Не один десяток років для проведення механізаторських робіт на землях понад 20 сільгосппідприємств на Одещині – працювала машинно-тракторна станція, яка на своєму початку зосереджувалась в селі Вигода. Розгалужена структура мала назву Вигодянська МТС (1929–1958). Радянське держпідприємство забезпечувало технічну та організаційну допомогу великим виробникам агропромислового комплексу, що свого часу працювали в нинішніх селах: Вигода, Зоряне, Паліївка, Березань, Дослідне, Доброжанове, Широка Балка, Василівка, Червона Гірка, Виноградар, Перше Травня, Одрадове, Болгарка, Єлизаветівка, Хоминка, Єгорівка та інші.
МТС – передвісниця колгоспів
З 1928 року в СРСР розпочалась кривава колективізація сільського господарства – процес об'єднання одноосібних селянських господарств у колективні, які мали різну юридичну форму – товариство спільного обробітку землі, сільськогосподарська артіль, сільськогосподарська комуна, кібуц. Новоутворені колективні форми сільських господарств все більше потребували використання не тяглової живої сили, а машин. Радгосп імені Шевченка у Березівському районі на Одещині утворив в 1927 році першу тракторну колону, а в наступному році – першу МТС на території радянської держави.
Потреби в нових машинах і знаряддях повністю ще не задовольнялись, в тому числі й в Одеському районі, напрям сільського господарства якого зерно-овочевий у сполученні з садівництвом і виноградарством. Прокатні пункти існували, але вони мали підприємницький характер і враховували насамперед потреби бідноти. Наступним етапом розвитку пунктів стали тракторні колони, які були передвісниками МТС.
Початок планомірного будівництва машинно-тракторних станцій було покладено на підставі постанови Ради Праці і Оборони СРСР від 5 червня 1929 року. Більшість МТС організовані восени 1929 року, серед них – Вигодянська, яка спочатку обслуговувала частину Одеського району, далі весь Червоноповстанський район (пізніше – Біляївський), а після створення у 1932 році Червоноповстанської МТС, тільки частину району. МТС стала передвісницею колективного господарювання і центром переходу до спільного використання сільськогосподарської техніки.
В жовтні 1929 року на засіданні Президії Одеського райвиконкому слухали доповідь про організацію Вигодянської машинно-тракторної станції, яка матиме на меті обслуговування частини Одеського району.
«... Пленум Одеського Райвиконкому, надаючи окремого значення справі організації Машино-Тракторних станцій, як правильному шляху щодо підвищення сільського господарства на базі високої техніки, об'єднання дрібних сільських господарств в великі колгоспи та с.-г. об'єднання, завдяки чому бідняцько-середняцька прослойка населення повністю визволяється від економічного впливу куркульства, на що Пленум звертає увагу всіх сільрад…», – зазначається в жовтневій Ухвалі райвиконкому.
На початку свого створення Вигодянська МТС заснована на залізничній станції Вигода, Кремидівка (нині – Доброславська селищна громада) та Акаржа (нині – в межах села Великодолинське Одеського району) та охоплювала низку населених пунктів сільських рад: Вигодянської, Гниляковської, Отрадівської, Гільдендорфської, Крижанівської, Н.-Дофинівської, Люстдорфської, Татарської та Дальницької.
Одеський районний виконком пропонує сільським радам надати на місцях максимальну допомогу агрономам та організаторам МТС, притягуючи в допомогу селянський актив бідноти та середняцтва. Враховуючи очевидний супротив в організації Вигодянської машинно-тракторної станції з боку заможних селян та позбавлення їх права винаймати робітників, райвиконком наполягає провести інформаційну та роз'яснювальну роботу серед бідноти та середняцтва «про доцільність та користь для них об'єднання навколо М.-Тр. Ст.». Також, не гаючи часу районне керівництво наполягає приступити до обліку кваліфікованої робочої сили зі складу бідноти, наймитів та середняків по фаху слюсаря, тесляра, коваля та інших, яких можливо буде використовувати в роботі МТС. Водночас вивчити актив зі складу наймитів, бідноти та середняцтва, яких можливо використовувати для укомплектування кадрами та відрядження на курси «рулевих».
