Дивна річ життя…Чомусь у молоді і зрілі роки нас не полишає відчуття його нескінченності і нерозривного зв’язку безпосередньо з нами. Для нас важливо в першу чергу тільки те, що відбувається лише з нами і лише в цю мить нашого земного буття. Ті кроки, які ми залишаємо на землі – найчіткіші, ті слова, що промовляємо – несхибні і найсправедливіші, а вчинки виправдані і безальтернативні. Але почуття сумління десь з глибин нашого єства невпевнено і вкрадливо намагається повідомити нам про минущість життя. З віком ми починаємо чіткіше розуміти, що як не крути, а стоїмо на плечах великих і трудолюбивих, мужніх і сміливих попередників, земний шлях яких часто можна вкласти у три слова: «пошук», «служіння» і «самопожертва».
Чомусь у душі нашого народу завжди жила і живе глибока повага до вчителів і лікарів. Можливо тому, що представники цих шанованих професій зайняті чи не найвеличнішою і найвідповідальнішою справою – вони плекають Людину, турбуються про її душу і тіло. Імена цих славних подвижників досить довго живуть у пам’яті їх вдячних учнів і пацієнтів, та невблаганний час потихеньку і скрадливо ховає їх від нас в мороці забуття…
Антон Андрійович Дзевановський…Земський лікар і дворянин Антон Андрійович Дзевановський, 1872 року народження, не шукав теплих місць і хлібних посад. Після закінчення в 1898 році Імператорського Київського університету святого Володимира поїхав працювати в Одеський повіт Херсонської губернії. З 1 січня 1899 року Антон Андрійович служить лікарем Анатоліївської дільниці. Зовсім скоро доля приводить його в Наддністрянщину, де він очолює дільничну лікарню в селі Зельць (зараз смт. Лиманське Роздільнянського району Одеської області). Він з головою занурюється в складну і відповідальну лікарську справу, відаючи їй весь запал своєї неспокійної і чутливої до людських бід душі. Молодий, демократично налаштований лікар-максималіст відразу починає боротися з недосконалостями тодішньої системи земської медицини. Його турбує проблема вкрай незадовільного охоплення медичним обслуговуванням селян.
На одному із з’їздів лікарів Одеського земства, аналізуючи стан земської медицини в південно-західних волостях Одеського повіту Дзевановський звертає увагу на факт вражаючого розриву між загальною кількістю хворих і кількістю тих, хто отримав медичну допомогу. Наприклад, лише в Граденицькій волості з населенням у 11 157 жителів, за період з 1896 по 1898 рік лікарняною допомогою скористалися всього лише близько 50 чоловік. Через відсутність у багатьох селян гужового транспорту, вони мали можливість відвідувати земські лікарні переважно в базарні дні. Крім того, Дзевановський бачив, що Зельцька амбулаторія не справляється з завданням надання якісної медичну допомоги через велелюдність таких сіл, як Градениці, Троїцьке, Яськи. Ситуація ускладнювалася ще й тим, що цій лікарняній установі доводилося надавати медичну допомогу і селянам із Коротного, Незавертайловки та інших населених пунктів сусіднього Тираспольського повіту. Недосяжність професійного медичного обслуговування для більшості селян штовхало їх звертатися за допомогою до численних «бабок» і знахарів.
Тому Антон Андрійович наполегливо пропонує виділити села Яськи, Градениці і Троїцьке в самостійну лікарняну дільницю і побудувати в Троїцькому, через його найбільш вдале географічне розташування, нову земську лікарню. Ініціативу молодого лікаря підтримали селяни цих придністровських сіл, які на своїх сходах зголосилися взяти найактивнішу участь в такому будівництві. Одеська земська управа, взявши до уваги слушні рекомендації Дзевановського, прийняла рішення про відкриття в селі Троїцьке, де до цього був тільки фельдшерський пункт, нової лікарської дільниці.
На шляху реалізації цілком розумних і корисних пропозицій молодого лікаря виникало безліч перешкод і труднощів, але завзяття і терпіння допомагали йому вперто і цілеспрямовано йти до своєї мети. Дзевановський намагається відкрити амбулаторію в Троїцькому, використавши для цього будинок, де розміщувалася колишня чайна. І справа залишалася за невеликим: в тих кімнатах треба зробити відповідний ремонт, проєкт якого він запропонував. Набагато складніше було вирішити проблему забезпечення житлом дільничного лікаря. Для цього слід було будувати новий будинок. Але, на жаль, через сімейні обставини, Дзевановський не мав можливості чекати досить довготривалого вирішення цієї проблеми і через це звертається до керівництва з проханням надати йому інше місце роботи, де були б кращі житлові умови для сімейної людини.
