
8706,8
|
12805,6
|
7540,7
|
Якщо у 1833-1839 рр. з Аккерманського повіту через Овідіополь та Аккерман вивезли 9 719 тис. пудів солі, то у 1840-1850 рр. – 25 230,8 тис. пудів. Голова Скулянської митниці у 1834 р. звітував: «аккерманська сіль заполонила всі найближчі губернії... вона удвічі дешевша від молдавської і вигідніше продається». Його думку підтверджують статистичні відомості: у 1845 р. у Буджаку видобули 4,4 млн. пудів солі, яку проридали до Волині, Поділля, Одеси, Литви та Царства Польського [11, с. 179].
У 1833 -1850 рр. вивіз солі продовжував займати головне місце у торгівлі регіону. За ці роки було вивезено понад 35 млн. пудів, проти 5,5 млн. пудів у 1821-1825 рр. [6, с. 180]. Видобуток і продаж аккерманської солі набув імперського значення: у 1850 р. на регіон припадало 16,1% загальноросійського видобутку [9, с. 30].
Вивіз дністровської та кримської солі у 1833-1850 рр. (тис. пуд.)
[11, с. 179].
Роки
|
1833-1837
|
1838-1842
|
1843-1847
|
1848-1850
|
РАЗОМ
|
Вивіз солі з Бессарабії
|
5 896,2
|
8 706,8
|
12 805,6
|
7 540,7
|
34 949,3
|
Вивіз солі з Керчі
|
5 677,9
|
3 349,5
|
3 116,8
|
3 356,6
|
15 500,8
|
На жаль у 1850 р. сталося природне лихо, внаслідок якого стався прорив дамб у Дністровському лимані, і всі соляні промисли були затоплені та перестали існувати [1, с. 55].
У 1850-х рр. Молдавське князівство відродило соляні промисли Аккерманського повіту. Адже з їх втратою Бессарабія одразу перетворилася з виробника в споживача солі. Якщо у 1816-1855 рр. імпорт молдавської солі зменшився з 10,1 до 5,9 тис. пудів, то у 1860 р. імпорт солі склав вже 139 тис. пудів, у 1870 р. – 50,7 тис. пуд. Після повернення південної частини Аккерманського повіту до Бессарабії, поміщик Л. Белікович відродив видобуток і продаж придунайської солі [10, с. 320].
Чумацький обоз з Молдавії. Гравюра Раффе.
Протягом 1820-х рр. набуває розмаху продаж вина до Російської імперії. У 1817-1826 рр. його частка зросла з 14,5 до 52% всього вивозу до Росії. Основними виробника вина в Бессарабській області були Кишинівський, Оргеєвський, Аккерманський та Ізмаїльський повіти. Зростання вивозу вина у 1817-1826 рр. спричинило введення у лютому 1822 р. подвійного мита на вино з Прутської Молдавії та Валахії [5, с. 192].
Змінення митного тарифу на імпорт вина з Валахії, Молдови, Австрії
[2, с. 180, 182-183]
Найменування товару
(об’ємом
у 240 бутилів)
|
Митне оподаткування (срібних крб.)
|
За
тарифом 1816 р.
|
За
тарифом 1821 р.
|
За
тарифом 1822 р.
|
Угорські та австрійські вина
|
7 крб. 50 коп.
|
13 крб.
|
13 крб.
|
Молдавські, грецькі, валашські
|
7 крб. 50 коп.
|
15 крб.
|
15 крб.
|
На думку намісника Бессарабської області ген. І. Інзова «оподаткувати бессарабські вина, що вивозилися до Росії, означало б знищити цю багату галузь внутрішнього виробництва… Слід надати безмитне право на вивіз бессарабського вина, а з іноземців брати згідно з митним тарифом 1822 р.». У жовтні 1823 р. Кабінет Міністрів Росії оподаткував вивіз з Бессарабії фруктової горілки за 6 крб. з відра, а 9 листопада 1823 р. Бессарабський цивільний губернатор К. Катаказі скасував мито на вивіз вина з області.
