Меню сайта

Область и районы
  • Одесса
  • Черноморск
      (Ильичевск)
  • Одесская обл.
  • Ананьевский р-н
  • Арцизский р-н
  • Балтский р-н
  • Белгород-Днестр-й
  • Беляевский р-н
  • Березовский р-н
  • Болградский р-н
  • Великомихайловский
  • Захарьевский р-н
      (Фрунзовский)
  • Ивановский р-н
  • Измаильский р-н
  • Килийский р-н
  • Кодымский р-н
  • Лиманский р-н
      (Коминтерновский)
  • Николаевский р-н
  • Окнянский р-н
      (Красноокнянский)
  • Подольский р-н
      (Котовский)
  • Овидиопольский р-н
  • Раздельнянский р-н
  • Ренийский р-н
  • Саратский р-н
  • Татарбунарский р-н
  • Тарутинский р-н

  • Николаевская обл.
  • Николаевский р-н
  • Очаковский р-н








  • Історія одного автографа


    Між міською метушнею та одвічним спокоєм

    Село, розташоване неподалік великого міста, дає чимало переваг і зручностей його жителям. У таких населених пунктах дивним чином поєднуються сільський затишок із подихом вітрів цивілізації, який легко доноситься сюди з мегаполісу, що живе своїм насиченим і багатоманітним життям. Гадаю, до приміських сіл, певною мірою, можна віднести населений пункт Новий Мир, що знаходиться зовсім недалеко від Роздільної, в кількох кілометрах від залізниці Одеса – Подільськ (Котовськ). Якщо розглядати карту Одеського округу Одеської губернії за 1923 рік, то вже знайдемо це село. Ймовірно, воно з’явилося саме тоді. Зі свідчень старожилів знаємо: засновниками Нового миру були єврейські переселенці, яких радянська влада наділила землею із загальнонаціонального колонізаційного фонду.

    За свою недовгу історію Новий Мир пережив багатенько: короткий розквіт часів непу, насильницьку колективізацію (у селі було створено колгосп «Геретенеш»), знищення єврейського населення в часи нацистської та румунської окупації, відносний добробут післявоєнного часу. Поволі, якось непомітно, село стало перетворюватися у малоперспективний населений пункт. Врешті-решт його приєднали до сусідньої Покровки, де він став вулицею Садовою. Та одеські пенсіонери чомусь облюбували наш Новий Мир і охоче купують тут старенькі, похилені від часу мазанки під дачі. Вони розриваються між містом і селом заради того, щоб скрасити роки на схилку свого життя копіткою і заспокійливою працею на власній присадибній ділянці, плекаючи плодові дерева й виноградні лози, займаючись овочівництвом.

    Дядя Саша.

    Саме в Новому Мирі доля звела мене з однією вельми цікавою людиною серед тамтешніх дачників, які регулярно приїздили з Одеси у Новий Мир. Пам'ятаю, я став часто помічати незнайомого старенького чоловіка на залізничній платформі с. Кам’янка, котра є спільною для жителів багатьох навколишніх сіл. Він був сивочолим, обличчя проборознили глибокі зморшки, проте відчувалась у його постаті якась молодецькість і сила. Рухи старого були енергійними, жвавими, сповненими жагою та любов’ю до життя.

    Потім я зустрівся з ним під час святкування Дня Перемоги, 9 травня, біля Пам’ятника Невідомому солдату в Кам’янці. Олександр Григорович Токарєв — так звали нашого нового земляка. Новомирські хлопчаки з повагою зверталися до нього «дядя Саша». У той день він стояв в парадному офіцерському кітелі, який виблискував на травневому сонці численними нагородами, котрі свідчили про життя цікаве і непересічне, сповнене чималих досягнень і звершень. Після довгих умовлянь мені вдалося домовитися з ним про бесіду. Чомусь люди похилого віку, коли поринають у спогади, з особливим теплом згадують саме роки свого дитинства. Ось і у Олександра Григоровича дитинство було хоч і босоногим, сповненим праці, поневірянь, але напрочуд світлим, радісним. Пройшло воно в селі Секінесь Мамадишського району в Татарстані, де він народився в 1927 році.

    На селі в 20 – 30-ті роки діти багато працювали: годували худобу, взимку – рубали дрова та відкидали сніг. Наш герой у дитинстві любив весну і особливо літо. Бо влітку сільські дітлахи ходили в «нічне», тобто пасли коней вночі. Поки стриножені коні мирно паслися на лузі, хлопці зручно влаштовувалися біля вогнища, червоні язики якого смачно облизували казанок з киплячою юшкою, і розповідали один одному чудернацькі історії. А ще в ті часи, впоравшись з роботою вдома, сільська дітвора мерщій поспішала на вулицю, де її чекала гра в городки і лапту, веселий політ на гойдалках.

