ПРО ОРГАНІЗАЦІЮ
     

ПРОЄКТИ
  • Мапи
  • Книги
  • Статті
  • Періодика


  • ОБЛАСНИЙ ПОДІЛ
  • Березівський р-н
  • Б-Дністровський р-н
  • Болградський р-н
  • Ізмаїльський р-н
  • Одеський р-н
  • Подільський р-н
  • Роздільнянський р-н

  • Баштанський р-н
  • Вознесенський р-н
  • Миколаївський р-н
  • Первомайський р-н


  • СТАТИСТИКА




    Статті
    МАПИ   |   КНИГИ   |   СТАТТІ   |   ПЕРІОДИКА   |  

    А Б В Г Д Є Е Ж З І И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я
    A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z


    Шевченко А. М., доц., канд. істор. наук., м. Ізмаїл

    ВИВІЗ СОЛІ ТА ВИНА З БУДЖАКА ДО ГУБЕРНІЙ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТ.

    Анотація: У статті досліджено основні чинники, етапи поширення вивозу придунайської солі та вина до російських губерній. Значної уваги приділено структурі товарів вивозу та участі Буджака у загальнобессарабській торгівлі з Росією.

    На сьогодні науковці не приділяють значної уваги ролі Буджака у забезпеченні продовольством губерній Російської імперії у ХІХ ст. Основною причиною такого нехтування є теза, що Буджацький регіон був орієнтований виключно на експорт зернової продукції до Європи та Туреччини. У своїй статті автор спробує довести, що Буджак орієнтувався як на зовнішнього так і на внутрішньоімперського споживача продукції.

    На початку ХІХ ст. основу продажу товарів з Бессарабської області складав вивіз солі (45,6 – 58,6% всього вивозу 1817-1826 рр.). На думку відомого статистика Бессарабської області підполковника Дарагана «сіль в бессарабських озерах є державним багатством краю» [4, c. 93]. Сіль вивозили через порти Аккермана і Овідіополя та через Дубосарську митницю. Ще у 1811 р. ген. В. І. Красно-Милашевич звітував Головнокомандуючому Молдавської армії М. І. Кутузову: «Подільська, Волинська, Київська губернії купують молдавську сіль через Маяки, Овідіополь, Могилів, Дубоссари» [11, с. 157]. Думка генерала підтверджується таким фактом: у 1800 р. для зазначених губерній російський уряд імпортував з Молдавського князівства 300 тис. пудів солі [8, с. 386].

    У 1813 р. голова контрольних митниць імперії І. Байков підтвердив, що аккерманська сіль є важливим промислом місцевих жителів, яку вони привозять до Подільської, Волинської, Київської губерній. У 1820 р. було зафіксовано купівлю першої великої партії солі: з Аккермана на 28 суднах вивезли солі вартістю у 66,8 тис. крб. Для подальшого збільшення продажу солі, з 1 вересня 1820 р. мито на вивіз солі було зменшено з 8 до 3 левів за кілограм. За повідомленням Бессарабського соляного управління у 1821 р. було продано двічі більше солі ніж торік. Більше половини солі купували купці Волині, решту продавали до Київської, Херсонської, Подільської губерній [11, с. 117, 157].

    Поширення продажу аккерманської солі створили серйозну конкуренцію кримській торгівлі. Лише за 1819-1820 рр. вивіз кримської солі зменшився з 4,5 до 2,9 млн. пуд. Тому Сенат ухвалив постанови від 30 вересня 1821 р. та 6 січня 1822 р. про збільшенні мита на бессарабську сіль з 13 до 40 коп. за пуд. Сенатські постанови спричинили коливання вивозу солі.

    Вивіз аккерманської солі у 1821-1825 рр. (тис. пудів) [11, с. 118].

    1821 р.

    1822 р.

    1823 р.

    1824 р.

    1825 р.

    1000

    593

    516

    1670

    1700

    У 1824-1825 рр. поширилося ухиляння купців від сплати податків. Купці сплачуючи за торгове свідоцтво на продаж солі, перетинаючи Дністровські митниці, не продавали всього товару, а вертаючись вимагали подовжити їм свідоцтво. Для запобігання шахрайства голова Дубосарської митниці наказав видавати одноразове свідоцтво.

