Проаналізовано основні напрямки розвитку господарського комплексу Буджака
у складі Османської імперії. Висвітленні законодавча, податкова,
аграрна галуззі місцевої економічної системи та торговельні зв’язки.
У XV – XVI ст. Османська імперія намагалася відвоювати Буджак у Молдавії. Головною метою осман був контроль над Кілією та Аккерманом, що були конкурентами «Великому шовковому шляху», який пролягав через Константинополь. У 1503 р. молдавський господар Стефан Великий визнав османську владу в Буджаку.
Вже у 1569 р. османи переселили до Буджака Ногайську орду.
Наприкінці XVII ст. – Єдисанську та Єдичкульську орди, збільшивши
чисельність населення до 30-45 тис. осіб, що дозволило залюднити край.
Переселенці розпочали відродження перегінного скотарства й натурального землеробства. Вже на початку XVII ст. Буджацька орда селилася у 70-80 поселеннях поблизу Дуная, Ялпуга, Катлабуха та Кугурлуя. Тут ногайці розводили коней, овець, двогорбих верблюдів. Як зазначив турецький автор кінця XVIII ст.: «Верблюдами вони орали землю, вирощували просо, ячмінь для годування коней. Валахи їх презирливо називали просоїдами».
Лише кількість овець у 1769 – 1812 рр. зросла з 888 тис. до 2,7 млн. голів, яких потім продавали до Австрії, Росії, Туреччини.
Наприкінці 1811 р. та влітку 1812 р. серби та буджацькі татари випасали 23144 овець, трансільванські чабани – каралаши – 5467 голів худоби.
Таким чином у господарствах татар переважало скотарство, яке мало напівтоварний характер.
Автори середини XVII – XVIII ст. підкреслювали економічний добробут татарського населення краю.
У Буджаку (від Ізмаїла до Аккермана – автор) налічується близько 212 татарських селищ з населенням понад 45 тис. осіб, які сплачували 30 тис. левів податків».
За османськими звітами 1570 р. врожай склав 5460 тонн збіжжя, 50 тонн бобових в околицях Аккермана та 1350 тонн пшениці, 4 тис. тонн бобових поблизу Кілії. Отже загальний збір збіжжя лише поблизу цих міст становив 6810 тонн збіжжя та 4050 тонн бобових, разом – понад 662,2 тис. пудів.
Враховуючи приблизну чисельність населення у 30-50 тис. осіб, то виявляється значний продовольчий надлишок, який реалізовувався на ринках Стамбула.
Продовж XVIII ст. у структурі посівів відбулися значні зміни. Якщо у XV – XVIII ст. переважало вирощування проса, пшениці, то, з кінця XVIII ст., перевага надається вирощуванню кукурудзи. Російський урядовець П. Свіньїн пояснював це таким чином: в Османській імперії кукурудза не вважалася продовольчою культурою, тому і не оподатковувалася.
У 1783 – 1810 рр. загальний збір збіжжя зріс з 110 до 223 тис. тонн, на кожного мешканця князівства припадало понад 332 кг. зерна при річній нормі споживання у 296 кг. Звісно, що наявність таких надлишків дозволяла їх реалізацію за кордон до Османської імперії.
Важливе значення мало виноградарство та рибальство. Вино продавалося християнам в Ізмаїлі, Аккермані, Молдові. У 1763 – 1807 рр. виробництво вина тут зросло з 1,3 до 2,5 млн. відер. Майже всі 500 татарських дворів у м. Каушани мали виноградники та сади, понад 59 виноградників знаходилися поблизу м. Бендери. У 1815 р. поблизу с. Шабо лишалося ще 300 турецьких виноградників.
На початку XIX ст. в регіоні діяли понад 2000 рибних лавок, які щорічно відправляли до 2 тис. возів риби до Польщі та Росії, Стамбула та грецьких островів. В дунайських містах відбулася «рибна спеціалізація», яка була обумовлення місцем нересту риби. Так, поблизу Ізмаїла та о. Чатал ловили оселедця, поблизу Кілії, Вилково – білугу, осетра, сомів. У озерах Ялпуг, Катлабух, Китай – щуку, карася, коропа. Подібна спеціалізація свідчить про добре налагоджену рибальську справу.
Наявність надлишків продовольчої продукції зумовили відродження торговельних зв’язків з Європою та Туреччиною. З кінця XV ст. Аккерман стає одним з найбільших портів Османської імперії. У 1490 р. сюди прибули 15 грецьких, 3 італійських та 6 турецьких суден, які привезли іранські, китайські товари. Через Аккерман проходив «новий молдавський торговельний шлях»: Середній Схід – Кафа – Аккерман – Кілія – Молдавія – Львів – Краків, через який купці зі Львова, Молдавії, Польщі вивозили до Стамбула віск, мед, масло, сало, шкіри та збіжжя. Завдяки Аккерманського порту, Туреччина поєднала «молдавський» та «Великий шовковий шлях» під своїм контролем.
На початку XIX ст. до Акермана прибувало до 2 тис. турецьких суден, що вивозили як місцеві так і молдавські товари. Щорічно турецька митниця отримувала 60-70 тис. левів мита. В Ізмаїлі постійно перебували до 500 суден, здебільшого турецьких, які вивозили рибу, сіль, збіжжя. Продаж збіжжя з Томарово (Рені) до Ізмаїла та Одеси давав прибутку 200 тис. левів на рік.
У Буджаку був розповсюджений «османський торговельний звичай», за ним право на ведення торгівлі мають представники всіх станів, а також іноземці, що змозі платити торговельні податки (наприклад, «арабаджию» – 4% вартості товару; «мартосіпію» – грошовий збір за продажу худоби (2 леви 35 аспрів за вола, 1 лев за корову, 1 лев 6 аспрів за коня, 6 пар за вівцю або козу, тощо). За введення закордонної торгівлі, сплачувався турецький податок «вама» – 3% вартості експортного товару та «сардарік» збір на користь міста – 7% вартості візку товару.
На жаль, постійні російсько-турецькі війни спустошили Буджак. За підтримку одновірців – османів, російська влада виселила татар. У 1770 р. до Таврійської губернії переселили 12,5 тис. татарських родин. За час війни 1806 – 1812 рр., понад 3/4 татар втекли до Туреччини, а їх селища були зруйновані. Відвідавши Буджак у 1825 р., віце-губернатор Бессарабії Ф. Ф. Вігель згадував: «місцеві мешканці були вигнані, їх нерухоме майно передано прибульцям – болгарам та молдаванам, які не змогли повністю відродити край».
Джерела та література:
1. Вигель Ф. Ф. Замечания на нынешнее состояние Бессарабии. [Соч.] Филиппа Филипповича Вигеля. Москва: Унив. тип., 1892. 121 с. (Прил. к журн. «Русский архив». 1893. № 3).
2. Свиньин. П. П. Статистика. Описание Бессарабской области. Составлено ведомства государственной коллегии иностранных дел надворным советником Павлом Свиньиным, 1.06.1816 г. Stratum plus. 2001-2002. № 6. С. 342 – 498.
3. Паламарчук С. В. Забытая земля: историческая область Бессарабия. Одесса: Астропринт, 2008. 284 с.
Публікація:
Шевченко, А. М. Економічне становище Буджака у
часи турецького панування / А. М, Шевченко //
Миколаївщина і Північне Причорномор’я: історія
і сучасність. До 100-річчя Національного
університету кораблебудування імені адмірала
Макарова: матеріали X Всеукраїнської науково-методичної
конференції. 9 жовтня 2020 року. – Миколаїв: НУК, 2020. – С. 54–56.
