Одним з прекрасних місць одеського регіону є Хаджибейський лиман. Його береги переходять в похилі схили в напрямку до степу, а у їх підніжжя колись знаходилося безліч джерел з прісною і дуже смачною водою^[1]. Згодом тут розташувалися ряд поселень. Серед них – село Алтестове, загальною площею близько 50 гектарів. В населеному пункті налічується 88 дворів, де проживає 184 особи^[2].

Краєвиди навколо села приваблюють відпочиваючих і туристів. Але і археологи можуть тут знайти чимало цікавого. Так у 1955 та 1972 роках поблизу Алтестова були знайдені поселення черняхівської культури перших століть нашої ери^[3].

Згідно облікової картки Офіційного порталу Верховної Ради України, а також офіційної інформації Холоднобалківскої сільської ради Біляївського району Одеської області село засноване в 1880 році^[4]. Однак, при кропіткому дослідженні громадської організації «Краєвєд», виявилось що згідно історичними реаліями кінця ХVIIІ століття, це не відповідає дійсності.

В результаті переможної для Російської імперії військової кампанії 1787 – 1791 рр. проти Османської держави, землі, що лежать між річками Дністер і Буг, були приєднані до її володінь. 26 січня 1792 р. імператриця Катерина ІІ видає Наказ про заселення новопридбаних земель, в якому для якнайшвидшого залюднення краю, зобов'язує отримуючих земельні ділянки населяти їх без втрати часу^[5]. Так, одна з ділянок землі біля Хаджибейського лиману була виділена підполковнику Францу Деволану^[6].

Деволан Франц Павлович був брабантським дворянином. Під час російсько-турецької війни 1787 – 1791 рр., у званні першого інженера армії, брав участь при облозі Аккермана, Бендер, Кілії, а також при штурмі Ізмаїла. У 1792 р. отримав чин полковника, а під його керівництвом були укріплені прикордонні фортеці на Чорному та Азовському морях і на р. Дністер. Крім того він керував будівництвом міст Одеси, Тирасполя, Овідіополя, Григориополя і Вознесенська^[7].

В 1793 р. Франц Павлович поступається своїм земельним наділом біля Хаджибейського лиману надвірному раднику Андрію Івановичу Алтесті^[8], який в серпні отримав «Відкритий лист» на право володіння цією ділянкою^[9].

У тому ж 1793 році з'являється і перша згадка про поселення, яке виникло на зазначеній ділянці і було назване на честь першого її власника Ф. Деволана. Про це свідчить Наказ Катеринославської Духовної Консисторії про закладення церкви в ім'я Святителя Христова Миколая в новозаснованому поселенні А. І. Алтесті іменованому Воланівкою^[10]. Саме 1793 рік можна вважати першою виявленою письмовою згадкою сучасного села Алтестове. А вже станом на 1795 р. у ньому мешкало 86 осіб^[11].

Андрій Іванович Алтесті уродженець Італії грецького походження. Вступивши на російську службу в колегію закордонних справ, «відрізнявся розумом і незвичайними здібностями в письмовій роботі. Був нагороджений орденом Святого Володимира 4-го ступеня. А бажаючи надати собі витончену зовнішність, він обстриг собі волосся і в такому вигляді ходив всюди»^[12]. В вищих світських колах уславився пройдисвітом, потрапивши в немилість до імператора Павла I. Після чого всі свої землі біля Хаджибейського лиману А. І. Алтесті у 1802 р. продає одеським міщанам. Проте купівлю не затвердив одеський градоначальник Арман-Еммануель де-Рішельє. Він наказав залишити міщанам лише 10000 дес., а інші 8000 дес. із земель Алтесті з селом Воланівка продав графині Єві Мархоцькій (Руфф)^[13].

Після смерті графині, її чоловік польський шляхтич Ігнацій Сцібор-Мархоцький в своєму заповіті від 9 травня 1821 року розподілив спадкове майно між дітьми^[14], визнавши це поселення за старшою донькою – Пульхерією, яка ще за життя батька зі своїм чоловіком Еліушем Малаховським там оселилася^[15].

Але варто також відзначити, що на картах різних років село іменувалося по різному: Алтесті (1800), Алтестове (1811, 1816), Ульянівка (1832), Деволанівка (1833), Алтеста (1840).