За свідченням сучасників після негласної заборони імпорту вина з Балканського півострову «… розпочалося небувале поширення виноробства в Бессарабії, яке було спричинене відсутністю зовнішньої конкуренції». Так, у 1829 р. через Дністровські митниці було вивезено валашського вина вартістю в 47,6 тис. крб. та бессарабського вина вартістю у 336,8 тис. крб. У наступні роки привіз іноземного вина майже припинився. Зокрема Голова Скулянської митниці повідомляв, що за 1848 р. не було імпорту вина з-за Дунаю [11, с. 108, 112].
Розгортання вивозу вина заважала Дністровська митна лінія. У серпні 1825 р. комерсанти Аккермана та Овідіополя просили міністра фінансів Є. Канкріна дозволити вивіз місцевого алкоголю через Одесу, Миколаїв, Херсон. Їх прохання підтримав губернатор Новоросії М. Воронцов і в березні 1826 р. дозвіл на вивіз бессарабського вина отримали Маяки, Овідіополь. У січні 1827 р. Кабінет Міністрів дозволив вільний продаж бессарабського вина. Таким чином, саме вивіз вина започаткував процес ліквідації митних перепон торгівлі на Дністрі [11, с. 109].
У 1828 р. з Аккермана вивезли вина вартістю 61,4 тис. крб. У звіті аккерманської міської управи за 1849 р. зазначалося: «Після скасування Дністровської митниці, через Аккерман до Одеси, Києва, Харкова, Миколаєва щорічно вивозять до 150 тис. відер вина, що має попит у Москві та Санкт-Петербурзі». У свою чергу Аккерманський відділ Російського товариства садівництва повідомляє: «Щорічно до Петербургу та інших міст Росії завозиться тисячі відер аккермансько-шабського вина. Їх виготовлено за всіма правилами виноробства і вони мають чудовий смак… Якби публіка звикла до цього вина, вона б ніколи не проміняла б його на закордонне» [7, с. 32].
Інтерес до придунайського вина не вщухав і у 1850-ті рр. Так, Товариство сільського господарства Південної Росії 1 жовтня 1858 р. відкрило виставку бессарабських він для покупців з Одеси, Петербурга, Москви, Києва, Харкова. У наступні десятиліття відбулося масштабне зростання продажу вина до імперії: щорічний вивіз вина Дністром зріс з 55 – 150 тис. відер у 1820-х рр. до 400 – 500 тис. у 1840-1850-х рр. На початку 1860-х рр. він сягнув понад 650 тис. відер [11, с. 189]. Зростання продажу вина активізувало морську торгівлю Аккермана.
Оберти Аккерманського порту у 1840-1844 рр. ( крб. сріблом)
[3, с. 314].
Роки
|
Прибуло суден з російських портів
|
Відправлено суден до російських портів
|
з баластом
|
з товаром
|
вартість товару
|
з баластом
|
з товаром
|
вартість товару
|
1840
|
2
|
21
|
13 968
|
19
|
3
|
452
|
1842
|
8
|
26
|
4 072
|
14
|
12
|
2 295
|
1843
|
1
|
16
|
6 703
|
8
|
7
|
2 204
|
1844
|
17
|
10
|
1 773
|
3
|
21
|
24 341
|
РАЗОМ
|
28
|
73
|
26 516
|
44
|
43
|
29 292
|
Більшість відправлених суден з вантажем прямували до Одеси. У 1840-1844 рр. 37 суден (86% всі відправлених суден з вантажем) прибуло до Одеси, 3 (7 %) – до Миколаєва, 3 (7 %) – до Херсона та Сухум-Кале. Таким чином, каботажні перевезення портів Буджака були орієнтовані на одеський ринок збуту.
Протягом першої половини ХІХ ст. обсяги постання буджацької сировинної продукції постійно зростали. Цьому сприяли ряд факторів: ліквідація митно-карантинної Дністровської лінії, зростання попиту на продукцію регіону в губерніях російської імперії, розбудова комерційного флоту, які сприяли встановлення регулярного транспортного сполучення з Одесою. Однак, за кількісними обсягами, каботаж і транзитна торгівля регіону значно поступалася зовнішньоторговельним операціям. Головними причинами цього стали заборони російського уряду щодо продажу вина та занепад соляного промислу в Буджаку. У пореформене десятиліття обсяги привозу буджацької продукції до російських міст будуть ще більше зростати і Буджак стане невід'ємною частиною російського продовольчого ринку.