Кредит є важливим джерелом економічного розвитку. Будь-який суб’єкт господарювання потребує обігових коштів на різні потреби для свого нормального функціонування. Однак різні обставини (сезонність виробництва, тривалі операційні цикли, умови постачання матеріалів тощо) можуть зробити їх недостатніми, що зумовлює необхідність кредиту.
Вивчення досвіду кредитних відносин має значну наукову цінність не лише тому, що дозволяє глибше дослідити економіко-правову природу кредитування, а й тому, що дає змогу застосувати у складних ситуаціях перевірені багатовіковою практикою кредитні моделі та інструменти.
Питання поширення кредитних установ у Буджаку було фрагментарно досліджено у працях І. Пелівана, С. Новакова, Д. Шемякова. Хоча дослідники визнавали Буджак регіоном з ринковою економікою, однак розглядали його лише у контексті загальнобесарабського ринку. Тому висвітлення діяльності кредитних організацій саме в районі буджакського товарного сільського господарства, який забезпечував чорноморські порти аграрною продукцією є актуальним питання сучасного краєзнавства. Виходячи з цього, значної уваги приділимо діяльності та утворенню кредитних установ, їх операціям та ролі у фінансовому житті Буджака.
З кінця ХІХ ст. швидко поширилися кредитні товариства в Бессарабії. Бессарабська губернська земська управа в листі до Аккерманської повітової земської управи 24 лютого 1892 р. повідомляла: «Губернські земські збори постановою від 12 січня 1897 р. уповноважили губернську управу клопотати перед урядом про дозвіл земствам відкривати сільські банки та інші установи дрібного сільського кредиту».
Впродовж 1906–1911 рр. кількість кооперативів зросла з 23 до 165, а позичальних кас – з 13 до 117. Уставний капітал позичальних товариств зріс з 9,7 до 14,6 млн. руб. Центрами кредитування були Кишинівське кредитне об’єднання та Дунайське кредитне об’єднання в м. Ізмаїл.
Врахуємо той факт, що у 1905 р. налічувалося тільки 3, у 1910 р. – 130, на 1913 р. – 231, а в 1917 р. – вже 270 кредитних товариств. Їх зростання пояснюється тим, що вони отримували значні кредити у Державному банку для свого основного фонду.
Аккерманське повітове земство повідомляло: «… кредитні товариства мають безумовні переваги перед іншими формами організації дрібного кредиту: по-перше, завдяки Міністерству фінансів, кошти на їх утворення на перший випадок вже є готовими, а по-друге, існуюча в таких організаціях кругова порука, залучає кожного члена до живої участі, що сприяє ефективності та злагодженості дій самих товариств».
Кредитні товариства створювалися не менше ніж 20 особами, що підписали статут. Всі члени кредитного товариства вважалися його власниками, а на загальних зборах обирали з свого середовища правління і раду. Правління видавало позики, отримувало їх і приймало внески. Рада спостерігала за справами, перевіряла звітність і ревізувала правління. Загальні збори, які складалися з усіх членів, встановлювали згідно статуту регламент, перевіряли надання позик, затверджували звіти, приймали нових членів тощо. Таким чином, кредитні товариства були більш надійними і зручними для сільського населення.
Кредит був досить важливим для жителів Буджака. До того ж, як вказує оголошення керівника земської управи Аккерманського повіту дворянина В. М. Пуришкевича: «Майже кожен знає, як часто сільське населення потребує позики коштів для своїх господарських потреб (придбати землю, купити коня чи корову, збудувати хату, сплатити податки, щоб не продавати за безцінь хліб, коли він ще дешевий, а почекати добрих цін). Для забезпечення населення у позиках можуть відкриватися в повітах так звані кредитні установи за загальноприйнятим статутом, що був виданий для цього урядом…».
Особливим видом кредитної діяльності була організація позиково-ощадних кас. У статуті кас вказувалось: «Позикою можуть користуватися тільки члени каси. Ті, хто бажає отримати позику, мають заявити правлінню каси письмово: в якій кількості бажають отримати позику, на який термін, яким шляхом будуть сплачувати позику… Позика не могла перевищувати вартість капіталу позичальника і половини його місячної зарплати. Але за дорученням двох членів каси позика могла бути більшою. Внески приймалися від учасників каси і могли бути або грошовими, або у цінних паперах. Загальна сума грошових внесків від однієї особи не повинна була перевищувати 300 руб.».
Приблизно такі ж самі були умови в Товаристві взаємного кредиту, філії якого відкрилися у 1901 р. в Аккермані, Ізмаїлі, Кілії та Болграді. Капітал Товариства в зазначених містах не перевищував 109 тис. руб., а кредиторів нараховувалося понад 2500 осіб. Здебільшого кредит видавався на суму в межах 14–100 руб., однак за дуже високою відсотковою ставкою – 25–60 % річних. Тому, як наслідок, через таку високу процентну ставку 90 родин у Бендерах не могли своєчасно розрахуватися.
Акерманська повітова земська каса дрібного кредиту.
Вкладний квиток 150 рублів. 1917 р.
У 1906 р. відкрилася Бессарабська губернська каса дрібного кредиту. Вона видавала позики землевласникам для купівлі агротехніки, саджанців з-за кордону, будівництва елеваторів. На початку 1913 р. каса об’єднувала 40 кредитних установ в Аккерманському та Ізмаїльському повітах, які видали за відкритими короткостроковими кредитами 482 тис. руб., за короткостроковими кредитами – 304,75 тис. руб.
Місцеві кредитні установи виконували потрійну функцію:
- Сприяли залученню коштів середньої та дрібної буржуазії для участі в банківських фінансових операціях;
- Прискорювали розвиток ринкових відносин, розширювали ринок збуту і забезпечували збут товарної продукції;
- Великі банки в їх особі мали колективного клієнта і з меншим ризиком могли вести операції, у випадку неустойки стягуючи позичені суми за існуючою круговою порукою.
Таким чином, кредитні установи впливали на завершення формування регіональної фінансової системи Буджака на початку ХХ ст.
Андрій Шевченко,
громадська організація
«Краєвєд» (Одеса)
Публікація:
Шевченко А. Кредитні установи у Буджаку на початку ХХ ст. / Андрій Шевченко //
Каразінські читання (історичні науки): Тези доповідей 76-ї Міжнародної наукової конференції (м. Харків, 21 квітня 2023 р.). – Харків : ХНУ імені
В. Н. Каразіна, 2023. – С. 156–158. – (Ранньомодерна та модерна історія України).
Завантажити з Google Диск
Завантажити з Меgа Cloud
