ПРО ОРГАНІЗАЦІЮ
     

ПРОЄКТИ
  • Мапи
  • Книги
  • Статті
  • Періодика


  • ОБЛАСНИЙ ПОДІЛ
  • Березівський р-н
  • Б-Дністровський р-н
  • Болградський р-н
  • Ізмаїльський р-н
  • Одеський р-н
  • Подільський р-н
  • Роздільнянський р-н

  • Баштанський р-н
  • Вознесенський р-н
  • Миколаївський р-н
  • Первомайський р-н


  • СТАТИСТИКА




    СПИСКИ НАСЕЛЕНИХ МІСЦЬ


    Кодимський район, Одеська область

    с.ГРАБОВЕ


    село Грабове

    Сучасна офіційна назва населеного пункту - Грабово, яке належить до категорії населених пунктів - село. Село Грабово зараз являється центром Грабівської сільської ради. І підпорядковане Кодимського району, Одеської області. Розташоване на гористо-каменистій місцевості, здовж глибокого яру, в балці, біля річки Білочі, по обидва боки. Річка Білочі протікає з півночі на південь і бере свій початок в селі Гонорів ці Вінницької області та впадає в річку Дністр Рибницького району ПМР. Природні кліматичні умови сприятливі для розвитку сільського господарства, клімат помірний, грунти переважно чорноземні - родючі. З заходу на схід через село проходить шосе, яке сполучає з містами ПМР Рибницею та Кам'янкою. Віддаль від села Грабово до обласного центру міста Одеси - 220 км., до районного центру Кодима де є залізнична та автобусна станція – 10 км.

    Основними природнім багатствами села є будівельний камінь ( вапняк ) та будівельна глина, пісок. Завдяки багатим покладам каміння зараз і раніше ведеться кар'єрна розробка добування каменю. З 1910 року на території села почали працювати вапнякові печі і був створений вапняковий завод, який забезпечував будівельні підприємства якісним вапном.

    Рослинний і тваринний світ села різноманітний. В лісах типовими представниками тваринного світу є зайці, вовки, лисиці, гризуни, сороки, ластівки, горобці, ворони та інші. З деревної місцевості більше всього зустрічаються дуб, ясен, верба,акація, черешня, клен. З кущів - калина, шипшина, глодина, терен.

    За переказами старожилів ( Шкільної Катерини Іванівни, що прожила більше 102 років, Онуфрійчук Наталії Гаврилівни, жила 100 років) населений пункт Грабово виник в зв'язку з тим, що через ці місця пролягав торгівельний шлях, який з'єднував великий та на той час населений пункт Рашків з населеним пунктом Балтою, що відноситься до 1670 -1680-х років. Як на всіх шляхах в давнину, першою будівлею в селі була корчма, знаходилась в районі теперішньої печі № 1, де випалюють вапно. І навколо корчми почало розростатись селище, що на початок ХVIII ст. складалось з 15 хатин.

    Першими поселенцями були селяни - втікачі з других навколишніх сіл від утисків феодально-кріпосницького гніту. За назвою сіл, з яких прибували поселенці, на новому місці їх називали новими призвіщами. Наприклад з села Луги - Луганські, з села Пиріжна - Пирожанські. Сама назва населеного пункту - Грабово, проходить від грабіжницьких нападів розбійників, які в давнину тут водились. За два кілометри на схід від місця розташування села був густий непрохідний ліс з чагарниками, що стояв, немов стіна, через що і до цього часу цю місцевість називають "Стінка" В "Стінці" в другій половині ХVII ст. знаходилась група озброєних бандитів - розбійників в кількості 12 чоловік, як вони називали себе, 12 братів, які виходили в район села і грабували купців і інших проїзних, що рухались шляхом. Людей вбивали, а награбоване майно забирали собі. В Стінці були підвали, в яких розбійники жили і ховали награбоване. Награбоване золото та інші дорогоцінності вони закопали в підвалі біля умовного дуба, домовившись при цьому, що один без інших неповинен брати.

    Пройшли роки... група розбійників була розгромлена. А про “скарб", вхід у сховище якого можна потрапити тільки за допомогою тіні, яка падає місячної ночі від крони умовного дуба, складались легенди, які передавались старенькими бабусями молодим онукам... В 1908 -1909 р пан Ханенко, довідавшись з розповідей старожилів про "золотий клад", наказав своїм холопам шукати "клад". "Стінка" була перекопана ямою біля ями, але"клад" так і не був знайдений.

