Меню сайта

Область и районы
  • Одесса
  • Черноморск
      (Ильичевск)
  • Одесская обл.
  • Ананьевский р-н
  • Арцизский р-н
  • Балтский р-н
  • Белгород-Днестр-й
  • Беляевский р-н
  • Березовский р-н
  • Болградский р-н
  • Великомихайловский
  • Захарьевский р-н
      (Фрунзовский)
  • Ивановский р-н
  • Измаильский р-н
  • Килийский р-н
  • Кодымский р-н
  • Лиманский р-н
      (Коминтерновский)
  • Николаевский р-н
  • Окнянский р-н
      (Красноокнянский)
  • Подольский р-н
      (Котовский)
  • Овидиопольский р-н
  • Раздельнянский р-н
  • Ренийский р-н
  • Саратский р-н
  • Татарбунарский р-н
  • Тарутинский р-н

  • Николаевская обл.
  • Николаевский р-н
  • Очаковский р-н








  • История края
    А Б В Г Д Е Ж З И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я
    A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z

    Комінтернівський район, Одеська область


    Петрівка

    Петрівка (до 1921 року – Курисове-Покровське, до 1937 року – Петрівське) – село, центр однойменної сільради, якій підпорядковані також села Каїри, Капітанівка, Нове Селище, Олександрівка. Розташоване в мальовничій місцевості на лівому березі річки Балаю, за 17 км від райцентру. До найближчої залізничної станції Сербка на лінії Одеса–Харків 20 кілометрів. Населення – 2847 чоловік.

    Територія, де розташована сучасна Петрівка, була заселена в давні часи, що свідчать археологічні знахідки, що відносяться до епохи бронзи (II–І тисячоліття до н.е.).

    Заснування населеного пункту припадає на час визволення півдня України від турецько-татарських загарбників. Перші поселенці з'явились тут у 1793 році. Це були селяни, що тікали від кріпацької неволі, відставні солдати та колишні запорізькі козаки. Перша назва села – Палай походить від однойменної річки.

    Царський уряд щедро роздавав незаселені землі поміщикам, високопоставленим чиновникам, генералам і офіцерам. Одному з них, підполковнику Курису, в 1793 році катеринославський намісник т.зв. відкритим листом надав 6 тис. десятин землі. Незабаром поміщик руками двохсот селян-утікачів та переселенців-кріпаків із свого старого мастку на Харківщині спорудив тут розкішний палац на 78 кімнат, прикра­шений баштами, колонами, з великим садом, оранжереєю. До середини XIX сторіччя село складалось із селянської слободи, т. зв. містечка – ремісничої і торгової частини і поміщицького замку. В центрі села стояла церква Покрови, побудована на честь перемоги російських військ над турецькою армією 1 жовтня 1787 року (за церковним календарем це був день святої Покрови). Відтоді населений пункт почав називатись Курисовим-Покровським, а після взяття Ізмаїла (в цьому бою брав участь підполковник Курис) з'явилась ще одна назва села – Ізмаїло-Покровське. Кількість населення зростала головним чином за рахунок селян-утікачів з північних і західних губерній України. У 1793 році в селі проживало близько 500 чол. Однак селяни-втікачі не знайшли тут щастя. Вони потрапили в нову кабалу до жорстокого кріпосника. Тілесні покарання були звичайним явищем у селі. Навіть за незначні провини Курис віддавав кріпаків у рекрути або висилав у Сибір. Так, у 1795 році він віддав у солдати 39 «непокірних». Селяни нерідко тікали від поміщика в інші малозаселені міста Південної України. Протягом 1795–1858 pp. із села втекло 189 чоловік.

    Після реформи 1861 року поміщицькі селяни Курисового-Покровського одержали наділи по 5 десятин на ревізьку душу. На 226 селянських дворів припадало всього 1463 десятини; 12 проц. господарств зовсім не мали землі, тоді як поміщи­кові належало 10,5 тис. десятини.

    Значна частина селянських господарств не могла обробляти свої наділи, бо не мала ні тяглової сили, ні інвентаря; у третини селянських господарств не було плугів, у половини – коней або ж був один кінь; жодне господарство не мало сівалки. По­грабовані поміщиком селяни після опублікування маніфесту відмовились викону­вати будь-які повинності на його користь, вважаючи себе вільними. Курис викликав війська, які вчинили жорстоку розправу. Майже всіх селян покарали різками. Звістка про ці події швидко поширилась. 15 травня 1861 року про них писав герцинівський «Колокол». Але й після розправи селяни відмовились працювати на поміщика.