В сільських радах в зоні Вигодянської МТС створюються спеціальні комісії для сприяння організації утворення машинно-тракторної станції. В склад комісії також входять представники наймитів, бідноти, середняцтва та постійні представники від Одеського районного виконкому.
Вже через рік, станом на жовтень 1930 року в колгоспи Вигодянської МТС вступило 216 нових одноосібних селянських господарств. Відтепер для посівної кампанії та жнив колективні господарства могли замовляти техніку в МТС, крім того, тут було введено посаду агронома, який мав консультувати й оглядати поля колгоспів, де працювала станційна техніка.
На два роки (починаючи з 1930 року) колгоспи були звільнені від податків, мали змогу отримувати додатковий кредит та завдяки спеціальним нарядом пальне для меліоративних та інших сільськогосподарських робіт. Цистерни з пальним з Києва для району відвантажували на станцію Вигода, а звідти вже йшов розподіл за господарствами. Також станція Вигода відігравала велику роль щодо постачання техніки для двох МТС району.
Нафтокачка на залізничній станції Вигода, 1924
З весни 1931 року директором Вигодянської МТС працює учасник польсько-радянської війни (1919–1920) Савелій Гребнов, який згодом успішно організував приміську машинно-тракторну станцію та очолив Одеську МТС. Станція обслуговувала лани Татарки, Великого Дальника та сіл Міжлимання.
В червні 1932 року на базі колгоспу імені 12-річчя Червоної армії зони Вигодянської МТС Одеського приміського району організовано гурток масового машинобудівництва. Так звана хата-лабораторія в селі Вигода являлась кращою по приладдю. На осінь 1934 року працюють гуртки для підвищення кваліфікації інженерно-технічних працівників, гурток для вивчення трактора та складних сільськогосподарських машин.
В 1938 році Вигодянська МТС обслуговувала 23 колективних селянських господарств на території п’яти сільських рад.
| Назва колгоспу |
|
Назва сільради |
| ім. Петровського |
|
Березанська |
| “Ударна ленінська бригада” |
|
Березанська |
| ім. Будьонного |
|
Березанська |
| ім. Сталіна |
|
Березанська |
|
|
|
| ім. Сталіна |
|
Виноградівська |
| “Червоний виноградар” |
|
Виноградівська |
| ім. Молотова |
|
Виноградівська |
| “Червоний партизан” |
|
Виноградівська |
| ім. Першого Травня |
|
Виноградівська |
| “Червона гірка” |
|
Виноградівська |
|
|
|
| ім. 12-річчя Червоної армії |
|
Вигодянська |
| “Червона зірка” |
|
Вигодянська |
| ім. Войкова |
|
Вигодянська |
|
|
|
| ім. Паризької комуни |
|
Отрадівська |
| Заповіт Ілліча |
|
Отрадівська |
| ім. Ворошилова |
|
Отрадівська |
| ім. Карла Маркса |
|
Отрадівська |
| ім. Р. Люксенбург |
|
Отрадівська |
|
|
|
| ім. Кірова. |
|
Тарасо-Шевченківська |
| ім. Петровського |
|
Уварівська |
| “Іскра” |
|
Уварівська |
| “Шляхом Леніна” |
|
Уварівська |
| ім. Горького |
|
Уварівська |
|
|
|
Перші залізні коні МТС
У 1939–1941 роках Вигодянська МТС базувалась у селі Василівка на території колишнього племінного господарства. Зі слів Андрія Григор’єва, якого було призначено директором МТС, станція обслуговувала сільськогосподарськими машинами 27 колгоспів і мала 110 тракторів. В МТС були агрономи та механіки, які закріплювалися за колгоспами для того, щоб на місцях надавати господарствам потрібну агро технічну допомогу.
