ПРО ОРГАНІЗАЦІЮ
     

ПРОЄКТИ
  • Мапи
  • Книги
  • Статті
  • Періодика


  • ОБЛАСНИЙ ПОДІЛ
  • Березівський р-н
  • Б-Дністровський р-н
  • Болградський р-н
  • Ізмаїльський р-н
  • Одеський р-н
  • Подільський р-н
  • Роздільнянський р-н

  • Баштанський р-н
  • Вознесенський р-н
  • Миколаївський р-н
  • Первомайський р-н


  • СТАТИСТИКА




    Матвіїв Ганна Пилипівна
    На главную > Персоналии


    Візирунки долі

    Якось, зайшовши до кабінету естетичного виховання Кам'янської загальноосвітньої середньої школи, я побачив великі вітрини з виставленими в них вишитими сорочками, блузками, рушниками. Розмаїття кольорів і узорів на полотні вражало і зачаровувало. В душі, мимоволі, виникло запитання: «Та хто ж створив цю небачену красу? Чиї чарівні руки вкрили білість полотна цим чудовим орнаментом?». Коли завідуюча кабінетом естетичного виховання Наталія Порфирівна Гаращенко повідомила мені, що у вітринах виставлені роботи Ганни Пилипівни Матвіїв (це матуся нашої вчительки фізики Олександри Василівни Гончаренко), я вирішив для себе, що маю обов'язково зустрітися і поговорити з цією цікавої і і талановитою жінкою. Адже людина, яка створює такі вишукані і тонкі роботи, обов`язково має багатий внутрішній світ, знайомство з яким збагатило б і мене, і моїх читачів.

    Та зустріч відбулася одного грудневого дня 2006 року. Ми з Ганною Пилипівною довго і змістовно розмовляли. І я дізнався багато цікавого про її життя, про витоки її творчьості, про те, що рухає цією людиною, що її надихає.

    Ганна Пилипівна родом з чудового краю - Сумської області, народилася в робітничому селищі неподалік містечка Кролевець. Коли мова заходить за Кролевець, то обов'язково згадують знамениті кролевецькі рушники. Узор на тих рушниках не вишивався - його ткали білими і червоними нитками під час виготовлення рушника. Кролевецькі рушники цінувалися на вагу золота і йшли за валюту на експорт.

    Кролевець знаходиться на межі двох історичних областей України - Слобожанщини і Сіверщини. Тут все просякнуто історією і глибокими українськими національними традиціями. Путивль, Глухів, Конотоп, Шостка, Новгород-Сіверський - що не місто, то живий подих історії.

    Ось у цих живописних місцях серед дубових і березових лісів, на берегах невеличкої річки Єсмань, росла і формувалася Ганна Матвіїв (в дівоцтві - Прокопенко). Коли у неї запитують про найяскравіше враження її дитинства, вона відповідає, що це захоплюючі подорожі до лісу. Там можна було знайти безліч всіляких чудес. У зеленому верховітті дерев, яке ледь пропускало сонячне повітря, весело щебетали пташки. Цей пташиний щебет, легенький шелест листви та дзюрчання лісових джерел і струмків зливалися в неповторну арію кролевецьких лісів. Ліс наповнював дитячу душу спокоєм і втіхою, будив мрії, дарував затишок. Траплялося, дівчинка, зранку пішовши до лісу, блукала лісовими нетрями і стомлена вечором засипана під якимось деревом, лишаючись на ніч у лісі.

    А ще Ганнуся дуже полюбляла ті казки і легенди, які довгими зимовими вечорами розповідала їй бабуся Мотрона. І досі пам'ятає вона казку про старого козака-характерника (характерниками у козаків називали чаклунів), який, посилаючи в розвідку молодого джуру, казав йому: «Ти будеш лисом», і дійсно, під час зустрічі з татарами, ті бачили козака-лазутчика не людиною, а лисом.

