ПРО ОРГАНІЗАЦІЮ
     

ПРОЄКТИ
  • Мапи
  • Книги
  • Статті
  • Періодика


  • ОБЛАСНИЙ ПОДІЛ
  • Березівський р-н
  • Б-Дністровський р-н
  • Болградський р-н
  • Ізмаїльський р-н
  • Одеський р-н
  • Подільський р-н
  • Роздільнянський р-н

  • Баштанський р-н
  • Вознесенський р-н
  • Миколаївський р-н
  • Первомайський р-н


  • СТАТИСТИКА




    Статті
    МАПИ   |   КНИГИ   |   СТАТТІ   |   ПЕРІОДИКА   |  

    А Б В Г Д Є Е Ж З І И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я
    A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z


    Шевченко А. М., к.і.н, м. Ізмаїл

    ПРАВОВИЙ СТАТУС СУДНОПЛАВСТВА НА НИЖНЬОМУ ДУНАЇ У ХVI – І ПОЛОВИНІ XIX CТ.

    У статті досліджено основні міжнародні акти, договори, конвенції, що сприяли поширенню судноплавства на Нижньому Дунаї у період встановлення європейської транспортної системи ХVI – XIX ст.

    Проблема поширення судноплавства на Нижньому Дунаї у ХVI – XIX ст. завжди привертала увагу регіональних та міжнародних науковців. Здебільшого вони зосереджували увагу на поширенні судноплавного сполучення, облаштування транспортної інфраструктури, об'ємах перевезених товарів та пасажирів. Значно менше розглядалися правові аспекти регулювання дунайського судноплавства. Міжнародні акти, договори, конвенції мали величезний вплив на розгортання торговельних операцій, судноплавства в регіоні, сприяли встановленню міжнародних зв'язків тощо.

    Тому автор вважає за потрібним визначити основні міжнародні договори та конвенції, які зумовили поширення нижньодунайської торгівлі у зазначений період.

    Правий аспект нижньодунайського судноплавства фрагментарно розглядався у працях Баскіна Ю., Єфіменко А., Фандікова П. Вони визначили правові умови судноплавства по Дунаю ХІХ – початку ХХ ст., однак не відокремили саме його нижній регіон [1; 3; 6]. Лише Мальцева Л. розглянула міжнародні конвенції у контексті їх впливу на розгортання вітчизняного судноплавства [4]. Огляд історіографічної бази свідчить, що зазначена проблема не знайшла широкого висвітлення у наукових працях чим і визначена нагальна потреба цієї історичної розвідки.

    У ХVI ст. Нижній Дунай повністю контролювався Османською імперією. «Правовою» підставою дозволу для плавання іноземних суден на Дунаї були так звані капітуляції. У 1535-1536 рр.. Франція уклала з Туреччиною політичний договір і торгову конвенцію (капітуляції), за якими французькі купці отримали особливі пільги (особисту екстериторіальність, звільнення від податків). Капітуляції, підтверджені Туреччиною в 1675 р. для англійських і в 1677 р. для голландських купців, дозволяли в межах Османської імперії судноплавство торговельним суднам цих держав.

    Капітуляції – це дозволи (дипломи, грамоти), видані Портою європейським державам, безперешкодно в'їжджати на магометанські землі, і займатися тут своїми справами. Від договорів вони відрізняються тим, що не обговорювалися зацікавленими сторонами, не затверджуються ними на основі взаємних інтересів. Англія використовувала режим капітуляцій для проникнення в придунайські країни [3, с.19].

    При цьому зберігалися колишні високі ставки податків на внутрішню торгівлю і на ремісниче виробництво, а загальна 12% вивізна ставка перевищувала 5% ввізну ставку. Тому з початку ХІХ ст., складається становище при якому існували більш сприятливі умови для ввезення в Османську імперію іноземних товарів в порівнянні з вивезенням турецької продукції сільського господарства.

    Течія Дунаю, від Белграда до Чорного моря. 1684 р.