    Трудове населення майже зовсім не одержувало медичної допомоги. В селі була висока смертність, особливо серед дітей. Земську лікарню на кілька ліжок, де працював фельдшер, тут відкрили тільки в 70-х pp. XIX століття.

    Школу в селі відкрили тільки в 1863 році у напівтемній, вологій селянській хаті з земляною долівкою. Єдиними меблями тут були 12 довгих лав. За списками у ній було 58 учнів, але через тяжкі побутові умови школу відвідувало близько 20 ді­тей. Взимку приміщення опалювалось погано, навіть чорнило замерзало. Переваж­на більшість жителів була неписьменною. Так, у 1882 році із загальної кількості жителів грамотних було 19 проц. Зате в селі процвітали 8 шинків або «капканів», як їх влучно називали селяни.

    Селяни кілька разів звертались до царя з проханням наділити їх землею, звільнити від непосильних податків і тяжкої опіки багатьох начальників, поліп­шити становище, «яке стало гірше від каторги». Але всі ці звернення були мар­ними.

    Злидні й безправ'я спричинювали гнів і обурення трудящих. Особливо значних розмірів набули селянські виступи в період революції 1905–1907 pp. У цей час Курисово-Покровська волость стала одним з центрів селянського руху в Одеському повіті. В травні 1905 року в маєтку Куриса відбувся страйк наймитів, який тривав місяць. Страйкарі вимагали безплатного харчування, збільшення денного заробітку. На багатолюдному мітингу селяни вимагали землі, скликання Установчих зборів, свободи слова і мітингів, свободи політичним в'язням, ліквідації викупних платежів, зміни податкової системи тощо. Війська, викликані поміщиком Курисом, жорстоко розправились з страйкуючими.

    Восени 1905 року боротьба за землю ще більше загострилась. 13 листопада 1905 року в селі відбувся мітинг, в якому взяло участь близько 400 чол. Місцевий житель І.Ф. Бондаренко, вчителі К.Т. Івасенко та І.Ф. Дончев закликали селян оголосити страйк, не працювати в поміщицькому маєтку, не сплачувати податків. Учасники мітингу ухвалили вимогу про розподіл поміщицької землі; вони створили бойовий пост з п'яти чоловік для нагляду за діями поліції і військ. Виступ селян було придушено за допомогою військової сили, багатьох учасників мітингу заарештовано або покарано.

    Однак це не зупинило селян. 27 листопада відбувся знову багатолюдний мітинг, на якому вони прийняли одностайне рішення відібрати весною 1906 року поміщицьку землю і розподілити її між безземельними і малоземельними, а якщо поміщик ви­кличе війська, вчинити їм збройний опір. Налякані розмахом селянського руху місце­ві власті знову кинули сюди війська, які жорстоко розправились з «бунтівниками». Керівників селянських виступів було заарештовано: І.Ф. Бондаренка ув'язнено, К.Т. Івасенка та І.Ф. Дончева вислано в Архангельську губернію.

    Незважаючи на репресії, весною і влітку 1906 року в селі відбулись нові аграрні заворушення. Як писала більшовицька газета «Вперед», селяни відмовилися найма­тися на роботу до поміщиків і не пускали в Курисове-Покровське батраків, яких поміщики наймали в інших місцевостях. Не добившись поліпшення свого станови­ща, 80 сімей переселились у східні райони країни, головним чином до Казахстану. Багато з них загинуло в дорозі, інші через рік-два повернулись назад без грошей і майна.

    Під час першої світової війни майже третину чоловіків мобілізували на фронт. Через брак робочих рук господарства убожіли, посівні площі зменшувались. Поміщик і волосні власті намагалися приховати від селян справжнє становище на фронті і в країні. Від них утаювали солдатські листи, які в 1916 році і особливо на початку 1917 року мали, як правило, яскраво виявлений антивоєнний, революційний ха­рактер.

    З великим запізненням, майже через два тижні дізнались селяни Курисово-Покровського про повалення самодержавства. Наприкінці квітня був створений волосний земельний комітет, до складу якого увійшли переважно куркулі. Вони всіляко намагалися затушувати гострі класові конфлікти, які виникали між селянами і поміщиком в питаннях оренди землі і орендної плати за неї.

