ПРО ОРГАНІЗАЦІЮ
     

ПРОЄКТИ
  • Мапи
  • Книги
  • Статті
  • Періодика


  • ОБЛАСНИЙ ПОДІЛ
  • Березівський р-н
  • Б-Дністровський р-н
  • Болградський р-н
  • Ізмаїльський р-н
  • Одеський р-н
  • Подільський р-н
  • Роздільнянський р-н

  • Баштанський р-н
  • Вознесенський р-н
  • Миколаївський р-н
  • Первомайський р-н


  • СТАТИСТИКА




    ІСТОРІЯ МІСТ І СІЛ

    м. Миколаїв   


    ЖИТТЄДІЯЛЬНІСТЬ, ГОСПОДАРСТВО ТА РЕМЕСЛА
    ПЕРШИХ БОЛГАРСЬКИХ ПОСЕЛЕНЦІВ ТЕРНІВКИ

    Тернівка (нині однойменний мікрорайон м. Миколаєва) була заснована у 1802 р. болгарами – вихідцями з різних населених пунктів Східної Фракії на місці колишньої турецької колонії. З часом поселення, розташоване у межиріччі Південного Бугу й Інгулу перетворилось у велике етнокультурне середовище, яке зберігає певні болгарські риси дотепер.

    Відповідно до законодавчих положень, у Тернівській колонії створили сільський приказ, до якого входили шульц (староста), два бейзицери (виборні) та десятські – по одному від кожних 10 дворів. Усі колоністи разом утворювали громаду, в якій періодично скликався мирський сход за принципом – по одному господарю від кожного двора. На зборах обиралися староста та виборні, відбувався прийом нових колоністів, давався дозвіл на виїзд за межі поселення або вихід із колоністського стану, вирішувались дрібні судові справи, затверджувалися священики, вчителі та інше. Вибори шульца та бейзицерів вважалися дійсними й ухвалювалися опікунською конторою лише тоді, коли доглядач колонії – посередник між громадою й адміністрацією (конторою, комітетом) – надсилав відповідний протокол, в якому зазначалися прізвища з персональними або колективними підписами більшості голів сімейств. У приказі також працював діловод, який готував документи і вів канцелярію. Доглядач колонії та писар проживали у поселенні в окремих будинках. Сільський приказ мав печатку, що зберігалась у старости, а виборні – штемпелі із викарбуваними власними іменами та прізвищами. Після переобрання виборних їхні штемпелі вилучались і знищувались.

    Тернівка на мапі Херсонскій губернії

    Першим старостою колонії обрали грека Штерю (Стерно) Єнакі. Він не відбув на посаді відведений термін. У серпні 1803 р. Єнакі повідомив опікунську контору, що на його місце обрано Пейо Ніколу та, відповідно, просив, щоб листи надсилались на ім’я останнього. Виборними стали Петро Стоян і Петран Нікола. Під час становлення колонії точились гострі суперечки навколо виборних посад, адже кожна група переселенців намагалася просунути саме свого представника. Згодом, коли відбулась внутрішньо-колоністська інтеграція, напруга під час виборів на мирському сході дещо зменшилась. У 1805 р. старостою знову обрали Штерю Єнакі, а виборними – Димитрія Тодора та Діордія Христо. Уперші десятиліття старостами Тернівської колонії були: Стоян Граматік(а), Стоян Мірчо, Атанас Нікола, Яні Коч, Нікола Бербенко, виборними – Петро Стоян, Петран Нікола, Димитрій Тодор, Діордій Христо, Нікола Господін, Желязко Ніко, Семьон Стоян, Степан Семьонов, Костя Ілья, Нікола Гамза, Іван Бузнік, Нікола Сребріч, Нікола Цвєтко й інші. До 1808 р. посаду доглядача колонії обіймав Копєйкін. Діловодами працювали відставний прапорщик Володимир Писанський, професійний діловод 13 класу Іван Вєтров, єлисаветградський міщанин Кирило Якубовський, канцелярист Пєнков, Григорій Гумерков, місцевий поселенець Степан Банов.

    Найбільш складною виявилась проблема наділення тернівських поселенців землею у передбачених законодавством обсягах. Імператорським указом від 21 липня 1802 р. державну експедицію зобов’язано «греко-болгарам», поселеним поблизу Одеси відводити по 30 десятин землі на кожну душу чоловічої статі. Фактично колоністи отримали менші наділи. Втім, незважаючи на нестачу орної землі та пасовищ, поселенці у відносно короткий строк створили прибуткові сімейні господарства.