    Сашко був допитливим хлопчаком, закоханим в читання. Він прочитав всі книжки у сільській бібліотеці. З особливою любов’ю, вдячністю згадував свою вчительку російської мови і літератури Ганну Михайлівну Музлову, яку діти хоч і прозвали «Музліхою», але поважали. Педагог вчила дітей чітко висловлювати думки усно і письмово, прищеплювала любов до літератури. Можливо, саме ця самовіддана сільська вчителька і вплинула на його перший серйозний життєвий вибір: в час, коли палала війна з нацистською Німеччиною, в 1942 році, п’ятнадцятирічний Олександр Токарєв пішов вчитися у педагогічне училище, яке знаходилося в Мамадиші. Вчився хлопець завзято і зацікавлено. Однак, повідомлення з фронту весь час долітали до нього по радіо, через газетні публікації та не давали спокою. Який юнак в ті часи тяжких випробувань для Вітчизни не мріяв потрапити на фронт, аби долучитися до всенародної боротьби з нацистами? Ось і Сашко, навчаючись на третьому курсі, в кінці 1944 року пройшов медичну комісію, яка визнала його придатним до льотної справи, і став наполягати, щоб керівництво педучилища відпустило його на навчання у військове училище. Він і на схилі років, з хвилюванням та скупими чоловічими слізьми в очах, згадує ту пам’ятну педагогічну раду, яка приймала рішення про надання йому дозволу вступити до лав військових.

    Друга світова війна добігала кінця. Викладачі, переважно жінки, у своїх виступах, сповнених батьківської турботи, часто зриваючись на співчутливий жіночий плач, вимагали і благали здібного студента залишитися в тилу, закінчити навчання. Адже бойові дії скоро закінчаться, і кваліфіковані молоді спеціалісти, ой, як будуть потрібні країні! Проте Олександр був несхитний. Спочатку він потрапив у Балашовське училище пілотів штурмової авіації, а потім - у військове училище у Троїцьку Челябінської області, де освоював спеціальність стрілка-радиста літака Іл-2. Розумному і допитливому юнакові дуже подобалося навчання, під час якого освоювали найбільш сучасні для того часу види авіаційного озброєння, вивчали тактику повітряного бою, вчилися укладати парашут, відпрацьовували нічні бомбометання, слухали розповіді бувалих і заслужених бойових льотчиків про цікаві випадки повітряних боїв з німецькими асами, – все це Олександр вбирав в себе з дивним завзяттям. Сподівався, що знадобиться в майбутніх боях.

    Але повоювати О.Г. Токарєву не судилося: тільки-но навчання в училищі добігло кінця, як війна переможно закінчилася. Як відмінник він сам обирав місце майбутньої служби. Спочатку це була станція Соколовська Московської області, звідки розпочинали свої героїчні перельоти в Північну Америку Чкалов і Громов. Потім проходив службу в багатьох інших місцях: Дятьково, Коломна, Станіслав (тепер Івано-Франківськ), Проскурів (тепер Хмельницький), Раухівка (Одеська область). Олександр Григорович відчував, що рано чи пізно служба в армії закінчиться, і постане питання про майбутню цивільну спеціальність. Тому, ще під час служби в Проскурові, він зумів поновитися в місцевому педагогічному училищі, яке успішно закінчив у 1951 році. А вже під час служби на Одещині, в 1952 році, вступив на заочне відділення філії Всесоюзного юридичного заочного факультету при юридичному факультеті Одеського державного університету.

    Дуже скоро після цього О.Г. Токарєв звільнився з лав Радянської Армії, став працювати завідувачем організаційної і кадрової роботи Ленінського райкому комсомолу міста Одеси. Жив насиченим цікавими подіями життям, яке протікало в унісон з життям усієї країни. Так, коли почалося освоєння цілини, Олександр Григорович, будучи помічником директора з культурно-виховної роботи ремісничого училища № 8 при заводі Жовтневої революції міста Одеси, супроводжував студентів в Кокчетавську область Казахстану. А з 1958 року почав працювати в Чорноморському пароплавстві. Ходив у море на різних кораблях в якості старшого помічника капітана судна з політичної роботи. Проте жага знань, жага нового і тут не полишала його. Прагнучи добре розумітися у тодішній техніці, він в 1960 році почав заочно вчитися в Одеському політехнічному інституті за спеціальністю «Технологія машинобудування, металоріжучі верстати».

