ПРО ОРГАНІЗАЦІЮ
   

ПРОЄКТИ
  • Мапи
  • Книги
  • Статті
  • Періодика


  • ОБЛАСНИЙ ПОДІЛ
  • Березівський р-н
  • Б-Дністровський р-н
  • Болградський р-н
  • Ізмаїльський р-н
  • Одеський р-н
  • Подільський р-н
  • Роздільнянський р-н

  • Баштанський р-н
  • Вознесенський р-н
  • Миколаївський р-н
  • Первомайський р-н


  • СТАТИСТИКА




    Статті
    МАПИ   |   КНИГИ   |   СТАТТІ   |   ПЕРІОДИКА   |  

    А Б В Г Д Є Е Ж З І И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я
    A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z


    Андрій Шевченко,
    канд. іст. наук
    громадська організація «Краєвєд»


    ВПЛИВ КЛІМАТУ
    НА ЗЕМЛЕРОБСТВО В БУДЖАКУ У ХІХ ст.

    Економічна історія Буджака на сьогодні є маловивченою. Поза увагою лишилися питання формування господарських галузей регіону та вплив на них кліматичних, технічних, політичних та соціально-демографічних чинників. Важливим фактором розгортання аграрного виробництва був специфічний клімат регіону. Тому аналіз його особливостей допоможе краще визначити умови поширення землеробства в краї. Фрагментарно це питання було висвітлено у працях А. Скальковського, С. Корніловіча, І. Верховцевої, І. Бучинського. Однак автори зазвичай розглядали клімат Буджака в контексті природно-географічного опису. Тому дана публікація розглядає питання впливу клімату на землеробство.

    Протягом XVI – початку ХІХ ст. традиційною спеціалізацією населення Буджака було скотарство. Така вузька профільність господарської спеціалізації пояснювалася не лише традиційною схильністю татар до скотарства, а також природно-кліматичними умовами Буджака.

    За своїм географічним й кліматичним положенням придунайський регіон Буджак є складовою причорноморського степу. Степ Північного Причорномор'я і сьогодні є малосприятливим для землеробства. У південних районах часто кожний другий рік є посушливим. Літні посухи в степах України – явище майже щорічне. Їх вірогідність складає 98%. Значний збиток урожаям наносять сильні вітри, що зносять верхній шар ґрунту. Постійні весняні посухи, суховії знищували рослинність на великих площах [2, с. 21; 5, с. 30].

    Архіп Куїнджі. "Степ"

    Специфічні кліматичні умови (періодичні посухи, відсутність у цій степовій зоні хоча б найменшої лісової смуги і природного захисту від суховіїв) завжди створювали проблеми для аграрного виробника, вимагали чималих фізичних зусиль та капіталовкладень аби боротися з негативними наслідками свавілля стихій, на які періодично наражався край. Це також пов’язане з тим, що Буджак розташований південніше так званої «вісі Воєйкова» – головної межі вітрів України, тому клімат тут посушливий, у краї панують антициклони. Місцеві ґрунти належать до звичайних малогумусних і південних важкосуглинистих та глинистих чорноземів з чималою часткою солонцюватих ґрунтів, що не дають волозі проникати вглиб, унаслідок чого навіть при достатній кількості природних опадів через високі температури та вітри волога з поверхні землі швидко випаровується. Шар гумусу невисокий. За висловом румунського вченого Штирбу, край за температурними ознаками «нагадував Сахару» [3, с. 156].

    Великої шкоди господарству завдавали навали сарани. У травні 1824 р. П. Вігель бачив на березі Дністра «степ випалений спекою і мільйони, мільярди безкрилої сарани, що вкрили його». У 1859 р. мандрівник О. Афанасьєв-Чужбинський згадував шар сарани 18 см товщиною, «ця навала виникла між Одесою та Овідіополем та рушила на Буджак» [6, с. 133–134].

    Тому землеробство краю вимагало застосування штучного зрошування. Боротьба з солонцевими ґрунтами потребувала специфічної оранки – глибокої, до 60 см. завглибшки (саме у такий спосіб відбувається природна меліорація ґрунту) [3, с. 156–157]. Зрозуміло, що все це зумовило застосування значних фізичних зусиль та колективної праці, адже підвищити врожайність і врятуватися від посушливих неврожайних років можливо лише за умов скоординованих зусиль місцевих працівників із застосуванням потужної техніки, зокрема використання природної (тваринної) тяглової сили чи технічних засобів, розбудови системи штучного зрошування тощо. На жаль, на початку ХІХ ст. таких засобів не мали навіть достатньо розвиненні господарства німецьких колоністів.

    Характеризуючи стан землеробства середини ХІХ ст., інспектор сільського господарства Півдня Росії С. Струков у 1855 р. звітував: «Останнім десятиліттям Буджак збирає лише чверть від посіяного зерна» [1, с. 470].

    Як зазначив тогочасний агроном Іван Демоль: «Добрі врожаї у регіоні були вкрай рідкісними, рідше, ніж у інших країнах». За 1808–1840 рр. були врожайними лише 9 років, тоді як за 1804–1809 рр. – три. Зокрема, посуха 1824 р. співпала с навалою сарани, що призвело не лише до неврожаю, а й до загибелі насіння. Неврожай 1833 р. був спричинений холодною, сніжною весною та літньою посухою з ураганами, що спричинила голод у південних губерніях імперії [4, с. 229, 7, с. 56.].

    Статистика врожайності у 1837–1843 рр. в Новоросії та Бессарабії [7, с. 53–54]

    Рік
    Характеристика врожайності
    1837

    Завдяки дощам вдалий врожай. Висока врожайність.

    1838

    Задовільний врожай через часті дощі, ранні посіви не зійшли. Нестача хліба була вирішена за рахунок відкриття запасів продовольства.