Лише згодом в статистичних довідниках село почало іменуватися Алтестове, яке і досі носить цю назву на честь його колишнього одіозного власника.

Станом на 1856 рік у ньому налічувалося 24 двори^[16], але протягом трьох послідуючих років їх кількість зменшилася до одинадцяти^[17].

У 1867 році тут народився майбутній відомий у Польщі художник Сотер Річардович Малаховський^[18] (онук Еліуша і Пульхерії), який зобразить на картині садибу у рідному йому маєтку.

Використовуючи місцевий ландшафт, природні і кліматичні умови, в межах яких їм доводилося жити, власники сільських земель та його мешканці займалися скотарством. Розводили чимало овець, коней, рогату худобу^[19] та свиней^[20]. При цьому їм часто доводилося боротися з проявами захворювань свійських тварин та вживати різноманітні прогресивні ветеринарні заходи свого часу щодо їх припинення^[21].

Крім того в Алтестове займалися вирощуванням винограду. На 1899 рік загальна площа виноградників становила 2 десятини^[22].

А для розвитку дорожньої інфраструктури у 1889 році на 23 версті повітового тракту вздовж Свинячої балки з Одеси на Алтестове, Фестерівку, Єреміївку і Катаржино був побудований дерев'яний міст^[23], що згодом отримав назву «Алтестовський».

Чисельність жителів села в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. постійно зростала. Вже на 1887 рік число мешканців Алтестове складало 94^[24], а на 1917 рік збільшилося – аж до 249^[25].

Отже, можемо бачити, що до 1880 року, згідно якого наразі офіційно датується поява Алтестове, село мало свою майже ніж вікову історію.

Відкриваючи раз від разу нові факти, з хвилюванням перегортаючи сторінки різних джерел, ми вкотре переконуємося в тому, що наша історія вимагає особливого і відповідального ставлення, бо вона є фундаментом майбутнього. Повернутися в минуле неможливо, як і неможливо його змінити. Але в наших силах відтворити це минуле якомога в більшій повноті, точності і глибині. В результаті проведених досліджень громадська організація «Краєвєд» винесе пропозицію до Холоднобалківської сільської ради про зміну дати заснування села Алтестово з 1880 року на першу письмову згадку про населений пункт – 1793 рік.

Виявляючи все нову і нову інформацію про історію краю, нам потрібно її систематизувати і передавати наступним поколінням. Достовірні знання про минуле нашого краю – це величезне багатство, яким нам слід дорожити і приумножувати.

1. Наследие Ф. П. Де-Волана: Из истории порта, города, края / Авт-сост.: Н. П. Павлюк, Т. Н. Глеб-Кошанская. – Одесса: Астропринт, 2002. – С. 85
   
2. 90 років Біляївському району / авт.-упоряд.: О. Ф. Семенов, А. М. Бузіян, В. Ф. Резник, О. В. Степаненко, Л. М. Чорна. – Одеса: Астропринт, 2013. – С. 390
   
3. Гудкова А. В. I – IV вв. в Северо-Западном Причерноморье. (культура оседлого населения) // Stratum plus. – 1999. – № 4. – С. 306 – 307
   
4. Облікова картка с.Алтестове Одеська область, Біляївський район. [Електроний ресурс] – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/z7503/A005?rf7571=23935
   
5. О заселении земель, новоприобретенных от Порты Оттоманской, между рек Буга и Днестра лежащих // Полное Собрание Законов Российской Империи. – Собрание І. – Том XXІІІ. – № 17.018. – С. 301 – 302
   
6. Прошлое и настоящее Одессы / Сост. С.Ч. и просмотрено проф. Новорос. ун-та А.И. Кирпичниковым и А.И. Маркевичем; Издание Одесской городской аудитории народных чтений ко дню столетнего юбилея г. Одессы. (1794 – 1894). – Одесса: Типография Л. Кирхнера, 1894. – С. 12
   
7. Деволант (Sainte-de-Wollant) Франц-Павел Павлович // Военная энциклопедия. – Петербург: Товарищество И. Д. Сытина, 1912 – Т. 9: [Двина Западная – Елец Юлий Лукианович]. – С. 14
   
8. Аргатюк С. С. Початок освоєння Очаківської області у 1789-1793 роках // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. – Запоріжжя: ЗНУ, 2016. – Вип.45. – Том 1. – С. 62 – 63
   
