Меню сайта

Область и районы
  • Одесса
  • Черноморск
      (Ильичевск)
  • Одесская обл.
  • Ананьевский р-н
  • Арцизский р-н
  • Балтский р-н
  • Белгород-Днестр-й
  • Беляевский р-н
  • Березовский р-н
  • Болградский р-н
  • Великомихайловский
  • Захарьевский р-н
      (Фрунзовский)
  • Ивановский р-н
  • Измаильский р-н
  • Килийский р-н
  • Кодымский р-н
  • Лиманский р-н
      (Коминтерновский)
  • Николаевский р-н
  • Окнянский р-н
      (Красноокнянский)
  • Подольский р-н
      (Котовский)
  • Овидиопольский р-н
  • Раздельнянский р-н
  • Ренийский р-н
  • Саратский р-н
  • Татарбунарский р-н
  • Тарутинский р-н

  • Николаевская обл.
  • Николаевский р-н
  • Очаковский р-н








  • История края
    А Б В Г Д Е Ж З И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я
    A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z

    Миколаївський район, Миколаївська область


    СЛИВИНЕ


    Село Сливине одне з сіл Миколаївського району Миколаївської області. Точно достеменно не відомо коли воно виникло, та певно це були перші роки початку ХІХ століття. Принаймні перше джерело котре показує нам факт існування поселення на місці сучасного Сливине є мапа «Река Буг в древности Ипанис оть Николаева до Днепровского Лимана» створена капітан-лейтенантом Е. Манганарі у 1825 році. На ній поселення зображено в одну лінію внизу балки біля річки Південний Буг. Назване воно «Сливна».

    Завдяки зручному місцю розташування швидко почало розвиватися.

    Цим питання стосовно назви можна було б і закрити та на наступній мапі Спеціальна карта Західної частини Російської імперії, складена і гравірована, в 1/420000 часткою військовослужбовців військово-топографічного департаменту, на чолі управління генерал-лейтенанта Шуберта датованій 1832 роком поселення назване «Трактир Осиповка».

    Ми не можемо точно вказати чи використовувала ця назва лише до власне трактиру чи до населеного пункту оскільки на іншому варіанті цієї мапи, виданому у 1840 році село іменується «Осиповка».

    Якщо ж детальніше досліджувати теорії походження назви села то ми отримаємо таке. По-перше, на сьогодні офіційно існує та перебуває в різних величинах популярності три теорії про походження назви «Сливине», кожну з них ми розглянемо нижче. По-друге жодна з представлених трьох теорій не має чіткого документального підтвердження своїй прямоті. Тепер давайте розглянемо кожну з версій походження назви і можливо підтвердимо, або остаточно спростуємо її.

    В першій версії походження назви нам розповідається про пана Сливу що проживав на цих територіях і, що саме від нього, вірніше від його прізвища було утворено назву сучасного села. Та тут є кілька цікавих деталей. Зокрема, якщо дивитися на прізвище то можна подумати що Слива був козаком. В такому випадку Сливине було б створено на місці його неводу, як наприклад свого часу на місці Петрово-Солонихи, окрім власне поселення, існував «невод козака Івана Щурівського» про який нам повідомляє книга Короленко П.П. «Предки кубанських казаков на Днестре» видана у 1900 році. Наступний варіант розвитку ідеї походження назви від прізвища треба шукати у власниках земель на місці поселення.

    Землі на яких буде створено Сливине в кінці XVIII століття, згідно з межуванням земель, належить до дачі № 239. Згідно з описом вони являють собою «пустош» загальною площею 12367 десятин, населення на вказаній ділянці на момент проведення меж у 1793 році не виявлено. Володіє ділянкою польської корони гетьмана, графа Потоцького дружина графиня Олександра Василівна Браницька. У червні 1800 року Браницька продає ці 12 тисяч десятин землі своїй рідній сестрі Варварі. У 1806 року території Сливине відносяться до дачі №139 в межах якої розташовується Варварівка (Велика Коса), нею згідно з «Планами дач генерального та спеціального межування» володіє Варвара Василівна Голіцина. На мапі 1833 року котра описує це межування Сливине ще не позначається. Проте є рибний завод між Сливине та Варварівкою.

    24 січня 1817 року княгиня Голіцина продала свої землі, разом із кріпосними селянами, герою Вітчизняної війни 1812 року, графу, генерал-лейтенанту Карлу Йосиповичу де Ламберту. Управителем Варварівської економії граф призначив відставного майора Федора Федоровича Вернихаузена.

