Меню сайта

Область и районы
  • Одесса
  • Черноморск
      (Ильичевск)
  • Одесская обл.
  • Ананьевский р-н
  • Арцизский р-н
  • Балтский р-н
  • Белгород-Днестр-й
  • Беляевский р-н
  • Березовский р-н
  • Болградский р-н
  • Великомихайловский
  • Захарьевский р-н
      (Фрунзовский)
  • Ивановский р-н
  • Измаильский р-н
  • Килийский р-н
  • Кодымский р-н
  • Лиманский р-н
      (Коминтерновский)
  • Николаевский р-н
  • Окнянский р-н
      (Красноокнянский)
  • Подольский р-н
      (Котовский)
  • Овидиопольский р-н
  • Раздельнянский р-н
  • Ренийский р-н
  • Саратский р-н
  • Татарбунарский р-н
  • Тарутинский р-н

  • Николаевская обл.
  • Николаевский р-н
  • Очаковский р-н








  • Статьи, монографии, авторефераты.
    КАРТЫ   |   КНИГИ   |   СТАТЬИ   |   ПЕРИОДИКА   |  

    А Б В Г Д Є Е Ж З І И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я
    A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z


    Шевченко А. М., доц., канд. істор. наук., м. Ізмаїл


    ПРАВОВИЙ СТАТУС «ВАРШАВСКИХ ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ»
    У БУДЖАКУ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТ.

    Анотація: в статті досліджено юридичні засади переселення «варшавських переселенців» до Буджака, визначено їх адміністративно-правовий устрій.

    Приєднавши Буджак 1812 р., російська військова адміністрація майже повністю знищила існуючу там економічну систему, торговельні зв’язки, що призвело до масової еміграції населення до Туреччини. Для відновлення людського потенціалу краю необхідно було залучення переселенців, що мали досвід господарської праці у несприятливих кліматичних умовах.

    Імперський уряд сподівався шляхом заселення іноземними колоністами з Балкан та Європи, створити тут експериментальний регіон з ринковою, а не феодальною економікою. На ІІ етапі колонізації буджацького степу (1812-1824 рр.) заохочувалося переселення «варшавських колоністів», до яких ми традиційно відносимо німецьких, швейцарських, французьких, польських переселенців з Царства Польського та ряду європейських країн

    З кінця ХVIII ст. російський уряд всіляко підтримував переселення німців до Півдня України. 4 грудня 1762 року імператриця Катерина II видала Маніфест про запрошення іноземних колоністів у Росію. В ньому дозволялося іноземним колоністам вільно селитися «у наших нових володіннях». 22 липня 1763 р. Катерина II видає нову постанову якою узаконювалися значні пільги для іноземців. Вони одержували безкоштовно допомогу під час переїзду в України, на 30 років звільнялися від податків, одержували безвідсоткову грошову позику для будівлі хат, купівлі коней, возів, плугів, інших знарядь праці. Позику мали повернути через 10 років. Колоністам було дозволено мати свій суд, вільно сповідувати свою релігію, вони «навіки» звільнялися від рекрутської повинності. Лише після 30 років перебування в Росії колоністи повинні були відбувати земську службу та інші повинності [8, с. 11].

    У 1804 р. Міністерство внутрішніх справ прийняло постанову, за якої до Росії заохочувалися «добрі майстри та ремісники» з капіталом понад 300 гульденів. Для розведення великої рогатої худоби кожній колонії відводилося додатково 50 десятин землі. Для кожного двору виділялася безвідсоткова позика в розмірі 300 карбованців, строком на 10 років. Для поширення садівництва кожен господар повинен був посадити біля свого будинку 20 тутових дерев [3, с. 155]. Після приєднання Буджака виникла необхідність швидкого заселення цієї території і тому закони відносно «варшавських колоністів» були спрощені.

