Меню сайта

Область и районы
  • Одесса
  • Черноморск
      (Ильичевск)
  • Одесская обл.
  • Ананьевский р-н
  • Арцизский р-н
  • Балтский р-н
  • Белгород-Днестр-й
  • Беляевский р-н
  • Березовский р-н
  • Болградский р-н
  • Великомихайловский
  • Захарьевский р-н
      (Фрунзовский)
  • Ивановский р-н
  • Измаильский р-н
  • Килийский р-н
  • Кодымский р-н
  • Лиманский р-н
      (Коминтерновский)
  • Николаевский р-н
  • Окнянский р-н
      (Красноокнянский)
  • Подольский р-н
      (Котовский)
  • Овидиопольский р-н
  • Раздельнянский р-н
  • Ренийский р-н
  • Саратский р-н
  • Татарбунарский р-н
  • Тарутинский р-н

  • Николаевская обл.
  • Николаевский р-н
  • Очаковский р-н








  • История края
    А Б В Г Д Е Ж З И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я
    A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z


    З ІСТОРІЇ ПЕТРІВСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ У 20-40-ві РОКИ ХХ СТОЛІТТЯ


    По закінченню громадянської війни та встановлення радянської влади, було розпочато створення нової адміністративно-територіальної системи. Щоправда, на перших порах, основним принципом утворення адміністративних одиниць були не економічні чи географічні фактори, а наявність в населених пунктах (селах, хуторах, економіях) осередків правлячої партії. Так, в 1921 році була утворена Королівська сільрада, куди входило більше 20 населених пунктів, зокрема і хутори Петрівка, Карлівка. В грудні цього ж року при х.Петрівка було організовано одну з перших комун (пізніше – радгоспу) регіону – «Селянська Рада». Господарства складалося із двох окремих хуторів, з постійним штатом працівників 28 осіб.[1]

    Через 5 років Королівська сільрада була ліквідована і на її базі було утворено х.Петрівську та Шурино-Королівську сільради. Загальна чисельність жителів х.Петрівської сільради на момент утворення становила більше 2 тисяч осіб, які мешкали в 9 хуторах та 4 колишніх поміщицьких економія.

    В етнічному розрізі більшість жителів сільради були представлені українцями, компактно мешкала на х.Петрівка німецька громада (колонія) – більше 400 осіб, болгари, греки, росіяни.[2]

    В господарському плані, більшість жителів займалися конярством, вівчарством, овочівництвом та орним землеробством. Функціонував на х.Петрівка цегляний завод.

    З встановленням радянської влади більшість землевласників, з числа німців-колоністів, відмовилися від земельних наділів на користь держави в 1920-1922 роках; в інших вона була реквізована. Так, на основі постанови ВУЦВК від 9.09.1925 року рішенням окружної комісії від 3.12.1925 року було позбавлено права на землекористування та виселено за межі округу Івана, Осипа та Антона Штумфів з їх родинами.[3]


    Фото1. Витяг з протоколу засідання Окружної комісії
    про позбавлення прав на землекористування та виселення за межі округу

    На основі хутора Штумфів було розбудоване окреме поселення – нинішнє с. Зелений Яр. Причому окремі господарські приміщення німців і нині використовуються за прямим призначенням, без здійснення капітального ремонту.

    Переважна більшість жителів сільради, контингент яких значно змінився в ході подій громадянської війни, не мала досвіду ведення сільського господарства, зокрема орного, тому, на прохання новообраного в 1924 році голови сільради С.Г.Рєзничека та депутатів, ряд колишніх землевласників погодилися працювати в земвідділі сільради, де інструктували та керували господарською діяльністю одноосібників, комуни та колгоспів на території сільради на посадах заступників голови сільради.

    Із згортанням політики НЕПу та проголошенням курсу на суцільну колективізацію розпочався наступ репресивних органів на колишніх поміщиків та так званих «куркулів, глитаїв, буржуазних націоналістів та контрреволюціонерів».

