ПОДАТКОВА СИСТЕМА В БУДЖАКУ У XVI – ХVIII СТ.

Питання економічного життя Буджака за часів османського панування практично не вивчена у сучасній історичній науці. Фрагментарно економічне життя татар досліджено у працях номадистів С. Гізера, А. Шеннікова [1; 10]. Більше інформації стосовно галузей аграрного виробництва представлено у працях П. Сумарокова, О. Середи, М. Тютюнжи та А. Красножона [2; 4-5; 7]. Однак окремого висвітлення податкова система регіону не набула. Проте, саме розгляд податкових надходжень дозволяє науковцям визначити найбільш прибуткові галуззі господарства та фінансовий добробут населення.

Розгляд зазначеної проблеми дозволить нам відповісти на питання: чи було османське панування тягарем для місцевого населення і чи справді входження Буджаку до Російської імперії мало позитивні наслідки для економічного життя краю.

У другій половині XVI ст. відбулися 2 знакові події для життя регіону: переселення ногайських татар до Буджаку, що значно збільшило людність краю, та утворення міста в місцевості Ізмаїл Гечіді. Саме в ці часи припадає облаштування торговельної інфраструктури регіону.

Ізмаїл Гечіді (переправа Ізмаїл) з 1592 р. отримав статус вакуфа (благодійного релігійного фонду), який 40% податків відправляв на утримання бідних Мекки та Мєдіни, 10% допомоги бідним Єрусалима та 50% – на утримання дервішів та фонтанів Стамбула і Гарему султана [7, с. 116].

Завдяки детальному опису податків можна скласти картину економічного життя міста кінця ХVI ст.

За цими податками у 1592 р. мешканці Ізмаїла Гечіді, здебільшого християни, сплатили 357 861 акче податків. Більшість зборів становили податки на рибу та її вивіз – 76 000 акче (21,3% всіх зборів). Друге місце за зборами займав податок на зернові (пшениця – 40 тис. акче, ячмінь – 12 тис., овес – 3 тис., жито та просо – 15 тис. акче, разом – 70 тис. акче або 19,6% усіх зборів). Третє місце належало податку на полонених – 60 тис. акче (16,7%). З наведених відомостей ми бачимо, що основу економіки регіону складав вилов риби, хліборобство та работоргівля. Також великим були подушні збори на користь султана (50,2 тис. акче) та вакуфа (10 тис. акче) і податок на одруження – 58,3 тис. акче [7, с. 175].

Треба врахувати, що населення Ізмаїла у 1592 р. складали понад 5500 осіб, з яких 84% становили християни (русіни, волохи, богдани-молдавани тощо). Відповідно саме вони несли найбільший податковий тягар: так 995 господарств християн сплатили 6545 акче щорічного податку [7, с. 172-173].

У 1593 р. місто принесло дещо менші прибутки – 254 183 акче, основу яких знов – таки склали податки з вивозу риби та продажу збіжжя [7, с. 116].

Наскільки це багато чи мало, можна визначити з оплати вояка–яничара – 2 акче щодня, імама текке (настоятеля релігійної громади) – 18 акче щодня.

У 1724-1741 рр. було введено тимчасовий податок «негайного внеску мирного часу» імраз – і хазаріє (військовий збір у мирний час). Він був достатньо невеликим 200 куруш щорічно з родини [7, с. 212].

Окрім того селяни сплачували чифту (податок з земельного наділу) та аваріз-хані (податок з групи сімей, що становили податкову одиницю). Селяни також повинні були відбудовувати державні об’єкти, зруйновані під час стихійного лиха або війни та ін. [2, с. 184]. На відміну від Російської імперії, де право та торгівлю мали купці І – ІІІ гільдій, в Буджаку був розповсюджений «молдавський або османський торговельний звичай», за ним право на ведення торгівлі мають представники всіх станів, а також іноземці, що здатні платити торговельні податки (наприклад торговці сплачували арабаджию – 4 пари з кожного лева вартості товару; мартосіпію – грошовий збір за продажу худоби (2 леви 35 аспрів за вола, 1 лев за корову, 1 лев 6 аспрів за коня, 6 пар за вівцю або козу); магаліт – збір за продаж алкогольних напоїв; векселарію – податок з торгових лавок, що займаються обміном валюти). За введення закордонної торгівлі на кордоні сплачувався турецький податок вама – близько 3% вартості експортного товару та сардарік – збір на користь міста, що складав 7 пар за кожний візок товару [3, с. 392, 396; 6, с. 205]. Так, вартість пуда солі коштувала 6-9 коп. Купець сплачував турецькій митниці 10 коп. з 2 крб. 79 коп. вартості солі, тобто 2,79% вами [5, с. 224].

Достатньо великим був податок на каву, запроваджений в Османській імперії у 1698 р. З торговця-мусульманина стягували податок 8 акче з окки (1,3 кг), з торговця-гяура – 10 акче з окки. При цьому витрати на транспортування та продаж товару, зокрема продовольства, складали наприкінці XVIII ст. 43% загальної вартості [2, с. 188-189; 8, с. 19].

Податкова система буджацьких татар остаточно оформилася у XVIІІ ст. У Буджаку, від Ізмаїла до Аккермана, налічувалося близько 212 татарських селищ з населенням понад 45 тис. осіб, які сплачували кримському ханові 30 тис. левів податків [9, с. 118].

Повна картина системи оподаткування на прикладі каймакамлику (повіту) Каушан надано нижче [4, с. 282-283].

