Одним з важливих напрямів розвитку населених пунктів Одеського повіту впродовж ХІХ ст. стало формування культурних центрів, які в свою чергу були тим місцем, де могли б повною мірою забезпечуватися потреби місцевого населення у культурному розвитку. У другій пол. ХІХ – на поч. ХХ ст. організація доступного народного читання стає важливою складовою народної просвіти, у першу чергу – в середовищі селян. Важливу роль у вирішенні освітньо-просвітницьких питань у поселеннях відігравало повітове земство. Серед напрямків земської просвітницької діяльності у окреслений період можна виокремити створення бібліотечного фонду для збільшення доступності книг для читання у середовищі селянства.
На поч. 70-х рр. ХІХ ст. Одеська повітова земська управа констатувала гостру потребу земських шкіл у книгах для читання та, як наслідок, констатувала необхідність у формуванні якісного складу бібліотечних фондів. Враховуючи катастрофічну відсутність книг для населення повіту, у зв’язку з чим «селяни часто не тримали в руках книги роками, внаслідок чого втрачалися навички читання та письма здобуті в школі», Управа ставила собі за мету забезпечити всі школи, котрі перебували у її віданні, бібліотеками. Для цього було виписано та придбано до 100 назв найкращих видань дозволених навчальним комітетом при Міністерстві народної просвіти у кількості 25 екземплярів кожного. Водночас Управа почала спілкування з книжковими складами Санкт-Петербургу та Москви з питання надсилання нових книг та придбання 16 екземплярів природничо-історичних таблиць, виданих Імператорським вільним економічним товариством. Завдяки окресленим діям повітової Управи кожній земській школі було надано визначену кількість книг, що склали основу шкільних бібліотек, доступних як для учнів, так і для селян, котрі могли користуватися бібліотекою під наглядом шкільного вчителя [6 , c. 38].
Н. П. Богданов-Бєльський. Учениці. 1901.
На початку 90-х рр. ХІХ ст. Одеським повітовим земством розглядалися питання щодо організації курсів з повторення шкільної програми розрахованих на осіб, котрі завершили навчання в земських школах. З метою реалізації намічених планів у 1893 р. було виділено кошти у розмірі 3 025 руб. Частину з окреслених коштів було направлено на дофінансування з метою поповнення фондів існуючих шкільних бібліотек [13, с. 85].
Водночас із збільшенням кількості населення повіту та числа шкіл, підвищення рівня якості навчання та відповідно зростання чисельності учнів в них, зростала потреба населення в книгах.
З метою оптимізації роботи пришкільних бібліотек Першим з’їздом вчителів Одеського повіту у 1902 р. було створено комісію у складі п’яти членів, в обов’язки яких увійшло складання списку літератури з подальшим розподілом її на категорії для поповнення бібліотечної мережі сільських шкіл [10, с. 16].
Розвиток існуючої мережі пришкільних бібліотек потребував постійної активізації фінансування для поповнення книжкових фондів з боку земства. Проте при збільшенні мережі означених установ асигнування лишалося незмінним протягом останніх п’яти років, починаючи з фіксації сум складом Управи в 1897 р., та обмежувалося середньою сумою у розмірі 15 руб. 70 коп.
Для більшості шкіл окреслена сума була абсолютно недостатньою та не покривала навіть попиту учнів на книги, натомість для навчальних закладів з малою кількістю учнів сума могла вважатися навіть більш ніж достатньою, враховуючи, що до обслуговування бібліотекою крім учнів допускалися також селяни [10, с. 16].
Станом на 1903 р. книжковий фонд всіх бібліотек земських шкіл повіту нараховував 31 152 одиниці. При цьому, в учительських секціях шкільних бібліотек нараховувалося 3 024 книги. В середньому на кожну школу приходилося 427 томи.
Н. П. Богданов-Бєльський. Нова казка. 1891.
Кількість осіб, котрі скористалися можливістю взяти книги у бібліотеках при сільських закладах освіти, сягала відповідно: 1 925 учнів, або в середньому на школу 53 особи, та 1 343 мешканців сіл, або в середньому 37 осіб. Учням було видано 23 246 книг, в середньому на кожного приходилося по 12 примірників. Селянам же було надано в користування 8 005 видань, або, в середньому по 6 книг на кожного. Разом була зроблена 31 251 книговидача, що в середньому на одну школу дорівнює – 868 екземплярів.
