Меню сайта

Область и районы
  • Одесса
  • Черноморск
      (Ильичевск)
  • Одесская обл.
  • Ананьевский р-н
  • Арцизский р-н
  • Балтский р-н
  • Белгород-Днестр-й
  • Беляевский р-н
  • Березовский р-н
  • Болградский р-н
  • Великомихайловский
  • Захарьевский р-н
      (Фрунзовский)
  • Ивановский р-н
  • Измаильский р-н
  • Килийский р-н
  • Кодымский р-н
  • Лиманский р-н
      (Коминтерновский)
  • Николаевский р-н
  • Окнянский р-н
      (Красноокнянский)
  • Подольский р-н
      (Котовский)
  • Овидиопольский р-н
  • Раздельнянский р-н
  • Ренийский р-н
  • Саратский р-н
  • Татарбунарский р-н
  • Тарутинский р-н

  • Николаевская обл.
  • Николаевский р-н
  • Очаковский р-н








  • Гетьман Віктор Петрович
    На главную > Персоналии


    Дорогами Афганістану

    В цьому році виповнилося 15 років, як війська Радянського Союзу були виведені з території Афганістану. Зараз багато спорять про те, чи була справедливою афганська війна. Ми не візьмемося про те судити. Але мало хто буде заперечувати той факт, що Афганістан став школою мужності для багатьох молодих хлопців колишнього СРСР. Афганістан сильно змінив їх, адже так близько них ходила смерть, там війна вчила людину бути чесною в першу чергу перед собою. Повернувшись додому, Їм було важко звикнути до нашого життя: дивитися на всі чвари, сприймати побутові негаразди. Їх лякала наша дріб’язковість і їхня непристосованість. Після війни афганці, розкидані по всій країні, прагнули об’єднатися в товариства для взаємопідтримки і взаємодопомоги.

    Багато юнаків у ті вже далекі 80-ті пройшли шляхами Афганістану. І наші земляки брали участь у тій війні. Зараз в СБК «Україна» в тракторній бригаді №1 працює механізатором Гетьман Віктор. В 1983 році вісімнадцятирічного Вітю Гетьмана забрали до лав Радянської Армії. Коли його направили в навчальний підрозділ в Караганді (Казахстан), де готували автомобілістів, Віктор не підозрював, що через 3 місяці опиниться в Афганістані. Готували бійців ґрунтовно і серйозно. А перед відправкою в Афганістан вже немолодий командир побажав своїм вихованцям: «Хай щастить вам. Хлопці. Бажаю повернутися додому живими і здоровими». В Афганістані Віктор проходив службу в автомобільному підрозділі 149 гвардійського мотопіхотного полку, який дислокувався в Кундузі. На цій війні було важко всім: піхотинцям і десантникам, танкістам і пілотам. Але, напевно, найбеззахиснішими були воєнні водії. А відповідальність на них величезна: боєздатність військових підрозділів залежала від того, наскільки своєчасно автобат доставить їм боєприпаси, паливо і продовольство. Віктор згадує:»йшли довгими колонами. Спереду тягач, який мав прийняти на себе вибух, схованої на дорозі міни, попереду і позаду колони бойові машини піхоти (БМП). Декілька БМП і танків захищали колону з боків. У кожного водія – автомат і бронежилет, який чіпляли на двірне вікно. Найчастіше душмани чекали колони в горах , в таких місцях, де гірська дорога нависала над прірвою і була такою вузькою, що дві машини не могли роз’їхатися. Коли починався напад на колону, наші бійці займали оборону. Командир по рації викликав «вертушки» (бойові вертольоти). Відбившись, йшли далі. В перервах між рейсами автомобілісти відпочивали, займалися спортом. Зібравшись в тісне коло, співали пісні під гітару. Все в цій чужій країні було незвичним і ніби ворожим для радянських воїнів. Майже весь час мучила нестерпна спека. Перед кожним новим рейсом – обов’язкове пристрілювання особистої зброї на полігоні.

    І знову дорога… З Кундузу Віктор та його товариші їхали до Фейзабаду, Баклана, Пульхумрі, Казабаду. І дуже часто чекала їх на тих дорогах небезпека. Вижити і вистояти автомобілістам допомагала дружба і взаємодопомога. Тут, в Афганістані між радянськими воїнами встановлювалися якісь надзвичайно довірливі і братерські взаємостосунки. Хлопці з України та Узбекистану, Росії і Молдавії жили однією дружною сім’єю. Рядовий Гетьман, коли йшла погрузла вантажів на його автомобіль, не сидів, склавши руки, а разом з іншими брав участь у роботі. Під час служби він ні на хвилину не забував про рідну землю і батьківську хату. На лобовому склі його автомобіля великими літерами було написано слово «Одеса». Кожен з них мріяв, щоб швидше настав «дембіль». Та коли настав час звільнятися в запас і для вишикуваних в стрій «дембелів» прозвучав марш «Прощання слов’янки», на очі двадцятирічних хлопців почали навертатися сльози. Не всі з них повернулися живими додому на військово-транспортному літаку, деяким прийшлося летіти в Союз на «чорному тюльпані».

    Зараз все те позаду. У Віктора велика сім`я: він разом виховує з дружиною Жанною п’ятьох дітей. Це працьовитий та досвідчений механізатор. Але інколи до нього приходять спогади про той далекий Афган. Чомусь подумки він весь час повертається в ту спекотну гірську країну, якій віддав два роки своєї молодості. Чому це відбувається, Віктор не може пояснити сам. Можливо тому, що там він, ще безвусим юнаком, пізнав справжню ціну людського життя і чоловічої дружби.

    P.S. Стаття була надрукована в газеті учнів і вчителів ЗОШ І – ІІІ ст. с. Кам’янка «Діалог», № 1 від 5 березня 2004 року.



    Єфімов Геннадій
    Персоналии

  • Беляевка
  • Бецилово
  • Большой Буялык
  • Великий Дальник
  • Важное
  • Васильевка
  • Выгода
  • Граденицы
  • Дачное
  • Дослидное (Опытное)
  • Егоровка (Ферстерово)
  • Ильинка
  • Кагарлык
  • Каменка
  • Кубей
  • Лиманское
  • Мариновка
  • Маяки
  • Раздельная
  • Троицкое
  • Усатово
  • Яски














  • community@kraeved.od.ua        КРАЕВЕД 2013-2020       Открываем историю одесского края