Подушний податок із іновірців або чинш (включаючи вартість запису податку – 3 куруш)		Утримання голови громади	Плата за сінокоси (включаючи вартість запису податку – 3 куруш)	Плата за місячний дохід господарства (включаючи вартість 1 куруш наглядачу)
одружений	неодружений	з господарства	з господарства	з господарства	з корчми
123 куруш	63 куруш	30 куруш (вдови – 15 куруш)	40 куруш (вдови – 20 куруш)	5 куруш	41 куруш
Десятина зернового збіжжя	Десятина виноградної лози	Десятина за вулики	Опис речей померлих райя	Купівля-продаж нерухомості, корчми, шинку	Первищення об'єму продукції при проходженні митного нагляду
10% врожаю та 11 куруш за засмічення	Вартість продажу 1 відра з 10 з кожного господарства	1 куруш за вулик і 3 куруш за реєстрацію податку (татари 6 поселень платили 1 пар з вулика)	10%	10%	20 куруш на рік

Торгові податки збиралися на митниці: при пересіченні річок Кундук і Чага оподатковувалися товари з Кілії, Татарбунар; в Каушанах збирали податки з Ізмаїла, Ісакчі, Бендерського санджаку [4, с. 115].

В с. Старий Каушан за полювання платили 50 куруш, за косовицю – 40. На потреби очільника села сплачували 16 акче. Всі податки збиралися на початку листопада. Вдовиці також сплачували половину.

Безпосередньо в Степовому Буджаку цигани сплачували 800 куруш подушного податку з іновірців. В каза (адміністративно-судовий округ) Кілія сплачувалася 1 золота монета з возу риби, 2 золоті монети з возу вина, 1 пар за витоптану землю з кожної вівці або 80 куруш зі 100 голів худоби. 10 куруш платили за візок товару, що перевозився плотом Дністром. Останній податок збирався на день Святого Георгія. Крім того, татари Орака і Ор-Мехмед Оглу платили 5 куруш з месджида (будинок для молитви), татари що мешкають в каза Кілія та Аккерман – 8 куруш з месджида [4, с. 286,289].

За релігійні свята теж сплачувалися податки: райя (податкове населення) платило по 6 акче за Різдво та Великдень (цигани – 10 акче з господарства), мусульмани сплачували на Рамазан-байрам 500 куруш, як заккят (допомога бідним) [4, с. 286].

Незважаючи на досить велику кількість податків, їх грошова вартість не була надто великою. За свідченнями російського генерала Катаржі та мандрівника Павла Сумарокова «мешканці всіх поселень сплачують десятину з хліба та іншого, а Порті – 3 леви з родини» [5, с. 226]. Враховуючи чисельність орди у 30 тис. родин та загальну суму податків у 30 тис. левів, то виявляється, що на кожну родину припадало ще менше – 1 лев податків (20-70 коп. щорічно), що значно нижче, ніж в Російській імперії. Тому, під час війни 1806-1812 рр., понад 3/4 татар втекли до Туреччини [9, с. 124]. Таким чином, податковий тягар не був значним і більшість податків сплачували торговці (збіжжям, рибою, кавою) та християни. Іншою позитивною рисою було «торговельне право», яке не обмежувало мешканців краю на заняття торгівлею.

1. Гизер С. Н. Кочевое хазяйство буджацких ногайцев (особенности хозяйственно-культурного типа). Наукові записки історичного факультету Одеського державного університету. 1999. Вип. 9. С. 41-50.
2. Південна Бессарабія (з найдавніших часів до кінця XVIII ст.): навчально-методичний посібник / Л. Ф. Циганенко, О. М. Лебеденко, А. В. Дізанова та ін; під ред. Л.Ф. Циганенко. Ізмаїл, «СМІЛ», 2011. 246 с.
3. Свиньин П. П. Статистика. Описание Бессарабской области. Составлено ведомства государственной коллегии иностранных дел надворным советником Павлом Свиньиным, 1.06.1816 г. Stratum plus. 2001-2002. № 6. С. 342-498.
4. Середа О. Османсько-українське степове порубіжжя в османсько-турецьких джерелах XVIII ст. Одеса: Астропринт, 2015. 312 с.
5. Сумароков П. Путешествие по всему Крыму и Бессарабии в 1799 году. С историческим и топографическим описанием всех тех мест. Москва: в университетской типографии у Ридигера и Клаудия, 1800. 238 с.
6. Томулец В. Н. Торговое законодательство и торговля Бессарабии с другими губерниями России в дореформенные десятилетия (1812 - 1861 гг.).: дис. … канд. ист. наук: 07.00.02. – «история СССР». Кишинев, 1988. 260 с.
7. Тютюнджи М., Красножон А. Місто Ізмаїл та його фортифікація (за джерелами XVI – XIX ст.). Одеса: Чорномор'я, 2019. 584 с.
8. Шевченко А. Торговельне законодавство Бессарабської області у першій половині ХІХ ст. Науковий вісник Чернівецького університету. Серія: Історія. Політологія. Міжнародні відносини. 2011. № 583-584. С. 20-24.
9. Шевченко А. М. Господарський комплекс Буджака у ХІХ – на початку ХХ ст.: історія регіональної економіки. Ізмаїл: ІРБІС, 2021. 460 с.
10. Шенников А. А. Жилые дома ногайцев Северного Причерноморья. Славяно-русская этнография: сб. статей / Отв. ред. И. Н. Уханова. Л.: изд. Географического общества СССР, 1973. С. 47-72.