Ряснопіль — невелике село, що розташоване за 28 кілометрів на південний схід від Березівки. Населений пункт є центром однойменної сільради, якій підпорядковані села Зеленопілля, Основа, Петрівка, Сухине та Іванівка.
Перші людські поселення на території Ряснополя існували ще в ІІ тисячолітті до нашої ери. Як свідчать дослідження археологічної експедиції професора І. В. Фабріціуса (1951 рік), тут було досліджено два поселення епохи пізньої бронзи (ХІV — ХІ століть до н.е.). Одне було за кілометр південніше нинішнього Ряснополя — на мисі річки Царегол, інше — теж поряд, але на південний захід. Саме там було знайдено кам’яну сокиру доби бронзи. Про присутність античних поселень на наших теренах свідчить мармурова плита з відповідним текстом. Її було знайдено на березі Тилігульського лиману на території теперішньої Софіївки, що неподалік Ряснополя.
Велике переселення народів ІV — ІХ століть полишило слід у наших краях у вигляді 28 курганів, що зусібіч оточують село. Більшість цих курганів розкопані археологами або розорані місцевими селянами ще в ХІХ столітті. Кочовий спосіб життя місцевого населення панував до кінця ХVІІІ століття. Печеніги, половці, монголи і татари господарювали тут.
На початку ХVІІІ століття землі Ряснопільщини належали ногайським татарам Єдисанської орди, столиця яких знаходилася в Очакові. Рисою, що відрізняла ногайських татар від кримських, була їхня віра — шаманізм. У 1730 — 1750 роках єдисани частково осідають і починають займатися землеробством. Станом на 1779 рік єдисани, що проживали в межиріччі Південного Бугу та Дністра (від узбережжя Чорного моря до Кодими), заснували тут 41 поселення. Одне з них мало назву Sarighiol, що в перекладі з тюркської — «Жовта річка», «Жовта вода». Ця назва у зміненому вигляді збереглася й досі у назві нашої річки Царегол.
Перша офіційна згадка про Sarighiol датується 1779 роком у реєстрі населених пунктів, переданих татарами турецькому уряду. Однак російсько-турецька війна 1787 — 1791 років змусила татар емігрувати до Криму. На наших землях прийшов час правління Російської імперії.
Досліджуючи в 1791 — 1792 роках новопридбані землі, Франц де Волан (архітектор, що планував будівництво порту та Одеси), проїздив і нашими краями. Стосовно села Sarighiol у своєму звіті він записує: «Поселення було, мабуть, дуже велике й розміщувалося в чудовій місцевості. Серед іншого тут є рештки кам’яного мосту через річку Царегол, давнього з виду. Тут багато криниць з досить доброю водою. Сліди колишнього обробітку землі тягнуться дуже довго…»
Тож не випадково, що така земля впала в очі бригадирові російської імператорської армії Гнату Гіжицькому. 1792 року він отримує наші землі у своє володіння, а наступного, 1793-го, перевозить сюди селян з Харківської губернії та засновує на місці щойно залишеного татарами поселення Sarighiol нове село і дає йому назву Краснопольє.
Генерал-майор Гнат Іванович Гіжицький народився в Речі Посполитій у шляхетній сім’ї, і біографія його досить насичена та просто цікава. 1770 року він був прийнятий до двору польського короля камергером. Декілька разів їздив до Петербурга з важливими королівськими дорученнями. 1780-го перейшов на службу до російської імператриці Катерини ІІ. З 1785 року — в Ризькому карабінерному полку. Входив до свити імператриці під час її подорожі до Криму. З 1790-го — на службі в Олександрійському гусарському полку. За участь у російсько-турецькій війні нагороджений золотою шаблею, орденом Св. Володимира та ін. Під час польської кампанії 1794 року воював проти військ Костюшка, був поранений. За правління імператора Павла І отримав чин генерал-майора й посаду командира Олександрійського гусарського полку. 1812-го Гіжицький брав участь у формуванні ополчення в Україні і був начальником Житомирського ополчення. Воював з поляками, австрійцями, французами на Волині, 1813 року знаходився при облозі фортеці Замостє, після взяття якої став тимчасовим її комендантом.
Після поселення українських селян у Краснопольє (1793-й) можна припустити, що Гнатові Івановичу доводилося сюди навідуватися. Адже будівництво хат для селян, храму та панського маєтку вимагали особистої присутності. До речі, Краснопольє було не єдиним його маєтком. Один з документів 1799 року фіксує наявність «деревень Краснополье и Гуляевки бригадира Гижицкого». За переказами, Гіжицькому належали також село Картакаї (нині — околиця Березівки), хутір Сліпуха (нині — село Червоноармійське), а ще села Ананьївського повіту — Жеребкове, Михайлівка, Осипівка, Онуфріївка та інші.
На узвишші навпроти Краснополья пан побудував свою економію. Тепер це приміщення є частиною ряснопільської школи і має назву «інтернат». Навколо економії почали зводити хати заможні робітники. З’явилося нове поселення, яке назвали Гнатівкою — від імені пана. Тепер Гнатівка — частина Ряснополя, один з його кутів. Інший кут зветься Бочанка. За непідтвердженими даними, від імені козака Бочана.
У 20-х роках ХІХ століття син Гната Гіжицького — Олександр — запросив на постійне проживання до села євреїв з Галичини. Це надалі справило великий вплив на становлення села як одного з важливих торгових центрів Одеського повіту. 1832 року Краснопольє та Гнатівка отримують статуси містечок.
З 1835 року на картах Херсонської губернії вперше з’являється нова назва поселення — Ряснопіль. Значний вплив на подальший розвиток Ряснополя належить колоністам з Прусії, Вюртембергу, Фальцу, які почали з’являтися у наших місцях у 1810— 1820-х роках. Німці-переселенці заснували тут десятки колоній, серед яких — Рорбах (нині — Новосвітлівка), Вормс (Виноградне), Ландау (Широкий Лан), Юганосталь (Іванівка) та інші. З собою в наші краї ці переселенці принесли поважне ставлення до праці, нові агротехнології, культуру побуту і дозвілля. У справі реалізації виробленої продукції на базарах Березівки та Ряснополя німцям велику допомогу надавали місцеві євреї, які на той час у містечку збудували цілий житловий квартал з лавками та майстернями, а також синагогою.
Задля полегшення шляху до Одеського порту в 1848 — 1849 роках царський уряд у районі села Попівки будує міст через Тилігул. Після цього дорога з Ряснополя та Гнатівки до Одеси від 100 кілометрів зменшується до 60 — 65. До 1859 року Ряснопіль розростається до 300 душ, а Гнатівка — до 580.
У 1861 році, за імператора Олександра ІІ, починаються селянська, адміністративна та судова реформи. Країна ділиться на губернаторства, повіти, волості. Ряснопіль стає центром однойменної волості, до якої входять понад 30 сіл. Починається новий етап в історії села, який потребує окремого висвітлення.