    Ганна рано почала читати, і читала запоєм. Найбільше її вразила книга Тамари Сичової «По зову сердца», адже в тому творі описано бої за визволення Києва у 1943 році, під час яких загинув її батько - Пипип Якович Прокопенко. Дивно, апе знаючи про смерть, батька, дівчина продовжувала його чекати, безліч разів уявляючи, якою могла б бути та зустріч.

    Голку з різнокольоровими нитками Ганнуся взяла в руки ще в дитячому садочку. Вишивання було дивним і цікавим заняттям: на білому тлі стараннями рук з нічого, з небуття виникали яскраві кольорові картинки - сонце і квіти, пташки і звіренята, геометричний орнамент. Маленька Ганна відчувала себе творцем, чарівником, здатним перетворювати світ, прикрашати і удосконалювати його. Вже пройшло багато-багато років з тієї пори, але й зараз, у душі вже літньої жінки, живе подяка і поклоніння перед тією вихователькою з дитячого садочка, яка в далекі післявоєнні роки навчила її вишивати стебельком і кіскою, стьожками і кривульками. То були перші уроки майстерності.

    Невловимий лет часу. І ось вже Ганна Прокопенко закінчує школу і вступає до Шосткінського медучилища. По його закінченні, у 1956 році її направляють працювати медсестрою в село Конюхи, що розташоване на Тернопільщині. Конюхи - село велике і старовинне. У зовнішності його жителів є цікава особливість, яка відрізняє їх від населення сусідніх сіл: мають вони чорні, розкосі очі і смаглявого кольору волосся, чимось нагадуючи татар. З діда-прадіда люди в Конюхах займалися розведенням коней. Напевно, ще колись в часи давні, серед просторів Західного Поділля, по сусідству з українцями, поселилася громада татар - скотарів, запозичивши у місцевого населення його мову, звичаї й культуру. Тут, у Конюхах, Ганна Пилипівна і зустріла чоловіка, з яким пов'язала свою долю. Це був молодий вчитель трудового виховання в місцевій школі Василь Матвіїв.

    У Конюхах багато жінок займалися вишиванням. Ганна показала місцевим майстриням свої роботи, і ті, подивившись на них, висловили декілька зауважень щодо стилю її роботи. Її колега, акушерка Надія Іванівна Пшенишняк, знана в цих місцях майстриня вишивки, сказала: «Ганна, ти не правильно кладеш на полотно хрестик. Його треба класти в одному напрямку». Ця жінка навчила підбирати гаму кольорів для вишивки, складати орнамент і узор. Тоді Ганна Пилипівна зрозуміла, що західноукраїнський стиль вишивки має певні відмінності, які відрізняють його від того стилю, який використовують на сході України.

    На східноукраїнських рушниках переважають два основні кольори - червоний і чорний. В якості узору на цих рушниках вишивають троянди, калину, виноград, маки, геометричний орнамент. На західноукраїнських вишивках переважають чорний, зелений і помаранчевий. Особливо люблять на Західній Україні помаранчевий, бо то колір вогню, а вогонь гріє під час негоди карпатських пастухів у горах. Орнамент на західноукраїнському рушнику, ніби складений з гілочок смерічки. А смерічка у гуцул - одне з найулюбленіших дерев.

    Ганна Пилипівна може годинами розповідати про своє захоплення. Вишивка для неї - це радість і відпочинок. Вона розповіла мені, що справжня майстриня не просто вишиває рушника, вона ще й заряджає його своїми світлими думками про добро і щастя. Тому рушник - це не тільки красива річ, це ще й оберіг. Рушник дарують дорогим людям, як символ своєї любові, як побажання самого найкращого. Візерунки вишивки - то ніби таємничі літери, якими на білому полотні написано: «Я тебе люблю. Моя любов тебе захистить і притягне до тебе щастя і удачу».