Після вторгнення німецьких сателітів на територію Одещини в ході Другої світової війни (1939–1945), влітку 1941-го Вигодянську МТС на чолі з директором Андрієм Григор’євим було евакуйовано. Частину тракторів, комбайнів відправили в глибокий тил у супроводі Якова Шана та Микити Леонова. За спогадами завідувача Вигодянської машинно-тракторної майстерні Прокопа Сухого, тимчасове хазяйнування німецько-румунських окупантів чинило велику шкоду Вигодянській МТС. Все обладнання, трактори, майстерні були розорені та зіпсовані. Після звільнення краю від німецько-румунської окупації весною 1944 року, трохи менше ніж за рік машинно-тракторна станція починає відновлювати свою роботу – на поля виходять гусеничні трактори, німецькі «Ланц-Бульдог», американські «Джон Дір» та вітчизняні ЧТЗ, «Універсал» й СХТЗ-НАТІ.
Гусеничний трактор СХТЗ-НАТИ (СТЗ-3)
Як згадував у 1946 році тракторист Вигодянської МТС Федір Маркін, за 17 років своєї роботи від самого початку заснування станції, він зорав під різні культури близько десяти тисяч гектарів. Водити трактор Федір навчив і свого сина Володю. Разом з хлопцем, на підготовці ґрунту під ярі культури сімейний підряд працював не покладаючи рук день і ніч, за що трактористи отримали перехідний червоний вимпел. Трактором ХТЗ вони виорювали за добу по 9-10 Га і засівали ячменем по 16-17 Га, а також виробляли м’якої оранки вже понад 200 Га і зекономили 200 літрів пального. А ось, тракторист МТС Василь Головченко, який працював в артілі імені Петровського (нині – с. Петрове Вигодянської сільської громади), разом зі своїм напарником Миколою Костенком і плугарями Іваном Кудрею та Володимиром Олефіром під ранні культури зробили веснооранки на площі 300 Га, з них 170 Га заборонували та засіяли ячменем – працювали вдень і вночі, оброблюючи за добу трактором «НАТІ» по 17-18 Га, при завданні 15,8 Га.
На ниві, поряд із чоловіками трудились і жінки, ось, наприклад у травні 1950 року особливо високих показників досягла трактористка Галина Пружина, яка трактором «У-2» замість норми 16 Га культивує міжряддя просапних культур по 18-20 Га. Як розповідала сама жінка, бути трактористкою вона мріяла з дитинства, в 1939 році закінчила курси трактористів та стала кваліфікованим механізатором.
Станом на березень 1947 року у Вигодянській МТС працює понад сотню трактористів та 51 трактор, станцію очолює директор Андрій Золотарьов. На кінець року на ланах двадцяти колгоспів зони Вигодянської МТС 15 тракторних бригад завоювали першість в соціалістичному змаганні. В 1948 році кількість тракторних бригад, розгалужених по колгоспах сягає шістнадцяти.
У зв'язку із постійним збільшенням тракторного парку, Вигодянська МТС потребує висококваліфікованих кадрів. Так, під кінець 1949 року потреба у механізаторах сягає сорока трактористів, а на курсах при МТС навчається 22 колгоспники, які вже весною наступного року працюватимуть на нових машинах. Проблема з кадрами значно відчутна й у 1953 році – до комплектування тракторних бригад не вистачає 25 трактористів, причіплювачів, обліковців, возіїв пального і води.
Перевірка і ремонт тракторів Вигодянської МТС, 1931.
Вигодянська МТС: перевірка плуга нової системи;
механік ударник Доманський монтує перевальний плуг. 1931
Вигодянська МТС готує молотарки до збиральної кампанії, 1931
Іван Сошин — тракторист тракторної бригади № 6 Вигодянської МТС, 1952
Іван Сошин із тракторної бригади Михайла Бельчика, що обслуговувала колгосп «Червона гірка» у другому році п'ятої п'ятирічки, працюючи на тракторі ДТ-54, при завданні 800 Га виробив понад 1000 м'якої оранки. Це сприяло тому, що члени рільничої бригади Баранова одержали з кожного гектара по 25,5 центнерів озимої пшениці.
Михайло Шикунов – бригадир тракторної бригади № 9 Вигодянської МТС
У вересні 1953 року тракторист Михайло Шикунов на сівбі озимих за допомогою сівачів, трактором ДТ-54 засіяв по 55-60 Га, перевиконуючи норми виробітку на 10-12 Га., а річний план тракторних робіт виконувався на 103 відсотки.
