23-го червня 1941 року зі складу Одеського військового округу був сформований Південний фронт в складі 9-ї окремої армії та 18-ї армії з метою стримування наступу німецьких та румунських військ з-за Дністра. Красноокнянський та Чорнянський райони з заходу прикривав 80-тий Рибницький укріпрайон (УР) – із серії укріпарйонів з так званої «Лінії Сталіна». На той час Рибницький УР представляв собою комплекс оборонних споруд на лівобережжі Дністра, побудованих у 1931-1934 роках для стримування можливого удару зі сторони Румунії. Лінія укріплень була завдовжки до 130 км і завглибшки до 3 км. Укріплений район на півночі стикався з Могилів-Подільським УР, потім розташовувався по лівому березі Дністра і закінчувався біля впадіння річки Ягорлик у Дністер, стикаючись з 82-м Тираспольським УР. З початком військових дій ці два УР відійшли під командування 9-ї армії.

В. С. Мельников, полковник-інженер згадував в своїх мемуарах про ті важкі дні: «Вранці, 22 червня, на попутній полковий машині я виїхав з Кишинева до Оргеєва, в штаб 266-го корпусного артилерійського полку, в якому служив. У штабі полку мене прийняв старший лейтенант І. А. Соколов і оголосив, що з цього дня формується 648-й корпусний артилерійський полк; з «старого» полку до нас переходить в повному складі 3-й дивізіон, а також частина начальницького складу управління полку й полкова школа. Нам належало сформувати новий артилерійський полк. Комплектація полку відбувалася на станції Роздільна. На 26 червня підрозділи були укомплектовані, особовий склад, розставлений по бойовому розкладу, приступив до бойової підготовки. Навчання йшло напружено, цілеспрямовано, по вузькій спеціальності: вчили тільки тому, що через лічені дні згодиться в бою.

Першими новобранцями було молдавське селянство. З ними було дуже важко, так як мало хто з них знав російську чи українську. Потім прибуло поповнення з Донбасу, з Миколаївської та Кіровоградської областей. Отримали трактори та автомобілі. Більшість тракторів - прямо з полів, в поганому технічному стані. А в новому полку мінімум ремонтних засобів, мало фахівців. Техніки Б. М. Буяльський, І. Є. Савостін, механіки, водії і трактористи з Оргеєва, в тому числі К.М. Соболєв, М. В. Дончук, Ф. С. Поворознюк, Л. А. Вдовін, під керівництвом помічника командира Н. Д. Телегіна взялися за вирішення неймовірно складного завдання – привести техніку в готовність до бойових маршів.

24 червня отримали дванадцять 152-х мм гаубиць – гармат зразка 1937 року, через два дні – ще двадцять. Труднощі були в тому, що всі мобілізовані зовсім не знали новітні гаубиці-гармати. 18 липня полк зайняв бойовий порядок між Рибницею і Дубоссарах: на вогневих позиціях по західному березі річки Тростянець від села Федосіївки до Нових Дойбани були розміщені 32 гармати дев'яти батарей. Разом з 58-м окремим кулеметним батальйоном 80-го укріпленого району полк взяв під захист ділянку фронту довжиною 22 кілометри. Спочатку в штаб полку надходили відомості від розвідників про вихід противника до річки Дністер. Потім з'явилися і цілі, гідні нашого удару: вранці 23 липня, було помічено жваве переміщення солдатів і автомашин; потім було виявлено місце скупчення автотранспорту і засобів переправи.

Швидко і точно підготовлені вихідні дані, проведена пристрілка, потім вдарили залпи батарей. Спочатку боязко, з рівчака, затискаючи долонями вуха, смикали за шнур замків вчорашні орачі, працівники заводів. Але з кожним пострілом все спокійніше і впевненіше ставали їх дії. Звістка про перші 129 снарядах, вміло і з великим ефектом випущених по ворогу, швидко облетіла весь полк. Помітно піднявся настрій бійців. То був початок наших боїв, які з кожним днем ставали все більш напруженими»...

Зайнявши оборону уздовж кордону, підрозділи 389-го полку разом з прикордонною комендатурою і прикордонниками вдень і вночі вели бій. Найзапекліші сутички припадали на нічний час. Окремі села вночі кілька разів переходили з рук в руки. До 30 червня билися наші бійці, заподіявши ворогові великих втрат у живій силі і техніці. Вранці 4 серпня в штабі 80-го укріпрайону командир полку отримав наказ про перепідпорядкування 51-й Перекопської стрілецької дивізії, яка мала завдання перейти в наступ і оволодіти Дубосарами. Для виконання цього завдання 3-й і 2-й дивізіони змінили бойовий порядок в районі села Дубове, а 1-й розвернувся фронтом на південь в займаному районі.

Німецьким та румунським військам вдалося прорвати оборону радянських військ на ділянці, біля Дубоссар. 31 липня 1941 року на Дубосарському напрямку румунські дивізії LIV армійського корпусу зайняли Нові Погреби, Оленівку, Реймаровку, відкинувши під кінець дня ослаблені частини 30-ї стрілецької радянської дивізії (в них залишилося тільки по 200-500 чоловік) з полком 150-ї стрілецької дивізії на рубіж Коржево, Нестерово, Тригради. Командир 30-ї стрілецької дивізії отримав наказ штабу армії з ранку 1 серпня контратакувати і знищити противника в районі Оленівка, Реймаровка, але радянським військам довелось відступити…

5 серпня дивізія перейшла в наступ. Підтримуючи її, полк завдав потужні вогневі удари по скупченнях супротивника у сіл Нові Гояни, Ново-Розівка, Федорівка і в гаю, що в 7 кілометрах на південний захід від села Дубове, а також по бойових порядках німецьких військ. Противник, маючи переважаючі сили, зупинив просування 51-ї стрілецької дивізії, а потім, контратакуючи, просунувся вперед. Так, німецькі війська увійшли в колонію Тригради, а ввечері прямо на вулиці влаштували: «переможний бенкет». Полк перетворив цей бенкет в великі похорони, коли обрушив на скупчення піхоти близько трьох сотень снарядів.

У розвідувальної зведенні штабу Південного фронту від 5 серпня 1941 року бойових діях військ противника повідомляється, що в другій половині дня 4 серпня ворог, за підтримки 3-4 дивізіонів артилерії, зайняв Гулянку, Тригради, Вижино, Єленівку. За даними полонених і радіорозвідки на Дубосарському напрямку відзначається прибуття нових румунський частин…

Відчувалися серйозні труднощі у своєчасній доставці до лінії фронту снарядів, патронів та інших боєприпасів. Полк мав потребу в додатковому транспорті. І тут велику допомогу надали полку прикордонної комендатури бійці винищувального батальйону. Вони роз'їхалися по селах, де, зустрівшись з селянами, які володіли кіньми, попросили їх допомогти фронту. Більшість селян охоче відгукнулися на це прохання, об'єднувалися в бригади, які ночами доставляли на передову неї необхідне для відображення натиску ворога. Було близько 100 підвід. Обози з боєприпасами до лінії фронту супроводжували, як правило, солдати армійського полку або бійці винищувального батальйону. У ніч на 6 серпня стрілецькі частини отримали наказ на відхід; роти 80-го УР ще з вечора напередодні почали знімати озброєння і підривати укріплені точки: командування армії вживало заходів до того, щоб вивести війська з пастки, яку готували німці – їх «кліщі» готові були зімкнутися в тилу. На вечір 7 серпня більша частина Окнянщини вже була окупована румунськими та німецькими військами. І якщо німецькі частини просувалися далі, то румуни залишилися – наводити «новий порядок».