    Отримавши земельні наділи, поселенці у стислий строк налагодили товарне виробництво. Але це далося їм непросто, оскільки довелося пройти початкову адаптацію до нових природно-географічних умов. Клімат Півдня України виявився більш жорстким, ніж у метрополії. Історик та етнограф М. С. Державін, докладно описуючи умови, в яких здійснювали свою господарську діяльність колоністи Херсонської губернії, зробив справедливий висновок відносно невірності тези про цю територію як «благодатний південь». Для батьківщини поселенців – Східної Фракії та безпосередньо Сакарсько-Странджанського регіону – властива м’яка, нехолодна зима, прохолодне літо і тривала тепла осінь. Гори, густо вкриті дубовими та буковими лісами, а також частково горіхами, дикими грушами, яблунями та сливами, надавали повітрю у тамтешньому краї свіжості й особливої чистоти. Ці умови помітно контрастували з відкритими степовими ландшафтами у межиріччі Південного Бугу й Інгулу. Зрозуміло, чому реемігранти мотивуючи своє рішення повернутися до Болгарії, посилались на незвичність до тутешнього клімату та відсутність лісів.

    Головним заняттям колоністів стало землеробство, передусім хліборобство, добрий досвід в якому вони накопичили ще у метрополії. Поселенці доклали чимало зусиль, щоб освоїти цілинні землі, адже їхні попередники – турки – встигли обробити зовсім невеликі площі. Пристосовуючись до новихумов хліборобства, поселенці вирощували звичайні для південноукраїнського регіону злакові культури: ярову й озиму пшеницю, ячмінь, жито, овес, просо та кукурудзу. Як і інші болгарські колоністи, тернівці віддавали перевагу яровій пшениці. Озимих хлібів сіяли мало, що пояснювалося наступними причинами. Поселенці не завжди встигали повністю обмолотити врожай ярових і підготувати ґрунт під посіви, до того ж озимі культури через сильні морози нерідко гинули. Навіть через тривалий період після започаткування колонії – у 1839 році – вони засіяли під озимину всього 86 десятин, в основному житом.

    Вже у 1806 р. колоністи повністю забезпечили себе хлібом і спромоглися продати пшениці на загальну суму 3070 крб. Втім, не вистачало хліба родинам, щойно прибулим у Тернівку з Великого Буялика та сусідньої колонії Інгулки.

    Болгарські поселенці

    Із зростанням чисельності жителів колонії розширювались і площі оброблюваних земель та асортимент культур. Поряд із злаковими поселенці розпочали вирощування бобових і технічних. За ухвалою громади колоністи створили та підтримували насіннєвий фонд. У 1839 р. вони засіяли зерновими і технічними культурами понад 7 тис. десятин, використавши: озимого жита – 106,7, озимої пшениці – 19, ярової пшениці – 1308, вівса – 79, ячменю – 174, проса – 21 чверть; картоплі – 1 чверть і 5 четвериків, гороху – 4 чверті 2 четверики і 1 гарнц, квасолі – 2 чверті 5 четвериків і 2 гарнці, коноплі – 13 чвертей і 6 четвериків, льону – 17 чвертей 4 четверики і 1 гарнц. У цей же час до Тернівки переселилися 20 сімей з німецької колонії Данциг. Німці взяли в оренду у громади близько 612 десятин землі, розпочавши сіяти серед інших культур і гречку (тернівці, як і інші болгари, не були знайомі з технологією її вирощування).

    Через суворі зими, періодичні посухи та зливи зернові культури давали нестабільні врожаї, які відповідали середнім показникам по Степовій Україні. Аби уникнути продовольчої кризи, жителі Тернівки щорічно після закінчення жнив збирали у спільний фонд з кожної ревізької душі по півчетверика жита та півгарнца ярового ячменю. Крім того, колоністи рішенням мирського сходу виділили громадське поле, врожай з якого зберігався у хлібному магазині-складі до наступного року. Цей вид господарчого страхування дозволяв пом’якшувати негативні наслідки, викликані стихіями. Магазин-склад функціонував і у подальші часи. Значно пізніше, коли у липні 1875 р. зливовим дощем було знищено 283 десятини пшениці та 114 десятин ячменю, змито городи з овочами та затоплено колодязі, саме завдяки громадським хлібним і насіннєвим запасам вдалося уникнути продовольчої кризи та подолати наслідки стихії.

