ГОСПОДАРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ЄВРЕЇВ У БУДЖАКУ У ХІХ – ПОЧ. ХХ СТ.

Анотація: В статті розглянуто процес переселення євреїв до Буджака, визначено їх місце в економічному житті регіону в ХІХ – поч. ХХ ст.

На землях молдавської Бессарабії євреї оселилися за часів правління молдавського господаря Романа І (1393-1394). На початку ХVІ ст. вони посилено переселялися в регіон з Польщі та Німеччини.

На півдні Бессарабії (Буджака) євреї з’являються за часів панування османської імперії. Так, на старому єврейському цвинтарі в Кілії збереглися погребіння, що датуються кінцем XIV – початком XVІ ст. В Аккермані перша згадка про євреїв – раббонітів відноситься до 1591 р. В Ізмаїлі єврейські дрібні торговці згадуються за 1769 р. Восени 1811 р. на території Ізмаїльської фортеці мешкали 32 особи єврейського походження: 8 осіб – це голови родин, 7 – самотні євреї, решта (17 осіб) – члени родин (жінки, діти). Більшість єврейських родин були не чисельними – середньостатистична сім'я складалася з 4 осіб [1, с. 44; 4, с. 76].

Однак масштабне переселення євреїв відбулося після приєднання Бессарабії до Росії. Цьому сприяло намагання російського уряду швидко заселити та освоїти незорані землі Буджака. Переселення євреїв заохочувало «Положення про устрій євреїв» 1804 р. Воно відкрило для них доступ до придбання у власність незаселених земель або оренди поміщицьких 329 маєтків на всій території, що входила в «зону осілості». Окрім цього, положення надавало бідним євреям можливість переселятися на незаселені державні землі з правом отримання кредиту від держави на облаштування на новому місці. Нові землевласники отримували також звільнення від рекрутської повинності.

Спочатку євреї здебільшого селилися у центрі та півночі Бессарабської області. За підрахунками надвірного радника П. Свіньїна на початку ХІХ ст. в цілому в краї мешкало майже 5 тис. євреїв [8, с. 206]. У 1817 р. в Бессарабській області мешкало 3826 єврейських родин (понад 19 тис. осіб, що складало 4,2 % населення області). Зокрема у 1817 р. в Ізмаїлі кількість євреїв становила 89 осіб. Це була третя за чисельністю група, що склала 13,4% від загальної кількості її мешканців. У середині 1818 р. на території міста Тучкова, фортеці Ізмаїл, найближчих хуторах мешкало 178 євреїв. В 1827 р. в Кілії мешкало 211 єврейських родин [4, с. 76].

Незначна кількість євреїв пояснювалася відсутністю чіткого правового статусу земель в Буджаку та існуванням Дністровської митно-карантиної лінії, що значно ускладнювала торгівлю з Одесою. Ще капітан О. Защук, характеризуючи населення краю, зазначав, що «це плем’я розкидане повсюди, і в Бессарабії становить доволі важливу частку населення, як за кількістю, так і тому, що майже вся місцева торгівля знаходиться в їхніх руках» [6, с. 171]. Отже торговельні перепони суттєво стримували єврейську міграцію до Буджака.

У 1818 р. відбулося законодавче унормування статусу Бессарабської області і відповідно становища євреїв в регіоні. «Устав створення Бессарабської області» (1818 р.) визначав основні категорії місцевого населення, серед яких були й євреї, що поділялися на три окремі групи: купців, міщан і землеробів. За цим документом євреям заборонялося вступати на цивільну службу, однак дозволялося переселятися до міст Буджака, займатися торгівлею «за молдавським звичаєм», тобто без сплати гільдійського податку та займатися землеробством на незайнятих землях. Також їм дозволялося утримувати млини, трактири, шинки [4, с. 75]. Ця постанова дала поштовх до єврейської колонізації Буджака, яку можна умовно поділити на 2 етапи:
   І. 1818-1830 рр. – визначення правового статусу євреїв у Бессарабській області. Чітке окреслення їх господарських прав.
   ІІ. 1830-1856 рр. – активізація переселення євреїв, внаслідок впровадження в Бессарабській області гільдійської реформи та створення сільськогосподарських колоній в області.