Весною 1954 року механізатори МТС починають працювати зачепом двох сівалок СШ-6 на причепові трактора ДТ-54. Першими спробувала тракторна бригада Паламарчука, що працювала на полях колгоспу імені Сталіна Виноградарської сільради. Це дало переваги щодо вивільнення тракторів, зменшення кількості обслуговчого персоналу до 10 осіб, збільшення ділянки обробки. 16 квітня, розпочавши роботу з півдня, тракторист Олександр Даніч посадив квадратно-гніздовим способом здвоєними сівалками 29 Га кукурудзи.
В серпні 1954 року Вигодянська МТС в результаті соцзмагань, показників господарської діяльності та за одержання високого врожаю озимої пшениці за 1952 рік виборює право участі на Всесоюзній сільськогосподарській виставці у Москві. Зокрема колгосп «Ударна Ленінська бригада» села Березань і тракторна бригада № 2 Григорія Федоренка, яка обслуговує цей колгосп. Врожай озимої пшениці на площі 818 Га одержали в 1952 році по 22,1 центнера, а в 1953 році на площі до 800 Га – по 20,5 центнера. Серед комбайнерів Вигодянської МТС учасниками Виставки стали Григорій і Василь Тавожнянські, які в колгоспі імені 1-го Травня та імені Хрущова в 1952 році комбайнами «Сталінець-6» за 20 днів зібрали й намолотили по 7198 – 7633 центнери зерна. Також Іван Федоренко, Василь Сидоренко, Микола Богаченко, Петро Іванов, які того ж року за 20 днів намолотили по 6148 – 7143 центнери зерна.
Історія тракториста Павловського
Сирота, він зріс при місцевій артілі «Паризька комуна» в селі Паліївка, юний Паша отримує професію тракториста та відразу ж сідає за важку машину – підліток з малих літ трудиться у Вигодянській МТС аж до 1941 року.
Павловський Павло Іванович (1920–1996) народився 5 травня 1920 року в селі Палійово на Одещині. У 1930-ті закінчив три класи школи. За часів голодомору (1932–1933) помирають батьки, шістьох дітей з родини Павловських бере на виховання рідна тітка, Зярко Марія. У 19-ть років одружується з Павленко Раїсою Іванівною (1920–1995), через рік народився єдиний син Микола, який пізніше подарував йому четверо онуків. У цьому ж році, в листопаді призваний Біляївським РВК до лав Червоної Армії. На фронті, тракторист з перших днів початку радянсько-німецької війни в червні 1941 року. У серпні стає командиром відділення понтонного батальйону – формування інженерних військ в складі Північно-Кавказького фронту.
Павло Павловський (1920 – 1996)
«Коли закінчимо причал, тоді буду грітися, а зараз кращим обігрівом є швидка робота», – заявляв промоклий до нитки, понтонер Павло Павловський.
У жовтні 1943 року відділення, у складі якого перебував червоноармієць, виконувало бойове завдання по установці козлових опор під час будівництва причалу на березі Чорного моря в прилеглому районі о. Солоне, Краснодарський край. Відділення працювало в складних умовах, сильний вітер і велика морська хвиля, яка сягала понад 3-х балів. Попри дужий холод, Павловський виконував бойове завдання перебуваючи у воді. Промоклий до нитки, він відмовився залишати роботи та витрачати час на висушування. Павловський за своєю ініціативою та з метою якнайшвидшого доставлення будматеріалів до пристані, особисто підтягує козли та настил. Що значно скоротило терміни повного виконання бойового завдання. В кінці місяця представлений до урядової нагороди – ордена Червоної Зірки, але за висновком вищих начальників отримав медаль «За бойові заслуги». Пізніше, також отримає заслужену медаль «За оборону Кавказу».