    Цією ситуацією вирішив скористатися чинний голова сільради, якого в селах почали відверто зневажати, за відсутність знань, організаційних здібностей, вульгарність. В 1928 році він направляє заяву до партосередку КП(б)У при х-Петрівській сільраді, де вказує про своїх заступників: «Из достоверных источников крестьян х.Петровки, в самом х.Петровка есть группа крупных бывших землевладельцев в лице: 1.Гамеля Франца Иосифовича, 2.Гамеля Иосифа Иосифовича, 3. Гопфауф Матвея Ивановича, 4. Гопфауф Магдалины, 5. Гамель Измеус. До настоящего времени эти господа оставались преспокойно заниматься сельским хозяйством и благодаря своей экономической мощности имеют свое влияние на бедноту х.Петровки».[4]


    Фото 2. Гопфауф Матвій Іванович


    Фото 3. Гамель Йосип Йосипович

    За зверненням партосередку уповноваженим Миколаївського відділу ДПУ Гітлером 27.08.1928 р., було відкрито справу про «злочинну діяльність» вказаних осіб та арештовано їх.[5]

    Через п’ять днів, ще до часу оголошення звинувачення слідчим, протоколом засідання президії х.Петрівської сільради було інформовано управління ДПУ «про бажання закріпити майно арештованих за сільрадою для культурних та громадських потреб», на що уповноважений дав дозвіл.[6]

    Більшість нерухомого майна, господарчого реманенту та худоби було поділено між головою та депутатами сільради. Зіпсовані домашні меблі було передані для потреб школи.

    Через місяць після арешту колишні заступники голови сільради почали безрезультатно звертатися з письмовими заявами із клопотанням «пояснити їм причини їх затримання та інформувати про звинувачення, адже за весь цей час не було ніяких допитів, навіть їхні прізвища не всі були в слідчого записані.[7]

    У жовтні того ж рок у, згідно матеріалів справи, їм було висунене звинувачення по різним обставинам періоду громадянської війни, зокрема у вбивстві червоного комісара Гавриленка, спробі антирадянського повстання та ін. В ході слідства було встановлено, що червоний матрос Гавриленко лише переїхав до сусіднього села, де і мешкав. Слабо життєздатною, на думку прокуратури, була і версія про повстання, «оскільки двоє його ініціаторів не могли зі зброєю бігати по вулицях села та закликати до збройного виступу, так як були інвалідами імперіалістичної війни з ампутованими ногами та втраченим слухом і слабким зором».

    Хоча жоден із пунктів звинувачення не був доведений, постановою Особливої Наради ДПУ УСРР від 18.01.1929 року арештовані були виселені з території України терміном на 3 роки з конфіскацією майна.[8]

    В 1929-1935 роках з ініціативи партійного осередку х.Петрівка було проведено більше 20 зібрань класових та партійних активістів. За їх постановами було виселено за межі села чи округу\району більше 40 осіб з конфіскацією майна. Провідною мотивацією слугувала «наявність в жителів х.Петрівської сільради розвиненого пролетарського чуття, яке вказувало на присутність в окремих жителів сільради ворожих думок чи настроїв». Вказана вище причина громадського звинувачення базувалася, здебільшого, на фактах використання окремими особами найманої праці. Так, жителя х.Петрівка І.С.Буняка було позбавлено виборчих прав як власника глитайського господарства, що використовує найману працю та виселено за межі сільради. До уваги не був узятий той факт, що І.Буняк знаходився в лікарні на тривалому лікування від сухот (туберкульозу), і, щоб не пропав врожай зимньої капусти та картоплі, умовив племінника їх зібрати, за що віддав останньому третину врожаю.[9]

    Наступ репресивної системи почав здійснюватися і в культурній сфері. Так, 21 жовтня 1931 року під час засідання депутатів сільради, представник ДПУ виступив з пропозицією закрити функціонуючу в поселені німецьку кірху (церкву), що негайно підтримали і затвердили голова сільради та депутати. Пропозиція додатково була аргументована тим, що ряд мешканців х.Петрівки підписалися за закриття установи. Слід відмітити, що з 22 осіб, які поставили свої підписи у відомості, 18 чоловік були працівниками сільради, інші – члени більшовицького осередку в поселенні.[10] Наступного дня було проведено опис майна кірхи – 2 дзвони, лави, підсвічники, ікони. Дзвони були здані на металолом, підсвічники та лави передані для потреб х.Петрівської народної школи.[11] Цього ж 1931 року в поселені була закрита німецька національна школа, а двоє останніх вчителів були вислані за межі країни без жодних звинувачень та права повернення на Батьківщину.

    В кінці 30-х років минулого століття в країні та х.Петрівській сільраді зокрема, розпочався активний пошук та ліквідація контрреволюційних елементів, ворожих агентів, диверсантів, шкідників, троцькістів та ін..