    Звістка про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції в Петрограді, також ленінські декрети про мир і землю, які принесли в село солдати-фронтовики і агітатори селянської секції Одеської Ради робітничих депутатів, докорінно змінили обстановку в селі. До складу волосного земельного комітету була включена група революційно настроєних селян. Спираючись на ленінський декрет про землю, сільська біднота повела рішучу боротьбу за розподіл поміщицької землі. На початку грудня 1917 року жителі села роз­громили поміщицький маєток і садиби великих орен­дарів. Селяни-фронтовики і сільська біднота взяли в свої руки волосний земельний комітет. Наприкінці січня 1918 року селяни створили свою збройну силу – бойову дружину.

    Одеська повітова Рада селянських депутатів ак­тивно підтримала дії сільської бідноти. Для подання допомоги в проведенні в життя ленінського декрету про землю в Курисове-Покровське прибув комісар. За його ініціативою була створена комісія по обліку поміщиць­кої землі та майна. Але здійснити ці заходи сільська біднота в цей час не змогла. Прихід у село австро-німецьких окупантів та гетьманців був порятунком для сільських багатіїв. При їх допо­мозі вони й розпочали боротьбу проти трудящих. Влітку 1918 року було розгромлено сільську бонову дружину, багатії спробували повернути землю та майно, віді­брані селянами. Однак придушити боротьбу селян за свої права куркульсько-на­ціоналістична контрреволюція була безсила.

    Восени 1918 року село і волость стали одним з центрів повстанського руху на Оде­щині. В жовтні тут виникла Ізмаїло-Покровська революційна дружина. В січні 1919 року партизанський загін під командуванням заступника голови Анатолівсько-Тузлівського ревкому І.Я. Редченка та Ізмаїло-Покровська дружина раптово напали на гарнізон білогвардійців Курисового-Покровського. Кілька днів тривали за­пеклі бої. Місцева державна варта була розгромлена. Партизани захопили кулемети, гвинтівки та інше військове спорядження. В селі сформувався волосини ревком. Ізмаїло-Покровська дружина, яка налічувала понад 50 чоловік, увійшла до складу Тилігуло-Березанського з'єднання і взяла активну участь у боях частин Червоної Армії за визволення нинішнього Комінтернівського району, в ліквідації куркульських та білогвардійських банд і в боях за Березівку й Одесу.

    Наприкінці травня 1919 року в селі було обрано волосний виконком Ради селянських депутатів. Активно діяв його культосвітній відділ. За участю молоді було засновано тимчасовий селянський театр, читались лекції на політичні, антирелігійні теми.

    Проте дальшому радянському будівництву в Курисово-Покровському стали на перешкоді денікінські банди, які при підтримці місцевих куркулів у серпні 1919 року захопили село і відновили тут старі порядки. Банда куркуля-колоніста Шока вбила 8 сільських активістів.

    Восени 1919 року Курисово-Покровська волость, як і в 1918 році, стала одним з центрів партизанського руху. 14 лютого 1920 року місцеві партизани при підтримці бідноти Курисового-Покровського знову вступили в збройну боротьбу за владу Рад. Бої тривали два дні. На допомогу партизанам прибув один з полків Червоної армії, який розгромив білогвардійський загін. 16 лютого 1920 року в селі відновилась Радянська влада. Було обрано волревком, першим головою якого став колишній пар­тизан В.М. Кривич, членами – червоноармійці, селяни-бідняки М.Т. Данилко, М.М. Чорний, М.Д. Пасічниченко та інші. В цей час оформився партійний осередок, першим секретарем якого став Д. Винокуров. У бойове ядро партійного осередку входили С.І. Сураєв, І.І. Зверєв та інші.

    Велику роль у зміцненні Радянської влади відіграв комнезам, який виник у Курисово-Покровському в липні 1920 року. Волосний КНС організувався 4 серп­ня 1920 року. Довгий час його очолював комуніст П.І. Нелін. а заступником був ко­лишній партизан Н.П. Коваленко.

    Значною подією в житті села став повітовий з'їзд представників партійних осередків, комнезамів і воєпревкомів, який відбувся па початку листопада 1920 року в Курисово-Покровському. З'їзд постановив направити в ряди Червоної Армії групу добровольців-незаможників та подати матеріальну допомогу сім'ям тих, що загинули на фронтах громадянської війни та в боротьбі проти куркульсь­ких банд.