Далі була виснажлива праця на Закавказькому фронті, Окремій Приморській армії та 3-му Білоруському фронті. У лютому 1945 року при виході з ладу кермового пароплава «Понтонер», Павловського призначили керувати великим судном. Попри відсутність необхідної практики, він в короткий термін освоїв ази. У важку штормову погоду, дощ і туман, Павловський вів пароплав за вказаним курсом, залишаючись біля штурвала по 10-12 годин. Понтонер забезпечив швидке і чітке виконання завдання по переправі військ і техніки через затоку Фраш-Гаф (Калінінградська затока).
Тоді з суші було відрізано два великих угруповання від головних сил німецької армії. На початку квітня штурмом радянських частин, був узятий Кенігсберг, а в кінці квітня ліквідовано земландське угрупування – 25 квітня штурмом взяли її останню оборону, місто-фортецю і військово-морську базу Піллау (нині Балтійськ).
6 травня 1945 року, понтонер Павловський П.І. знову представлений до ордена Червоної Зірки, цього разу рядовий отримує урядову нагороду. Також здобув медалі «За взяття Кенігсберга» і «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.», мав знак «Відмінний понтонер». В післявоєнний час, з нагоди 50-річчя з Дня Перемоги, отримав орден Вітчизняної війни II ступеня.
Павло Павловський (1920 – 1996)
У листопаді 1945 року одержав поранення, майже вісім місяців пробув в евакогоспіталі №285. У липні 1946 року демобілізований і повертається на Батьківщину, з Паліївки переїжджає у Вигоду, де знову повертається до Вигодянської МТС та йде працювати трактористом в артіль імені Войкова, далі колгосп імені Молотова і завершив трудову діяльність в радгоспі «Вигодянський».
Не стало тракториста МТС, ветерана, кавалера бойового ордена Червоної Зірки, володаря медалей, Павловського Павла Івановича – 23 травня 1996 року. Похований на кладовищі с. Вигода.
У Павловського П. І. також був трактористом, бригадиром тракторної бригади № 10 брат Микола, який працював на ланах колгоспів «Паризька комуна» та «Червона зірка». В жовтні 1947 року під час соціалістичного змагання на оранці зябу, його бригада зорала 90 гектарів. Влітку 1951 року Михайло Павловський на комбайні «С-6» зібрав 86 Га.
На жнива комбайни
В червні 1946 році з метою підведення соціалістичного змагання до Вигодянської МТС приїздить делегація Одеського сільського району. Як встановила комісія, ремонт збиральних машин проходить доброякісно. Між комбайнерами укладені договори, першість в соціалістичному змаганні на ремонті тримає комбайнер Василь Стратінський, він чимало деталей сам виготовляє в майстерні МТС. Не відстають на ремонті своїх комбайнів Калабакін К., Тавожнянський В. та інші. Ремонт комбайнів по МТС проведено на 70 процентів. Одночасно комісія виявила і ряд недоліків, а саме з дев'яти молотарок по колгоспах МТС ще жодна не відремонтована, з 39 тракторів потребують ремонту – 13. Ні один відремонтований комбайн не пропущений.
Молотьбу зернових культур врожаю в післявоєнні сорокові, проводять за допомогою молотарки МК-1100. Протягом багатьох років машиністом молотарки працює Кирило Калабін та обмолочує хліб в колгоспах імені Войкова та імені 1-го Травня. Під час роботи він не допускає втрат зерна, а для ліквідації простоїв молотарки замість перехресних пасів у соломоподавачеві вставив довші паси, поєднавши їх з колінчастим валом граблів.
Перший український комбайн випустили на Запорізькому заводі "Комунар"
За спогадами Василя Стратінського, в 1945 році першим радянським причіпним зернозбиральним комбайном «Комунар» він скосив 309 Га колосових культур, 130 Га соняшника та обмолотив хліба на стаціонарі з площі 311 Га. Вже через рік він удосконалює свій «Комунар» під № 8, ставить на нього ланцюги Еверта 5 і 6 вузла з комбайна «Сталінець» та прикріплює дерев’яні планки для їх підтримки. Таке пристосування дало змогу зберегти ціпки від розриву та псування.