    Америка стає ближчою.

    Історія знає немало прикладів того, як звичайній, простій людині випадає доля, в силу різних обставин,стати причетною до визначних, доленосних подій, опинитися в епіцентрі їх подиху. В такому випадку вона починає дивитися на світ узагальнено, під якимось космічним, вселенським кутом зору. Ні, це ні в якому разі не почуття зверхності чи зарозумілості. Я б сказав, що це, радше, відчуття всеохоплюючої відповідальності за збереження ніжного і тендітного вогника життя в неозорому, темному та холодному космосі. В такі моменти наступає обрив буденності, коли наше звичайне щоденне світосприйняття руйнується і в нас з’являється здатність побачити за його лаштунками трохи більше, ніж бачимо зазвичай. На мить мале і буденне органічно переходить у велике, непересічне, нероздільно з'єднуючись з ним.

    Такий обрив буденності стався у житті багатьох наших земляків, які, так чи інакше, брали участь у надані братської допомоги кубинському народу. Той, здійснивши демократичну революцію в 1959 році та відстоюючи свою свободу, вимушений був вступити в нерівне протистояння зі своїм агресивним імперіалістичним сусідом. Тоді світ і не зрозумів, як опинився на межі ядерного апокаліпсису. Але, Хвала Богу, людям вистачило мудрості та виваженості, щоб знайти правильне рішення.

    …Весною 1961 року теплохід «Кура», приписаний тоді до Чорноморського пароплавства, на якому Олександр Григорович виконував обов’язки старшого помічника капітана з політичної роботи, підходив до берегів Куби з вантажем смальцю. Скоро судно пришвартувалося в порту Гавани. Лише після цього його капітану Борису Миколайовичу Рєпкіну повідомили з конфіденційних джерел, що на судні має відбутися зустріч керівника Кубинської революції, полум’яного команданте Фіделя Кастро і радянського посла на Кубі Сергія Михайловича Кудрявцева, за посередництва лідера кубинських комуністів Бласа Рока. Капітан і команда мали створити усі належні умови для успішного проведення цих переговорів.

    Теплохід Кура

    Варто сказати хоч кілька слів про ситуацію, яка склалася в той час навколо Куби. Вже минуло кілька років, як на Кубі відбулася народна революція та було покінчено з ненависним кубинцям диктаторським режимом Фульхенсіо Батісти. В умовах її подальшого розгортання, народний лідер Фідель Кастро, який розпочинав свою боротьбу під загальнодемократичними гаслами, під впливом Брата Рауля Кастро та друга Че Гевари, що поділяли комуністичні погляди, невпинно ставав прихильником комуністичних ідей. Не в останню чергу цю внутрішню метаморфозу, що відбувалася у світогляді нового кубинського лідера, викликала відверто недоброзичлива, навіть ворожа позиція до Кубинської революції правлячих кіл США. Ще адміністрація президента Дуайта Ейзенхауера наприкінці його правління почала готувати заходи, спрямовані на повалення режиму Фіделя Кастро. Цю небезпечну для молодої народної республіки політику ще з більшим завзяттям продовжив Джон Кеннеді, обраний у 1960 році президентом США.

    На жаль, нам достеменно невідомо: проходила вказана зустріч на кораблі «Кура» до чи після профінансованої Сполученими Штатами Америки невдалої спроби вторгнення кубинських контрреволюціонерів на Острів Свободи в затоці Кочинос, що відбулася в квітні 1961 року... Герой нашого нарису лише повідомив, що вона пройшла весною 1961 року. Пошук інформації про неї у відкритих джерелах не дав жодних результатів. Зрозуміло, що безпрецедентний зовнішньополітичний тиск штовхав у той момент Фіделя Кастро на пошук потужного союзника, який допоміг би захистити завоювання Кубинської революції. Абсолютно очевидно, хто в умовах «холодної війни» міг стати таким союзником для коменданте.

    Р. Кастро, О. Г. Токарєв, С. М. Кудрявцев, Б.М. Рєпкін

    Поступове, повільне, але неухильне зближення революційного уряду Куби з Радянським Союзом почалося дуже скоро після перемоги Революції 1959 року. Зустріч радянського посла з представниками кубинського керівництва, мабуть, і слід розглядати в контексті того двостороннього налагодження союзницьких відносин. Чому для неї було обрано корабель «Куру» - залишається загадкою. Так само, напевно, не дізнаємося, про що саме домовлялися офіційні особи. Але після перемовин кубинських «барбудос» (бороданів) було запрошено на святковий обід, на якому був присутній і О.Г. Токарєв. З часом події того дня стали для нього одним із найяскравіших спогадів у житті.

