Історія під впливом часу має властивість забуватися, якщо про неї мовчати. Вона відкривається нам поступово, навіть тоді, коли ми не очікуємо. Часто проходячи вулицям рідного міста чи села, ми не помічаємо багато цікавих деталей, які мають історичну цінність та свою власну історію.
Подільськ (до 1935 р. – Бірзула; у 1935–2016 рр. – Котовськ). Залізнича станція. Подільчани і гадки не мають, що у комплексі інженерних споруд та пристроїв, що утворюють залізничні колії, знаходиться унікальна річ – паровозна колонка, яка дивом збереглася і загубилася серед колійного розвитку подільського залізничного вузла.
Паровозна колонка на ст. Подільськ. 2023 р. Фото автора
Саме такі паровозні колонки використовувалися для залиття великих обсягів води в паровозний котел чи тендер. В деяких країнах цей пристрій також називали «водяним журавлем» чи «водяною колонкою».
У паровозну еру водопостачання відігравало вирішальну роль при організації руху і пропуску паротягів. Вода, перетворювана на пару, нарівні з вугіллям була по своїй суті головною рушійною силою. Оскільки паровози споживали велику кількість води, паровозні колонки були життєво необхідною частиною обладнання залізничних станцій, часто розташовуючись у кінці платформ, що давало змогу заправлення водою під час зупинки. На шляху усіх залізниць – у депо, на станціях, а іноді й посеред дороги – подібні паровозні колонки були природним явищем, частиною залізничного антуражу, а за фактом малою інженерною спорудою.
Процес заправки паровоза водою. Фото з інтернету
З 1865 року водопостачанням по всій мережі залізниць займалося Міністерство шляхів сполучення. На кожній конкретній ділянці була організована спеціальна служба з водопостачання. Від її налагодженості безпосередньо залежала пропускна здатність залізничної лінії.
Який же шлях проходила вода перш ніж потрапити до паровозної колонки? Ще на стадії проектування залізничної лінії враховувалися важливі моменти: місця розташування станцій і прив’язані до них водоймища для водопостачання, чи то річка, чи то озеро або у разі їх повної відсутності свердловина.
Яким чином відбувалося водопостачання на станцію Бірзула? На лівому березі річки Ягорлик південніше села Бірзула (зараз частина села Любомирка, 3 км від Подільська), ще на початку будівництва залізниці Одеса-Балта була побудована водопідйомна будівля – Бірзульська водокачка.
Бірзульська водокачка на фрагменті карти Ананьївського повіту
Херсонської губернії. 1899 р.
Бірзульська водокачка. 2023 р. Фото автора
В народі це місце ще називають «басейн». Сьогодні тут розміщується цех з виробництва мінеральної води «Бірзульська» виробничого підприємства «Подільське територіальне управління філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд ПАТ «Укрзалізниця».
Вода, що подавалася з річки Бірзульською водокачкою на станцію, закачувалася у водонапірну вежу, яка і зараз теж існує.
Водонапірна вежа. Побудована у другій половині ХІХ ст. Фото автора
А чому не можна відразу подавати воду безпосередньо в паровозну колонку, минаючи водонапірну вежу? Справді, чому б не організувати водопостачання від Бірзульської водокачки безпосередньо до паровозної колонки та інших споживачів? Робилося це насамперед для того, щоб створити на станції гарантований запас води, який у разі несправності системи (вийшов з ладу насос, прорвало трубу та інше) можна використовувати, забезпечивши цим безперебійну подачу води.
Зі стрімким збільшенням кількості перевезень на залізничній станції Бірзула, паралельно зростав і паровозний парк, відповідно почала гостро відчуватися нестача води.
Не останню роль у вирішенні цієї проблеми зіграв місцевий ставок, який має народну назву «Водозлив». Старожили розповідають, що він не дарма має таку назву, адже його створили саме для потреб водопостачання залізничної станції Бірзула і зливали з нього воду, коли не вистачало її у водоймі водокачки. Цікаво, що вода туди поступала по дубовим трубам. А щоб вода в ставку була чиста, береги і дно були укріплені бруківкою, яка збереглася і по наш час.
Ось такий шлях проходила вода перш ніж дістатися до паровозної колонки та «напоїти» вічно спраглий паротяг.
Іноді проходячи повз такі артефакти, ми навіть не здогадуємося скільки таємниць приховує та чи інша річ з минулого. І нехай ця паровозна колонка що збереглася до наших днів, можливо, не в автентичному вигляді, наразі є раритетом станції. В наш час з динамічним розвитком технологій, саме такі речі переносять нас на багато років назад, залишаючи неймовірні відчуття.
