Такий заповіт дає усім молодим Ганна Миколаївна Фісаренко – жителька села Іллінка, яка нещодавно відсвяткувала свій 80-ий день народження. Вона знає напевно, що саме фізична праця робить людину – людиною, дозволяє їй якнайдовше зберігати активність тіла та молодість духу. І всім своїм життям ювілярка доводить істинність цього твердження.
Її батько загинув на фронті, в Кьонігсберзі, не доживши кілька днів до Перемоги. Тож матері доводилось самотужки «піднімати» не лише власних дітей, а й двох рідних сестер, які теж залишились сиротами. Складно навіть уявити, які випробування лягли на плечі малечі, що працювала нарівні із дорослими…
Це зараз, читаючи про горьоване життя своїх дідусів та бабусь, молоде покоління вражається. А більшості літніх людей дуже добре знайомі усі випробування, через які пройшла й наша героїня. Доля в ті часи майже у всіх селян була не з легких: напівголодне дитинство, воєнні випробування, повоєнні роки, а потім – пошуки кращої долі, переїзди та постійна праця…
– Через тиждень після того, як мені виповнилось 14, я прийняла на фермі 10 корів, яких доїла власноруч. Крім того, допомагала матері на її роботі, було багато справ, по господарству. На Івано-Франківщині тоді жилось дуже сутужно. Ми знаходились ніби між двома вогнями: з одного боку – радянська влада, з іншого-бандерівці. І на чию сторону ти б не пристав – з іншого ворогом виходив. А матері було не до того. Їй нас треба було годувати. От і переїхали ми в пошуках кращої долі, а головне – роботи, на Одещину, – згадує жінка.
Тут, в благодатному південному краї, в одному з колгоспів, де працювала молода Ганна, вона й познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком – жителем Іллінки Михайлом Фісаренком. З цього доленосного знайомства й розпочалось життя Ганни Миколаївна в селі Нова Ковалівка, куди згодом переїхали молодята. Чоловік працював шахтарем в Одеському шахтоуправлінні. Не відставала від нього і дружина, яка жодної праці не цуралась. 35 років вона трудилась на шахті кранівницею. І під час зимових морозів, і в літню спеку працювала Ганна Миколаївна на кран-балці в шахті. Відповідальна та завзята – жінка завжди користувалась повагою серед колег, її шанувало керівництво, відзначаючи різними нагородами.
Навіть після виходу на пенсію не сиділа дома Ганна Миколаївна. Ще 12 років працювала прибиральницею. І кожне місце роботи вона згадує з теплотою, добре відгукуючись про всяку людину, яка траплялась на її шляху.
Непростим, але дуже насиченим та цікавим було її життя. Подружжя Фісаренків трудилось, виховувало доньку, зводило будинок, плекало чимале господарство. На жаль, Михайла Васильовича вже немає, але він лишив по собі гарний слід на землі: доньку, онуків, правнуків.
– Тоді люди дуже дружно жили, завжди допомагали одне одному. А потім разом весело святкували! – розповідає співрозмовниця, яка і дотепер залюбки бере активну участь у місцевих культурних заходах та допомагає малозабезпеченим людям.
Навіть роки не владні над її завзятістю, енергійністю та хазяйновитістю. Жінка досі доглядає сад, займається консервацією, товаришує із багатьма людьми, які частенько навідуються до її хати. Звісно ж, рідні не оминають увагою Ганну Миколаївну. Ось і в день народження на гостину до ювілярки завітало чимало люду: діти, онуки, праонуки, сусіди, друзі…Навіть місцеві депутати та сільський голова Сергій Григорченко не оминули увагою цю чудову жінку!
Їй би чільне місце за святковим столом зайняти та гарні вітання приймати. А ювілярка клопочеться про кожного, переймається – чи зручно гостям, чи не замало місця. Такою, говорять, завжди була : про інших дбала більше, як про себе. І люди вдячні за таке ставлення Ганні Миколаївні – цій гідній, поважній жінці, життя якої є прикладом людської звитяги.