    Разом з Фіделем Кастро судно відвідали 12 його найближчих прихильників. Коли гостей запросили до кают-кампанії, капітан Борис Миколайович Рєпкін зі словами: «Мені хотілося б прийняти Фіделя Кастро у почесні капітани далекого плавання», підійшов до Фіделя і вручив йому нагрудний знак «Капітан далекого плавання». Олександр Григорович за традицією всіх замполітів того часу, бо ж традиції тоді були такі, як-то кажуть, з пісні слова не викинеш, подарував команданте портрет Володимира Ілліча Леніна. А далі почесних гостей запросили до святкового столу. Обід готував шеф-кухар з радянського посольства. Напевно через хвилювання в нього не всі страви вийшли однаково смачними. Зокрема, прагнучи здивувати Фіделя котлетами «по-київськи», кухар чомусь не посмажив їх як слід. Тож, котлет майже ніхто і не спробував. Зате взяли іншим: на столі приємно виблискувала і манила ікра, смачно приготовлені краби, які вабливо витягнувшись на тарілці, ніби благали, щоб їх скуштували. У різних кінцях столу, як ті вавилонські вежі, здіймалися пляшки з прозорою животворною вологою, рясно вкриті краплями роси, що видавали їх нещодавнє перебування в холодильнику. Вони, ніби якісь нагороди, нескромно демонстрували присутнім біло-червоні етикетки з золотим написом «Столична»...

    Дружня бесіда за обідом

    «Барбудос» виявилися досить простими хлопцями, їх обличчя не виражали і тіні «революційної пихи». За столом зав’язалася невимушена, товариська розмова. Олександр Григорович під час обіду сидів біля Бласа Рока. Відразу за ними - посол Сергій Михайлович Кудрявцев. Капітан судна зручно вмостився між Фіделем і його братом Раулем. Команданте задавав цікаві та дотепні питання. За розмовами і не помітили як швидко минав час. Потім ще була зустріч з командою. Готуючись неї, Олександр Григорович намагався придбати у Гавані листівки із зображенням Фіделя Кастро, що виявилося непросто. Лідер Куби наказав вилучити з продажу листівки з власним зображенням.

    Дивним і незвичайним прихильником комунізму був Фідель. Революціонер з незмінною сигарою в роті, яка радше була ознакою буржуазного достатку і буржуазної самовпевненості, ніж символом соціалізму, не вважав відступом від марксистських догматів присутність в своєму кабінеті скульптурного зображення Діви Марії, і будь-що намагався уникнути масових репресій, незмінних супутників будівництва світлого майбутнього і класової боротьби, та ще й в додаток до цього з самого початку свого лідерства намагався уникнути спокуси власного обожнювання та криваво-мідних труб культу особи. Однак, Олександру Григоровичу все ж поталанило: у готелі Гавана Лібре, йому вдалося придбати декілька листівок із зображенням Фіделя Кастро та Ернесто Че Гевара. Під час зустрічі з командою Фіделя попросили підписати два великих портрети і декілька листівок. А на завершення коменданте сфотографувався з екіпажем «Кури».

    Листівка з фото Феделя Кастро та його автографом


    Зворотна сторона пам`ятної листівки

    Сплинуло багато років, а О.Г. Токарєв з великим теплом згадує ту пам’ятну зустріч. Для нього обов’язок представляти інтереси тодішньої Батьківщини і можливість поспілкуватися з неординарною і дивною людиною, що віддала себе служінню своїм ідеалам, хай зараз багато хто і вважає їх помилковими, злилися в яскраву подію його долі. На жаль, так склалися обставини, що не вдалося більш детально поговорити з Олександром Григоровичем. Відомо тільки, що він вимушений був піти з торговельного флоту через втечу одного з членів екіпажу за кордон.

