Меню сайта

Область и районы
  • Одесса
  • Черноморск
      (Ильичевск)
  • Одесская обл.
  • Ананьевский р-н
  • Арцизский р-н
  • Балтский р-н
  • Белгород-Днестр-й
  • Беляевский р-н
  • Березовский р-н
  • Болградский р-н
  • Великомихайловский
  • Захарьевский р-н
      (Фрунзовский)
  • Ивановский р-н
  • Измаильский р-н
  • Килийский р-н
  • Кодымский р-н
  • Лиманский р-н
      (Коминтерновский)
  • Николаевский р-н
  • Окнянский р-н
      (Красноокнянский)
  • Подольский р-н
      (Котовский)
  • Овидиопольский р-н
  • Раздельнянский р-н
  • Ренийский р-н
  • Саратский р-н
  • Татарбунарский р-н
  • Тарутинский р-н

  • Николаевская обл.
  • Николаевский р-н
  • Очаковский р-н








  • Несподівані іпостасі Євгена Петрова та Олександра Козачинського.

    Чомусь тільки на схилку дня, під вечір, безкрайній степ найбільше налаштований на відверті і задушевні бесіди з людиною. Сонячне коло тихенько хилиться до долу, поволі забираючи з собою день і пташиний щебет. Тиша м’яко і лагідно огортає землю, розчинюючи в собі монотонний спів цвіркунів і тривожний крик нічного птаха. Неподалік неквапливо і ліниво скрипить віз, доверху завалений сіном. Суха стерня, згинаючись під його колесами, ніби щось розповідає навколишньому світу: «Шурх, шурх, шурх…». Випадковий подорожній мимоволі зупиняється, починає прислуховуватися, а далі, зачарований, вже не може відірватись від дивовижного марева давніх казок і легенд, що нашіптує йому безкрайній степ…


    Співробітник Одповітрозшуку в Мангеймському районі.

    Як часто життя веде людину до її справжнього покликання звивистим і заплутаними стежками долі. І здавалося б , що ці ніби то помилкові закутки життєвого лабіринту - це пуста трата часу і сил. А ж ні, виявляється, що без отого болісного пошуку себе, без того унікального життєвого досвіду, який здобуває людина під час цих так би мовити сходжень до цілей проміжних, ніколи не народився б Майстер свого покликання. Незвідані шляхи Господні …

    Саме так було в житті видатного письменника-сатирика, співавтора безсмертних творінь радянського гумору – романів «Дванадцять стільців» і «Золоте теля» Євгена Петрова (Євгена Петровича Катаєва). У молодості йому довелося через певні причини і, напевно, за покликом серця виконувати обов’язки співробітника Одеського карного розшуку. Юнак, який недавно закінчив гімназію, але вже встиг в неповні 19 років опанувати ази професій слюсаря, караульного, вантажника і журналіста «Одукроста», 29 липня 1921 року був зарахований в Мангеймський карний розшук (так званий 1-й район Одповітрозшуку, в зону відповідальності якого входила частина сіл сучасних Біляївського і Роздільнянського районів Одеської області). Якщо врахувати, якими були Одеса і степи Південно-Західного Причорномор’я в криміногенному відношенні на початку 20-х років минулого століття, то можна сповна оцінити хоробрість серця і благородство помислів юного Євгена Катаєва. Керівник слідчого відділу Мангеймського району в одному з своїх звітів так описував обстановку в середині 1921 на підконтрольній території: «…Пограбування носять організований характер і здійснюються по одному шаблону, а саме: грабіжники чисельністю не більше десяти людей, майже в кожному випадку озброєнні, нападають на свої жертви вночі, роздягають майже «до нога», вбивають, ґвалтують, забирають коней…». Щойно закінчилася громадянська війна. В умовах багаторічного насилля часів революції і громадянської війни, коли руйнувалися вікові традиції, засади і моральні скріпи, багато наших співвітчизників вільно чи невільно ставали на слизький шлях злочинного життя. То був час, коли межа між так званим політичним бандитизмом (боротьба заможних верств суспільства проти грабіжницької продрозкладки, їх реакція на розстріли заручників і революційний терор) і банальною кримінальною злочинністю була аж занадто умовною, хиткою і розмитою. Степами носилися групи Артура Шока, Грубера, Шмальца і Бургардта, які жорстоко мстилися радянській владі. Перепадало в першу чергу партійним працівникам, співробітникам міліції, радянським службовцям, сільським активістам, але часто-густо страждали і в ні в чому невинне незаможне селянство. Ситуацію ускладнювали строкатий національний склад населення нашого краю в ті часи, близькість кордону з Румунією та примару голоду, що почала загрозливо нависати над Україно з середини 1921 року. Навколо вирували смерть, ненависть і страх. Хтось повинен був мати мужність і мудрість припинити те божевілля. Як нам уявляється, наш герой був одним з таких сміливців.