    У 1825-1826 рр. Кабінет Міністрів прийняв ряд постанов, що дозволяли вивіз солі через Овідіополь, Маяки за митом у 60 коп. за пуд. До Одеси дозволявся безмитний привіз. До Миколаєва та Херсона привіз дозволявся після сплати мита у розмірі 70 коп. за пуд. У той же час кримська сіль оподатковувалася митом розміром 80 коп. за пуд. Таким чином було прийнято певний компроміс: аккерманська сіль постачалася до Південно-західного краю та Одеси, а кримська – до Південної та Східної України [11, с. 121].

    На початку 1830-х рр. вивіз солі набув значних розмірів. У 1835 р. з Шагінського та Алібейського соляних копалень Аккерманського повіту вивезли 3,3 млн. пудів солі. Лише до Балти та Кременчука продали 1,4 млн. пудів, до Маяк, Одеси, Кишиніва вивезли по 200 тис. пудів [12, с. 20, 23].

    Після заснування у 1838 р. Дністровського пароплавства перевезення солі продовжувало зростати. Щорічний вивіз суднами з Овідіополя до Одеси зріс з 1,4 млн. пудів у 1838-1839 рр. до 2,3 млн. у 1848-1850 рр.

    Вивіз бессарабської солі через Овідіополь до Одеси у 1833-1850 рр. [11, с. 179].
    Роки

    1833-1837

    1838-1842

    1843-1847

    1848-1850

    Кількість у тис. пуд.

    5896,2

    8706,8

    12805,6

    7540,7

    Якщо у 1833-1839 рр. з Аккерманського повіту через Овідіополь та Аккерман вивезли 9 719 тис. пудів солі, то у 1840-1850 рр. – 25 230,8 тис. пудів. Голова Скулянської митниці у 1834 р. звітував: «аккерманська сіль заполонила всі найближчі губернії... вона удвічі дешевша від молдавської і вигідніше продається». Його думку підтверджують статистичні відомості: у 1845 р. у Буджаку видобули 4,4 млн. пудів солі, яку проридали до Волині, Поділля, Одеси, Литви та Царства Польського [11, с. 179].

    У 1833 -1850 рр. вивіз солі продовжував займати головне місце у торгівлі регіону. За ці роки було вивезено понад 35 млн. пудів, проти 5,5 млн. пудів у 1821-1825 рр. [6, с. 180]. Видобуток і продаж аккерманської солі набув імперського значення: у 1850 р. на регіон припадало 16,1% загальноросійського видобутку [9, с. 30].

    Вивіз дністровської та кримської солі у 1833-1850 рр. (тис. пуд.) [11, с. 179].
    Роки 1833-1837 1838-1842 1843-1847 1848-1850 РАЗОМ
    Вивіз солі з Бессарабії

    5 896,2

    8 706,8

    12 805,6

    7 540,7

    34 949,3

    Вивіз солі з Керчі

    5 677,9

    3 349,5

    3 116,8

    3 356,6

    15 500,8

    На жаль у 1850 р. сталося природне лихо, внаслідок якого стався прорив дамб у Дністровському лимані, і всі соляні промисли були затоплені та перестали існувати [1, с. 55].

    У 1850-х рр. Молдавське князівство відродило соляні промисли Аккерманського повіту. Адже з їх втратою Бессарабія одразу перетворилася з виробника в споживача солі. Якщо у 1816-1855 рр. імпорт молдавської солі зменшився з 10,1 до 5,9 тис. пудів, то у 1860 р. імпорт солі склав вже 139 тис. пудів, у 1870 р. – 50,7 тис. пуд. Після повернення південної частини Аккерманського повіту до Бессарабії, поміщик Л. Белікович відродив видобуток і продаж придунайської солі [10, с. 320].


    Чумацький обоз з Молдавії. Гравюра Раффе.

    Протягом 1820-х рр. набуває розмаху продаж вина до Російської імперії. У 1817-1826 рр. його частка зросла з 14,5 до 52% всього вивозу до Росії. Основними виробника вина в Бессарабській області були Кишинівський, Оргеєвський, Аккерманський та Ізмаїльський повіти. Зростання вивозу вина у 1817-1826 рр. спричинило введення у лютому 1822 р. подвійного мита на вино з Прутської Молдавії та Валахії [5, с. 192].