    Поряд із землеробством у колонії отримало розвиток тваринництво. Ця галузь також була звичною для поселенців. У Східній Фракії більшість родин утримувала у середньому по 25-50 голів овець і кіз. Сімейства, які спеціалізувалися на вирощуванні худоби, мали у своїх господарствах по 100-200 голів. Під час заселення тернівці за власні та кредитні кошти купували свійських тварин у сусідніх селах та у Миколаєві. У першу чергу їм необхідно було забезпечити домашні господарства великою рогатою худобою – кіньми та волами, які б виконували тяглову роботу. Водночас поселенці розводили корів, кіз, овець і свиней. Сільський приказ заохочував колоністів до розмноження кращих порід худоби й овець, що у підсумку привело до суттєвого зростання поголів’я. Якщо у 1803 р. у поселенні нараховувалось лише 7 коней, 35 овець і 15 голів рогатої худоби, то вже через три роки за громадою налічувалось 245 коней, 250 волів, 499 корів, 530 телят, 3982 вівці, 145 свиней. Кожна родина утримувала у середньому 2 коня, 2 воли, 4 корови, 1 свиню та 35 овець. Останній показник у тернівських поселенців дорівнював кількості овець, яка припадала на одну родину у метрополії. До того ж у колонії утримувалася громадська отара овець. Кошти, виручені від продажу вовни з громадських овець, йшли у загальний дохід колонії. У 1841 р. селяни експлуатували 840 коней, випасали 2715 голів великої рогатої худоби та 7490 овець. Загалом кількість худоби, якою володіла кожна тернівська родина на початку 1840-х років у порівнянні з 1804-1805 рр., збільшилась у десятки разів, що свідчило просприятливі умови для розвитку цієї галузі. У середині 1840-х років унаслідок спалахів епідемічних захворювань серед тварин, а також поступового скорочення пасовиськ, зростання галузі призупинилось. Але незважаючи на ці труднощі, тваринництво зберігало товарний характер. Молоко та молочні продукти поселенці реалізовували на ринку в Миколаєві, де у зв’язку зі збільшенням населення постійно зростав на них попит, а м’ясо – на періодичних ярмарках.

    Налагодження господарчого життя сприяло зміцненню ремісничого життя колонії. Так, у колонії отримали розвиток різні види ремесел, зокрема: ковальство, сріблярство, теслярство, гончарство, обробка каменю, домашня індустрія, основу якої становило ткацтво, а також важливий промисел – млинарство. Серед болгар, які потрапляли до Тернівки, були цілі родини ремісників. Разом з іншими колоністами вони займалися сільським господарством і, водночас, обслуговували землеробську справу, що передбачалось «Зводом установ і статутів про колонії іноземців в імперії». Заняття товарним ремісництвом і промислами призвело б до позбавлення поселенців колоністського статусу.

    У перші роки існування колонії зусилля багатьох ремісників зосереджувались на виготовленні сільськогосподарського реманенту. Вони також спільно з миколаївськими та херсонськими підрядниками ремонтували розподілені між односельцями турецькі будинки та споруджували нові. У подальшому саме майстри, у першу чергу, залучались до виконання визначених правилами повинностей: обладнання доріг, зведення мостів, установлення межових стовпів тощо.

    Ковалям і теслярам вдалось за короткий час забезпечити потреби селянських господарств у реманенті. Зростання населення колонії та розширення площ ріллі стимулювали місцеве кустарне виробництво. З іншого боку, тернівським ремісникам доводилось витримувати жорстку конкуренцію, яку створювали пропозиції Миколаєва та навколишніх українських сіл. Пізніше поширення фабричних виробів призвело до того, що окремі види ремісницької діяльності, зокрема гончарство, згорнулись до мінімальних обсягів. Одночасне суміщення роботи у майстернях із землеробством також стримувало розвиток ремісництва. Втім, місцеві умільці прагнули у пореформений період не тільки задовольняти внутрішній попит у колонії, а й працювати на замовлення.

    Отже, незважаючи на всі труднощі, заснування болгарської Тернівки стало успішним проектом влади. Завдяки пільгам і кредитним ресурсам колоністи у відносно короткий час освоїли надані їм землі, розбудували поселення, налагодили товарне виробництво, господарство та ремесла.


    ЧИАУРЕЛІ Олександр,
    історик, краєзнавець




    Публікація:

    Чиаурелі О. Життєдіяльність, господарство та ремесла перших болгарських поселенців Тернівки / Олександр Чиаурелі // Аркасівські читання: історичні дослідження на сучасному етапі розвитку гуманітарної науки: матеріали VІІІ міжнародної науково-практичної конференції (27-28 квітня 2018 р.). – Миколаїв: МНУ імені В. О. Сухомлинського, 2018. – С. 147–149. – (Етнологія).

                            Завантажити з Google Диск

                            Завантажити з Меgа Cloud



    Опубліковано на сайті: 06.12.2022


    МІСТО МИКОЛАЇВ

    Місцевості та
    житлові масиви

  • 13 лінія
  • Абісинія
  • Аляуди
  • Балабанівка
  • оcтрів Батарея
  • Велика Корениха
  • Варварівка
  • Воєнна Слобідка
  • Дикий Сад
  • Інвалідний Хутір
  • Історичний центр
  • Богоявленський
  • Кульбакине
  • Ліски
  • Ліски-2
  • Мала Корениха
  • Матвіївка
  • Морпорт
  • Намив
  • Новий Водопій
  • Причепівка
  • ПТЗ
  • П'ять кутів
  • Робоча Слобідка
  • Ракетне Урочище
  • Північний
  • Сади
  • Селище Горького
  • Сонячний
  • Соляні
  • Сортировка
  • Старий Водопій
  • Вантажний вокзал
  • Сухий Фонтан
  • Темвод
  • Тернівка
  • Царське село
  • Центральний Ринок
  • Широка Балка
  • Ялти
  • Яхт-клуб



  • © КРАЄВЄД 2013-2024        Відкриваємо історію одеського краю