    Дунайський пейзаж ХVI століття поблизу Регенсбурга, автор Альбрехт Альтдорфер

    Інтенсивний розвиток міжнародного судноплавства на внутрішніх водних шляхах Європи спонукав уряди провідних держав континенту (Австрії, Італії, Франції, Великобританії, Португалії, Пруссії, Росії та Швеції) узгодити основні принципи судноплавства по річках, зокрема по Дунаю. Це було зроблено в Акті Віденського конгресу від 28 травня (9 червня) 1815 р. Основні положення цього Акту в подальшому поширювалися на встановлення міжнародно-правового режиму на Дунаї. [3, с.39]

    Держави, через володіння яких протікали або була кордоном одна і та ж судноплавна річка, зобов'язувалися на основі загальної згоди встановити детальні правила для судноплавства. Для цього мали бути призначені особливі комісари, які повинні зібратися і прийняти відповідний статут. Сплата мита, дотримання благоустрою, повинні бути по можливості однаковим протягом усієї течії річки. Встановлені умови, якщо тому не перешкодять особливі обставини, поширюються і на судноплавні рукави і затоки річок.

    Передбачалося, що збирання мита з суден не залежатиме від номенклатури товарів. Головною метою при встановленні тарифів мало бути заохочення торгівлі. [5, с.121-124].

    Число застав для збору мита по можливості мало бути зменшене, а місця їх збору повинні бути з точністю означені в статуті. А зміна їх чисельності може бути за спільною згодою держав, які володіють берегами річки.

    Кожна з держав приймає на себе обов’язки проводу суден, очищення річки, попереджаючи всякі перешкоди для судноплавства

    Віденський конгрес вперше запровадив саме поняття «міжнародні ріки», і встановив режим їх використання. А регулювання режиму «міждержавних річок» відніс до інститутів міжнародного права [3, с.18].

    Після поразки Османської імперії у черговій російсько-турецькій війні 1806-1812 рр. було узгоджено новий принцип міжнародного регулювання судноплавства – конвенція між окремими країнами, які обстоювали виключно свої економічні та геополітичні права.

    «Піонером» такого напрямку виступила Російська імперія, яка змусила Туреччину укласти Бухарестський договір 16 (28) травня 1812 р. Зокрема Стаття 4 договору проголошувала: «першою статтею попередніх пунктів, наперед уже підписаних, постановлено, що річка Прут з входом в Молдавію до з'єднання її з Дунаєм і лівий берег Дунаю з його сполуки до гирла Кілійського і до моря будуть складати кордон обох імперій, для яких гирло буде спільне. І великі острови, які до війни не були заселені, починаючи від Ізмаїла до згаданого гирла Кілійського гирла і знаходяться ближче до лівого берега, мають належати Росії. Оттоманська Порта передає Росії землі, що лежали по лівому березі Прута, з фортецями, містечками, селищами і житлами, які там знаходяться. Купецькі кораблі обох держав могли, як і колись, входити в Кілійське гирло, і ставати по всій течії річки Дунай. Військові кораблі Росії могли входити з Кілійського гирла та пливти до з'єднання річки Прут з Дунаєм».

    Бухарестський мирний договір

    Порушення Туреччиною принципів вільного торгового судноплавства в зоні чорноморських проток і пунктів Бухарестського мирного договору 1812 р. постійно загострювали російсько-турецькі відносини. Певною поступкою з боку Туреччини можна вважати Аккерманську конвенцію 25 вересня (7 жовтня) 1826 р.

    Конвенція підтверджувала умови Бухарестського договору 1812 р. і деталізувала його окремі положення. За статтею 2 конвенції Туреччина погодилась на запропоновану Росією розмежувальну лінію на Дунаї. Російським торговим суднам надавалося право вільного плавання в турецьких водах, а російським купцям – право безперешкодної торгівлі на всій території Османської імперії. Аккерманська конвенція закріпила позиції Росії в гирлі Дунаю.

    Аккерманська конвенція 25 вересня 1826 року

    За Андріанопільським миром 02 (14) вересня 1829 р. вплив Росії на Нижньому Дунаї значно посилився.