    Прискіпливий німець не повірив наявним документам і сам особисто перевірив по межовим знакам кількість земель Замість 12 тисяч виявилося 10640 десятин. Без конфлікту повернути недостаючі 1360 десятин не вдалося, і Ф.Ф. Вернихаузен був змушений від імені графа де Ламберта звернутися до Херсонського губернського суду.

    Судова тяжба тривала з 1818 року по 1824 рік. За ці 6 років проходить декілька засідань суду, на Велику Косу приїжджають комісія за комісією, які міряють і переміряють землі, складають плани за планами, і все-таки, в підсумку, недостаючі землі були відсуджені на користь нового господаря рішенням Херсонського губернського суду Відповідно до книги Пивовара А.В. «Поселення Херсонської губернії за повітовими алфавітами 1856 року», Сливине належить до маєтку Варварівка, котра в свою чергу належала Карлу Осиповичу Ламберту.

    Окрім цього треба згадати що землями поруч зі Сливине з початок ХІХ століття володів поміщик, відставний капітан Стефан Андрійович Косюра, за сумісництвом управляючий маєтку Варварівка у середині ХІХ ст. На означених землях існувало зруйноване в середині ХХ століття село Поточино. На початку ХХ століття поруч з селом існувала земельна ділянка Аркасів. Як бачимо теорія про походження назви села від імені «пана Сливи» може бути спростованою.

    Друга версія розповідає нам про походження назви від сливового саду, нажаль ні спростувати ні підтвердити її ми не можемо. Дикий тернослив часто росте по схилах балок правого берегу Південного Бугу, але згадок про його присутність на місці Сливине немає.

    Третя версія виводиться від назви балки на схилах котрої воно розташоване. Перша згадка про існування такого топоніму як «Сливная балка» зафіксоване у рапорті М.І. Кутузова Г.А. Потьомкіну «О действиях турецкого разьезда близ устья Ингула». Згідно з ним, 18 березня 1788 року, перед заходом сонця, було помічено ворожа партія в кількості 20 осіб, з одним білим прапором, вище гирла Інгулу, нижче слободи Матвіївки, в урочищі «Сливная Балка»

    З усім текстом рапорту ви можете ознайомитися на фото. Треба зазначити що топонім «Сливная балка» проіснував до середини ХІХ століття, коли був замінений топонімом «Балка Поточина» котрий на мапах прослідковується до середини ХХ століття. Виходячи з аналізу трьох версій походження назви села найімовірніша з них саме третя.

    Та повернемося до власне історичного розвитку села Сливине. Згідно з «Списками населених місць Російської імперії. Херсонська губернія: згідно з даними 1859 року» Сливине хутір при ріці Південний Буг, число жителів 22 (18 чоловіків та 4 жінки), дворів 3. При хуторі існує почтова станція.

    За документами Одеського повітового земства на 1873 рік на хуторі Сливине 15 сімей займається ламанням каміння. Одна родина в рік виготовляє 110 одиниць штучного каміння та 6 сажнів каменю-буту. Штучний камінь продається в Миколаїв по 10 рублів за сотню, бут продається на місці за 1 р. 20 к. за сажень. Село продовжує розвиватися, так на 1882 у ньому нараховується 176 жителів. Відповідно до даних 1882 року Сливине нараховує 33 двори та 176 жителів, в складі яких 172 українці, 4 євреї. Населення переважно займається хліборобством. У 1888 році за «Список населених місць» жителі у поселенні 159 (75 чоловіків та 84 жінки). Відповідно до даних 1896 року Сливине при річці Буг нараховує 35 дворів та 165 жителів. На межі ХІХ та ХХ починається стрімкий розвиток села. У 1902 році кількість населення зростає до 249 осіб, до 1903 року тут було збудовано пристань для навантаження суден продукцією Черепично-цегельного заводу «Петровка», що розташовувався в сусідньому селі Хутір-Петрівка Коренихської волості.

    У роки Національно-визвольних змагань в селі панували то австро-німецькі окупанти, то петлюрівці і денікінці. Взимку 1920 року село зайняли загони Червоної Армії і була встановлена Радянська влада. У листопаді 1925 року в Сливиному організована перша сільськогосподарська артіль “Червоний хлібороб”, що об’єднала всього 8 дворів незаможників і мала 79 десятин землі. Очолив її місцевий житель Олексій Поваров. 1926 Сливине Варварівскої с/р Варварівського району нараховує 354 жителів (169 чоловіків та 185 жінок). Основне населення українці

    З 1929 року створюється колгосп “Червоний прапор” (пізніше “Червона Зірка”), який об’єднує вже 58 селянських господарств, має 841 га землі, з них 625 га орної, Не обійшлося в селі без трагедій розкуркулювання та необґрунтованих репресій.