Комбайнер та слюсар МТС Василь Тавожнянський, який почав працювати ще до війни, збирав хліба за сезон по 300-400 гектарів, працював по 20 і більше годин на добу. Щоденно скошував зерна на площі 30-32 Га. Слюсар ремонтував регулятори до моторів, карбюратори тощо, які завозили з Одеси. Наприклад, під час жнив у 1952 році із запланованих 370 він зібрав 530 Га і намолотив 12230 центнерів зерна в колгоспі імені Хрущова. А ось, комбайнер Іван Павлюк двома комбайнами «Сталінець» на щепленню в колгоспі імені Кірова скошував по 60-70 Га за двадцять робочих годин, а за сезон по 750-830 Га.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 15 липня 1949 року передовиків сільського господарства Одеської області, зокрема Вигодянської МТС нагороджено орденами та медалями. Орден Трудового Червоного Прапора отримав Василь Тавожнянський – комбайнер, який намолотив на «Сталінець-6» із зібраної ним площі за 25 робочих днів – 7014 центнерів зернових і 930 центнерів олійних культур. Медаль «За трудову доблесть» отримав комбайнер, Микола Богаченко, а медалі «За трудову відзнаку» комбайнери Дмитро Глава та Федір Філіпов. З нагоди державної відзнаки прямо серед поля відбулись мітинги з виступами нагороджених комбайнерів.
Влітку 1950 року на базі Вигодянської МТС працює 29 комбайнів, в середньому один обробляє 313 гектарів. Через рік вони також почали збирати бавовну, зокрема в колгоспі імені Сталіна в селі Березань. Як писалось у районній газеті, швидкі темпи робіт при високій їх якості стали можливими завдяки тому, що тракторист Микола Удовенко трактором У-2 при нормі 18 Га засівав з ланковими Ганною Удовенко, Марією Вахват і другими по 22-33 Га бавовни за зміну.
У серпні 1953 року механізатори Вигодянської МТС першими по Одеській області закінчили збирання зернових. Наприклад комбайнер Микола Самойленко, який зібрав 402 га зернових і намолотив 6835 центнерів зерна отримав 2155 карбованців, комбайнери Федоренко, Бровенко, Тавожнянський заробили за сезон по 1814-2020 карбованців.
Поруч із тракторами та комбайнами, в першій половині 1950-х років у колгоспах зони Вигодянської МТС починають також працювати електростригальні бригади, які стригли овець та працювали на електростригальних агрегатах. Наприклад в серпні 1955 року, електростригальна бригада Миколи Георгія стригли в колгоспах імені 1-го Травня 120 голів, імені Молотова – 500, імені Ворошилова – 315. Середній настриг бавовни на одну голову молодняку становив 800-900 грамів.
В листопаді 1955 року члени монтажної бригади слюсарів Євгеній Степанов, Анатолій Задорожний та інші механізатори Вигодянської МТС встановили на тваринницьких фермах ряду колгоспів і радгоспів механізми для водопостачання, приготування й підвезення кормів. Наприклад в корівнику колгоспу імені Сталіна встановлено 130 автонапувалок. Водопроводи підведені цього року на відстань 1200-500 метрів до ферм колгоспів імені Кірова та імені Молотова. У колгоспі «Ударна Ленінська бригада» встановили 135 автонапувалок.
В тісних брудних будках...
Поруч із рапортами про передові успіхи на шпальтах районної газети, були також і чималі негаразди. Часто в тій же газеті «За більшовицький колгосп» пізніше «Придністрянська правда» мали місце скарги на виконання договору як з боку колгоспів на Вигодянську МТС, так і навпаки, невтішні висновки Біляївського Райземвідділу щодо ганебного відставання МТС. Мали місце нестача техніки, несвоєчасний ремонт машин, простої тракторних бригад, низька відповідальність та прогули працівників, випадки пияцтва трактористів під час польових робіт. Керівники колгоспів ухиляються від того, щоб надсилати на курси трактористів своїх кращих колгоспників.