    Велика увага приділялась земельному питанню. Спираючись на комнезам, волвиконком (голова В.Г. Бабенко), якому після виборів місцевої Ради передав повно­важення вол ровном, на початку 1921 року завершив розподіл землі між селянами. Понад 10 тис. десятин колишньої поміщицької землі та близько 2 тис. десятин землі великих орендарів перейшли у власність селян.

    В лютому 1921 року в Курисово-Покровському організувалась перша сільсько­господарська артіль «Новий світ», до якої вступили 40 чоловік. Засновниками її були колишні партизани, бідняки і наймити. Артіль одержала 172 десятини землі, мала в господарстві 14 коней, 9 корів, 9 плугів, 7 дерев'яних борін. З сівалки, 2 жни­варки, 1 молотарку. На шляху до соціалістичної перебудови села першим колективі­стам доводилось переборювати чималі трудиощі. Так, у 1922/1923 господарському році артіль не мала навіть власного насіння. Держава допомогла молодому колективу по­сівним матеріалом і кредитами для придбання тяглової сили та сільськогосподар­ського реманенту. У 1923 році на артільні лани вийшов перший трактор.

    У грудні 1921 року в Курисово-Покровському організувалась ще одна артіль «Надійна», яка об'єднала 43 господарства незаможників і середняків. Вона мала 158 га землі, 5 коней, 2 воли, 2 корови, плуг, дерев'яну борону, 2 жниварки.

    Поступово в селі зміцнювалась Радянська влада. Велику роль в очищенні орга­нів влади від куркульських елементів, виконанні продподатку, в боротьбі з банди­тизмом відіграв комнезам, очолюваний П.І. Неліним та Н.П. Коваленком.

    Зібравшись па загальні збори 15 червня 1921 року члени волосного комнезаму вирішили докласти всіх зусиль до того, щоб повністю виконати иродподаток, зміц­нити і розширити сільську кооперацію. Особливо наголошувалось на необхідність очищення від ворожих елементів місцевих радянських органів, зміцнення їх найбільш активними представниками незаможного селянства. На 8 квітня 1922 року комнезам налічував 398 членів.

    Справжнім ватажком селян у проведенні соціалістичних перетворень був партійний осередок, який з 1922 по 1928 рік очолював колишній керівник партнза загону С.І. Сураєв. У 1923 році партосередок налічував 17 членів партії і кандидатів у члени партії. Комуністи першими вступили до сільськогосподарських артілей, особистим прикладом показуючи, як треба будувати нове життя. У важкі для всієї країни 1921–1922 pp. партійний осередок разом з волвнконкомом і комнезамом провів велику роботу по боротьбі з голодом і безпритульністю дітей. В селах волості проводились тижні допомоги голодуючим та «захисту дітей». Тільки з 20 серпня 1921 року по 17 травня 1922 року було зібрано 485 пудів зерна, понад 100 пудів борошна, відкрито 3 їдальні, в яких безплатно харчувались 1250 чоловік, 68 безпритульних дітей було взято на повне утримання.

    З 1920 року на селі відбувались важливі культурні перетворення. Розгорнула роботу початкова школа, в якій навчалось 214 дітей. Комуністи, комсомольці та вчи­телі брали активну участь у ліквідації неписьменності. Розпочала роботу школа гра­моти, де навчались читати й писати дорослі неписьменні. До 3-х роковин Великого Жовтня в колишньому панському мастку відкрилась народна сільськогосподарська школа (з 1927 року технікум), в якій навчалось 57 чоловік. Всі вони перебували на державному утриманні. В числі перших викладачів школи був Я.Я. Вербін, згодом професор, доктор сільськогосподарських наук і ректор Одеського сільськогосподар­ського інституту (помер у 1959 році).

    Восени 1920 року в селі відкрилась також професійна школа, в якій навчалось 44 учні. Вона готувала теслярів, ковалів, шевців.

    Партійний осередок та волвпкопком дбали нро відпочинок трудящих та їх куль­турне зростання. У 1920 році методом народної будови було споруджено клуб (На­родний будинок). Тут читались лекції, відбувались концерти і театральні вистави, працював гурток но ліквідації неписьменності, бібліотека.

    На початок 20-х pp. припадав зміна назви села. 26 січня 1921 року на засіданні волвпкопкому було вирішено назвати село Петрівським (на честь всеукраїнського старости Г.І. Петровського). Президія повітового виконавчого комітету затвердила це рішення. З 1937 року за селом закріпилась назва Петрівка.