    Як зазначав заступник начальника УНКВС в Миколаївській області: «в аграрній країні, котра не визначалася успіхами в сільському господарстві, головними шкідниками, були, без сумніву, селяни».[12]

    В х.Петрівській сільраді одним з перших був арештований працівник радгоспу «2-га п’ятирічка» І.Ф.Гопфауф. Останньому було інкриміновано поширення антирадянських чуток «про брак товарів в магазині та антирадянську позицію радянського керівництва». Рішенням трійки від 27.06.1937 року був засуджений до 10 років ВТТ. Термін ув’язнення відбував в концтаборі на території Архангельської області.[13]

    Невдовзі був арештований Г.А.Гайзер, мешканець х.Петрівка. Після завершення слідства у звинувачувальному висновку по його справі вказувалося: «Гайзер в кругу близких себе по антисоветским взглядам, проводил систематические беседы на контрреволюционные темы, где клеветнически утверждал, что партия и Советская власть довели рабочий класс Советского Союза до крайнего материального обнищания, вследствие чего рабочие ходят не обутыми, не обеспечены одеждой, и в массе своей голодают». Із вказаним звинуваченням постановою Трійки при УНКВС по Одеській області від 21 вересня 1937 року Г.Гайзер був засуджений до 10 років ВТТ, де і помер від переохолодження в 1939 році.[14]

    В листопаді 1937 року працівниками райвідділу НКВС була сфабрикована групова справа проти працівників радгоспу «2-га п’ятирічка» - Б.Ф.Бера, Н.Ф.Бретера, Г.Г.Гутмахера. Згідно матеріалів справи, останні, в розмовах з односельчанами необережно вказали, що «попри всю механізацію господарства, в радгоспі врожаї менші, ніж брати Штумфи збирали на початку 1900-х років, маючи 11 робочих рук – власні родини». Це було однозначно розцінено як антирадянська агітація і пропаганда, та, відповідним рішенням трійки від 17.11.1937 року, покарано 10 роками ВТТ. З трьох засуджених лише Б.Ф.Бер дожив до кінця терміну ув’язнення, інші померли до середини 1939 року.[15] Репресивні заходи застосовувались і стосовно рідні репресованих, так, 6 грудня 1937 року був арештований Одеським НКВС молодший брат Б.Ф.Бера – М.Ф.Бер, житель х.Карлівка х.Петрівської сільради. Останньому було інкриміновано зв'язок з «ворогом народу та зрадником Батьківщини – Б.Ф.Бером та кустарне виготовлення і реалізацію на ринках м. Одеса контрреволюційних гуслів (музичний інструмент – прим.автор.)» В ході слідства було з’ясовано, що безпосередньою реалізацією гуслів займалася дружина арештованого – Марія. За поданням Одеського НКВС, остання була арештована за місцем проживання та направлена до Одеси. 18 грудня того ж року арештованим було пред’явлене звинувачення в шпигунстві на користі Франції та Австралії. Обґрунтуванням були письмові свідчення листонош, які вказали, що Б.Ф.Бер цікавився в них вартістю листів до цих країн. Рішенням трійки від 26 грудня 1937 чоловік і дружина були засуджені до вищої міри покарання – розстрілу. Вирок виконано 28 грудня в 00 годин.

    Практикувалося застосування репресивних заходів і за національними ознаками, так, в січні 1938 року арештовано 14 греків – майже всіх мешканців х.Карлівка; 12 з них етаповано до Києва та Харкова і їхня подальша доля невідома.[16] Двоє арештованих – К.Ф.Попандопуло та його брат С.Ф.Попандопуло потрапили до миколаївської в’язниці НКВС із звинуваченням у скоєнні злочинів, передбачених статтею 54-10 кримінального кодексу, зокрема в тому, що систематично серед колгоспників проводили контрреволюційну агітацію, вихваляли Троцького, займалися націоналістичною пропагандою та були тісно пов’язані з агентами розвідки однієї з іноземних країн.[17] Єдиним доказом провини арештованих був факт особистого їх знайомства з їх розстріляним племінником та бажання навчити дітей грецької мови та історії. Рішенням трійки НКВС від 5 лютого 1938 року брати були засуджені до розстрілу, вирок був виконаний 22 лютого комендантом в’язниці УНКВС по Миколаївській області Крюковським.[18]