    За 8 км від села потому шляху є місце, яке старожили називали "Видра", що теж свідчить про факти грабежів у цих місцях в ті минулі часи. За розповідями старожилів поселення утворилось в ХVIII ст. із двох хуторів розміщених на землях князів Любомирських. В 1820 році тут було 286 селян - чоловіків, які належали пану Гаєвському. До реформи 1861 року в селі вже було більше 150 дворів у яких проживало 600 жителів. Які були кріпаками панів Гаєвських.

    У 1897 році поміщицьку економію з прилеглими селянами купив пан Ханенко Богдан Іванович - член Державної думи, що мав 99 економій, в тім числі і в селі Грабово. Власна контра пана Ханенко знаходилась в Києві. А він сам проживав за кордоном в Італійському місті Венеція. В кожній економії були намісники - управляючі, за професією агроном. В Грабовській економії такими управляючими були Вовченко та інші, а останнім управляючим напередодні Великої Жовтневої революції був Сомов.

    Поміщицькій економії належало 3240 га землі, приблизно 532 га належало заможним селянам та середнякам. Селяни виконували різноманітні повинності на користь пана, відробітки становили п’ять днів на тиждень, крім того платили оброк продуктами і грішми. Становище селян було надто важким, працювали від світанку до заходу сонця, жили в будинках, покритих соломою з маленькими вікнами без димарів (за димар було встановлено особливий податок), одягалися в свитки, ними ж і вкривались. За важку працю жили впроголодь. По наказу панів Гаєвських селяни підлягали рекрутським наборам для служби в царській армії строком на 25 років. Селяни були безправними. Бідний селянин не мав права сидіти за одним столом з багатим.

    До 1821 року, як свідчать спогади старожилів у Грабові була стара дерев'яна церква, та коли вона була побудована невідомо, знаходилась вона в центрі села на долині, біля річки. Пізніше на тому місці де знаходилась церква був поставлений кам'яний хрест. В 1921 році на кошти поміщика, титулярного радника Івана Гаєвського і прихожан було збудовано кам'яну церкву в ім'я Успіня Присвятою Богородиці. В 1847 році була побудована кам'яна дзвіниця, яка була виведена на два поверхи над притвором на кошти бувшого в той час тимчасового власника Грабово, колезького асесора Ігнатія Коликовського. Іконостас в церкві був одноярусний. Церква мала 100 крб. внеску в Держбанк. Цей внесок було зроблено св'ященником Левицьким, проценти від якого йшли на користь приходу. Церква мала свою землю: ріллі — 38 десятин і 120 сажнів, сінокіс 13 десятин 1462 сажні, який і зараз називають "Попів гай". Біля села Шершенці церква мала леваду з садом 2 десятини 972 сажні, присадибну землю - 2 десятини. Кам'яний будинок св'ященника і інші споруди були побудовані на кошти земельного податку в 1895 році при церкві з 1863 року почала працювати церковне-приходська школа. Пан Гаєвський був похований в церкві, а 1936 році коли церкву було зруйновано, його було перезахоронено на кладовищі.

    Під час проведення реформи 1861 року в селі відбулося повстання селян проти пана Гаєвського. Активну участь в повстанні брав мешканець села Грабово - Бачинський Федір Іванович. Він агітував селян, щоб не йшли працювати на панське поле, що земля належить тому, хто її обробляє. Він говорив : "пан родився голий і я родився голий. Чому він може мати землю, а ми селяни, не можемо?" Пан Гаєвський викликав війська і повстання було придушене, а Бачинського було заарештовано і відправлено на заслання до Бессарабії.

    Під час революції 1905-1907 років Бачинський Ф.І. повернувся до рідного села і знову разом з іншими селянами - Волошиним Яником, Іваніцою Гавриїлом та Шкільним Гаврилом підняли селян на повстання проти пана Ханенко. Вони вимагали підвищення поденної платні, покращання умов життя та скорочення робочого дня. Але і в цей період повстання було придушене солдатами і жандармами, а ватажки селянського руху були заарештовані і відправлені під суд.

    Під час лютневої революції 1917 року в селі відбулись історичні події, пов'язані з розгромом маєтків пана Ханенко, члени ради робітничих, селянських і солдатських депутатів яка була створена в лютому 1917 році. Срібняк Арсентій, Гура Степан, Трембовецький Григорій, Бурдейний Сава, Краснянський Леонід підняли селян на боротьбу за землю, розгромивши маєток пана Харенко. Майно пана роздали селянам-біднякам і жінкам, чоловіки яких були в армії. Ці ж перші ініціатори органів Радянської влади проводили в життя ленінський декрет про землю. В своїй роботі Ради робітничих, селянських і солдатських депутатів опирались на комітети не заможних бідняків, які були створені в 1919 році. Ініціаторами цього комітету були вчитель Горшков і батрак Білецький Йосип Федорович.