    Великі і малі справи міліціонера Катаєва.

    Молодість. Дивний час, коли виплаканим юною душею мріям стає затісно у вузьких рамках нашого єства. Вони здіймаючись велетенськими хвилями почуттів і думок вириваються з полум’яного серця на зовні, у білий світ, перетворюючись на вчинки і досягнення, пісні і вірші. Можна докоряти молодості за гарячковість і поквапливість, нерозважливість і нетактовність, безвідповідальність і нерозбірливість. Але є в неї одна безсумнівна перевага, що може виправдати чимало її помилок – вона несе світу оновлення, вона спонукає до пошуку нових і більш досконалих форм суспільного життя…

    Євген Катаєв, співробітник Мангеймського району (Мангейм – сучасне село Кам’янка Біляївського району) Одеського повітового карного розшуку взявся за виконання своїх обов’язків з усією пристрастю і завзятістю, які були йому притаманні. Але при цьому він виявив неабиякі холоднокровність і розрахунок, і найголовніше - дивну сміливість. Пізніше він напише у своїй автобіографії: «Я проводив дізнання з приводу 17 вбивств… Я думав, що жити мені залишається три-чотири дні. Ну максимум, тиждень». У таких людях, чесних і сміливих, як Євген, пересічний громадянин в ті важкі і непевні часи відчував надійну опору і інстинктивно тягнувся до нього за захистом, звертаючись у вирішенні справ великих і малих.

    Євген Катаєв - співробітник Мангеймського району Одеського повітового карного розшуку

    Уявлення про ті кримінальні справи, якими доводилося займатися Євгену Петровичу Катаєву дає нам «Книга протоколів 1-го району міліції Одеського повіту». Ось 10 жовтня 1921 року Катаєв займається розшуком ресорника, якого викрали у жителя колонії Вигода Карла Рота. А наступного дня вже довелося залагоджувати конфлікт між громадянином Антонієм Георгом і громадянкою Ганною Якубош, коли остання відмовилася передати чоловіку 14 пудів борошна за отриману від нього шубу. І так щодня: хтось заліз до цейхгаузу, у когось викрали пилку, вуздечку, курку та півня, а іншого - піймали під час крадіжки чужої соломи. І всім цим, здавалося не дуже важливим справам, Євген Катаєв дає раду, заставляє людей повірити в справедливість. Ще більш для нього неприйнятні вбивства і відкрите насилля. З такими проявами беззаконня він бореться особливо завзято і самовіддано. 28 квітня 1922 року в селі Вигода було вбито Тимошенко Йосипа, Іскру Йосипа та Іскру Софію. Незабаром молодий міліціонер доповість своєму керівництву: «Повертаючись до вбивства сім`ї в селі Вигода, доповідаю, що по справі затримано двоє… За першої ж нагоди справу буде направлено у Ваше розпорядження…».

    Молодому міліціонеру доводилося терпіти чималі труднощі. Майже щодня, навіть за відсутності гужового транспорту, він долав відстані між селами в кілька десятків верст. У відділку хронічно не вистачало кваліфікованих кадрів, а з обмундируванням було настільки скрутно, що Євген Петрович звернувся у жовтні 1922 року до керівництва з таким проханням: «Прошу видати мені в тимчасове користування кожух, вилучений у Андрія Фолька, оскільки з початком холодів я залишаюся без всілякого верхнього одягу». Заробітна плата працівникам міліції надходила вкрай нерегулярно. Навколо вирувала дорожнеча: в середині 1922 року вартість фунту хліба досягала 200 тисяч карбованців, а пуду борошна 5 млн. карбованців. Мангеймський карний розшук відчував значний брак боєприпасів (152 патрони на 25 гвинтівок і 2 револьвери). І не дивлячись ні на що, він тримався і продовжував виконувати свою непросту роботу.