У порівнянні з 1901 р. середня кількість читачів на кожну освітню установу зросла на 13 осіб у контингенті учнів та на 11 у контингенті селян, середня книговидача на одну школу зросла на 180 книг у кожному навчальному закладі [2, с. 13].
Станом на 1904 р. кількість томів, як в учительських секціях при шкільних бібліотеках, так і в самих шкільних бібліотеках зросла. За даними Одеської земської повітової управи середній показник укомплектованості окреслених установ становив 452 одиниці на кожну школу. Видано в користування було 47 870 книг, з них не залученим до навчального процесу 18 320 екземплярів, у тому числі дорослим – 10 308, що складало 21,5 % від числа всіх видач. В середньому, на школу, було видано 647 видань, учням – 399, решті – 148. При цьому необхідно зазначити, що окреслені середні значення не можуть точно відобразити рівень доступності більшості книг для населення, оскільки співвідношення наповнюваності освітніх установ учнями та кількісним забезпеченням їх друкованими виданнями було нерівномірним [3, c. 215].
З кінця 90-х рр. XIX ст. важливу роль в процесі розвитку освіти та культурному просвітництві жителів Одеського повіту починають відігравати місцеві загальнодоступні бібліотеки-читальні.
Виникнення сільських бібліотек, як відокремлених закладів стало органічним продовження процесу розвитку шкільної освіти. Таким чином, окрім власне пришкільних бібліотек, населення також могло користуватися книгами з народних бібліотек читалень.
В межах Одеського повіту Херсонської губернії формування мережі сільських бібліотек бере свій початок у 1898 р. [4, с. 18]. У 1899 р. при Одеській земській управі було виокремлено структурний підрозділ «Шкільне відділення», в обов’язки службовців котрого було покладено, в тому числі, заготівлю та розсилку книг для бібліотечних закладів [8, с. VIII].
На початку ХХ ст. у повіті було відкрито п’ять безкоштовних бібліотек-читалень ім. Пушкіна в селах: Кубанка, Курисово-Покровське, Корсунці, Анатоліївка та Корениха [4, с. 17].
У 1901 р. на спільні кошти благодійника Ф. Ф. Павленкова та Одеського земства було організовано ще п’ять бібліотек читалень ім. Пушкіна в селах Петровське (Солониха), Северинівка, Біцілієвка (Бецилівка), Ряснопіль та Слов’яно-Сербка. Також було відкрито бібліотеку ім. Кундерта в селі Олександрівка (Арнаутське), та розпочала свою роботу волосна бібліотека-читальня при Граденицькій волості [4, с. 18], у котрій видача книг проводилася волосним писарем. Іншими бібліотеками завідували вчителі, отримуючи за виконання бібліотечної роботи додаткову винагороду в розмірі 25 руб. на рік [12, с. 36].
У 1902 р. друкарнею повітового земства було видано «Устав народных библиотек читален в Одесском уезде» [14], у котрому регламентувалась діяльність сільських бібліотек. Завдяки цьому процес поширення книг в селах поступово активізувався.
Форма суттєвої частини волосного (сільського) вироку
з приводу влаштування сільської бібліотеки
Розширення бібліотечної системи, як провідника в життя корисних знань, було нерозривно пов’язане з ростом грамотності серед населення та потреби в доступній книзі для читання, частково завдяки «проведенням в селянське середовище культурних починань в справі сільського господарства» [4, с. 18].
У той же час зазначалося, що доцільним було відкрити народні бібліотеки в кожному шкільному районі з населенням, хоча б у 2 000 жителів.
Більшість сільських бібліотек повіту розміщувалися у приміщеннях, котрі цілком відповідали своєму призначенню. В середньому на кожну читальню приходилося до 530 примірників книг. Найбільш забезпечені книгами були установи в селах Корсунці та Олександрівка: в першій – фонд налічував 754 томи, в другій – 1 034 екземпляри відповідно [4, с. 18].
Проте, через слабке фінансування народні читальні не завжди могли задовольнити інформаційні потреби читачів та поповнити фонди необхідними комплектами книг. Як наслідок, на 1909 р. у повіті число бібліотек скоротилося до восьми [5, с. 16]. В середньому на одну бібліотеку приходилося 30 433 особи обох статей та 1 206 квадратних верст території повіту [12, с. 34].