    В 30-х роках 20 століття була створена ВТК (виправно-трудова колонія) біля Сливине на місці сучасного Надбузького – 10 приміщень барачного типу, адмінбудівлі, житлові будиночки для обслуговуючого персоналу, їдальня, медпункт, магазин. Народилося поселення, яке отримало назву відповідну своєму часу «Колонія № 27 НКВС». У 1940 року вона мала 4568 га земельних угідь, з них – 3712 га ріллі, двадцятигектарний фруктовий сад, невеликий ставок і город біля нього, було і тваринництво. Але поступово життя налагоджувалося, зміцнювалась економіка. В 1922 році почала працювати школа, в якій навчалися 54 учня. Змінювався зовнішній облік села: з’явилися нові будинки, упорядковувалися вулиці. Була ліквідовується не писемність, відкрилися клуб та бібліотека. В 1940 роках в селі існувала артіль «Червоний Вапняр», що займалася виготовленням вапна та цегли.

    13 серпня 1941 року село зайняли німецько-румунські війська почалася праця в так званій “громаді”. В роки окупації ВТК була перетворена на табір для військовополонених та єврейське гетто. Ув’язненні використовувалися на будівництві різних об’єктів. Серед них вузькоколійка, що з’єднувала Варварівку та станцію Григорешти біля села Новогригорівка, але не примикала до широкої колії. Окрім цього їх використовували на ремонті Варварівського наплавного мосту та дороги Миколаїв-Одеса.

    За роки Другої світової війни село було зруйновано. Колгоспу нанесено збитків на 3,8 млн. крб., а всій сільраді – майже на 5,7 млн. крб. Звільнення прийшло в березні 1944 року. У квітні цього ж року відновила свою діяльність сільська рада. В 1951 році колгосп “Червона Зірка” об’єднався з колгоспом імені Кагановича (с.Кир’яківка) і став його бригадою, а 1957 року господарство переведено до радгоспу “Іскра”, який пізніше був реорганізований у Варварівську птахофабрику. В ці ж роки в селі відкрито завод з виготовлення цегли.

    Починаючи з середини 30-х років ХХ століття поруч зі Сливине функціонує польовий тренувальний аеродром цивільної школи пілотів морської авіації, в майбутньому Військово-морського авіаційного училища імені С.Леванєвского. Продовжив він свою роботу і після війни коли училище отримало назву «Миколаївське військово-морське мінно-торпедне авіаційне училище».

    Літаки на Сливинському польовому аеродромі 1952 рік.
    Фото з зібрання Філоненко Григорія Ємельяновича

    Проіснував аеродром до 60-х років ХХ століття. Саме тоді, на його території, почалося будівництво Сливинського заміського філіалу обласної психоневрологічної лікарні. Жителі села займалися не тільки сільським господарством.

    На його території на початку ХХІ століття розміщувалися такі підприємства: миколаївські: райсільгосптехніка, райсільгоспхімія, райагропостач, міжгосподарське об’єднання «Миколаївське» (шиферний завод), “Миколаївська агропромтехніка”, “Вавілон”, яке на початок 2000–х років за рік виробляє до 900 тисяч штук цегли, ТОВ “КортесАВТО”, яке здійснює автоперевезення по Україні та за її межами, має 20 автомашин та 25 працівників, ВАТ „Будторг” на базі шиферного заводу. Багато з цих підприємств зараз занепали.

    Близько 18 років на території Сливине розташовується фабрика «Чиста вода», виробничі потужності якої складають близько 1000 бутлів очищеної води на добу. Також, на території села засновано малу сімейну виноробню «Slivino Village».

    Будівля виноробні



    Стаття створена на основі книги Миколаївський район. Сторінки історії та інших відкритих джерел


    Автори:
    Бродецький О.О., Дробний В.С.
    члени ГО «ОКМР» Світовид». 2020 рік


    Миколаївський р-н
    Інтерактивні карти
  • OpenStreetMap
  • Яндекс карти
  • Карти Google


  • Історія
  • Херсонська губ.
  • Одеська губ.



  • с.Весняне
  • с.Зелений Гай
  • с.Ковалівка
  • с.Кринички
  • с.Михайлівка
      (Ульянівка)
  • с.Нечаяне
  • с.Новогригорівка
  • с.Новоселівка
  • с.Петрівка
  • с.Петрово-Солониха
  • с.Сливине
  • с.Трихати
  • с.Трихатське
  • с.Шурине

  • Часи минулі
  • х.Мартина
  • х.Солонихський



  • community@kraeved.od.ua        КРАЕВЕД 2013-2020       Открываем историю одесского края