Та в цей час в Троїцькому лютувала епідемія тифу, під час якої хворів кожен 14-й житель села. Тому Антон Андрійович безкомпромісно заявив, що поки не буде на ввіреній йому дільниці подолано епідемію висипного тифу, він її не залишить. Антон Андрійович разом з місцевим вчителем організували дезінфекцію всіх помешкань хворих селян. Вже після подолання епідемії в Троїцькому та Граденицях, він переходить працювати до Курісово-Покровської дільниці.
Молодого, завзятого і талановитого лікаря помітило керівництво повітової земської медицини. Відданість обраній справі, глибокі знання, відповідальність і професіоналізм викликали повагу і авторитет у колег і пацієнтів. 16 грудні 1901 року засідання земських лікарів Одеського повіту обирає його делегатом на Пироговський з’їзд, який відбувся в січні 1902 року.
Чималий досвід, здобутий Дзевановським в боротьбі з інфекційними захворюваннями, допоміг йому під час роботи на посаді керівника санітарного бюро Одеської повітової управи, яке він очолив у лютому 1905 року.
Тільки гадати можна, що змусило Дзевановського залишити цілком пристойне місце роботи в Одеській повітовій управі. Як би там не було, але він переїздить до Катеринослава. За пропозицією Катеринославської губернської земської управи він бере участь у створенні губернського санітарного відділення. Одночасно Антон Андрійович почав розробляти проєкт з викорінення епідемій в Причорномор’ї, населення якого досить часто було жертвою таких інфекційних захворювань, як холера і чума.
В 1911 році Дзевановський, вірний перш за все своєму лікарському покликанню, переходить на посаду санітарного лікаря Таврійської губернії. Він веде активну громадську роботу, за що користувався заслуженим авторитетом у місцевої інтелігенції. Крім того був членом Правління Сімферопольського товариства виправних притулків.
У 1913 році в Санкт-Петербурзі Антон Андрійович представляє Таврійське губернське земство на Всеросійській санітарно-гігієнічній виставці. У підготовці її експозицій взяло участь 15 міністерств і відомств, десятки земств, наукових і громадських організацій, приватних фірм. Санітарна служба Таврійської губернії посіла на цьому поважному гігієнічному огляді друге місце. При цьому рада експертів присудила санітарному лікарю А. А. Дзевановському малу золоту медаль.
З 25 травня до 5 червня 1913 року Дзевановський бере участь у роботі ХІІ Пироговського з’їзду. В той же час Антон Андрійович успішно займається плідними теоретичними дослідженнями в галузі медицини.
З початком Першої світової війни Дзевановський був призначений молодшим лікарем в 51-й піхотний полк, що сміливо бився з противником на полях Галичини та в Карпатах. За мужність в боротьбі з ворогом 8 березня 1915 року його нагороджено орденом Святого Станіслава третього ступеню з мечами і бантом. З часом Антона Андрійовича командування перевело на посаду діловода санітарної частини штабу 11-ї армії Румунського фронту. А весною 1917 року він починає виконувати обов’язки начальника санітарної частини Румунського фронту.
У травні 1917 року за дорученням міського голови Одеси Дзевановський бере участь у транспортуванні на крейсері «Принцеса Марія» з острова Березань останків лейтенанта Шмідта і його товаришів для перепоховання у місті Севастополі. У липні цього ж року він був присутнім на відкритті в Одесі 1-го військово-санітарного відділення в кадетському корпусі. Трохи пізніше його залучають до участі в обговоренні питання щодо створення Таврійського університету і супутніх йому науково-допоміжних установ на Південному березі Криму.
Як лікар-вчений і суспільний діяч, в умовах революційної розрухи, Антон Андрійович намагається використати можливості будь-якої влади для збереження і примноження досягнень дореволюційної медицини. Тож не дивно, що не поділяючи політичних поглядів більшовиків, він очолює санітарно-курортний відділ Наркомздрава Криму.
Тодішнє життя, дивуючи своєю трагічною непередбачуваністю, додавало в людське буття неабияких випробувань. І ось 4 січня 1921 року Дзевановського Антона Андрійовича, який присвятив своє життя справі народної медицини і допомоги стражденним, був заарештований за «контрреволюцію і видачу білим партійних працівників». На щастя це непорозуміння закінчилося щасливо для майже п’ятдесятирічного лікаря: 21 лютого 1921 року його було визволено за недоведеністю обвинувачення. Колишній дворянин Дзевановський виявився надзвичайно зручною мішенню для радянських чиновників, яким чомусь не знадобився його колосальний лікарський досвід. Тому він, позбавлений можливості повноцінно працювати за покликанням, намагався заробити на життя виготовленням лікувальних настоїв з цілющих трав і коренів. Неочікувана допомога прийшла від старого знайомого і товариша Дмитра Ульянова, який обіймав посаду начальника Центрального управління курортів Криму. Знаючи високий рівень професіоналізму Дзевановського, він запропонував йому роботу в своєму відомстві.
