ПРО ОРГАНІЗАЦІЮ
   

ПРОЄКТИ
  • Мапи
  • Книги
  • Статті
  • Періодика


  • ОБЛАСНИЙ ПОДІЛ
  • Березівський р-н
  • Б-Дністровський р-н
  • Болградський р-н
  • Ізмаїльський р-н
  • Одеський р-н
  • Подільський р-н
  • Роздільнянський р-н

  • Баштанський р-н
  • Вознесенський р-н
  • Миколаївський р-н
  • Первомайський р-н


  • СТАТИСТИКА




    Статті
    МАПИ   |   КНИГИ   |   СТАТТІ   |   ПЕРІОДИКА   |  

    А Б В Г Д Є Е Ж З І И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я
    A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z


    Шевченко А. М., канд. іст. наук,
    громадська організація «Краєвєд».

    РУМУНСЬКИЙ СЕПАРАТИЗМ У БУДЖАКУ КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ ст.

    Проблема існування та поширення прорумунських настроїв у Буджаку кінця ХІХ – початку ХХ ст. практично не досліджена у вітчизняній історіографії. Українські науковці звикли вважати Буджак історичною частиною Бессарабії, тому не вважали актуальним вивчення молдавського (румунського) сепаратизму, оскільки більшу частину Бессарабської губернії складає сучасна Республіка Молдова. В теперішніх реаліях, коли ряд сусідніх країн мають територіальні претензії до України вивчення причин румунського сепаратизму було б нагальним.

    Основним джерелом для написання публікації є наукові доробки молдавських дослідника Г. Негру, який опублікував архівні матеріали стосовно прорумунського товариства «Бессарабців в Румунії» та газети «Бессарабія»; російського науковця О. Грома, який ґрунтовно проаналізував формування молдавської самоідентичності та вплив на неї румунського націоналізму. Незважаючи на малий пласт наукових робіт, вони все ж таки дають змогу детально дослідити цей рух у Буджаку.

    Поразка Російської імперії у Кримській (Східній) війні призвела до передачі у 1856 р. частини Бессарабської області Молдавському князівству та Османській імперії. До так званої «Молдавської ділянки» або «Молдавської Бессарабії» увійшли території Ізмаїльського градоначальства та Кагульського повіту області. За адміністративною реформою 1864-1874 рр. Румунії , яка була утворена у 1861 р. внаслідок об'єднання Молдавії та Валахії, ці землі поділили на Ізмаїльський, Болградський та Кагульський повіти. Повіти поділялися на громади (комуни). Комунам було надане право місцевого самоврядування, а також поставлено в обов'язок піклуватися про народну освіту, охорону здоров'я, стан церков тощо. Румунський уряд проголошував фактичне «возз’єднання корінних румунських земель», мотивуючи тим, що певну кількість населення становили молдавани [4, с. 197].

    Вузька ділянка землі біля Чорного моря, що належала Об'єднаному князівству Волощини та Молдови з 1859 по 1877 рік

    Після повернення придунайських земель до Росії у 1878 р., царський уряд утворив з 3 румунських повітів один – Ізмаїльський, однак зберіг комунальні управи, встановлені румунськими властями. Там продовжували обирати комунальну раду, примара, збирача податків. Реорганізація румунського самоврядування, проведена російським урядом, носила незакінчений характер, багато елементів від попередньої системи були збережені [10, р. 112].

    У 1896 р. бессарабський губернатор ген.-майор О. П. Константинович відзначав: «У возз'єднаній за Берлінським трактатом Бессарабії були тимчасово залишені румунські закони, які продовжують діяти і зараз. Існування в межах однієї губернії на протязі тривалого часу румунських органів місцевого самоврядування викликає багато незручностей…» [1, с. 197].

    Неодноразові прохання бессарабського керівництва змусили Міністерство внутрішніх справ у 1899 р. внести пропозицію до Державної ради «Про введення в Ізмаїльському повіті місцевого управління на підставі загальних законів імперії» [7, с. 425]. Вказувалося на необхідність поширення на Ізмаїльський повіт Положення 1890 р. «Про земські установи». У м. Ізмаїл, Болград, Рені, Кілія і посаді Вилкове пропонувалося запровадити Міське положення 1892 р. Реорганізація в сільських комунах повинна бути проводитися відповідно до ст. 40-129 «Загального положення про селян», де вказувалося, що всі сільські комуни повинні бути перетворені в громади. Селянські громади повинні були сплачувати повітам податки і повинності тощо [8, с. 47].

    За розпорядженням МВС була утворена «Бессарабська губернська нарада для обговорення питань щодо введення загальноімперських установ в Ізмаїльському повіті» [6, с. 91]. Її головним завданням був збір інформації про особливості місцевого управління в краї, для подальшої реорганізації згідно з російськими законами.

