ВНЕСОК ХУДОЖНИКА О. М. КОРНЄЄВА
В ІСТОРІЮ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА МИКОЛАЇВЩИНИ

Ключові слова: експедиція, картина, малюнок, Миколаїв, образотворче мистецтво, О. М. Корнєєв, художник.

Історія будь-якого періоду минулого є дуже цікавою і неоднозначною. Вона представлена різною джерельною базою: документальними матеріалами, спогадами, діловим та особистим листуванням тощо. Звичайно, ці джерела інформації допомагають у наших дослідженнях, але вони показують лише уявний образ будь-якого міста, села, іншого населеного пункту, біографії особистостей чи установ.

А от представити справжні картини міської архітектури і побуту населення, повернути наших сучасників до реальності минувщини можуть написані з натури художні полотна, а також пейзажні замальовки, що відображають види різних міст.

Серед таких авторів був художник О. М. Корнєєв. Докладно та ґрунтовно його біографію і творчий шлях досліджувала мистецтвознавець Н. М. Гончарова [1]. Також його біографію досліджував колектив авторів одного із найавторитетніших біографічних джерел кінця XIX – початку XX ст. [4]. Серед миколаївських краєзнавців його творчим шляхом і біографією займалися історики-дослідники Н. О. Кухар-Онишко, Л. Д. Хлопинська [3; 7]. Дослідженням живопису та графіки, зокрема й художника О. М. Корнєєва, як джерел із історії Південної України останньої чверті XVIII – середини XIX століття також займався та захистив дисертаційну роботу український дослідник В. М. Філас [6], який пізніше перевидав її як історичну працю [5]. У ході нашого дослідження було з’ясовано такі факти життя та творчості О. М. Корнєєва.

Народився майбутній художник Омелян Михайлович Корнєєв 08 листопада 1782 року та походив із міщан Хоролського повіту Полтавської губернії. Вступив на навчання до Петербурзької Академії мистецтв. Перші три розряди навчання він пройшов за три роки. У 1794 році він уже вступив до гравірувального класу, а наступного року – до натурного класу. Крім того, О. М. Корнєєв, навчаючись уже в історичному класі, був учнем російського живописця та портретиста Г. І. Угрюмова [1, с. 20–22].

Серед робіт О. М. Корнєєва за час навчання в Академії мистецтв зберігся тільки один малюнок – «Винищення грішників із пекла», хоча відомі за назвами кілька: малюнок із Лаокоона, картина 1799 року «Ангел виводить апостола Петра з темниці», за яку художник отримав другу золоту медаль, ікона «Різдво Христове» для іконостасу до «новоспоруджуваної малої» церкви в Царському Селі, а також картина «Вигнання Христом торговців із храму». Остання робота була випускною програмою О. М. Корнєєва, за неї він отримав першу золоту медаль і звання художника. Крім нагород за перераховані вище роботи О. М. Корнєєв мав ще другу срібну (1795) і першу срібну (1799) медалі [1, с. 23].

У серпні 1800 року О. М. Корнєєв закінчив Академію мистецтв як історичний живописець. Із числа 12 учнів він був залишений при Академії мистецтв пенсіонером. Крім того, четверо випускників – О. М. Корнєєв і скульптори І. І. Теребенєв, В. І. Демут-Малиновський та Іван Мойсеєв отримали право через три роки відправитися до закордонної поїздки. А поки що цим випускникам належало отримати по 5 рублів на місяць. Але доля О. М. Корнєєва склалася інакше [1, с. 23–24].

Хоча у XIX столітті головним центром освіти й роботи в Російській імперії і в подальшому була Академія мистецтв у Санкт-Петербурзі, багатьох художників приваблювала Україна, або «нова Італія», як її тоді називали.

І тому в 1802 році за наказом тодішнього російського імператора Олександра І була споряджена експедиція із завданням «об’їхати з метою військово-стратегічного огляду Азійську та Європейську Росію». Експедицію, як це звичайно практикувалося, повинен був супроводжувати художник. Зголосився їхати О. М. Корнєєв [1, с. 24; 4].

25 лютого 1802 року почалася його подорож «Росією, Сибіром і до чужих країв для зняття видів та костюмів різних народів». Шлях експедиції спочатку лежав до Сибіру. До речі, саме в цей час зріс інтерес до Сибіру, неосяжних, далеких і недосліджених земель. Крім О. М. Корнєєва, сюди ж у 1802 році було направлено для зняття видів Нерчинських рудників ще одного художника – В. П. Петрова. А через три роки разом із посольством графа Ю. О. Головкіна до Китаю відправили трьох художників – А. Ю. Мартинова, І. П. Александрова і Т. О. Васильєва [1, с. 24–25].