    Капітан і Фідель обмінюються автографами


    Команда Кури лаштується до фотозйомки з шанованими гостями

    Під час пошуків інформації про ці події в Інтернеті вдалося, між іншим знайти, таке. На сайті «Українські новини» опубліковано статтю «Байки одесских «морских волков» ко Дню флота». В ній, серед іншого, розповідається історія боцмана Степана Липковського, що познайомився з Фіделем Кастро, коли той відвідував теплохід «Куру» під час двотижневої блокади корабля на Кубі. Чи була це та подія про яку ми розповіли? Складно сказати. Рік події у повідомлені не вказується. Йдеться лише про двотижневу блокаду. Справа в тому, що «Кура» неодноразово ходила до берегів Куби, і, зокрема, брала участь в постачанні стратегічних вантажів у рамках операції «Анадир» (операція з доставки на Кубу радянських ядерних зарядів з ракетними носіями та інших стратегічних матеріалів влітку і восени 1962 року). Зокрема, портал «Цусимские форумы» повідомляє, що «Кура»в 1962 році двічі підходила до берегів Куби. В серпні 1962 —з вантажем зерна в 2427 тонн зерна, а потім, швидше всього восени 1962 року, перевозила підрозділи 51-ї ракетної дивізії. Саме в жовтні 1962 року Сполучені Штати Америки почали морську блокаду Куби, про яку, до речі, каже боцман Липковський. Тоді, можливо, помилився Олексадр Григорович, і зустріч з Фіделем Кастро на «Курі» була в 1962 році. Але Олександр Григорович надав нам фотографії, і серед інших учасників зустрічі на них є і радянський посол С. М. Кудрявцев, який виконував обов’язки на Кубі з 8 липня 1960 до 12 червня 1962 року. Тобто, швидше всього герой нашої розповіді не помилився з визначенням часу пам’ятної зустрічі. Можливо, Фідель так здружився з командою «Кури», що вирішив восени 1962 року, коли «Кура» була «замкнена» американцями в гаванському порту, знову відвідати старих товаришів. Але швидше всього на цій зустрічі Олександра Григоровича вже не було, принаймні, він про це в нашій бесіді нічого не сказав. До речі, Липковський надав «Українським новинам» фото з зустрічі 1962 року. Капітан Рєпкін на ній є, а ось Олександра Григоровича немає.

    Зустріч екіпажу Кури з Фіделем Кастро ( з архіву боцмана С. Липковського)

    Команда «Краеведа» була б безмежно вдячна тим людям, які допомогли б внести остаточну ясність у цю історію. Цікаво, що «Куру» в майбутньому чекала не краща доля. В ніч на 31 жовтня 1976 року теплохід «Кура», вийшовши з Ленінграда з вантажем смальцю, взяв курс на Кубу. О 7 годині 10 хвилин судно на повному ході сіло на кам’янисту мілину острова Соммерс, отримавши тяжкі ушкодження підводної частини судна. Врятувати корабель через сильні шторми не вдалося.

    Кура терпить аварію біля о. Соммерс, 31 жовтня 1976 р

    …О.Г. Токарєв так само несподівано залишив село, як і з’явився в ньому. Продав свою сільську оселю і знову повернувся в місто. Я цікавився восени у спільних знайомих про нього, і дізнався, що він живий і здоровий. Напевно, новина про смерть легендарного коменданте, що прийшла до нас з Гавани два тижні тому, його сильно зворушила. Про це можу судити з того, з якою повагою і захопленням він розповідав про своє знайомство з ним. Чомусь я впевнений, що, незважаючи ні на що, між героєм мого нарису і Фіделем існує глибокий духовний зв'язок.

    Здавалося б, що може об’єднувати сільського хлопця з татарського села і сина багатого кубинського плантатора? Коли молодий студент педучилища Сашко Токарєв рвався на фронт, напевно, саме в той час інший юнак Фідель Кастро з сумом в очах дивився, як гнуть спину змучені непосильною працею батраки на плантаціях його батька. Прагнення утвердити справедливість – ось, що рухало ними. Це особливе світовідчуття, коли живеш не заради примітивного споживання, а є в тебе велика мрія, нев’януча мета, заради якої не шкода віддати життя. Їх покоління потихеньку сходить зі сцени земного буття, залишаючи нам здобутки і помилки. Можна в зарозумінні самозакоханості переступити через ту суперечливу спадщину, та будьте обережні, не наступіть на тліючий вуглик полум’яного серця…



    2016 р. © Геннадій Єфімов.

    Авторские серии

  • Аргатюк С.С.
  • Баковецкая О.А.
  • Волосевич Е.С.
  • Гулянович И.М.
  • Джумыга Е.Ю.
  • Дробный В.С.
  • Жосан С.И.
  • Моторная И.
  • Позняков В.А.
  • Сапожников И.В.






  • community@kraeved.od.ua        КРАЕВЕД 2013-2019       Открываем историю одесского края