Доля механізатора

Життя прожити – не поле перейти, говорить народна мудрість. Цей вислів давно став крилатим, і не мені, шановні читачі, пояснювати його суть. Саме все своє життя присвятив роботі в полі Сергій Бжільнюк. Клопітка ца праця з землею! Багато своїх сил та уваги потрібно їй віддати, щоб отримати в замін бажаний результат.

Народився Сергій Андрійович 1936 року в селі Чорна, Чорнянського району в звичайній сільській родині. Батько – Андрій, працював бригадиром в будівничій бригаді, будував житлові будинки в селі, мати – Євдокія, працювала дояркою в колгоспі. Важкі то були часи для села. І в економічному, і в соціальному плані. Трудодні, зароблені в колгоспі, не завжди забезпечували селянську родину всім необхідним. Потім війна, окупація, післявоєнна розруха, відбудова. Саме на ці важкі роки прийшло дитинство та юність Сергія Бжільнюка.

Після закінчення семирічної школи Сергій Андрійович влаштувався працювати в контору по заготівлі худоби. Там він займався перегоном рогатої худоби з колгоспу на найближчі залізничні станції. Найбільша відстань, яка збереглася в пам’яті пенсіонера – це доставка худоби залізницею на м’ясокомбінат ім. Мікояна в Москву.

Дивлячись на вправного хлопця, правління колгоспу відправило Сергія Бжільнюка на курси трактористів в Крутянське училище, де він провчився один рік. Після поверенння з училища у 1954 році Сергій Андрійович став працювати на полях Чорнянської машинно-тракторної станції (МТС).

У 1957 році Бжільнюка відправляють на будівництво каналу «Сіверський Донецьк-Донбас» довжиною в 125 км. Початок каналу знаходиться в декількох кілометрах від селища Райгородок Слов'янського району Донецької області, кінець – біля Верхньокальміуського водосховища на південь від міста Ясинувата. Цей канал з багатьма відгалуженнями мав дати воду не лише для технічних цілей, але й для водопостачання населення. На будівництві каналу Сергій Андрійович пропрацював близько року.

В цьому ж 1957 році молодого спеціаліста мобілізують в армію, в лавах якої він перебував до 1960 року. Сергій Андрійович не став зраджувати своїй професії, після армію пішов працювати в рідний колгосп. Там йому видали в користування «залізного друга» - трактор Т-54, з яким пропрацював 15 років. За цей період було зорано тисячі гектар чорнянської землі, засіяно та зібрано тисячі тон зерна в колгоспі. Керівником тракторної бригади, в якій працював Бжільнюк, був Михайло Брижатий.

З розвитком машинобудування, Сергій Бжільнюк пересідає на більш вдосконалений на той час трактор Т-74, на якому продовжував свою важку та відповідальну працю. Через декілька років він вже освоював трактор Т-70, обробляючи посіви буряків. Можна тільки уявити, скільки деталей тодішньої техніки й досі зберігає в пам’яті Сергій Андрійович, скільки поламок було усунено його руками!

У 1986 році в результаті великих показників на жнивах, Сергію Андрійовичу було вручено Перехідний червоний вимпел райкому. Грамоти, дипломи та державні нагороди яскраво говорять про заслуги Сергія Бжільнюка перед рідним селом. Медалі «За доблесну працю», «Ветеран праці», були отримані Сергієм Андрійовичем від правління колгоспу ім. Дзержинського.

Цінуючи досвід та знання механізатора, Сергія Андрійовича було призначено завідуючим майстерні, де він ще довго ремонтував різноманітну техніку колгоспу. З цієї посади Сергій Бжільнюк й пішов на заслужену пенсію. Вже давно немає колгоспу, а поля обробляють надсучасні комбайни та трактори, а руки механізатора ще досі пам’ятають холод заліза колишніх «степових кораблів».