    Згідно статті 3 кордон у гирлі Дунаю між Росією та Туреччиною був перенесений з Сулінського гирла на Георгіївське. Всі острови, утворені рукавами Дунаю, переходили до Росії. На цих островах не дозволялося влаштовувати ніяких закладів чи укріплень, окрім карантинних. Правий берег Дунаю залишався за Туреччиною, яка зобов’язувалася не заселяти його.

    Торгівельні судна обох держав мали право вільно плавати по всій течії Дунаю, включаючи всі три рукави. Російські військові кораблі мали право підніматися вгору по Дунаю до впадіння в нього річки Прут. Георгіївське гирло було спільним для судноплавства військових і торгівельних флотів обох держав. Турецькі військові кораблі, на відміну від торгівельних, могли плавати тільки по Георгіївському гирлу і вище нього по Дунаю (у межах Туреччини).

    Стаття 3 встановлювала також право торгових суден всіх держав вільно плавати по всій течії ріки.

    Перехід гирла Дунаю до Росії означав, що найголовніша ланка, яка дає можливість контролювати всю річку, знаходилась в руках Росії, бо «держава, яка господарює над гирлами Дунаю, господарює і над самим Дунаєм…».

    Адріанопільський мирний договір діяв до Паризького миру 1856 р. Договір значно зміцнив позиції Росії на Балканах і Чорному морі, сприяв розширенню Чорноморської торгівлі [2, с.28-30].

    Слабкістю Туреччини скористалася й Англія, яка прагнула зайняти місце Османської Порти на Дунаї.

    Англо-турецька конвенція, заснована на принципі вільної торгівлі, була узгоджена Османською імперією та Англією 16 серпня 1838 р. Англійські комерсанти отримали право вільного судноплавства, однак зволіли користуватися принципом найбільшого сприяння, підтвердженим Високою Портою у 1815 р., і англо-австрійськими угодами про судноплавство в турецьких водах, що дозволяли Австрійському Ллойду користуватися більш низьким англо-турецьким тарифом та англійським прапором для торгових суден.

    Натомість Англія отримала доступ до контролюючих Австрією перевезень вантажів по Дунаю, почасти по річковій системі Османської імперії в її балканських провінціях. 4 стаття договору передбачала, що англійські судна будуть прийняті в Дунайський гаванях так само, як судна австрійські. 26 листопада в Стамбулі була підписана франко-турецька торгова конвенція, за якою французькі судна отримали такі ж права, що й англійські [7, с.11].

    Посилення Англії та Франції на Дунаї викликали занепокоєність Австрії та Росії. 13 (25) липня 1840 р. у Санкт-Петербурзі Росією та Австрією була укладена Конвенція про судноплавство на Дунаї. Це був важливий правовий акт, який регулював торгівельну навігацію на Дунаї до 1856 р. [2, с. 288].

    Встановлювалося, що судноплавство по всій течії Дунаю буде абсолютно вільним. Щодо торгівлі, то вона не буде підлягати ніяким утискам, ні платежу інших мит, крім встановлених.

    Австрійські купецькі судна, як і судна інших країн, мали право судноплавства на Чорному морі, можуть вільно входити в суднохідні гирла Дунаю.

    Австрійські судна не будуть підлягати ніякому огляду ні при вході в гирло Дунаю, ні при виході з нього.

    Російський уряд зобов’язувався приступити до виконання робіт потрібних для того щоб зробити гирло Сулини зручним для судноплавства.

    Передбачалося побудувати найближчим часом в гирлі Сулина маяк.

    Конвенція по суті відкрила Дунай для навігації торговим суднам всіх країн. Конвенція була укладена на десять років і в 1850 р. продовжена ще на один рік [2, с.288].