Так в Ізмаїлі на 1820 р. мешкали вже 364 дорослі особи – євреїв, яка здебільшого займалися торгівлею. Дрібною – 16 осіб; продажем вина – 26 осіб; крамничною торгівлею – 13 осіб; утримування шинка – 9 осіб; купецтвом – 6 осіб. Окрім торгівлі, частина єврейських мешканців працювали кравцями, булочниками, шевцями [4, с. 76–77].

Серед найбільш заможних мешканців міста Ізмаїл виділялися Хайкель Майорка Абрамович (власник будинку, комори, крамниці); Журик Морткович (будинок на 6 кімнат, комора); Зельмин Булочник (власних 2-х будинків та кількох крамниць); Кальман – власник будинку, крамниці, кількох комор; лікар Шультац (2 будинки). На території фортеці працювала єврейська лазня, яку утримував Лейба Косадурович.

Серед місцевих купців Кілії виділявся єврей Циновал; одеські комерсанти Хіопі, Метакса; Вільдермана. Серед тих, хто оселився в Кілії в першій половині ХІХ ст. була родина равві Кахане, який невдовзі став найбільшим експортером кілійського зерна. Саме Кахане був ініціатором будівництва в містечку синагоги – Бейт Мідраш

Другий етап переселення був пов?язаний із проведенням гільдійської реформи в Бессарабії та намаганням російського уряду створити сільськогосподарські колонії для євреїв.

У жовтні 1829 р. Департамент зовнішньої торгівлі надав Департаменту різних податків та зборів рішення Кабінету міністрів від 27 вересня 1827 р. «Проведення в Бессарабії гільдійської реформи зразку 1824 р.». У березні 1830 р. Департамент різних податків та зборів 331 затвердив проект реформи, а 26 вересня 1830 р. цей проект затвердив Сенат [9, с. 20].

За Постановою Сенату від 15 січня 1831 р. пільги отримали купці – євреї Севастополя та Миколаєва, що переселилися до Бессарабії, зокрема до придунайських портів. Так, М. Воронцов у 1836 р. зняв квартирну повинність з групи євреїв, що переселилися з Миколаєва до Ізмаїла. В 1838 р. євреї Новоросійської губернії та Бессарабії, що мали дипломи лікарів, допускалися на службу по всіх відомствах без обмежень [3, арк.1, 2, 6, 74].

Податки за надання свідоцтва І-ІІ гільдії переважно сплачували євреї. Як зазначив О. Защук: «Вплив дрібних торговців-євреїв в Бессарабії дуже значний. Вони мають в своїх руках капітали, монополію в торгівлі й відповідно всю промисловість краю. Однак внаслідок лінощів та малоздатності місцевого населення Бессарабії, євреї тут потрібні для руху всіх галузей промисловості» [6, с. 173].

Завдяки цим свідоцтвам вони отримували право оселятися в усім містах та місцевостях імперії, порушуючи тим самим «зону осілості осіб іудейського сповідання». За торговельне свідоцтво І гільдії для торговельних підприємств І розряду або промислове підприємство І – ІІІ розряду сплачували 75 крб.; для торговельних підприємств ІІ розряду або промислових підприємств ІV – V розряду – 30 крб. Завдяки переселенню євреїв до портових міст Буджака їх часта зросла до 3,6% міського населення у 1844 р. На 01.01.1856 р. в Ізмаїлі мешкали 30 746 осіб, з яких до єврейської громади належало 3 276 осіб або 10,65% від загальної кількості населення. В Аккерманському повіті мешкали 2 236 євреїв [2, с. 52–53].

Враховуючи той факт, що більшість єврейського населення займалася дрібною торгівлею та ремеслами, на поч. 1830-х рр. царський уряд вкотре вирішив «прив’язати» євреїв до землі шляхом створення в Бессарабії єврейських землеробських поселень та надання окремих пільг їх мешканцям. Всього в губернії існували 16 єврейських землеробських колоній, і лише 1 у Буджаку. Так, у 1846 р. у с. Романівка (сучасне Басарябка, республіка Молдова) була заснована 332 єврейська господарська колонія. У 1859 р. тут мешкали 86 родин. У 1897 р. євреї становили 71% населення (1150 осіб). Швидке зростання чисельності колонії пояснювалося виробництвом кошерного вина. Крім того 119 єврейських родин в Чимішлії та Каушанах Бендерського повіту були зайняті землеробством. Тому можна спростувати висловлювання одного з офіцерів Генерального штабу, «привчити євреїв до землеробства не вдалося. Воно знаходиться в них на низькій стадії» [5, с. 114].