    1839

    Неврожай озимого хліба, задовільний збір збіжжя.

    1840

    Посуха, неврожай озимого збіжжя. Ярового збіжжя врожай задовільний.

    1841

    Посуха тривала 64 доби. Неврожай пшениці-гирки.

    1842

    Неврожай жита, через посуху по свій Бессарабії.

    1843

    Холодна та тривала зима, задовільний врожай.

    У другій половині ХІХ ст. румунські агрономи також відзначили, що у Буджаку з 7-річного землеробського циклу лише 1–2 роки були високоврожайними, 3–4 роки приносили задовільні врожаї (за відсутності навали сарани), 3–4 роки були неврожайними. Спостереження проводилося впродовж 1857–1870 рр. і дало наступні результати.

    Статистика врожайності у 1857–1870 рр. [8, с. 96–97]

    Рік
    Характеристика врожайності
    1857

    Посуха, яка співпала з нашестям сарани у Аккерманському повіті, Нижньобуджацькому окрузі (Російська імперія) та в Ізмаїльському повіті (Молдавське князівство). Спостерігалася нестача збіжжя, зокрема насіння для посівів.

    1858

    Врожай задовільний.

    1859

    Неврожай, що був спричинений посухою та нашестям сарани з Молдавії та Херсонської губернії. Нестача хліба була вирішена за рахунок відкриття запасів продовольства.

    1860

    Багатий врожай.

    1861

    Неврожай, спричинений нашестям сарани.

    1862

    Неврожай, викликаний 7-місячною посухою та морозами.

    1863

    Задовільний врожай, спричинений посухою та нашестям сарани.

    1864

    Багатий врожай. Однак колоністи більшість зібраного збіжжя віддали на погашення кредитів.

    1865

    Неврожай.

    1866

    Неврожай.

    1867

    Неврожай.

    1868

    Задовільний врожай, через низьку врожайність та зменшення посівів у 1867 р.

    1869

    Багатий врожай.

    1870

    Багатий врожай.

    Слід додати, що наприкінці ХІХ ст. ситуація суттєво не змінилася. 1884, 1891, 1893, 1897 рр. також були неврожайними. Така циклічність виробництва гальмувала поширення землеробства [9, с. 127].

    Ілля Машков. "Степ. Реп'ях"

    Враховуючи стан технічного та мінерального забезпечення землеробських господарств, наявність робочої сили у ХІХ ст., то єдиним виходом для місцевого населення стало скотарство у поєднанні з рибальством та солевидобуванням. Протягом першої чверті ХІХ ст. необроблені землі Буджака експлуатувалися переважно, як пасовища і сінокоси для розведення численних отар рогатої худоби, овець, коней. Лише з другої половини століття, через «продовольчу лихоманку» 1875–1896 рр. у світі землеробство поступово набуло розмаху.


    Джерела та література:

    1. Анцупов И. А. Системы земледелия в южных уездах Бессарабии в первой половине ХІХ века // Ежегодник по аграрной истории Восточной Европы. Кишинев, 1966. С. 464–471.
    2. Бучинский И. Е. Засухи, суховеи, пыльные бури на Украине и борьба с ними. Киев: Урожай, 1970. 236 с.
    3. Верховцева І. Г. Соціокультурні передумови колективізації сільського господарства у Південній Бессарабії // Питання аграрної історії України та Росії. Матеріали восьмих наукових читань, присвячених пам’яті Д. П. Пойди. Дніпропетровськ: Дніпропетровський національний університет, 2010. С. 155–163.
    4. Дружинина Е. И. Южная Украина. 1800–1825 гг. Москва: Наука, 1970. 383 с.
    5. Корнилович С. И. Статистическое описание Бессарабии собственно так называемой или Буджака, с приложением генерального плана его края, составленное при гражданской съемке Бессарабии, производившейся с 1822 по 1828 год. Аккерман: Тип. И. М. Гринштейна, 1899. 523 с.
    6. Сапожніков І. В., Аргатюк С. С., Левчук В. В. Маяки на Дністрі – археолого-історичні нариси. Одеса: Бондаренко М. О., 2021. 642 с.: 417 іл.
    7. Скальковский А. А. О хлебопашестве в Новороссийском крае // Журнал Министерства внутренних дел. СПб.: тип. МВД, 1851. Ч. 35. С. 29–70.
    8. Новаков С. З. Социально-экономическое развитие болгарских и гагаузских сел Южной Бессарабии (1857–1918). Кишинев: изд. Института межэтнических исследований АН Республики Молдова, 2004. 578 с.
    9. Шевченко А. М. Господарський комплекс Буджака у ХІХ – на початку ХХ ст.: історія регіональної економіки. Ізмаїл: ІРБІС, 2021. 460 с.


    Публікація:

    Шевченко А. Вплив клімату на землеробство в Буджаку у ХІХ ст. / Андрій Шевченко // Public History. Історія в публічному просторі: збірник Міжнародної наукової конференції (Київ, 20 травня 2022 року) / За ред. Юрія Латиша; дизайн Маргарити Дяченко. – Київ, 2022. – С. 192–195. – (Локальна історія: практичний вимір).

                            Завантажити з Google Диск

                            Завантажити з Меgа Cloud




    Опубліковано на сайті 26.09.2022


    Автори статей

  • Аргатюк С. С.
  • Баковецька О. О.
  • Волосєвич Є. С.
  • Гулянович І. М.
  • Джумига Є. Ю.
  • Дробний В. С.
  • Єфімов Г. В.
  • Жосан С. І.
  • Кобилюк О. В.
  • Моторна І. В.
  • Позняков В. А.
  • Сапожніков І. В.
  • Шевченко А. М.






  • © КРАЄВЄД 2013-2022        Відкриваємо історію одеського краю