    Саме ці дії викликали занепокоєння молдавських інтелектуалів та румунського уряду. Зокрема відомий правник Бессарабії Лев Кассо відкрито звинуватив російський уряд у скасуванні місцевого законодавства, економному занепаді: «після приєднання до Росії, Бессарабія втратила молдавські ринки збуту, а російський ринок залишався закритим» [5, с. 208]. В свою чергу серед місцевих молдаван поширювалося явне небажання вивчати російську мову.

    У секретному «Політичному огляді Ізмаїльського та Аккерманського повітів за 1893 р.», складеним ізмаїльською жандармерією зроблені такі невтішні висновки: «Місцева інтелігенція дуже далека політичного життя імперії, що підтверджується дуже малою популярністю російських газет в регіоні… Населення Ізмаїльського повіту дуже важко піддається русифікації, майже не володіє російською мовою. Це стосується не лише простого люду, а й примаріїв, поліції, членів комунальних рад міста… Питання про прийняття російського підданства майже не актуальне серед місцевих молдаван. Здебільшого тутешні болгари і молдавани приймають підданство лише з прагматичних міркувань: тобто для купівлі земельного наділу, оскільки, за російськими законами, іноземцям забороняється купівля землі в імперії» [11, р. 145–146, 166].

    У листопаді 1906 р. до Міністерства Внутрішніх справ імперії агент –ротмістр департаменту особового відділу поліції при Бессарабському губернаторові – Пешков склав аналітичний звіт стосовно молдавського сепаратизму в регіоні.

    Агент відразу зазначив: «Від часу повернення Молдавської ділянки серед молдавської інтелігенції не припинила існування «молдавська партія», що мріє за приєднання регіону до Румунії. Члени цієї групи мають тісний зв'язок з румунськими урядовцями. Завдяки залученню дітей молдавських поміщиків до російської системи освіти, процес русифікації дещо поширився. Однак поширення революційних ідей в імперії знову активізувало молдавський сепаратизм… Регіональна інтелігенція увійшла у змову з румунськими соціалістами-революціонерами намагається утворити прорумунські організації в регіоні, спираючись на підтримку місцевих царан (селян), серед останній навіть існує іронічне прислів’я «Тато – рус, мамо – рус, а Іван – молдаван»… У недалекому майбутньому, в Бессарабії виникне серйозне окраїнне питання» [11, р. 156–158, 163].

    У 1909 р. в газеті «Росія» невідомий під псевдонімом «Приїжджий» опублікував «Потреби Бессарабії», де зокрема зазначив: «Румунська інтелігенція викликає у молдаван потяг до возз’єднання з Румунією… втягуючи до цього молдавське духівництво»[3].

    Фактично молдавський сепаратизм перейшов від стадії загального незадоволення російською владою до утворення політичної організації ще у 1903 р.

    Так, у травні 1903 р. в Охоронний відділ Бессарабського охоронного відділу жандармерії агент Тржяпяк доповідав: «Внаслідок моїх спостережень за групою осіб, що виїхали у 1901–1902 р. до Румунії і вступили до Бухарестської Духовної Семінарії було виявлено їх зв'язок з російськими емігрантами та румунськими урядовцями. Група осіб намагалася завести до Кишинева заборонену літературу та гроші для місцевих соціалістів. До складу цієї спільноти увійшли майже всі емігранти, що залишили край після 1878 р. та соціалісти. До керівників цієї «Спільноти Бессарабців» слід віднести емігрантів Земфірія Раллі в Бухаресті та Михайла Каца у Плоєшті» [11, р. 146–147].

    Окрім того, Тржяпяк навів повний перелік 18 членів товариства, серед яких: ресторатор Андрій Думітреску; керівник залізничного депо Турну-Северін Олександр Булигін; лікар Володимир Бушила; студент Олександр Гроппа; професор хімії Бухарестського університету К. Істраті; Василь Івановський, що «охоче дає притулок бессарабцям та революціонерам»; студент Петро Козак; актор Георгій Мадан тощо. [11, р. 148–149].

    У листопаді 1906 агент – камергер Гіре повідомляє, що на гроші румунського урядовця Сергія Клужби та професора Ясського університету Костянтина Стері відбулося постійне фінансування цього гуртка та газети «Basarabia», завдання газети полягає у відновлені автономії всієї Бессарабії та повернення Румунії «Молдавської ділянки». Газета видавалася в Кишиневі. Для таємного нагляду за газетою та виявлення джерел фінансування полковник жандармерії Соколов завербував агента «Закордонного», який за 50 крб. щомісяця повідомляв про нових членів (Н. Александрі та А. Марку). Агент «Закордонний» з’ясував, що наприкінці 1905 р. професор Стері отримав від румунського уряду 100 тис. франків на заснування згаданої газети. У 1906 р. румунський уряд надав ще 60 тис. франків та вантаж агітаційного матеріалу для агітації в молдавських селах. Однак агент зазначив, що активних антиурядових дій члени товариства не планують, усі розмови закінчуються лише необхідністю автономії, однак не збройним шляхом. З цього агент дійшов висновку, що товариство не представляє загрозу імперії і більшість грошей з румунському бюджету «сепаратисти» витрачають на власні потреби. Членів товариства ображає те, що на пропаганду румунської ідеї в Буковині витрачається щорічно 200 тис. франків, в Македонії – 800 тис., а для Бессарабії – 100 тис. та 2000 книжок для продажу румунською мовою [11, р. 157–158, 160, 165, 167].