    В кінці 1917 р і на початок 1919 року земля в селі була розподілена серед сільської бідноти, залежно від кількості членів сім'ї, за винятком 40 га саду та 150 га землі навколо саду. На цій території в 1919 році після вигнання німців з села було створено перший в селі радгосп, який проіснував до 1924 року. Очолили радгосп жителі села Васильєв Василь Юхимович та Драгочинський Дмитро Аврамович.

    В 1924 році на землях радгоспу була створена перша комуна під назвою "Красний маяк", ініціаторами створення комуни були Купча Костянтин і Ліпшій Єрмолай. Головою комуни став Тарабарін. В 1928-29 р, були – роками створення ТСООзів, в селі було створено два,"Червоний хлібороб" та імені Калініна. В 1935 році після закінчення колективізації комуна була перейменована в артіль "Маяк", а також були колгоспи" Червоний хлібороб" та імені Калініна. Головами колгоспу були: "Маяк" - Ступницький, "Червоний хлібороб" - Горша Терентій, імені Калініна - Триморуш Олександр Максимович. З часом головами колгоспів стали:" Маяк" -Луганський Петро Васильович, якого німці по звірськи розстріляли. "Червоний хлібороб"- Бурдейний Т.І. імені Калініна Дорох Андрій Іванович.

    Мирна праця радянських людей в 1941 році була перервана війною. Почалась Велика Вітчизняна війна. Жителі села створили в селі самооборону на дорогах виставили чергові пости, копали окопи, проводили часткову евакуацію населення в глиб країни. Полчища фашистів вдерлись в село. Артілі були повністю зруйновані, худоба та інвентар були знищені німецькими загарбниками. Був зруйнований бюст К.Є.Ворошилову на території колгоспу. З школи загарбники зробили церкву. Німецько-фашистські окупанти і румунські поплічники чинили звірства над населенням села, сорок два чоловіки єврейського населення розстріляли в Грибінківському яру. По звірячому німецькі окупанти розстріляли бувшого голову сільради Громазюка Івана Ємельяновича, учителі Гриневич Олексій Олександрович та Альопшин Степан Олексійович, братська могила яких знаходиться в місті Котовську.

    В комуністичному підпіллі діяв житель села Грабово - Бурковський Аврам Юхимович, який очолював бригаду пенсіонерів, які приймали активну участь в спорудженні меморіалу, присвяченого пам'яті загиблих воїнів. Під час наступу німецько-фашистських окупантів в обороні села брали участь сини всіх радянських народів. Так 19 липня 1941 року воїн Лисенко з танкового кулемета на підступах до села Грабово знищив 72 німця, а сам героїчно загинув. При визволенні села з - під німецько-румунської окупації в бою загинуло три воїни, які були поховані в братській могилі біля школи. Тут же були поховані останки двох невідомих бійців, прах яких знайдено в "Банановому лісі". На фронтах ВВВ загинуло 186 жителів села.

    Після війни колгоспники зустрілись з багатьма труднощами. Колгосп був повністю зруйнований. В 1946 році була велика посуха, не вистачало насіння, фуражу, сільськогосподарських машин і робочої сили. Село пережило великий голод, були великі жертви. Голод забрав сотні жителів грабівчан, були навіть випадки канібалізму. В 1947 році Держава забезпечила колгосп насінням, фуражем і сільськогосподарськими машинами. Трудящі села повели боротьбу за відбудову і дальший розвиток господарства. За період з 1946 по 1962 було збудовано і інші господарські приміщення а також клуб, бібліотеку, їдальню,багато будинків колгоспників. Населення села за станом на 1 січня 1963 року становило 2005 чоловік, з них 826 чоловіків і 1179 жінок, які проживали в 669 будинках.

    За національним складом всі жителі села українці. Кількість працездатного населення: в промисловості - 156 чоловік, в сільському господарстві - 705 чоловік, в торгівлі - 12 чоловік, в галузі науки, освіти, культури - 20 чоловік, а в адміністративному апараті - 16 чоловік,та медичних установах - 3 чоловіки.

    Після війни головами колгоспу були Триморуш Степан Максимович, Бурковський Опанас Григорович. В 1950 році всі колгоспи села, а також колгосп імені Косовського села Котовці об'єднались в один колгосп імені Калініна. Головою колгоспу став Бендас Іван В 1950-1954р. 1954 - 1955 р Іваніца Сильвестр Іванович, 1955-1959 р Пентюк Остап Іванович. В 1959 році колгосп імені Калініна с Грабове та імені Кірова с. Писарівна об'єднали. Головою колгоспу став - Мураховський Іван Миколайович.