    Безумовно, предметом особливої уваги співробітника, а з часом старшого агента карного розшуку Євгена Катаєва, була боротьба з великими бандитськими угрупуваннями, що найбільше дошкуляли поступовому налагодженню мирного життя. Наприкінці 1921 – початку 1922 року на території підконтрольного Мангеймського району розгорнуло активні дії угруповання М. Грубера. Його шлях позначився численними пограбуваннями і вбивствами. Саме Катаєву в січні 1922 року було доручено знешкодити учасників угрупування. Правоохоронець через налагоджену агентурну мережу у селах виявив лігвища злочинців. 18 березня 1922 року він доповів керівництву про повний розгром прихильників Грубера. Самого ватажка було вбито за спробу до втечі.

    Ще не встигли мангеймські міліціонери забути свої весняні пригоди під час затримання небезпечних злочинців, як в липні 1922 року активізують протиправну діяльність в районі залишки угруповання на чолі з заможним німецьким селянином-колоністом Артуром Шоком, який у 1919 році активно співпрацював з денікінцями і катував своїх земляків – селян-незаможників. Уперше Євгену Катаєву довелося з ним зіткнутися ще в серпні 1921 року, коли його було відправлено у відрядження на боротьбу з цією бандою, що тероризувала весь Одеський повіт. Тоді силам міліції вдалося розгромити основні сили шоківців, та ватажку Артуру Шоку і його найближчому оточенню пощастило врятуватися. Повстанці притихли і на певний час, відмовившись від активних бойових дій, принишкли в надійних місцях. Але з часом прибічники А. Шока – Н. Келлер і В. Кириченко - знову взялися за старе. На той час Катаєв вже був керівником Мангеймського карного розшуку. Знавці його біографії стверджують, що Євген Петрович користувався величезним авторитетом і довірою місцевих жителів. Вони й повідомили молодому начальнику карного розшуку, що Келлер і Кириченко переховуються в оселі заможного німця-колоніста Ф. Вагнера, який мешкав у селі Щербанці. Пізнього літнього вечора 29 липня 1922 року Євген Катаєв з невеликою групою співробітників відвідав вагнерівську оселю. Цей «візит» був настільки несподіваним для злочинців, що вони виявилися абсолютно не готові до організованого опору. Під час обшуку в затриманих виявили три нагани, один браунінг, п’ять гвинтівок і 123 патрони. Незабаром вдалося заарештувати й горезвісного Артура Шока.

    У той непростий час особливо неспокійною криміногенна ситуація була в таких великих, велелюдних селах, як Яськи, Троїцьке, Біляївка. Серед їх чисельного населення злочинцям було легше розчинитися і стати непомітними. Крім того в цих населених пунктах великий відсоток заможних селян гарантував борцям з новою владою незмінну підтримку і прихисток. Того ж таки літа 1922 року на жителів Ясок наводили жах бандити Маренченко і Клименко. Якось їх вдалося навіть затримати, але злочинці втекли. Колись заможні селяни, що не змогли сприйняти нові цінності суспільного життя, відчували себе загнаними на його задвірках, і готові були боротися до останнього набою, сіючи навколо себе смерть і хаос. Так, 9 серпня 1922 року під час спроби заарештувати Клименка в селі Яськи він зумів уникнути погоні, кинувши гранату у співробітника карного розшуку і двох комсомольців, що допомагали йому. Через день, 11 серпня, Євген Катаєв і його підопічні пішли на штурм будинку, де знайшли притулок Маренченко і Клименко. Останні відчайдушно тримали оборону, застосувавши під час бою весь наявний в них арсенал – револьвери, обрізи, гранати. Взяти живими правопорушників так і не вдалося. Здається, що нічого страшнішого за громадянську війну не має. Це той час, коли суспільство, не зумівши залагодити внутрішні суперечності шляхом політичних домовленостей і мирних компромісів, зривається у прірву взаємного знищення. Чи розумів Катаєв, що у Маренченка і Клименка, Грубера і Шока була своя правда, свої, можливо вагомі і глибокі, підстави до тієї лінії поведінки, яку вони обрали в стосунках з новою владою? Напевно, так. Подейкують, що старший брат Євгена Валентин Катаєв (з часом відомий радянський письменник) був в 1920 році учасником розкритої більшовиками білогвардійської змови, за що його, а за компанію з ним і молодшого брата,тобто самого Євгена, було заарештовано. Кажуть, що тільки заступництво якогось загадкового більшовика Якова Бельского врятувало тоді життя братам Катаєвим. Безумовно, не дивлячись на молодість, він розумів всю неоднозначність тих переломних, для багатьох неприйнятних умов, в яких приходилося жити в той буремний час людям. Але, напевно, розумів він і те, що не можуть ніяка образа і ніякий відчай виправдати жорстокість і насилля, вбивства і грабунки ближніх своїх. Хтось мав стати опорою і захисником для пересічної людини. При всій неоднозначності ситуації в державі у суспільстві чітко позначився запит на хоч якийсь порядок, запит на мир. Війна всім набридла.