Саме виходячи з цих фактів, на початку 1840-х рр. три освічених єврея: кременчуцький 1-ї гільдії купецький син Давид Зеленський; павлоградський ІІІ-ї гільдії купецький син Йосиф Рабинович; уманський городянин Яків Гольденвейзер звернулися з листом до Новоросійського і Бессарабського генерал-губернатора графа М. Воронцова з проханням допомогти їм у реалізації плану щодо створення на території Бессарабії зразкової єврейської землеробської колонії. До листа було додано детальну програму та план облаштування колонії.

За задумом авторів, колонія повинна була отримати назву Михаїльсдорф. Для організації зразкової колонії планувалося викупити у держави 5 000 дес. землі в Бессарабії. План складався з 38 параграфів, в яких детально описувалися права та обов’язки членів майбутньої колонії. Так, передбачалося, що першими переселенцями будуть 50 єврейських родин (кожна повинна була мати 450 руб. на розвиток господарства), які будуть займатися землеробством, скотарством, садівництвом і городництвом. Автори планували введення своєрідного цензу на переселення до колонії: родина повинна була мати відповідний економічний статус, характеризуватися благонадійністю та певним освітнім цензом. У програмі чітко прописувалися обов’язки та права керівників колонії (бургомістр, раввін, скарбник).

Багато уваги в проекті програми було приділено вихованню та навчанню дітей. На особливу увагу заслуговують думки авторів проекту щодо перспектив поєднання понять єврей та землеробство, які не посоромилися визнати, що 333 «євреї початку ХІХ ст. не займаються обробкою землі, … вони навіть забули про це заняття, до якого втратили довіру. …Звикнувши до дрібної торгівлі, … боячись забобонів, вони не можуть оцінити користі від роботи на землі» [5, с. 16–23].

Запропонований план зацікавив генерал-губернатора, який направив листа Бессарабському військовому губернатору з проханням знайти вільні землі для облаштування зразкової єврейської колонії. Однак відповідь була невтішною: необхідної кількості вільної землі в Бессарабії не було. Так, мабуть одне з останніх прагнень євреїв створити зразкову землеробську колонію в Бессарабії залишилося нездійсненим.

У 1844 р. російський уряд встановив для євреїв два нових обов’язкових податки. Це так званий коробковий: євреї повинні були платити практично за все: за вживання в їжу м’яса (його виготовлення та продаж); за спадок; за здачу в найм власних будинків і комор; за носіння єврейського одягу тощо. І свічний збір – за використання євреями суботніх свічок [1, с. 55].

Мабуть через такі заходи, єврейська громада досить лояльно сприйняла перехід Буджака до складу Молдавського князівства у 1856 р. Євреї практично не іммігрували до Росії, їх частка зросла до 4,2% населення.

Понад 89% всіх євреїв були міщани, які продовжували займатися торгівлею. В Аккерманському повіті чисельність євреїв зросла до 1178 осіб. З поверненням Буджака до Російської імперії і облаштуванням торговельної інфраструктури портових міст, чисельність євреїв невпинно зростала. За 334 переписом 1897 р. євреї складали 9,7% населення Кілії та Рені, 15,6% Ізмаїла та Аккермана.

Повна картина етнічного складу Ізмаїльського та Аккерманського повітів за Всеросійським переписом 1897 р. представлена нижче [7, с.8].

Причому з 7968 євреїв Ізмаїла та Аккермана – 174 особи (2,18%) були купцями, решта дрібними ремісниками.

Серед відомих купців слід згадати Соломона Ніренберга, який маючи у 1898 р. торгові оберти у 125 тис. крб., продавав мануфактурні вироби у Бєльцах, Арцизі, Кишиневі [2, с. 200–201].

Купівлею зерна в придністровських районах займалися французькі євреї Луї Дрейфус і Маас. Вони у великих масштабах вели закупівлю зерна і на власних судах доставляли його до Одеси. Найбільшим експортером придунайського ячменю була компанія «Бланк і Ефрусі», яка мала головне представництво в Кишиневі [10, с. 198, 202].

Вони конкурували з відомими у Придунав’ї негоціантами Дрейфуаром, Вільдельшамом, які у 1913 р. разом вивезли за кордон 121 тис. пудів хліба [2, с. 151, 156–157].