    Цей Килим майстриня виготовила власними руками
    Зразки вишиваних робіт Ганни Матвіївни
    Візерунок на рушнику
    Вишита серветка
    Рушник-божник
    Візирунок на рушнику
    Вишиті серветки
    Зразки вишитих серветок
    Так майстриня прикрашає свої подушки

    Спілкуючись з Ганною Пилипівною, я дізнався про ще один її талант - вона чудово співає. Під час нашої бесіди, вона, емоційно і піднесено розповідаючи про український рушник, раптом, не втримавшись, заспівала: "Два кольори, мої, два кольори, червоне - то любов, а чорне - то журба".

    Там, у Конюхах, Ганна Пилипівна співала у фольклорному ансамблі «Корса», який діяв при місцевому Будинку культури. Керівником цього вокального коллективу був Петро Мельник. «Корсі» в радянські часи було присвоєне звання «Народний хор». Люди в різних куточках України заслуховувалися піснями «Ой хмелю, мій хмелю», «Ой чий то кінь стоїть», «Гуцулка, Ксеню» у виконанні ансамблю «Корса».

    Життєві обставини змусили Ганну Пилипівну переїхати до нашої Кам’янки. Швидкоплиннне житт добігло до того моменту, коли людина, мимоволі оглядаючись назад, запитує себе: «А що я зробив і чого досяг?». На це запитання Ганна Пилипівна відповідає просто: "Як личить справжньому українцю, я встигла зробити за прожитті роки найголовніше і найсуттєвіше: побудували з чоловіком (тепер вже покійним) хату, виростили дітей, вже й онуки є, та посадила силу-силенну дерев, бо брала участь у роботах по засаджуванню ярів, яких на Тернопільщині багато". А ще Ганна Пилипівна, як медик, допомогла багатьом хворим людям, проспівала безліч українських пісень, прочитала багато цікавих книжок, і створила неповторні вишивки та передала секрети своєї майстерності улюбленим донькам і онукам.

    Та не думає зупинятися на досягнутому невгамовна пенсіонерка Ганна Пилипівна. Ще далеко не все вона виразила в своїх художніх роботах. Досвід мудрої людської душі прагне втілитися вишиваним візерунком, щоб сказати молодим щось сокровенне і суттєве, її думки, почуття і печалі падають кольоровим дощем на біле полотно, перетворюючись на ньому в прекрасні троянди і пишні лози, в яскраву калину і загадковий візерунок. Відсвічує той малюнок - тепплом і таємницею. ЇЇ рукотворні витвори - то послання любові і добра людям, спроба змінити світ на краще. Подивляться люди на її роботи, і, можливо, зажевріє в їх душах маленька іскра закоханості в красу і прагнення робити добро. А дасть Бог, з тієї іскри запалає незгасиме полум'я Віри, Надії, Любові.

    P.S. Так сталося, що поки ми готували даний матеріал до розміщення на «Краеведе», Ганна Пилипівна 5 вересня цього року померла. Від нас пішла добра і чуйна людина, талановита майстриня. Та залишилися її яскраві і неповторні роботи, залишилася добра пам'ять про неї у рідних і односельців. Вона прожила змістовне, достойне і цікаве життя. За дещо суворим і вимогливим виразом її обличчя ховалося безмежно добре і палке серце. Його тепло розлилось в узорах вишитих нею рушників і виконаних нею пісень. Те тепло, ще довго буде зігрівати наші душі, наповнюючи їх затишком і любов’ю. Хай земля буде їй пухом.

    11.08.2015 г., © Єфімов Геннадій,
    с.Кам’янка
    Персоналії

  • Біляївка
  • Бецилово
  • Великий Буялик
  • Великий Дальник
  • Важне
  • Василівка
  • Вигода
  • Градениці
  • Дачне
  • Дослідне
  • Егорівка (Ферстерово)
  • Ільїнка
  • Кагарлик
  • Каменка
  • Кубей
  • Лиманське
  • Маринівка
  • Маяки
  • Роздільна
  • Троїцьке
  • Усатово
  • Яски














  • © КРАЄЗНАВЦІ ОДЕЩИНИ 2013-2024        Відкриваємо історію Півдня України