    Невдовзі, після ліквідації банди Клименка – Маренченко, Євгену Катаєву вдалося знешкодити угрупування з 15 злочинців, які тероризували жителів сіл Яськи, Доброжаново, Граданиці, Кагарлик. Він залишався вірний своєму громадянському обов’язку, своєму тодішньому покликанню. Він відчував у собі сили й здатність забезпечити співвітчизникам спокій і безпеку…


    Тяжка суспільна спадщина чи відвічні болячки людського єства.

    Наприкінці 1922 року у міліцейській кар’єрі Євгена Катаєва відбулися зміни на краще: його перевели в Одесу в слідчу частину губернського карного розшуку. Та невдовзі за наказом керівництва йому знову довелося повертатися в ті місця, де він здійснював правоохоронну діяльність раніше. На небосхилі політичного і соціально-економічного життя молодої республіки рад стрімко підіймалася зоря нової економічної політики. Проявів відкритого й неприхованого бандитизму в житті нашого краю стало трохи менше. Однак посилився негативний вплив на тодішню дійсність посадових злочинів і корупційних зловживань працівників радянського державного апарату і правоохоронних органів. Молодий і енергійний, чесний і принциповий уповноважений Катаєв, не обтяжений негативним досвідом підлабузництва, сміливо кидає виклик «не чесним на руку» пристосуванцям з місцевої радянської еліти. Йому вдається притягнути до відповідальності за систематичне хабарництво секретаря районного комітету незаможних селян громадянина Шепеленка. Дуже скоро клубок корупційних зв’язків від цього хабарника потягнувся до його подільника – голови районного комітету незаможних селян товариша Шаршукова. Євгену Катаєву вдалося також викрити ті зловживання владою, яких припустився голова однієї з сільських рад. Та у посадовців-корупціонерів несподівано з’явилися високопоставлені захисники в особах народного судді Кирсанова і голови райвиконкому Костанді. Незабаром в Одеський карний розшук полетів донос на молодого міліціонера – мовляв, слід вважати товариша Катаєва таким, що «засидівся в районі». Євгену Петровичу довелося писати пояснення для свого керівництва. Та недоброзичливцям тоді не вдалося в такий спосіб схитнути авторитет молодого міліціонера.

    У лютому 1923 року, коли Євген Катаєв проходив так звану «чистку» міліції, керівництво так характеризувало його ділові і людські якості: «Вельми добросовісний і старанний, політично розвинутий, безпартійний, добрий оператор і слідчий, образ життя скромний, добрий товариш». Все закінчилося для Катаєва цілком щасливо. Після таких прикрих ситуацій молодий правоохоронець, напевно, намагався дати собі відповідь на вельми не просте запитання - чому серед працівників радянського державного апарату зустрічається так багато банальних крадіїв і хабарників? Чи можна пояснити це тільки тим, що величні перетворення в суспільстві щойно почалися, і залишилося занадто багато так званих пережитків старого світу експлуатації і користолюбства? Чи можливо вся справа в глибинній суперечливій природі людини, в тому відвічному незримому поєдинку добра і зла, що розгортується в її душі? А зміна зовнішніх умов її існування лише дуже опосередковано і обмежено впливає на його зміст і перебіг. І завжди остаточний вибір в питанні - на чий бік пристати під час цього великого протистояння світла і темряви, буде належати особисто кожній конкретній Людині. Але тоді постає інше питання: «Наскільки революції сприяють вирішенню вічної проблеми Людського Вибору?»


    Частина друга



    Геннадій Єфімов, Євген Забіянов.
    Авторские серии

  • Аргатюк С.С.
  • Баковецкая О.А.
  • Волосевич Е.С.
  • Гулянович И.М.
  • Джумыга Е.Ю.
  • Дробный В.С.
  • Жосан С.И.
  • Моторная И.
  • Позняков В.А.
  • Сапожников И.В.






  • community@kraeved.od.ua        КРАЕВЕД 2013-2019       Открываем историю одесского края