    29 листопада 1813 року Олександр І звернувся із закликом до німців герцогства Варшавського про переселення до Росії. 21 січня 1814 р. Олександр І видав іменний наказ Міністру внутрішніх справ, за яким німецьким переселенцям дозволяється переселятися з Герцогства Варшавського до Бессарабії, при цьому вони отримували рівні права і пільги з «задунайськими переселенцями» [4, с. 224-225].

    Передбачалося переселення німців трьома шляхами. Перший - для варшавських колоністів з Варшави через Тирасполь. Другий для німецьких переселенців - з Вюртембергу через Лемберг та Тирасполь. Третій - водним шляхом: на човнах, які називали «ульмськими коробками», від Ульма вниз по Дунаю до Ізмаїла, де був влаштований карантинний табір. Це був найбільш вигідний шлях, подорож ним тривала декілька місяців. Однак спроба здійснити переселення цим шляхом зазнала трагедію: з-черех епідемію чуми до кінця подорожі з 1500 переселенців лишилося живими 800 осіб [8, с. 13].

    Вже у 1814 р. оселилося 1443 німецькі родини, яким виділили 115,5 тис. дес. землі в Аккерманському повіті. Вони заснували німецькі колонії Тарутино, Бородіно, Красне, у 1815 р. – Лейпциг, Кульм, Малоярославець, у 1816 р. – Арсі (Арциз), у 1822 р. виникає швейцарська колонія Шабо [7, с. 144]. За підрахунками одеської дослідниці О. Бачинської у 1819 р. серед мешканців Аккерманського повіту було 24,5% німецьких колоністів. В Ізмаїльському повіті більшість населення складали болгари (41,5 %). У середньому, німецькі колоністи – 12 % населення придунайських повітів [2, с. 19].

    28 серпня 1817 р. Кабінет міністрів Російської імперії прийняв постанову щодо подальшого переселення німецьких колоністів:

    1. «Уряд Російський приймає переселенців Князівства Варшавського під особливе своє заступництво, надаючи їм право користуватися всіма вигодами, перевагами і заступництвом законів природних російсько-підданим запропонованим.
    2. Вимагаємо від поселенців цих, щоб вони переважно займалися поліпшенням хліборобства, розведенням садів: фруктових, виноградних особливо шовкових дерев. До обзаведення їх надаються їм наступні переваги: свобода від усіх податей і земських повинностей з часу прибуття до Росії й далі на десять років, крім платежу деякого числа грошей на користь Бессарабського відкупника.
    3. Видається незаможним родинам від скарбниці в позику 270 крб. на десять років; іншим же, відповідно до кількості майна, скільки потрібно буде для першого обзаведення.
    4. Призначається кожного повного сімейства у вічне і спадкове володіння 60 десятин землі.
    5. Надання харчової видачі грошей з дня прибуття до Росії щодобово 5 коп. копійок на душу до першої жниві або врожаю зерна.
    6. Звільняються нові поселенці як і потомство їх один раз назавжди від рекрутського набору: так само як і від постою військових команд: включаючи незвичайні випадки під час неминучого переходу військ через ці селища.
    7. Колоністам надається право будувати церкви на підставі їх релігій, мати своїх священиків і взагалі повна свобода віри.
    8. Після закінчення десяти пільгових років від прибуття до Росії, призначаються інші десять років для повернення грошей, хто - скільки від скарбниці позичково отримав» [5, с. 749].

    Окрім того царський уряд виділяв гроші для переселення родини. Враховуючи відстань від переселення та умови на облаштування, ця сума коливалася від 800 до 1113 крб., що у десятки разів більше ніж грошова допомога державним селянам. Колоністам також надавалося право на вільне віросповідання та автономне управління.

    У 1824 р. закінчився строк податкової пільги для колоністів 1814 р. прибуття. Однак більшість з них не змогла повернути державі гроші, що були спрямовані на їх облаштування. Загальна заборгованість німецьких колоністів у Новоросії перевищила 5 млн. крб. У 1825 р. російський уряд скасував колоністам борг у 1,2 млн. крб., надав додаткові податкові пільги ще на 16 років. У 1832 р. строк виплати повинностей колоністами було відстрочено до 1860 р. [1, с. 209]

    Немецкие колонисты. Г-Ф. Х. Паули, «Этнографическое описание народов России», 1862 год.