    Трудове селянство все більше переконувалось, що єдиною можливістю позбавитись злиднів і куркульської кабали є колективне ведення господарства. В 1924 році тут заснували ще одну артіль «Червоний степ», головою якої обрали Т.І. Сиволапа. Вона мала 110 га землі та 20 га колишнього поміщицького саду. Того ж року виник ще один колгосп «Здатність». На початку 1927 року всі артілі села за рішенням за­гальних зборів колгоспників об'єднались в одну, названу ім. 8 Березня. Головою обрали С.І. Сураєва. На 1 січня 1930 року вона об'єднувала 173 чоловіка і мала 902 га землі. На той час це було передове колективне господарство. В числі перших у районі колгоспники закінчили сільськогосподарські роботи, успішно провели здачу продук­тів по контрактації, за що одержали багато промислових товарів. В артілі збудували новин свинарник, силосну башту тощо. 1931 рік став для Петрівки роком завершення колективізації.

    Вже перші роки господарювання на колективних засадах показали його великі переваги. Якщо до революції навіть на полях поміщика Куриса врожайність зерно культур становила в середньому не більше 60–70 пудів з десятини, то в 1940 pp. колгоспи Петрівки збирали по 12–13 цнт з га. Щорік зростала оплата колгоспного трудодня.

    Але в цілому колгоспи ще були економічно слабкими. Особливо тяжким було становище в громадському тваринництві, яке довгий час давало збитки. В кожному колгоспі налічувалось в середньому 150-160 голів великої рогатої худоби (в т.ч. 25-30 корів). Слабкою була кормова база, не вистачало приміщень. Всі роботи в тваринництві виконувались вручну. З року в рік колгоспи заборговували перед дер­жавою, і перед колгоспниками.

    Важлива роль у подоланні цих труднощів належала Комінтернівській МТС, створеній у Петрівці, в 1934 році. На той час вона мала 37 тракторів марок «фордзон» та «Інтер». Згодом тракторний парк поповнився вітчизняними машинами. Директором МТС було призначено колишнього батрака, потім партизана і активного борня за владу Рад В.С. Соболєва. Вже в 1937 році близько 90 проц. всіх польових робіт в колгоспах Петрівки виконували механізатори Комінтернівської МТС. Да­леко за межами села стало відоме ім'я механізатора О.І. Горобця

    Механізація польових робіт, впровадження передових агрономічних знань у колгоспне виробництво, трудова активність колгоспників – все це сприяло піднесенню економіки села, підвищенню життєвого та культурного рівня населення.

    В 30-х pp. було добре налагоджене медичне обслуговування населення. В селі працювали лікарня, в якій у 1940 році було 26 медичних працівників, у т.ч. 4 ліка­рі. ГІри лікарні діяли амбулаторія, дитяча консультація.

    У 1935 році в Петрівці було повністю ліквідовано неписьменність серед дорослого населення. Початкову школу в 1929 році реорганізували в неповну середню, а в 1938 році – в середню. Радісною подією в культурному жптті Петрівкн став пер­ший випуск середньої школи. В суботу, 21 червня 1941 року, тут відбувся урочистий вечір. 20 юнаків і дівчат одержали путівку в трудове життя, мріяли про творчу пра­цю на благо Батьківщини. Але ранком 22 червня радіо принесло тривожну звістку про напад на Радянську країну фашистської Німеччини. Того ж дня біля сільради стихійно виник багатолюдний мітинг. Знатний механізатор О.І. Горобець закликав односельчан працювати по-фронтовому. В селі для боротьби з диверсантами орга­нізувалась бойова дружина.

    На початку серпня 1941 року село захопили гітлерівці. Почались чорні дні оку­пації. Фашисти знищили сім'ї Є.Файнгерта, Ш.Гройде, М.Лабінського, схопили колгоспних активістів Г.І. Шевченка, В.А. Гнилобокого, Ф.І. Поліщука, П.І. Неліна, Г.С. Голубенка та інших. Багато лиха завдали окупанти селу. Вони пограбу­вали млин, маслоробню, вивезли в Німеччину сотні голів худоби і тисячі тони хліба. Збитки, завдані селу, обчислювались сумою 8 млн. карбованців.