9. Письма Екатеринославского губернатора Василия Васильевича Каховского, состоящего при делах ее величества Екатерины ІІ, тайному советнику В. С. Попову для доклада князю Платону Александровичу Зубову (с 20 Января 1792 по 24 Июня 1794 года) // Записки Императорского Одесского общества истории и древностей. – Одесса: Франко-русская типография Л. Даникана, 1881. – Том двенадцатый. С V литографированными листами. – С. 417
   
10. Відомості Дубосарської протопопії 1795 року з даними про склад та хронологію закладання церков // ІР НБУВ – Ф. V. – Спр. 530. – Арк. 300 – 304
    
11. Записка о пособиях к изучению южно-русской земли, находящихся в военно-ученом архиве Главного штаба / составил В. Григорович и приложил карту земли Узу или Эдисана 1791 года; Из XX тома Записок императорского Новороссийского Университета. – Одесса: типография Ульриха и Шульце, 1876. – С. 32
    
12. Вести из России в Англию: двенадцать писем графа Ф. В. Ростопчина к графу С. Р. Воронцову // Русский архив. – 1876. – Книга первая. – С. 112
    
13. Орлов А. Исторический очерк Одессы с 1794 по 1803 год. – Одесса: Типография А.Шульце, 1885. – С. 42 – 43
    
14. Заповіт Ігнація Сцибор-Мархоцького, складений 09.05.1821 р. (Копія видана 14.12.1822 р.) // Відділ рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника НАН України. – Ф. 5. – Спр. 8039/II. – Арк. 116 – 117
    
15. Аргатюк С. С. Внесок подільського роду Сцібор-Мархоцьких у заселення та освоєння околиць Одеси в першій половині ХІХ ст. // Освіта, наука і культура на Поділлі. – 2015. – Т. 22. – С. 261
    
16. Пивовар А. В. Поселення Херсонської губернії за повітовими алфавітами 1856 року. – К.: Академперіодика, 2009. – С. 65
    
17. Списки населенных мест Российской империи, составленные и издаваемые Центральным статистическим комитетом Министерства внутренних дел. – Санкт-Петербург: Типография Карла Вульфа, 1868. – XLVII. Херсонская губерния. Список населенных мест по сведениям 1859 года / обработан ред. Л. Майковым. – С. 123
    
18. Swiejkowski E. Pamietnik Towarzystwa Przyjaciol Sztuk Pieknych w Krakowie 1854 – 1904. – Krakow: Nakladem Towarzystwa Przyjaciol Sztuk Pieknych w Krakowie, 1905. – Wydanie drugie. – S. 172
    
19. Прививки вакцин сибирской язвы в Одесском уезде в 1907 году // Отчет Одесской уездной земской управы за 1907 год. – Одесса: «Славянская» типография Е. Хрисогелос, 1908. – С. 60 – 61
    
20. Прививки рожей свиней в Одесском уезде в 1911 году // Отчет Одесской уездной земской управы за 1911 год. – Одесса: Типография общества «Русская Речь», 1912. – С. 103
    
21. Ветеринарная часть // Отчет Земской Управы Одесского уезда с 1-го апреля 1875 года по 1-е августа 1876 года. – Одесса: типография П. Францова, 1876. – С. 130
    
22. Баллас М. Виноделие в России. – Санкт-Петербург: Типография В. Киршбаума, 1899. – Часть V. Южная Россия (Бессарабия, Херсонская, Подольская и Екатеринославская губернии). – С. 381
    
23. Проект доклада о дорожных сооружениях (Одесскому уездному очередному собранию 1901 года) // Сборник Херсонского Земства. – 1901. – № 7. Июль. – С. 68
    
24. Список населенных мест Херсонской губернии [по сведениям 1887 года]. – Херсон: Херсонский губернский статистический Комитет, 1888. – С. 8
    
25. Список населенных мест Херсонской губернии: (По данным Всероссийской сел.-хоз. переписи 1916 г.) / Издание Херсонской губернской земской управы. – Александрия: Типография. Ф. Х. Райхельсона, 1917. – С. 353
    

Забиянов Є. Перша письмова згадка про село Алтестове // Біляївська районна газета «Південна зоря нова». – 2020. – №51 (18 липня). – С. 2