    Змінення митного тарифу на імпорт вина з Валахії, Молдови, Австрії [2, с. 180, 182-183]
    Найменування товару
    (об’ємом у 240 бутилів)
    Митне оподаткування (срібних крб.)
    За тарифом
    1816 р.
    За тарифом
    1821 р.
    За тарифом
    1822 р.
    Угорські та австрійські вина

    7 крб. 50 коп.

    13 крб.

    13 крб.

    Молдавські, грецькі, валашські

    7 крб. 50 коп.

    15 крб.

    15 крб.

    На думку намісника Бессарабської області ген. І. Інзова «оподаткувати бессарабські вина, що вивозилися до Росії, означало б знищити цю багату галузь внутрішнього виробництва… Слід надати безмитне право на вивіз бессарабського вина, а з іноземців брати згідно з митним тарифом 1822 р.». У жовтні 1823 р. Кабінет Міністрів Росії оподаткував вивіз з Бессарабії фруктової горілки за 6 крб. з відра, а 9 листопада 1823 р. Бессарабський цивільний губернатор К. Катаказі скасував мито на вивіз вина з області.

    За свідченням сучасників після негласної заборони імпорту вина з Балканського півострову «… розпочалося небувале поширення виноробства в Бессарабії, яке було спричинене відсутністю зовнішньої конкуренції». Так, у 1829 р. через Дністровські митниці було вивезено валашського вина вартістю в 47,6 тис. крб. та бессарабського вина вартістю у 336,8 тис. крб. У наступні роки привіз іноземного вина майже припинився. Зокрема Голова Скулянської митниці повідомляв, що за 1848 р. не було імпорту вина з-за Дунаю [11, с. 108, 112].

    Розгортання вивозу вина заважала Дністровська митна лінія. У серпні 1825 р. комерсанти Аккермана та Овідіополя просили міністра фінансів Є. Канкріна дозволити вивіз місцевого алкоголю через Одесу, Миколаїв, Херсон. Їх прохання підтримав губернатор Новоросії М. Воронцов і в березні 1826 р. дозвіл на вивіз бессарабського вина отримали Маяки, Овідіополь. У січні 1827 р. Кабінет Міністрів дозволив вільний продаж бессарабського вина. Таким чином, саме вивіз вина започаткував процес ліквідації митних перепон торгівлі на Дністрі [11, с. 109].

    У 1828 р. з Аккермана вивезли вина вартістю 61,4 тис. крб. У звіті аккерманської міської управи за 1849 р. зазначалося: «Після скасування Дністровської митниці, через Аккерман до Одеси, Києва, Харкова, Миколаєва щорічно вивозять до 150 тис. відер вина, що має попит у Москві та Санкт-Петербурзі». У свою чергу Аккерманський відділ Російського товариства садівництва повідомляє: «Щорічно до Петербургу та інших міст Росії завозиться тисячі відер аккермансько-шабського вина. Їх виготовлено за всіма правилами виноробства і вони мають чудовий смак… Якби публіка звикла до цього вина, вона б ніколи не проміняла б його на закордонне» [7, с. 32].

    Інтерес до придунайського вина не вщухав і у 1850-ті рр. Так, Товариство сільського господарства Південної Росії 1 жовтня 1858 р. відкрило виставку бессарабських він для покупців з Одеси, Петербурга, Москви, Києва, Харкова. У наступні десятиліття відбулося масштабне зростання продажу вина до імперії: щорічний вивіз вина Дністром зріс з 55 – 150 тис. відер у 1820-х рр. до 400 – 500 тис. у 1840-1850-х рр. На початку 1860-х рр. він сягнув понад 650 тис. відер [11, с. 189]. Зростання продажу вина активізувало морську торгівлю Аккермана.

    Оберти Аккерманського порту у 1840-1844 рр. ( крб. сріблом) [3, с. 314].
    Роки

    Прибуло суден з російських портів

    Відправлено суден до російських портів

    з баластом

    з товаром

    вартість
    товару

    з баластом

    з товаром

    вартість
    товару

    1840

    2

    21

    13 968

    19

    3

    452

    1842

    8

    26

    4 072

    14

    12

    2 295

    1843

    1

    16

    6 703

    8

    7

    2 204

    1844

    17

    10

    1 773

    3

    21

    24 341

    РАЗОМ

    28

    73

    26 516

    44

    43

    29 292

    Більшість відправлених суден з вантажем прямували до Одеси. У 1840-1844 рр. 37 суден (86% всі відправлених суден з вантажем) прибуло до Одеси, 3 (7 %) – до Миколаєва, 3 (7 %) – до Херсона та Сухум-Кале. Таким чином, каботажні перевезення портів Буджака були орієнтовані на одеський ринок збуту.