    За цією ж статтею, 54-10 Кримінального кодексу у лютому 1938 року був арештований житель х.Новосілки Петрівської сільради, працівник колгоспу «Нове життя» А.К.Бардін. В ході півторамісячного слідства, проведеного начальником Варварівського райвідділу НКВС Нікітіним, були встановлені факти непоодиноких висловів незадоволення арештованим радянською владою, зокрема культурною та економічною політикою. Рішенням трійки при УНКВС по Миколаївській області від 16 квітня 1938 року А.К.Бардін засуджений до розстрілу з конфіскацією майна. Вирок було виконано того ж дня.[19] За деякими даними вирок особисто виконував начальник Варварівського районного відділу НКВС – Нікітін.

    В цілому, в на протязі 1920-1939 рр., 67 осіб зазнали по відношенню до себе політичних репресій, якими були позбавлені політичних прав (виборчих), майнових, волі чи життя.

    З початком Великої Вітчизняної війни всі військовозобов’язані чоловіки були мобілізовані до армії чи евакуйовані, крім німців. Останніх не мобілізовували до армії, не евакуйовували як робочу силу з підприємствами (миколаївськими міськими).

    Під час окупації х.Петрівка, як осередок колишніх німецьких колоністів, був підпорядкований німецькій адміністрації, інші поселення сільради – румунській. Відповідно до політики окупаційного режиму, передбачалося створення компактних місць проживання німців-колоністів, яким надавався статус «фольксдойч». У відповідності до цього окупантами було виселено з Петрівки більше 130 осіб різних національностей: українців, росіян та інших. В той же час до хутору було завезено та розселено 28 родин німців, які мешкали в селах Очаківського та Варварівського районів. Жителями поселення було обрано старосту – Вольфа Станіслава, місцевого німця. Відповідно до складено ним списку жителів-німців, окупаційна адміністрація видала реєстраційні картки «фольксдойч», що зберігалися в старости. Статус «фольксдойч» для місцевих німців передбачав ряд пільг, зокрема податку вони платили по 40 марок на рік з душі, українці, росіяни та ін. – 100-200 марок. Крім того за кожен трудодень в колгоспі німці отримували по 1 кг пшениці та 2 кг ячменю.[20]

    На останньому зібранні німців, ініційованому старостою в 1944 році, стояло одне питання, про підготовку евакуації до Німеччини. З числа присутніх лише 4 висловилися «за», інші відмовилися від евакуації, оскільки «їх Батьківщина – Радянський Союз, вони тут родилися, вони тут і помиратимуть». Усвідомлюючи ситуацію, староста звернувся до окружної комендатури і організовано, під конвоєм, всі німці були перевезені до Польщі. Семеро жителів х.Петрівка, які намагалися втекти з конвойованої колони, були застелені.[21]

    Із звільненням території України від окупантів та виходом радянських військ на польські землі та довоєнні кордони Німеччини, в країні було створено за територіальним принципом систему перевірочно-фільтраційних таборів і пунктів. Всі мешканці раніше окупованих територій в тій чи іншій мірі проходили перевірку на предмет співпраці з окупантами, власної діяльності в період окупації та національності.

    В червні 1944 року було арештовано коваля колгоспу «Україна», жителя х.Петрівка Г.І.Міллєра. Йому, як і членам його родини, було інкриміновано факт проживання на тимчасово окупованій німецько-фашистськими військами території. На підставі цього звинувачення, повністю визнаного арештованим, відповідно до наказу Особливої Наради при НКВС СРСР від 7.10.1944 року Г.І.Міллєр був засланий до Чорногорського спеціального виправно-трудового табору терміном на 10 років з конфіскацією майна.[22]

    Відповідно до зазначеного наказу Особливої Наради та більш деталізованої директиви НКВС СРСР від 11.10.1945 виселенню у відділені виправно-трудові табори та спецпоселення СРСР з конфіскацією майна, підлягали всі громадяни німецької національності, які проживали на окупованих територіях. Причому, стосовно них не передбачалося здійснення жодних слідчо-судових дій.