    Зразки мужності і патріотизму виявили иетрівчани-фронтовикп. 130 мешканців села полягло в боях за Батьківщину. Ратні подвиги 177 воїнів відзначено ордена­ми і медалями Радянського Союзу; серед них – гвардії иолковннк Є.М. Горобець, нагороджений 8 орденами і 6 медалями, М.І. Подольськпй – 2 орденами і 5 медалями, М.А. Бурмага – 3 орденами і 3 медалями. Захищаючи Ленінград, смертю героя загинув житель села, гвардії лейтенант І.П. Чернявський. Його посмертно нагоро­дили орденом Вітчизняної війни І ступеня. Рішенням Ленінградського облвиконкому іменем Чернявського названо одно з сіл області. 4-го квітня 1944 року Петрівку визволили частини 61-ї гвардійської, 333-ї і 244-ї стрілецької дивізій 3-го Українського фронту. Свято бережуть її жителі пам’ять про своїх визволителів. У центрі села височить пам'ятник героям Великої Вітчизняної війни. Його встановлено на могилі 8 воїнів, які полягли в боях за визво­лення села.

    З великими труднощами зустрілись петрівчаин в перші післявоєнні роки. Артіль ім. 8 Березня мала близько 1000 га землі, а працездатних – ледве 50-60 жінок та 25 стариків і підлітків. На всю артіль було лише 2 трактори, 1 комбайн та 24 коней. Колгосп в цей час очолювала енергійна жінка Л.Т. Малимон. Шефи канатного і наф­топереробного заводів допомогли відремонтувати знаряддя, посіяти і зібрати врожай.

    Все це дало змогу артілі ім. 8 Березня вже в 1945-1946 pp. освоїти довоєнні площі та домогтися історичних зрушень у піднесенні громадського господарства. При допомозі держави село поступово відбудовувалось. Стали до ладу млин, маслозавод, МТС, почали діяти лікарня, аптека. Відновили роботу школа, техніках культурно-освітні заклади: клуб, бібліотека

    Розгорнула роботу Петрівська сільська Рада, яка особливу увагу приділяла відбудові господарства села. Сільрада встановила два перехідні Червоні прапори для кращого колгоспу і кращої ланки –переможців у соціалістичному змаганні, запровадила Дошку передовиків соціалістичного змагання.

    Відроджувалась і довоєнна слава машинно-тракторної станції, яку беззмінно очолював B.C. Соболєв. У 1945–1946 pp. нона посіла одно з перших місць в області.

    В 1952 році всі артілі Петрівки об'єднались в один колгосп «Україна». Укрупнення дало змогу укомплек­тувати бригади і ферми спеціалістами сільського гос­подарства, значно скоротити адміністративио-управлін- ський апарат, краще використовувати техніку. Госпо­дарство мало 5855 га землі, в т.ч. орної 4264 га. Тільки озимої пшениці було засіяно 1875 га. В 1953 році колгосп зібрав у середньому по 15,7 цнт з га на всій площі зернових. На фермах в цей час налічувалось 774 голови великої рогатої худоби, 842 свиней. 3840 штук птиці. Ці показники переконливо свідчать про ряд важливих зрушень, які відбулись у колгоспному виробництві Пет­рівки. Але мали місце її серйозні недоліки. Через слабку кормову базу, відсутність приміщень та низький рівень механізації трудомістких процесів тваринництво все ж було збитковим. На 1 січня 1954 року артіль заборгувала державі 470 тис. карбо­ванців.

    Рішення вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС і заходи, вжиті для їх вико­нання, стали великим поштовхом у розвитку колгоспу. Під керівництвом партійної організації, яку тривалий час очолював М.Ф. Кривич, були зроблені перші кроки для подолання відставання у тваринництві. Колгоспники за 1954 –1957 pp. спору­дили біля села тваринницьке містечко, згодом, у 1957–1966 pp., збудували 9 ко­рівників, 4 телятники, 3 свинарники, 2 пташники, силосні башти, зацементовані тран­шеї для силосування кормів, кормоцех та склад для зерна. Правління, партійна орга­нізація дбайливо виховували кадри тваринників, створювали необхідні умови для їх роботи. Підвищилась оплата праці. Так, наприклад, сім'я тваринника І. Кравця одержала в 1956 році на трудодні 21 тис. крб. грішми, 500 пудів хліба та в рахунок додаткової оплати 1310 кг молока, 15 кг вовни, 9 овець, б4 кг свинини. У 1958 році колгосп закупив тракторів, комбайнів та інших машин на 1 млн. крб. Краще стала використовуватись техніка. Це позначилось на темпах і якості польових робіт.