    Протягом першої половини ХІХ ст. обсяги постання буджацької сировинної продукції постійно зростали. Цьому сприяли ряд факторів: ліквідація митно-карантинної Дністровської лінії, зростання попиту на продукцію регіону в губерніях російської імперії, розбудова комерційного флоту, які сприяли встановлення регулярного транспортного сполучення з Одесою. Однак, за кількісними обсягами, каботаж і транзитна торгівля регіону значно поступалася зовнішньоторговельним операціям. Головними причинами цього стали заборони російського уряду щодо продажу вина та занепад соляного промислу в Буджаку. У пореформене десятиліття обсяги привозу буджацької продукції до російських міст будуть ще більше зростати і Буджак стане невід'ємною частиною російського продовольчого ринку.

    Використана література:
    1. Анцупов И. А. Промышленный отход и извозничество в селениях государственных крестьян Бессарабии (1812-1860) // Известия АН МССР. – 1966. – № 2. – С. 52-65.
    2. Баллас М. Виноделие в России. – Санкт-Петербург: Типография В. Киршбаума, 1899. – Часть V. Южная Россия (Бессарабия, Херсонская, Подольская и Екатеринославская губернии). – XVI, 455 с.
    3. Будак И. Г. Буржуазные реформы 60-70-х годов XIX в. в Бессарабии. – Кишинев: Картя молдавеняскэ, 1961. – 219 с.
    4. Военно-статистическое обозрение Российской империи: издаваемое по высочайшему повелению при 1-м отделении Департамента Генерального штаба [трудами офицеров Генерального штаба]. – Санкт-Петербург: в Типографии Департамента Генерального штаба, 1849. – Т. ХІ, ч. 3: Бессарабская область / [по рекогносцировкам и материалам, собр. на месте, сост. Дараган]. – [6], 162, 90 с., [35] л. табл.
    5. Гросул Я. С., Будак И. Г. Очерки народного хозяйства Бессарабии (1812-1861 гг.). – Кишинев: Штиинца, 1967. – 399 с.
    6. Дружинина Е. И. Южная Украина в период кризиса феодализма, 1825-1860 гг. – М.: Наука, 1981. – 215 с.
    7. Марчук Ю.І., Тичина А.К. Ізмаїл. Історичний нарис. – Одеса: Аспект, 1997. – 72 с.
    8. Мохов Н. А. Очерки истории молдавско-русско-украинских связей (с древнейших времен до начала XIX в. – Кишинев: Штиинца, 1961. – 213 с.
    9. Мунтян М. П. Экономическое и социальное развитие дореформенной Бессарабии: автореф. дисс… докт. ист. наук. по специальности 07.0571 «История СССР». – Кишинев, 1971. – 44 с.
    10. Пухальский И. Д. Развитие промышленности и торговли в Бессарабии в пореформенный период: дисс… канд. ист. наук. 07.00.02. «История СССР». – Кишинев, 1968. – 317 с.
    11. Томулец В. Н. Торговое законодательство и торговля Бессарабии с другими губерниями России в дореформенные десятилетия (1812 - 1861 гг.): дис. … канд. ист. наук. 07.00.02. «История СССР». – Кишинев, 1988 – 260 с.
    12. Томулець В. М. Роль і значення торгівлі у становленні та розширен¬ні економічних зв'язків Бессарабії з українськими губерніями (1812-1868 рр.) // Український історичний журнал. – 2005. – № 5. – С. 18-28.



    Стаття надійшла 09.08.2020 р.


    Автори статей

  • Аргатюк С. С.
  • Баковецька О. О.
  • Волосєвич Є. С.
  • Гулянович І. М.
  • Джумига Є. Ю.
  • Дробний В. С.
  • Єфімов Г. В.
  • Жосан С. І.
  • Кобилюк О. В.
  • Моторна І. В.
  • Позняков В. А.
  • Сапожніков І. В.
  • Шевченко А. М.






  • © КРАЄЗНАВЦІ ОДЕЩИНИ 2013-2024        Відкриваємо історію Півдня України