Відомими підприємцями в Аккермані були євреї О. Волошин, З. Гершман, Бр. Гутник, М. Краснянський, Ш. Хахам, М. Шейнберг. Бакалією займалися Л. Фейгін, Б. Штейнберг та його син І. Б. Штейнберг.

Зокрема в Кілії у 1913 р. євреям належало: єдина у місті аптека, та 2 склади з ліками; єдина в місті пекарня; 2 перукарні; 25 магазинів; 4 лісопилки тощо [12].

В Ізмаїлі єврейським торговцям належали приміщення на центральній вулиці Садової та більшість підприємств міста.

Євреї приймали участь і в розгортанні банківського капіталу. Зокрема, в ізмаїльському відділі Російського зовнішньої торгівлі банку 1914 р. головою обрали Бориса Давидовича Пристера та помічником Арона Ізраїлевіча Коренмана. Знаходилася посада агента банку у Кілії, яку займав А. І. Фельдман [12].

Не сприяли економічному розвитку єврейської громади погроми 1865, 1905 рр. в Аккермані, 1872, 1905 рр. – в Ізмаїлі, 1917 р. – в Кілії. Лише з приєднанням Буджака до Румунії у 1918 р. ситуація значно стабілізувалася.

Аналізуючи майже 100-літне перебування євреїв у Буджаку, слід визначити, що вони значно вплинули на торговельне життя регіону, зокрема портових міст. Було б неправильним говорити про нездатність євреїв до землеробства. Скоріше кроки російського уряду в цьому питанні були непослідовними. Незважаючи на релігійні та економічні утиски, єврейська громада зростала і розвивалася у торговельному житті регіону.

Література та джерела:

1. Аникин В. Ремесленники-евреи Бессарабии в ХІХ в. // Проблемы истории и права евреев Молдовы. – Кишинев: Elan Inc SRL, 2011. – C. 43–56
2. Жуков В. И. Города Бессарабии 1861-1900 гг. Очерки социально– экономического развития. – Кишинев: Штиинца, 1975. – 291 с.
3. Комунальна установа «Ізмаїльський архів». – Ф. 56. – Оп.1. – Спр. 161: Дело о взыскании квартирных сборов с евреев, переселившихся из Николаева в Измаил. – Арк.1–93
4. Кузьмина С. Єврейське населення Бессарабії в першій половині ХІХ ст. // Етнічна історія народів Європи. – 2012. – № 14. – С. 75–79
5. Лернер О. М. Евреи в Новороссийском крае. Исторический очерк по данным из архива бывшего Новороссийского генерал-губернатора. – Одесса: Типография Г. М. Левинсона, 1901. – 239 с.
6. Материалы для географии и статистики России, собранные офицерами Генерального штаба. – Санкт-Петербург: Тип. Э. Веймара , 1862. – Т. 2: Бессарабская область. Ч. 2. / Сост. Ген. штабскап. А. Защук. – 274 с.
7. Мельник С. К. Революционное движение в Придунайском крае в период империализма (1900-1917). – Киев; Одесса: Вища школа, 1981. – 132 с.
8. Свиньин П. Описание Бессарабской области в 1816 году // Записки Одесского общества истории и древностей. – Одесса: В гор. типографи сод. Х. Алексомати, 1867. –Том шестой: с ІХ литографированными листами. – С. 175–320
9. Шевченко А. Торговельне законодавство Бессарабської області у першій половині ХІХ ст. // Науковий вісник Чернівецького університету. Історія. Політичні науки. Міжнародні відносини. – 2011. – Вип. 583–584. – С. 20–24
10. Шемяков Д. Е. Очерки экономической истории Бессарабии эпохи империализма. – Кишинев: Штиинца, 1980. – пр. 250 с.
11. Lucrarile statistice a Moldovei. Capitоlul II. Populatiunea pe 1859 si 1860. – Iasi: Directia Centrala de Statistica Ministerul de Interne al Moldovei, 1862. – 152 р.
12. Южнорусская сельскохозяйственная газета. – 1914. – 25 сентября

---

Публікація:
Шевченко, А. М. Господарська діяльність євреїв у Буджаку у ХІХ – поч. ХХ ст. / А. М, Шевченко // Історичні мідраші Північного Причорномор'я / Голов. ред. Л. Л. Левченко. – Миколаїв: Типографія Шамрай, 2021. – Випуск Х, Том І. – С. 328–337