Самі трактористи скаржаться і на низьку якість або і зовсім відсутність необхідних культурно-побутових умов. Наприклад у 1949 році, звертаючись до директорів колгоспів, працівники зазначають, що не дивлячись на те, що бригади Вигодянської МТС у Березані, Вигоді та Виноградарі виконали вчасно всі роботи – знаходяться в тісних брудних будках, відсутні ліжка, не мають змоги помитись, немає мила і рушників. Трактористи також позбавлені кухаря та громадського харчування, вони не мають навіть відра для питної води, миски, ложки та інше. Поруч із побутом, робітники не мають змогу почитати газету, журнал, немає ні доміно, ні шахів, ні шашок…
У березні 1949 року, тракторна бригада № 9 Стретінського, яка працювала на полях колгоспів імені Войкова села Вигода із запланованих 165 Га виорала лише 7 Га, а глибина у два рази менша від необхідної. Дирекція Вигодянської МТС заставила горе-трактористів переорати на глибину 20-22 см за їх власний рахунок.
В березні 1953 року за результатами перевірки рейдової бригади, роботу Вигодянської МТС визнано незадовільною. Незавершені ремонти 12 тракторів, серед яких три С-80 і декілька колісних тракторів. Сільгоспінвентар який ремонтується самостійно, не всі колгоспи відремонтували якісно. Зв'язок керівників МТС з тракторними бригадами не налагоджено, хоч і радист є і рації справні, але їх не поспішають встановити в польових станах бригад. В разі потреби по технічному обслуговуванню тракторного парку у полі, зробити це швидко немає можливості, оскільки лише в ці дні ремонтуються й обладнуються три ремонтні пересувні майстерні. Наприклад в ніч на 12 квітня в одній із бригад простояли три трактори У-2 по 20 годин і в ніч на це число – трактор СТЗ- НАТІ – 10 годин, а все через відсутність постійних причіплювачів. Такі випадки непоодинокі. Також для деяких бригад не обладнано вагончиків, ні польових станів. Профілактичний ремонт тракторів їм доводиться робити в борозні. Відпочивати після нічних змін вони йдуть по домівках за 6-7 кілометрів. Ситуація з оснащенням механізаторів поліпшується лише у 1956 році.
У листопаді 1954 року в Одеському обласному виконкомі зазначали, що агрономи Вигодянської МТС не займаються організацією праці колгоспників, недостатньо уваги приділяють роботі механізаторів. Зокрема, організації гнійного господарства в колгоспах зони МТС, в яких немає ні одного гноєсховища, жижозбірника. Мінеральні та бактеріальні добрива майже ніде не використовуються. У Вигодянській МТС слабо впроваджуються прогресивні агроприйоми підвищення врожайності сільськогосподарських культур. Штучне додаткове напилення рослин проведено на нечисельних площах. Ділянки гібридизації кукурудзи закладені тільки в трьох колгоспах і у двох із них не витримані агротехнічні вимоги. Також в МТС спостерігається значна текучість агрономів за відсутності належних побутових та виробничих умов. Значним недоліком агрономічної діяльності Вигодянської МТС є незадовільне проведення осінньо-зимових агротехнічних заходів – не організоване очищення насіння, заготівля і привіз добрив, підхарчовування озимих, підготовка до снігозатримання, не налагоджене агронавчання, вивіз гною у поле і перероблювання кормів.
Карикатури на Вигодянську МТС
в районній газеті “За більшовицький колгосп”. 1947, 1948
В січні 1956 року комсомольці та молоді колгоспники А. Павловський, А. Майстренко, С. Сандуленко та Д. Бурлаченко скаржаться, що у першій рільничій бригаді села Паліївка зовсім невідремонтоване приміщення клубу, внаслідок чого немає де провести комсомольські збори. Скаржникам необхідно обговорити питання про обмін комсомольських документів та про участь комсомольців і молоді в підготовці до весняної сівби, відсутність бібліотекаря в сільській читальні.
Бойовий листок…
Поруч із безпосереднім забезпеченням колгоспів сільськогосподарською технікою, Вигодянська МТС виконувала функцію політико-масової роботи серед робітників, продовжила насильницьке встановлення та укорінення радянської влади на Одещині, агітацію, доведення робітникам ідеології, пропаганди та всіх наративів комуністичної партії більшовиків. Відразу після завершення Другої світової війни, при машинно-тракторній станції утворена первинна партійна організація, пізніше також і первинна комсомольська організація.
