ПРО ОРГАНІЗАЦІЮ
   

ПРОЄКТИ
  • Мапи
  • Книги
  • Статті
  • Періодика


  • ОБЛАСНИЙ ПОДІЛ
  • Березівський р-н
  • Б-Дністровський р-н
  • Болградський р-н
  • Ізмаїльський р-н
  • Одеський р-н
  • Подільський р-н
  • Роздільнянський р-н

  • Баштанський р-н
  • Вознесенський р-н
  • Миколаївський р-н
  • Первомайський р-н


  • СТАТИСТИКА




    Статті
    МАПИ   |   КНИГИ   |   СТАТТІ   |   ПЕРІОДИКА   |  

    А Б В Г Д Є Е Ж З І И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я
    A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z

    МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ ОСНАЩЕННЯ ТУЗЛЯНСЬКОГО СОЛЯНОГО ПРОМИСЛУ ОДЕСЬКОГО ПОВІТУ ХЕРСОНСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ (ОСТАННЯ ЧВЕРТЬ ХІХ – ПОЧ. ХХ СТОЛІТТЯ)

    Економічний розвиток поселень Одеського повіту Херсонської губернії середини-кінця ХІХ ст. починає доповнюватися різними галузями промислового виробництва. Окрім виробництва товарного хліба, поселяни починають активно залучатися до видобутку та переробки нерудних корисних копалин, таких, як глина та вапняки, виробництво цегли, черепиці та різка будівельного каменю. Одним з напрямків розвитку приморської зони поселень повіту стало збирання лиманської осадної солі, чому сприяла мережа лиманів на березі Чорного моря в межах Одеського повіту [4].


    Поздовжній і поперечний розріз соляного лиману [4, вставка до с. 294].

    Тузлівський соляний промисел було організовано в останній чверті. ХІХ ст. на соляній засухі, що перебувала у власності купця І гільдії І. М. Бродського. Розробка ж промислу проводилася компанією «Сарача і К?» на умовах, за якими власник надає кошти для організації промислу, а прибуток отримує у вигляді третьої частини видобутої солі [1, с. 390; 5, c. 344].

    Поселення Тузли та озеро Солонець-Тузли на фрагменті «Спеціальної карти Європейської Росії» (під редакцією Генерального Штабу підполковника Стрельбицького). Л. 33

    Фінансування з боку землевласника дозволило компанії швидко та досить якісно облаштувати промисел, та забезпечити його морською водою. Через відсутність у засухі ропи її доводилося доставляли каналом, перші 150 сажнів якого розташовувалися в морі маючи вигляд довгого жолобу, збитого з дошок та розташованого на козлах. Наступна частина, проходила через піщаний пересип, і мала вигляд рівчаку, 150 сажнів стін якого викладені дошками, висота яких, не перевищує одного аршину з такою ж шириною нижньої частини, решта відстані була прорита у місцевому мулі, що дозволило не укріплювати стіни дошками. Загальна довжина каналу складала близько однієї версти [1, с. 390; 2, c. 87].

    Тузлівські соляні промисли на фрагменті «Військово-топографічної карти Російської Імперії».
    Ряд ХХХ. Лист 10

    Морська вода каналом потрапляла до засухи, не доходячи до осадочних басейнів ще близько версти, обмежена огорожею, що майже повністю перегороджувала засуху й мала довжину близько 620 погонних сажнів при висоті півтора аршини, та такій же ширині. На ній було облаштовано ряд шлюзів для пропуску води у перший, підготовчий, басейн. Шлюзи, облаштовані на огорожі, ходили в пазах, облаштованих трьома стойками до чотирьох вершків товщиною. Під порогом кожного з шлюзів забито ряд шпунтових дошок [1, с. 390]. З північної та північно-західної сторін промисел був огороджений земляними греблями, з метою відводу від засухи прісних вод. На них, також, було організовано ряд шлюзів.