    За високі показники у виробництві продуктів сільського господарства, впровадження досягнень агрономічної науки і передового досвіду 6 працівників села у 1958 році одержали високі урядові нагороди. Почесного звання Героя Соціалістичної Праці удостоєно колишнього директора МТС В.С. Соболева. Голова колгоспу Г.Т. Назарко нагороджений орденом Леніна.

    Нові зрушений сталися в господарстві за роки семирічки. Переглянувши структуру посівних площ, широко застосувавши принцип матеріальної заінтересованості правління і партійна організація вивели артіль в число передових у районі. Цьому значно сприяла механізація всіх трудомістких виробничих процесів. У січні 1968 року в колгосп «Україна» став до ладу чотирирядний корівник, де було запроваджено широку механізацію, зокрема, повну механізацію роздачі кормів. Введення в дію нового корівника дало можливість скоротити робочий день доярок, значно підвищити продукти виїсть праці. Колгосп «Україна» стан великим багатогалузевим господарством зернового і м’ясо-молочного напряму. Він має потужну технічну базу – 27 тракторів, 8 зернових, 4 кукурудзозбиральні, 4 силосозбиральні комбайни, бурякозбирач, 19 автомашин, 4 установки і агрегати для механізованого доїння корів. Якщо в 1953 році прибуток в артілі становив 17 тис. крб., то в 1967 році він зріс до 915 тис. крб.; учетверо зросли прибутки на 100 га орної землі. В 1966 році тут зібрано 29,5 цнт озимої пшениці з га на площі 1484 гектара. Збільшилось поголів'я великої рогатої худоби, виробництво молока і м'яса зросло у 8–10 разів. У 1967 році в колгоспі налічувалось 2300 голів великої рогатої худоби.

    На колгоспних ланах трудяться багато майстрів хліборобської справи: брига­дир трактористів І. Горобець, бригадир городників Л. Малимон, скотар І. Логвинов, шофер І. Ломакін, трактористи В. Стратіснко та В. Владико. Шанують в артілі і тих, хто закладав основи колективного господарства. На будинках почесних колгоспників Г.Я. Святковського, Ф.І. Поліщука, Н.П. Коваленка встановлено пам'ятні дошки з написом: «Тут живе ветеран колгоспу..».

    У поточній п'ятирічці багато уваги приділяється дальшій механізації виробничих процесів у рільництві і тваринництві, підвищенню культури землеробства. У 1966 ро­ці було введено в дію 2 польові тракторні стани, а в 1968 році завершено будівництво телятника та великого пташника.

    Значну роль у піднесенні колгоспного виробництва відіграє Петрівськс відді­лення «Сільгосптехніка», де працюють 123 робітники і службовці, з них 22 комуністи. В 1905 році тут стала до ладу иотоково-вузлова лінія, завдяки чому ремонт одного трактора триває всього 2 дні; поліпшено якість та знижено собівартість ремонтних робіт. Крім ремонту, відділення здійснює технічне обслуговування агрегатів під час сільськогосподарських робіт у колгоспах.

    У Петрівці є кілька підприємств харчової промисловості: млин, маслоробня, маслозавод, оснащений найновішими машинами вітчизняного виробництва. Завод щодоби випускає близько 2 тонн вершкового масла, виробляє сир Лиманський, кефір, морозиво.

    Із зростанням сільського господарства та промислового виробництва значно поліпшились матеріальне забезпечення, нобут жителів села, підвищився їх куль­турний рівень. В артілі «Україна» з 1963 року перейшли на щомісячне авансування колгоспників. Усі непрацездатні одержують пенсії. Повністю утримуються на гро­мадські кошти діти, які перебувають в яслах.

    Невпинно зростає купівельна спроможність жителів села. В 1966 році 6 магази­нів сільського споживчого товариства продали населенню товарів широкого вжитку втроє більше, ніж у 1959 році. Протягом 1959-1967 pp. особливо зріс попит на праль­ні машини, телевізори, холодильники, меблі, мотоцикли.

    За роки Радянської влади іншим став вигляд села. Тут з'явились про­мислові і культурно-нобутові заклади, иро які жителі дореволюційного села не могли навіть мріяти. Замість двох невеликих у далекому минулому, тут простяглись 18 рівних, упорядкованих вулиць. Нема й згадки про землянки та підсліпуваті хатини під солом'яною стріхою. Тепер у селі стоять світлі добротні будинки, вкриті шифером або черепи­цею. Село повністю електрифіковано й радіофіковане. У 1963 році його підклю­чено до державної високовольтної електролінії.