Групу осіб для експедиції очолив іноземець на російській службі, генерал від інфантерії Георг Магнус Спренгпортен. У Росії його звали Єгором Максимовичем і був відомий як борець за визволення Фінляндії від протекторату Швеції. Пізніше він став видатним діячем на міжнародній політичній арені. Саме його було обрано для виконання завдань під час експедиції, адже вважався військовим спеціалістом і «справжнім майстром у всіх галузях військового мистецтва й тактиком», як про нього писав Я. К. Грот [2, с. 383]. Крім того, до складу експедиції також входили майор М. Ф. Ставицький і О. X. Бенкендорф, згодом шеф жандармів, а тоді 19-річний флігель-ад’ютант. Четвертим був художник О. М. Корнєєв. Наступного року під час подорожі тодішнім півднем Росії до групи приєднався О. Д. Гур’єв, син міністра фінансів Д. О. Гур’єва, але його, втім, не можна назвати членом експедиції, адже він їздив для самоосвіти і за свій рахунок [1, с. 25].

До речі, документальних даних про маршрут експедиції збереглося дуже мало. Їхні матеріали навіть не були видані, адже місія була секретною. Збереглися лише малюнки, деякі згадки в різних друкованих та архівних джерелах, а також декілька листів. А от Г. М. Спренгпортен так описав Олександру І їхній маршрут у своєму рапорті: «...У 1802 році я отримав утішне доручення об’їздити частину Росії та її південні кордони від Кяхти до Корфу в супроводі кількох офіцерів і одного художника для збирання мальовничих об’єктів. Перший рік я використовував для проходження маршруту до Оренбурга, потім по Іртишу в Сибіру та по китайському кордону від Бухтарми до Кяхти. Другий рік мені довелося слідувати по лінії Кавказу, а в третьому році відправитися з Криму через Константинополь... до Корфу» [1, с. 26, 169].

Лист генерала Г. М. Спренгпортена підтверджується формулярним списком М. Ф. Ставицького. Шлях військово-інспекційної групи позначено там стисло, але точно: «...у 1802, 1803 і 1804 роках було послано, за височайшим же повелінням, зі згаданим графом Шпренгпортеном на Оренбурзьку, Сибірську і Нерчинські лінії та річкою Амур на Китайський кордон, до міста Албазина і частиною до Киргиз-Кайсацького степу, а потім на Кавказьку і Кубанську лінії та Чорним морем до Константинополя і до Малої Азії» [1, с. 26, 169].

Протягом першого року експедиції її учасники побували в Сибіру. Уже наступного 1803 року мандрівники побували в Казанській і Саратовській губерніях, спустилися по Волзі до Астрахані, потім були на Кавказі, де генерал Спренгпортен лікувався водами. Звідти він надіслав царю роботи О. М. Корнєєва – дві карти кавказьких мінеральних вод, а також кілька типажно-костюмних замальовок. Восени заглибилися в калмицьких степах, відвідали озеро Ельтон, подалися на Дон, через Воронеж, Харків і Полтаву дісталися до Херсона, де зустріли Новий рік. А протягом лютого – квітня 1804 року експедиція провела в Криму. Пізніше учасники експедиції попрямували до Туреччини та Греції [1, с. 28].

Акварелі, пов’язані з подорожжю О. М. Корнєєва Росією, становлять основний фонд його мистецької спадщини. У своєму послужному списку О. М. Корнєєв зазначає, що в 1804 році він підніс царю «ескізи видів і костюмів» і отримав у нагороду з кабінету його величності золотий годинник [1, с. 28].

Але нас цікавлять події, які відбулися на півдні країни, а саме на Миколаївщині. У 1803 році під час цієї подорожі тодішніми південними губерніями Росії, О. М. Корнєєв побував і в Миколаєві [3; 6, с. 119]. Тут він зробив малюнок «Вид міста Миколаєва», який тепер зберігається в Московському Державному літературному музеї. Він є другим художником після Ф. Я. Алексєєва, який малював це місто на початку його заснування [1, с. 28].

Цей малюнок виконано тушшю, пером і пензлем. Він зроблений майже в ті самі роки з картиною «Вид міста Миколаєва з боку річки Інгул» художника Ф. Я. Алексєєва. В обох випадках зображена та сама набережна, хоча і з протилежних боків. Однак художники підходять до пейзажу по-різному. Алексєєв наближає місто, оточує ним глядача, залучаючи його до міського життя. Він точно промальовує всі деталі архітектури, передає її матеріальність. Зовсім інша в О. М. Корнєєва. Він не перспективний художник, а ландшафтний, він дивиться на місто здалеку і нібито з боку. Стаффаж у картині Ф. Я. Алексєєва органічніше зливається з містом, хоча фігури людей у О. М. Корнєєва намальовані так само легко і бездоганно. Словом, художник О. М. Корнєєв, навіть зображуючи місто зсередини, залишається ландшафтним художником, образ природи в нього превалює над образом міста. Крім набережної, на малюнку О. М. Корнєєва можна побачити і відомі споруди та краєвиди: Адміралтейський собор, магістрат (пізніше гауптвахта), різні будівлі та кораблі, річка Інгул, російські солдати-сторожі тощо [1, с. 119].