    1961 році колгоспи роз'єднались. В Грабові колгосп імені Калініна очолив Токан Федір Панфілович 1961-1971р.З лютого 1963 року колгосп імені Свердлова. 1971 — 1975 р головою колгоспу був Слюсаренко В.Г. 1975- 1976р Барічко В. 1976- 1986р Дворецький Іван Іванович. 1986- 1996р Кирницький Василь Миколайович. 1996- 2002р Горша Володимир Іванович КСП" Правда".

    З 2002 року створюється сільгосппідприємство "Поділля" директором якого працює Дубчак Володимир Онуфрійович. Першим головою сільради був Піхно Іван. На протязі 1925-1927 років головував Луганський Петро Васильович З 1928 -30 р головою сільради був Білецький Йосип Степанович, в 1930 р він брав участь в колективізації села. В 1932-41 р головою сільради був Гудів Карпо Семенович, якого німці по звірячому розстріляли. Після війни головами сільради були: 1945-49 Бурковський Аврам Юхимович. З 1949 - 50 р Альошин Микола Архипович. З 1950-52 р Колесник Іван Михайлович. 1953-54 р Бурковський Аврам Юхимович, 1954-57 Бендас Іван В, 1957-69 р Шпак С. 1069-71 р. Яндульський Іван Іванович, 1971- 80 р Цуркан Андрій Іванович, 1980 - 87 Токан Федір Панфілович. З 1987 - 91 Іспанюк Олександр Антонович. З 1991 — 2002 Почтарук Василь Опанасович. З 2002 почав працювати Іспанок Олександр Антонович.

    До Жовтневої революції в селі було дві школи церковно-приходська, в якій навчалися три групи учнів. І земська. В церковно-приходській школі заняття вела в одній кімнаті учителька Левицькі Пелагія Михайлівна, яка на ту пору втратила зір. Допомагала їй в роботі племінниця Левицькі Олександра Євменівна. 1919 рік учителем Левицьким Павлом Євменовичем проведено об'єднання земської та церковно-парафіяльної шкіл та створено єдину трудову школу з чотирма класами. Учителями були Левицький П.Є. ( завідувач школою), Сумашевська Н.П. та Левицька О.Є. З 1931 - 32 р. Навчальний рік став новим етапом в роботі, відкрито було п'ятий клас, в який вливалися учні із сусідніх сіл (Писарівка, Шершенці, Котовці) . Очолював школу увесь цей час Левицький П.Є. З 1944 року після окупаційного часу школа відновила роботу 4 квітня 1944 року, довівши в 1952 році кількість учнів до 505 при 14 класах, 25 педагогах та 4 техпрацівника.

    1944 відзначився відкриттям восьмого класу та при чиненням потоку учнів сусідніх шкіл, в яких відкривалися 6-8 та 9-10 класи та змінилось керівництво школи. Директором школи став Боровський Іван Федорович. 1984 рік в двох пристосованих приміщеннях працювала школа до 1984 року.

    З листопада 1984 року школа перейшла в нове типове приміщення на 320 учнів. 1987 -1988 навчальний рік школа почала працювати, як середня школа. 1988- 1989 навчальному році школа була занесена на районну дошку пошани за досягнення високих показників в соціалістичному змаганні. Директором школи була Почтарук Людмила Павлівна. З 1998 року директором школи працює Кіпер Марія Іванівна. На даний час в школі працює 22 учителя, навчається 196 учнів. До 1917 року в селі культосвітніх закладів не було . зараз в селі є будинок культури на 450 місць, бібліотека, книжний фонд якої нараховує 4859 примірників, кількість читачів 575 чоловік. В будинку культури стаціонарна широкоформатна установка. Тут працюють гуртки художньої самодіяльності, які приймають активну участь в районних та обласних оглядах художньої самодіяльності.

    Кодимський р-н
    Интерактивные карты
  • OpenStreetMap
  • Яндекс карты
  • Карты Google



  • Будеї
  • Грабове
  • Загнітків
  • Кирилівка
  • Круті
  • Лабушна
  • Лисогірка
  • Мала Слобідка
  • Олексіївка
  • Петрівка
  • Пиріжна
  • Писарівка
  • Слобідка

  • © КРАЄЗНАВЦІ ОДЕЩИНИ 2013-2024        Відкриваємо історію Півдня України