Необхідно зауважити, що відвідування та функціонування бібліотек було неоднорідним. Так, земську бібліотеку ім. Пушкіна в м. Анатоліївка, населення котрого нараховувало 3 881 мешканця, відвідувало 452 жителя, кількість видачі книг становило 19 756 примірників, що в середньому становило 44 книги на одного відвідувача.
Земська бібліотека ім. Кундерта в с. Арнаутське з населенням у 999 душ обслуговувала 110 читачів, її книговидача складала 2 071 примірник, що в середньому дорівнювало 19 книг на одного читача. У окреслений період Граденицьку волостну бібліотеку відвідувало близько 50 осіб, при населенні 13 818 жителів у двох селах волості – Троїцькому та Граденицях [5, с. 16]. Проте, вже через рік число читачів бібліотеки зросло до 280 осіб, з них – 169 чоловічої та 111 жіночої статі. Кількість книговидач становило 698 примірників, що в середньому – 2,5 книги на одного читача [12, с. 34].
Найбільш популярними серед населення були відділи: белетристики, географічний, історичної та релігійно-моральної літератури, природознавства й за тематиками сільського господарства [12, с. 35].
В подальшому розвиток бібліотечної справи значно активізувався. У 1910 р. на засіданні чергової сесії Одеського повітового земського зібрання було підняте питання про відкриття 10 бібліотек в селах: Візирка, Великий Буялик, Тузли, Куртівка, Біляївка, Троїцьке на Дністрі, Нечаяне, Комісарівка, Петровське (Солониха) та Ільїнське-Парутине.
При цьому Зібрання ухвалило виділити на перший час 500 руб. для відкриття бібліотек-читалень, «надавши на розсуд Управі обрання пунктів, в яких бажано в першу чергу відкриття таких» [11, с. XI]. Проте, враховуючи фактор зменшення асигнування і з дозволу губернатора Херсонської губернії, в 1911 р. було відкрито п’ять бібліотек, а саме в селищах: Нечаяне, Візирка, Троїцьке, Куртівка та Великий Буялик [9, с. XXXVI].
Поступово земські бібліотеки ставали невід’ємною ланкою процесу просвіти, що у свою чергу мало істотний вплив на культурну атмосферу і освітній простір сіл Одеського повіту.
У якості яскравого прикладу можна навести земську бібліотеку-читальню с. Троїцьке, де до уваги її відвідувачів був влаштований постійний кінематограф, на якому кінокартини супроводжувалися поясненнями [1]. Окрім цього Троїцька земська бібліотека-читальня нерозривно вела свою діяльність з культурно-освітнім товариством села Троїцьке «Народний Дім», організованого у 1918 р. з ініціативи групи селян і робітників інтелігентної праці. Об’єднавши свої зусилля, вони активно долучилися до процесу поширення та залучення населення до системи культурних цінностей. Крім того, ними прищеплювалися новомодні культурні розваги, а також форми світського проведення часу. Вони намагалися робити все можливе для: 1) відкриття в кількох пунктах села шкіл грамотності для дорослих, 2) організації гуртків самоосвіти для навчання кооперації, політичної економії, історії, географії та ін.; 3) проведення лекцій і постійного наукового кінематографа; 4) організації концертів і вистав [7].
Констатуємо, що, починаючи з 1870-х рр., Одеське повітове земство розпочало перші кроки у напрямку розвитку бібліотечної справи, створюючи на першому етапі в основному бібліотеки при земських народних школах. З кінця 1890-х рр. зусиллями земства в межах повіту починає функціонувати ціла мережа земських бібліотек-читалень.
Отже, наприкінці XІX – початку XX ст. земські шкільні та сільські бібліотеки Одеського повіту відіграли значну роль в освітньому та культурному розвитку населення й прищепленні йому духовних цінностей. Бібліотеки фактично стали важливим центром життя громади, надаючи освітні та розважальні (організація дозвілля) послуги. Важлива роль читання серед селян може бути підтверджена показниками книговидачі, які активно зростали протягом 1880-х – 1910-х рр.
Як і в часи земств, сьогодні життя сучасного села неможливо уявити без бібліотеки. Вона сприяє формуванню соціально-культурного простору, бере активну участь у житті громади, є центром духовного спілкування. Її основна мета зберегти і передати культурні традиції, забезпечити пам’ять поколінь, сприяти розвитку рівня освітніх потреб соціуму.
Духовне та культурне відродження українського народу неможливо уявити без впливу бібліотеки, бо саме вона є одним із активних чинників виховання загальнолюдських цінностей.