До речі, у 1812 році за пропозицією збирача акварелей і малюнків на російські теми Карла Рехберга створені два томи альбомів гравюр «Народи Росії, або опис моралі, звичаїв і костюмів різних національностей Російської імперії». Над гравіюванням цих малюнків працювали іноземні гравери Адам, Гроз, Менц та інші, а серед російських – Мельников, Осипов і Скотников. До речі останній виконав 20 аркушів гравюр. А от О. М. Корнєєв награвіював лише 9 аркушів. Крім того, до альбому також вміщена і гравюра з краєвидом міста Миколаєва, зроблена за малюнком О. М. Корнєєва [3; 4; 7, с. 119–120]. Саме ця гравюра під назвою «Вид порту в Миколаєві» є лише злегка зміненим варіантом однойменної акварелі із зібрання Державного літературного музею [1, с. 122].

Після завершення цієї експедиції влітку 1805 року О. М. Корнєєв повернувся до Росії. Протягом останніх трьох десятиліть свого життя продовжував займатися малюванням і гравіювання, також малював пейзажі та подорожував. Крім того, працював художником у Комісії побудови Казанського собору, де писав його образи. У 1819–1821 роках він брав участь у кругосвітній подорожі на одному з двох кораблів, які йшли до Північного полюса [1, с. 30, 53; 4]. У 1826 році йому призначена пенсія в сумі 720 рублів щорічно [4]. Цим в основному і вичерпуються біографічні відомості про художника Омеляна Михайловича Корнєєва. Про його подальше життя майже нічого не відомо, не встановлена навіть і точна дата смерті.

За матеріалами, які мав дослідник М. П. Собко, О. М. Корнєєв із 1830 року жив у Москві, а помер у 1839 році. Інший дослідник С. К. Ісаков пише, що останні роки (які саме – неясно) художник провів у Варшаві, де й помер. За дослідженням С. М. Кондакова, О. М. Корнєєв помер після 1839 року [1, с. 53, 173; 4].

Таким чином, художник Омелян Михайлович Корнєєв прожив життя, повного тривог, змін і пошуків. Може здатися, що він розпорошувався, брався то за одне, то за інше: історичний живописець, графік-живописець, пейзажист і жанрист, гравер, книжковий графік, мандрівник, художник у Комісії побудови Казанського собору, для якого писав різні образи, художник медалей, театральний художник. Але сама ця художня універсальність, відсутність вузької спеціалізації, відчуття широти своїх творчих можливостей характерні для майстрів першої третини XIX століття, для мистецтва епохи романтизму. Більшою чи меншою мірою те саме можна сказати майже про всіх художників цього часу.

У творчості О. М. Корнєєва нероздільно переплітаються просвітницький класицизм і романтизм. У своєму житті він був типовим романтиком – вічно чогось прагнув, незадоволений, невлаштований, і так аж до повного життєвого краху.

Також ця постать є цікавою і для Миколаївщини. Краєзнавці повинні згадувати цього художника в розвитку всіх галузей, тем, проблем із історії південного краю. Адже його один внесок як в історію образотворчого мистецтва, так і загалом в історію Миколаївщини значущий і славетний.

Джерела та література:

1. Гончарова Н. Н. Е. М. Корнеев: Из истории рус. графики нач. 19 в. Москва : Искусство, 1987. 381 с.
2. Грот Я. К. Труды Я. К. Грота / изданы под редакцией профессора К. Я. Грота. Т. 4 : Из русской истории: исследования, очерки, критические заметки и материалы : (1845–1890). Санкт-Петербург: типография Министерства путей сообщения (Высочайше Утвержденного товарищества И. Н. Кушнерев и К°), 1901. VI, 769 с., 2 л. ил.
3. Кухар-Онышко Н. А. Корнеев Емельян Михайлович // Николаевцы: энцикл. слов.-справ. (2000 персоналий, 1500 портретов и иллюстраций) / гл. ред. В. А. Карнаух. Николаев : Возможности Киммерии, 1999. С. 175–176.
4. Корнеев Емельян Михайлович // Русский биографический словарь / Изд. под наблюдением председателя Императорского Русского Исторического Общества А. А. Половцова. Санкт-Петербург : тип. Гл. упр. уделов, 1903. Т. 9 : Кнаппе – Кюхельбекер. С. 267.
5. Філас В. М. Візуальне освоєння Північного Причорномор’я останньої чверті XVIII – середини XIX ст. : джерелознавчий аналіз : монографія. Запоріжжя : Вид-во Хортицької національної академії, 2018. 460 с.
6. Філас В. М. Живопис та графіка як джерело з історії Південної України останньої чверті XVIII – середини ХІХ ст. : Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.06 – історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни (032 – Історія та археологія) ; Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України. Київ, 2019. 531 с.
7. Хлопинская Л. Д. Иван Горбовский – новое имя в плеяде художников, творчество которых связано с видеоописанием Николаева конца XVIII – первой половины ХІХ вв. // IV Миколаївська обласна краєзнавча конференція «Історія. Етнографія. Культура. Нові дослідження» / Упр. культури Миколаїв. облдержадмін., Миколаїв. обл. краєзнав. музей, Миколаїв. обл. унів. наук. б-ка ім. О. М. Гмирьова. Миколаїв : Атол, 2002. С. 119–121.

                        Завантажити з Google Диск

                        Завантажити з Меgа Cloud