У травні 1922 року Дзевановський активно долучається до діяльності Сімферопольського комітету Кримського відділу Американської Адміністрації Допомоги, яка допомагала жертвам голоду 1921 – 1922 років. З часом він переходить на роботу в Народний комісаріат охорони здоров’я Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки, за сумісництвом працюючи в інституті епідеміології і бактеріології Криму. До того ж Дзевановський очолює редакцією щомісячного медичного наукового журналу «Крымские курорты».
Але окрім виконання своїх прямих посадових обов’язків Антон Андрійович займається активною суспільно-громадською діяльністю. Він з головою поринає в краєзнавчу роботу на півострові. На Першому Кримському з’їзді з краєзнавства його обирають співголовою екскурсійної секції. Крім того Дзевановський очолює секцію кримознавства при Кримському Товаристві натуралістів. Зокрема в коло його обов’язків входило організація екскурсій, підготовка їх керівників, розробка екскурсійних маршрутів, організація науково-популярних лекцій.
Турботи про розвиток курортної справи в Криму ані на хвилину не залишалися поза його увагою. В умовах радянської індустріалізації, різко зростає потреба в забезпеченні санаторно-курортного лікування великої кількості передовиків і ударників соціалістичного виробництва. Дзевановський розуміє, що така ситуація дає потужні можливості у створенні умов для переходу санаторно-курортної системи Криму на якісно новий рівень розвитку. У зв’язку з цим, Антон Андрійович намагається привернути увагу радянської громадськості до проблеми удосконалення санаторно-курортної справи і інфраструктури Криму в своїх публіцистичних і науково-дослідницьких роботах.
Дзевановського в житті оточували цікаві і непересічні люди. Він мав дружні стосунки і до певної міри спільні наукові інтереси з видатним вченим, першим президентом Української Академії наук Володимиром Івановичем Вернадським. Зокрема в своєму листі до Вернадського Антон Андрійович передає останньому прохання підготувати невелику записку з питання досліджень радіоактивності в Криму. Ці матеріали повинні були бути використані у Москві на 1 Всеросійському з’їзді з курортної справи для обґрунтування фінансування перших кримських курортів і санаторіїв.
Крім того, самовіддана праця Антона Андрійовича, як організатора перших радянських курортів на Кримському півострові, тісно його поєднала і здружила з такими світилами вітчизняної медицини, як основоположник нейрохірургії Микола Нилович Бурденко та організатор системи охорони здоров’я в СРСР Микола Олександрович Семашко. Ці видатні особистості, а також інші провідні діячі держави, культури, освіти та науки неодноразово бували в його сімферопольській оселі на вулиці Тургенєва, 4. Сам цей будинок занесено до пам’яток історії міста Сімферополя, а на його фасаді було встановлено меморіальну дошку.
Будинок відомого санітарного лікаря А. А. Дзевановського
(Будинок, пов'язаний з перебуванням діячів науки та громадських діячів), XX ст.,
м. Сімферополь, вул. Тургенєва, 4Антона Андрійовича в передвоєнний 1940 рік одним з перших в Криму було нагороджено знаком «Відмінник охорони здоров’я». Після Другої світової війни виконком Кримської обласної ради депутатів трудящих рішенням від 23 серпня 1947 року нагородив його почесною грамотою з нагоди 75-річчя з дня народження та 50-річчя відмінної роботи в галузі охорони здоров’я. Помер Дзевановський Антон Андрійович в 1956 році на 84 році життя.
Науковий доробок цього видатного діяча вітчизняної медицини складає 135 робіт. Більшість з них стосувалася актуальних питань боротьби з віспою, холерою, тифом, малярією та іншими інфекційними захворюваннями. Непересічною частиною його творчого спадку є статті, присвячені курортній справі, аналізу загальної та інфекційної захворюваності в Криму і організації системи охорони здоров’я. Його дослідження з захворюваності і демографії в Криму є цінним науково-довідниковим матеріалом.
Дзевановський Антон Андрійович. 1947 рікАнтон Андрійович Дзевановський прожив непросте, повне випробувань і
трудів життя. Почавши свій лікарський шлях з посади земського лікаря,
з часом завдяки своїй самовідданій праці, вірності професії, любові до
людей, невтомному самовдосконаленню він обійняв важливі посади в
системі охорони здоров’я Кримської АРСР. Ще в молоді роки у його
серці запалала яскрава іскра самопожертви і милосердя, з якою він
пройшов через усе життя. В кінці свого життєвого шляху він міг, не
схибивши, сказати собі, що виконав ті обітниці, якими була просякнута
присяга випускника медичного факультету університету:
«Беручи з глибокою вдячністю даровані мені наукою права лікаря і
осягаючи всю важливість обов’язків, що покладені на мене сім званням,
я даю обіцянку протягом всього свого життя нічим не затьмарити
честі стану, в який я вступаю. Обіцяю повсякчас допомагати всім
стражденним, хто вдасться до мого сприяння... Обіцяю продовжити
вивчати лікарську науку і сприяти всіма своїми силами її процвітанню...».