    За адміністративним устроєм німецькі колонії мали своє власне управління. Спочатку вони поділялися на два округи: Малоярославський та Клястцький. У 1836 року було створено третій округ - Саратський. Управління громадами здійснював старійшина (шульц), який вибирався строком на 2 роки. Він звітував перед окружними приказами, які вибиралися на 3 роки. Окружні прикази (3 округи) були підпорядковані Піклувальному комітету іноземних поселенців Півдня Росії. Така структура управління зберігалася до 1871 р., коли колоністи були прирівняні до державних селян [6, с. 800].

    За «Статутом щодо іноземних колоністів в імперії» 1842 р. «варшавськими колоністами» вважалися іноземці, які поселилися на казенній або купленій землі і займаються господарюванням. З виїздом на постійне проживання за кордон колоніст втрачав всі права згідно з постановами 1819, 1820, 1842 рр. Встановлювалися державні повинності: оброк – 9,58 сріб. крб. з родини, земський збір – 1, 09 сріб. крб. з родини, утримання колоністського управління – 21 сріб. коп., разом 11,6 крб. з родини щорічно [8, с. 17].

    Таким чином, «варшавські колоністи» мали автономний устрій і користувалися релігійною та правовою свободою. У податковому відношенні їх обов’язки були значно меншими ніж у державних селян Буджака.

    Література:
    1. Бессарабия: Историческое описание: Посмертный выпуск исторических изданий П. Н. Батюшкова. С 3-мя фототипиями, 53-мя гравюрами и картой. Санкт-Петербург: Типография высочайше утвержденного товарищества «Общественная польза», 1892. XLIV, 178, 97 с.
    2. Бачинська О. А. Колонізація українським населенням Придунайських земель. XVIII – початок ст.: автореф. дис... д-ра іст. наук: 07.00.01. Одеса, 2002. 34 с.
    3. 21.163. Февраля 20. Высочайше утвержденный доклад Министра внутренних дел. О правилах для принятия и водворения иностранных колонистов // ПСЗРИ. Собрание I. Т. XXVIII. С. 137 – 140.
    4. 25.522. Января 22. Именный, данный Министру Внутренних дел. О дозволении Немецким колонистам переселяться из Герцогства Варшавского в Бессарабию // ПСЗРИ. Собрание I. Т. XXXII. С. 734.
    5. 27.029. Aвгуста 28. Положение Комитета Министров. О поселении вновь выходящих в Бессарабию колонистов // ПСЗРИ. Собрание I. Т. XXXIV. C. 747 – 749.
    6. 37062. Мая 30. Высочайше утвержденное положение Комитета Министров, объявленное Сенату Министром Государственных Имуществ. Об увеличении сбора с Немецких колонистов Новороссийских губерний и Бессарабской области // ПСЗРИ. Собрание. II. Т. XXXVI. Отделение первое. С. 800.
    7. Зеленчук В. С. Население Бессарабии и Поднестровья в XIX в.: (Этнографические и социально-демографические процессы. Кишинев: Штиинца, 1979. 287 с.
    8. Хрящевська Л. М. Господарства німецьких колоністів Півдня України (кінець XVIII - початок ХІХ ст.): автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.01. Київ, 2008. 21, [1] с.



    Стаття надійшла 01.03.2021 р.


    Авторские серии

  • Аргатюк С.С.
  • Баковецкая О.А.
  • Волосевич Е.С.
  • Гулянович И.М.
  • Джумыга Е.Ю.
  • Дробный В.С.
  • Жосан С.И.
  • Моторная И.
  • Позняков В.А.
  • Сапожников И.В.






  • community@kraeved.od.ua        КРАЕВЕД 2013-2021       Открываем историю одесского края