    Велика заслуга в справі впорядкування села належить сільраді, головою якої працює комуніст Кугаснко, учасник Великої Вітчизняної війни. Найстарішими депу­татами Ради є Г.С. Голубенко, яка багато років очолювала її, та Г.П. Афанасьєв, колишній головний агроном Комінтернівської МТС та колгоспу «Україна». Добре працюють постійно діючі комісії сільради.

    Відбулися величезні зміни в медичному обслуговуванні населення. До революції в усій Курисово-Покровській волості був лише один земський лікар. Нині у Петрів­ці – 39 медичних працівників, з них 6 лікарів. В селі працює дільнична лікарня па 25 ліжок, амбулаторія, дитяча молочна кухня, аптека, районний протитуберкульоз­ний диспансер.

    В сільській середній школі навчаються понад 500 учнів. При ній є гуртожиток для дітей з віддалених сіл, навчальні кабінети, великий спортивний зал. Більшість учителів – колишні її випускники. В селі є вечірня школа, де без відриву від ви­робництва працююча молодь здобуває восьмирічну та середню освіту.

    Широко відомий за межами району і області Петрівський сільськогосподарський технікум. За роки свого існування він підготував понад 4 тис. механіків, агрономів, зооветнрацівннків, гідромеліораторів. Його профіль змінювався залежно від потреб народного господарства. Нині вій має 3 відділення: механізації сільського господар­ства, де готують техніків-механізаторів широкого профілю, агрономічний та гідромеліоративний. Технікум мас добру навчальну базу: кабінети, лабораторію, майстер­ні, дослідне господарство. В його розпорядженні 950 га землі (з них 488 орної), ви­ноградники на З0 га, 377 голів великої рогатої худоби, племінна свиноферма.

    Територія технікуму являє парк і є найкращим куточком села й улюбленим місцем відпочинку молоді. Ініціатором цієї справи виступила комсомольська органі­зація, яка налічує понад 400 чоловік.

    За роки Радянської влади в селі покінчено з культурною відсталістю. Народна будинок і бібліотека, відкриті в 1920 році, були тільки першим кроком на шляху до культурних перетворень. Тепер у селі 2 літні кінотеатри, книжковий магазин, у кожній хаті радіо, газети, журнали, понад 100 жителів мають телевізори, у Д 50-річчя Великого Жовтня відчинив двері новий Будинок культури на 450 місць. У 1967 році на честь 50-річчя Жовтня відкрито народний музей історії села Петрівки, де зібрано цікаві матеріали про заснування села, боротьбу трудящих до революції, величезні соціалістичні перетворення за роки Радянської влади.

    Справжнім вогнищем культури стала сільська бібліотека, фонд якої налічує понад 10 тис. книжок. Вона обслуговує близько 1500 читачів. Крім сільської, є шкільна бібліотека, що має понад 4 тис. томів та бібліотека технікуму (50 тис. томів). Багато жителів села мають власні бібліотеки. Тільки в 1967 році тут продано понад 6 тис. книжок.

    Одним з найбільших досягнень культурної революції є невпинне зростання освітнього рівня населення. Майже вся молодь має середню чи восьмирічну освіту, 72 чоловіки – вищу, 70 чоловік – середню-спеціальну. 130 петрівчан вчаться в спеціальних середніх і вищих закладах без відриву від виробництва. Понад 70 молодих петрівчан навчаються у вузах та технікумах Одеси та інших міст. Професіями трактористів, комбайнерів, шоферів, слюсарів, токарів, електриків, радистів оволоділи сотні жителів села.

    В усіх цих успіхах велика роль належить партійній організації с. Петрівки, яка налічує понад 100 комуністів.

    Будні трудівників Петрівки сповнені цікавими творчими ділами. На її прикладі яскраво видно, які величезні економічні і культурні неретворепня принесла україн­ському селу Радянська влада.



    Лиманский р-н
    Интерактивные карты
  • OpenStreetMap
  • Яндекс карты
  • Карты Google



  • Визирка
  • Григорьевка
  • Петровка
  • Степановка



  • community@kraeved.od.ua        КРАЕВЕД 2013-2020       Открываем историю одесского края