    «Basarabia» (Басарабія; Бессарабія) – перша бессарабська газета румунською (молдавською) мовою. Виходила двічі на тиждень. Газету відрізняв радикалізм в аграрному та національному питаннях.

    В свою чергу російський уряд для подолання румунського сепаратизму 23 листопада 1905 р. затверджує «Молдавське товариство сприяння народної освіти у вивченні рідного краю». Основною ідеєю була відмінність молдавської мови від румунської, практикувалося викладання молдавською та російською мовами, видавалася газета «Молдованул», усі церковні обряди пропонувалося вести «народною» молдавською мовою [11, р. 150, 156].

    Іншим напрямком було подальше впровадження російської адміністративної системи в регіоні. У 1910 р., на підставі результатів державної наради, була утворена міжвідомча комісія, яка в 1914 р. видала «Доповідь з питання про перетворення управління в Ізмаїльському повіті». Комісією були розроблені конкретні заходи щодо перетворення місцевого управління на загальноросійських засадах [2, с. 226]. Проте початок Першої світової війни не дав можливості втілити перетворення у життя. А у січні 1918 р. Бессарабію окупувала Румунія, яка відновила власну систему управління [9, р. 3].

    Використана література:
    1. Будак И. Г. Буржуазные реформы 60–70-х годов XIX в. в Бессарабии. – Кишинев: Картя молдавеняскэ, 1961. – 219 с.
    2. Герасименко Г. А. Земское управление в России. – М.: Наука, 1990. – 262, [2] с.
    3. Гром О. А. Дебаты о «Молдавском сепаратизме» в период между Первой русской революцией и столетним юбилеем присоединения Бессарабии к России (1907–1912 гг.) // Славянский альманах. – 2015. – Вып. 3-4. – С. 87–104.
    4. Гросул Я. С., Будак И. Г. Очерки истории народного хазяйства Бессарабии (1861–1905 гг.). – Кишинев: Картя молдовеняскэ, 1972. – 603 с.
    5. Кассо Л. А. Россия на Дунае. Образование Бессарабской области. – М.: Печатня А. Снегирева, 1913. – 230 с.
    6. Петров О. Є. Деякі особливості вивчення правових відносин населення півдня Бессарабії в XIX – першій чверті XX ст. // Записки історичного факультету ОДУ. – 1999. – Вип. 9. – С 87–93.
    7. Старун О. Особенности проведения земской реформы в Северной и Южной Бессарабии // Матеріали V Буковинської міжнародної історико-краєзнавчої конференції, присвяченої 130-річчя Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича. (Чернівці, 29 вересня 2005 р.) – Чернівці: Книги – XXI, 2005. – Т. І. – С. 421–426.
    8. Шевченко А. М. Господарський комплекс Буджака у ХІХ – на початку ХХ ст.: історія регіональної економіки. – Ізмаїл: ІРБІС, 2021 – 460 с.
    9. Istoricul si activitatea zemstvelor in Basarabii in curs de 50 de ani [1869–1919]. – Chisinau: Glasul Tarii, 1920. – 165 p.
    10. Mitrasca M. Moldova: a Romanian province under Russian rule: diplomatic history from the archives of the great powers. – New York: Algora Publishing, 2002. – 439 p.
    11. Negru G. Tarismul si miscarea nationala a romanilor din Basarabia. – Chisinau: Prut International, 2000. – 199 р.



    Публікація:

    Шевченко А. М. Румунський сепаратизм у Буджаку кінця ХІХ – початку ХХ ст. / Андрій Михайлович Шевченко // Суспільство, наука, освіта: актуальні дослідження, теорія та практика : тези доповідей Всеукраїнської науково-практичної конференції (21-22 грудня 2021 р.) / Білоцерківський інститут економіки та управління Університету "Україна" ; за заг. ред. Я. В. Новака ; наук. ред. Н. С. Пасічник. – Біла Церква: Видавництво Білоцерківського інституту економіки та управління вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна", 2021. – С. 143–146. – Бібліогр.: с. 146. – (Секція «Соціально-гуманітарні дослідження в сучасному суспільстві»).

    Завантажити з Google Диск

    Завантажити з Меgа Cloud




    Стаття опублікована на сайті 12.07.2022


    Автори статей

  • Аргатюк С. С.
  • Баковецька О. О.
  • Волосєвич Є. С.
  • Гулянович І. М.
  • Джумига Є. Ю.
  • Дробний В. С.
  • Єфімов Г. В.
  • Жосан С. І.
  • Кобилюк О. В.
  • Моторна І. В.
  • Позняков В. А.
  • Сапожніков І. В.
  • Шевченко А. М.






  • © КРАЄВЄД 2013-2022        Відкриваємо історію одеського краю