Як згадував агітатор Іван Павліков, на своїй посаді він почав працювати з 1949 року в колгоспі імені Молотова в селі Вигода. Він проводив політпросвітницьку та агітаційну роботу залежно від пори року, будь то в сільському клубі, бібліотеці чи прям на польовому стані. Серед тем: «Припинити злодіяння американських імперіалістів, поклавши край застосуванню ними бактеріологічної зброї проти волелюбного корейського і китайського народів». Він започаткував роботу стінної преси в колгоспі, та випускав безпосередньо на полі «бойовий листок», в якому на прикладі роботи передовиків закликав колгоспників і механізаторів боротися за швидкі темпи й високу якість проведення сівби та других польових робіт.
У квітні 1952 року за допомогою вчителів Вигодянської школи Бейзера, Бенесько та Василя Курманевича і колгоспного активу була випущена стінна газета «За високий урожай», а ще через день – «Колгоспний перець». У них висвітлювався хід весняно-польових робіт, розповідалось про досвід роботи передовиків, різко критикувались такі, як обліковець-заправщик Оріненко, з вини якого простоював трактор НАТІ та механік Вигодянської МТС Калугін за поганий ремонт тракторних сівалок.
В січні 1954 року трудівники колгоспів зони обслуговування Вигодянської МТС тривають кінопокази в рамках районного кінофестивалю сільськогосподарських фільмів «Ранні овочі», «Соняшник», «Новини сільського господарства», «Школа сільських механізаторів» та інші. перед демонстрацією фільмів для колгоспників читаються лекції на різноманітні теми. Для читання їх були залучені агрономом, зоотехніки та інші спеціалісти сільського господарства.
В серпні 1955 року з метою поліпшення культурного обслуговування трудівників села, що беруть участь в збиранні врожаю, при клубі Вигодянської МТС створено агіткультбригаду. В складі її сім комсомольців – Міхно, Валевська, Корнієнко, баяніст Байборовський та інші, всі вони готували програми та виступали перед колгоспниками й механізаторами.
На початку 1956 року під час партійних зборів механізатори Вигодянської МТС запевняють що виконають та перевиконають планові показники розвитку народного господарства СРСР на 1956-1960 роки. «Натхненні історичними рішеннями XX з'їзду КПРС», колгоспники МТС зобов'язувались виростити високі врожаї зернових культур.
Стенд Вигодянської МТС на районній виставці народного господарства.
м. Біляївка, друга половина 1950-х років
У зв'язку з розвитком сільського господарства у більшості колгоспів Вигодянської МТС значно зріс рівень технічного оснащення та забезпечення необхідною сільгосп технікою, з'явилися кадри кваліфікованих аграріїв та механізаторів, зросла дохідність колгоспного виробництва. За таких умов МТС не могла далі ефективно працювати, виникла невідповідність між потребами колгоспів у механізації і формою їхнього виробництва, технічного обслуговування через МТС.
Спільне виконання одного виробничого циклу двома підприємствами, наявність на одній землі двох господарів – колгоспу й МТС – породжувало особисту безвідповідальність у її використанні, створювало неефективне функціонування техніки й кадрів. Паралельно існуючий подвійний апарат управління зумовлював великі накладні витрати, збільшував собівартість сільськогосподарської продукції. Обслуговування колгоспів через МТС гальмувало зростання продуктивності праці, рентабельності колгоспного виробництва. Зважаючи на це, в 1958 році Вигодянську МТС реорганізовано в ремонтно-технічну станцію, а увесь машинно-тракторний парк продано колгоспам.
У кінці березня 1958 року Верховна рада прийняла Закон СРСР «Про подальший розвиток колгоспного ладу та реорганізацію машинно-тракторних станцій», що призвело до фактичної ліквідації МТС на теренах радянської держави, зокрема і Вигодянської машинно-тракторної станції. Так скінчилась понад 25-річна історія державного сільськогосподарського підприємства, яке обслуговувало спочатку частину Одеського, а потім Червоноповстанського та Біляївського районів аграрної Одещини.