    р. Дунай від Інгольштадту до Пассау

    Аналогічну конвенцію Росія заключила 18 (30) червня 1853 р. з Баварією. Згідно цієї конвенції баварські торгівельні судна користувалися в гирлі ріки тими ж правами, що і австрійські, а російські торгівельні судна на Дунаї користувалися в Баварії правами австрійських В статті 1 обидві договірні сторони заявили, що судноплавство по Дунаю та його притоках, звичайно в тих частинах його, які находяться в їх володіннях, вільне для суден усіх національностей. А так як деякі з приток протікають по території однієї тільки держави, то принцип вільного судноплавства поширюється і на них. Стаття 16 запрошує Вюртемберг примкнути до названого договору. Вюртемберг примкнув до договору в 1855 р. [7, с.34].

    Таким чином, у першій половині ХІХ ст. закінчився період двосторонніх відносин у дунайському судноплавстві. До 1856 р. правовий режим судноплавства на Дунаї визначався переважно двосторонніми угодами тих держав, територією яких він протікав [8, с.139].

    Бойові дії російських та турецьких військ на Дунаї в 1854 р. під час Кримської війни (1853–1856 рр.)

    Зміна існуючої правової системи була зумовлена Східною або Кримською війною 1853-1856 рр. Правові відносини перейшли від двохсторонніх договорів до міжнародних актів із залученням найбільшої кількості представників. Проект міжнародного статусу Дунаю розглядався Віденською конференцією в березні 1855 р. Тут Австрія запропонувала розповсюдити принцип свободи судноплавства для торгових суден усіх держав тільки на Нижній Дунай, що явно суперечило статті 109 акту Віденського конгресу 1815 р., що передбачав встановлення однакового режиму впродовж всієї річки. У майбутньому це призвело до утворення Європейської дунайської комісії [6, с.51-52].

    Використана література:
    1. Баскин Ю.Я. Дунайское судоходство и его правовой режим в ХХ веке / Ю.Я. Баскин, П.И. Рыжиков. – Измаил, 1958. – 103 с.
    2. Дунайская энциклопедия: [в 2-х т.]. Т.1.[ А – К] / авт. и сост. С. Р. Гриневецкий, С. С. Жильцов, И. С. Зонн. – М.: Междунар. отношения, 2009. – 302 с.
    3. Ефименко А. П. Международно - правовой режим Дуная: аспекты судоходства и охраны окружающей среды: дис... канд. юрид. наук: 12.00.11 – Юридичні науки / Ефименко Анатолий Петрович. – К.: НАН України, Інститут держави і права ім. В. М. Корецького, 1998. – 153 с.
    4. Мальцева Л. Становление русского дунайского пароходства / Л. Мальцева // Дунаец. – 1981. – № 5. – С. 2.
    5. Овчинников И. А. Сборник действующих трактатов, конвенций и других международных актов, имеющих отношение к военному мореплаванию / Сост.: И. А. Овчинников, штат. преп. Александр. воен.-юрид. и Николаев. мор. акад. – С.-Пб.: Тип. Мор. м-ва, 1901. – 813 с.
    6. Фандиков П. Г. Международно-правовой режим Дуная: Исторический очерк. / П. Г. Фандиков. – М.: Госюриздат, 1955. – 256 с.
    7. Форштетер А. Л. Дунай как международная река / А. Л. Форштетер. – М.: Университетская типография, 1890. – 153 с.
    8. Шпигельман Я. Е. Международное дунайское судоходство: справочное пособие / Я. Е. Шпигельман, В. М. Воронцов. – М.: «Транспорт», 1991. – 370 с.



    Стаття надійшла 10.06.2021 р.


    Автори статей

  • Аргатюк С. С.
  • Баковецька О. О.
  • Волосєвич Є. С.
  • Гулянович І. М.
  • Джумига Є. Ю.
  • Дробний В. С.
  • Єфімов Г. В.
  • Жосан С. І.
  • Кобилюк О. В.
  • Моторна І. В.
  • Позняков В. А.
  • Сапожніков І. В.
  • Шевченко А. М.






  • © КРАЄЗНАВЦІ ОДЕЩИНИ 2013-2024        Відкриваємо історію Півдня України