    З червня 1944 року по січень 1946 рік 72 німців, мешканців х.Петрівської сільради були виселені до різних територій СРСР.[23] Засланню з конфіскацією майна підлягали, також, всі члени мішаних, в національному аспекті, родин. Так, в червні 1944 року було арештовано та ув’язнено на 10 років в Чорногорському концтаборі українця І.Ф.Іванюка, працівника радгоспу «2-га п’ятирічка», в якого дружина була німкеня за національністю.[24] Того ж місяця був виселений з конфіскацією майна до Свєрдловської області (нині територія Російської Федерації)і колишній перший голова х.Петрівської сільради С.Рєзніченко, який на схилі літ втратив зір та недочував.[25]

    Станом на січень 1946 року в сільраді практично не залишилося корінного населення, так як майже всі були новими переселенцями. Останні не переймалися долею та доглядом за старим цвинтарем, що розташовувався між нинішньої будівлею сільради та греблею. Нині ж на території колишнього цвинтаря сільське тирло, надмогильні плити знищені.

    В шкільному музею х.Петрівської школи силами вчителів було зібрано чисельний матеріал, пов'язаний з окупаційним періодом та повоєнними роками в селах сільради, зокрема свідчення односельчан про військові дії, вбитих та похованих в межах сільради червоноармійців. В кінці 70-х років всі матеріали музею, під час літніх канікул, адміністрацією школи були вивезені на смітник. Окремі музейні експонати та особисті свідчення, колишні випускники цієї ж школи, порозбирали зі смітнику по домівкам.[26]

    Масові виселення жителів сільради відразу позначилися на економічному життю поселень. Так, серед працівників цегляного заводу, колгоспів та радгоспу не залишилося жодного кваліфікованого працівника. В цих умовах обласне управління НКВС виступило з ініціативою передати завод до господарського відділу системи ВТК та створення на базі х.Петрівка окремого виправно-трудового табору. Ініціатива була підтримана райкомом КП(б)У і райрадою депутатів але не схвалена 1 секретарем Миколаївського обкому Філіповим.[27] Останній домігся того, що обласне управління НКВС розшукало з числа підлягаючих виселенню мешканців Західної України осіб, які мали досвід роботи на подібних підприємствах та переселило їх до х.Петрівської сільради. Так, в грудні 1944 року 89 жителів Чернівецької та Львівської областей, рідня яких, за підозрами місцевих відділів НКВС мала відношення до ОУН чи УПА, були переселені до сільради.[28]

    Хоча дефіцит робочої сили і був ліквідований, відновлення господарських одиниць (колгоспів, радгоспу) змушувало провести тривале і дороге перепрофілювання, так як переселенці були не знайомі з орним землеробством, оскільки раніше працювали на підприємствах деревообробної та будівельної галузей.

    В кінці 40-х, на початку 50-х років минулого століття до південних територій України почали повертатися амністовані виселенці 20-30-х років, в тому числі і ті, хто відбув термін ув’язнення за контрреволюційну агітацію та пропаганду. Внутрішня логіка державного управління в тих умовах визначила необхідність поповнення трудовими ресурсами новостворених та розширених промислових районів, містечок, спецпоселень. Засіданням Особливої наради при Міністерстві держбезпеки СРСР від 13 квітня 1949 року було прийнято рішення про довічне зіслання до спецпоселеннь осіб, які повернулися на колишні місця проживання після відбуття ув’язнення за політичні злочини.[29]

    Відповідно до зазначеного рішення, у січні 1949 року було арештовано та зіслано до спепоселення інженера х.Петрівського черепично-цегляного заводу О.І.Криницького, який повернувся до рідного села та працевлаштувався після відбуття 8-ми річного ув’язнення за контрреволюційну діяльність.[30]

    Таким чином, в ході перебудови народногосподарського комплексу країни на радянський лад та ліквідації реальної та потенційної опозиції, суспільство зазнало корінних змін: соціальних, економічних, національних, культурних., що далося навзнаки і в х.Петрівській сільраді. В 20-40-ті роки ХХ століття в межах населених пунктів сільради було ліквідовано приватне землеволодіння та користування, знищено високоефективне овочівництво, рибне господарство, вівчарства та конярство, а господарства перепрофільовані на орне землеробство. Наслідком освітньої та репресивної політики була ліквідація грецької громади х.Карлівка, освічених німців-колоністів і німецької національної школи х.Петрівка. Повоєнні виселення повністю змінили національний склад жителів та сприяли черговій зміні економічної специфікації колгоспів.

    Вказані кроки сприяли загальмуванню економічного розвитку господарств, аморфності сільських громад до суспільно-політичного життя та усунення жителів від впливу на визначення внутрішнього громадського життя, що яскраво спостерігається на сьогоднішній день.


    Список використаних джерел та літератури:

    [1] Вся Николаевщина: 1927 год. – Николаев, 1927. – С. 50
    [2] Населенные пункты Николаевского округа по переписи 17 декабря 1926 г. – Николаев, 1927. – С. 72
    [3] ДАМО. – Ф.р. 14. – Оп. 1. – Спр. 43. – Арк. 54
    [4] ДАМО. – Ф.р. 5859. – Оп.1. – Спр. 580. – Арк. 48
    [5] ДАМО. – Ф.р. 5859. – Оп. 1. – Спр. 580. – Арк. – 2
    [6] ДАМО. – Ф.р. 5859. – Оп. 1. – Спр. 580. – Арк. – 3
    [7] ДАМО. – Ф.р. 5859. – Оп. 1. – Спр. 580. – Арк. – 44
    [8] ДАМО. – Ф.р. 5859. – Оп. 1. – Спр. 580. – Арк. – 52
    [9] ДАМО. – Ф.р. 163. – Оп. 1. – Спр. 1865. – Арк. - 17
    [10] ДАМО. – Ф.р. 8 – Оп. 1. – Спр. 577. – Арк. 3
    [11] ДАМО. – Ф.р. 8. – Оп. 1. – Спр. 577. – Арк. 3 – 5
    [12] Друмов В. Терор. Степова Україна. – 10.02.1999р
    [13] ДАМО. – Ф.р. 5859. – Оп. 1. – Cпр. 1065. – Арк. 12 – 13
    [14] ДАМО. – Ф.р. 5859. – Оп. 1. – Спр. 1200. – Арк. 40 – 41
    [15] ДАМО. – Ф.р. 5859. – Оп. 1. – Cпр. 2972. – Арк. 56 – 57; Особисті свідчення Б.Ф.Бера, записані 12.01.1990 р.
    [16] Особисті свідчення К.Ф.Попандопуло. Архів Миколаївської РВГ «Реабілітовані історією».
    [17] ДАМО. – Ф.р. 5859. – Оп. 1. – Спр. 3886. – Арк. 25
    [18] Там же. – Арк. 26
    [19] Бардін А.К. Облікова картка громадянина, що зазнав політичних репресій. Архів Миколаївської редакційно-видавничої групи «Реабілітовані історією»
    [20] Архів Відділу Інформаційних Технологій (АВІТ) УМВСУ в Миколаївській області. – Ф.9. – Оп. 1. – Спр. 3283. – Арк. 15
    [21] АВІТ УМВСУ в Миколаївській області. – Ф. 9. – Оп. 1. – Спр. 3280. – Арк. 24
    [22] ДАМО. – Ф.р. 5859. – Оп. 1. – Спр. 3283. – Арк. 29
    [23] Підраховано за: архів редакційно-видавничої групи «Реабілітовані історією».
    [24] ДАМО. – Ф.р. 5859. – Оп. 1. – Спр. 2139. – Арк. 16
    [25] АВІТ УМВСУ в Миколаївській області. – Ф. 9. – Оп. 1. – Спр. 2534. – Арк. 11
    [26] Свідчення Р.П.Олександрової. Записані 1.11.1995р. Особистий архів А.А.Ліньова.
    [27] ДАМО. – Ф.р. 10. – Оп. 1. – Спр. 107. – Арк. 21
    [28] Там же.
    [29] ДА УСБУ в Миколаївській області. – Спр. 2028-с. – Арк. 5
    [30] Там же.


    Ліньов А.А.
    Історик, краєзнавець м.Миколаїв

    Опубліковано 21.07.2019 р. згідно Договору між
    ГО «Краєвєд» та ГО «ОКМР «Світовид»




    Миколаївський р-н
    Інтерактивні карти
  • OpenStreetMap
  • Яндекс карти
  • Карти Google


  • Історія
  • Херсонська губ.
  • Одеська губ.



  • с.Весняне
  • с.Ковалівка
  • с.Кринички
  • с.Михайлівка
      (Ульянівка)
  • с.Нечаяне
  • с.Новогригорівка
  • с.Новоселівка
  • с.Петрівка
  • с.Петрово-Солониха
  • с.Трихати
  • с.Трихатське

  • Часи минулі
  • х.Мартина
  • х.Солонихський



  • community@kraeved.od.ua        КРАЕВЕД 2013-2019       Открываем историю одесского края