    Промисел складався з трьох рядів осадочних басейнів, розташованих вздовж берегів, та рядом басейнів для підготовки ропи. Осадочні басейни у більшості своїй були відокремлені один від одного невеликими валами, висотою дві дошки, ті ж, що розташовувалися при березі, мали вал висотою в одну дошку. Два басейни для підготовки ропи займали середину засухи, і також були огороджені невеликими валами висотою вже в три дошки та шириною один аршин.

    На відміну від кримських соляних промислів, шви дошок на Тузлянському промислі не конопатилися рослинами чи іншими матеріалами, місцевий мул повністю задовольняв робітників при промазці швів, не пропускаючи при цьому воду. Усі вони були оснащені системою шлюзів для пропуску морської води, випуск вод на промислі не здійснювався з метою швидшого насичення соляного розчину та початку його випарювання.

    Розподіл морської води по басейнам здійснювався за допомогою шести гвинтів Архімеда, вартість кожного з яких, не перевищує 500 рублів, що разом не перевищує 3.000 рублів. Використання гвинтів дозволяло власникам промислу зекономити на купівлі парової машини та паливі для неї, окрім цього, гвинти не потребували вартісного догляду. Також важливим фактором використання гвинтів перед паровою машиною була дороговизна забезпечення останньої необхідною кількістю прісної води для безперебійної роботи [1, с. 390]. Гвинти, окрім цього, виготовлялися на промислі силами місцевих теслярів та ковалів, з активним залученням до виготовлення поточного ремонту та експлуатації агрегатів жителів сусіднього села Тузли. Активне використання гвинтів відбувалося при заповнені осадових басейнів, при цьому працюють по двоє коней та чотири зміни погоничів. Плата останніх – шість-сім рублів у місяць, утримання коней було зручним та дешевим завдяки близькості поселення [1, с. 394].

    Одним з аспектів підприємницької діяльності власників соляного промислу був продаж солі. З цією метою ними було збудовано пристань в акваторії Березанського лиману для відправки вантажів до сусідніх великих, міст – Одеси, Очакова та Миколаєва. Пристань облаштована на самому лимані, в трьох-четвертих версти від його гирла та в семи верстах на північ від земської переправи. Вона була збудована з дерева і мала вигляд помосту шириною один та довжиною 75 сажнів розташованого на козлах, забитих в дно лиману на один сажень. Проте, навіть таке облаштування не захищало пристань від перевертань при штормах.

    Підвезення вантажів до пристані здійснювалося воловими упряжками та парокінними підводами шляхом найму місцевих жителів. За доставку на пристань плата здійснюється з кожної тисячі мішків, кожний з яких мав вагу п’ять пудів, за різними тарифами відповідно до лінії басейнів, з яких возиться сіль. Що, відповідно, становило 11 рублів зі східного ряду осадочних басейні, 13 з північного та 15 західного [1, c. 390].

    Проте, доставка водою через пристань на лимані мала і ряд незручностей. Мілкий фарватер, глибина якого біля пристані досягала п’яти футів, не дозволяв завантажувати судна повністю, через що їм доводилося виходити у відкрите море маючи на борту половину вантажу, і вже там довантажуватися з дрібних суден до загальної тоннажності у вісім – десять тисяч пудів. Іншим фактором, що утруднював транспортування солі через Березанську пристань, було використання її для відвантаження зернового хлібу. Проте, для прикладу у 1883 р. загальна млявість хлібної торгівлі в причорноморських портах дозволила не лише зосередити пристань на цілковито соляних вантажах, а й заробити на різниці між вартістю доставки Тузлянської та Кримської солей до Одеси. При низькій вартості транспортування першої – у середньому в дві копійки, транспортування другої стабільно коштувало чотири копійки з пуда. Це, в свою чергу, дозволяло максимально здешевити вартість першої, що збільшувало об’єми її купівлі перед Кримської та Куяльницькою сіллю [1, c. 389; 3, c. 57-58].


    Озеро Солонець Тузли.
    Джерело: www.0512.com.ua

    Таким чином, сіль Тузлянського соляного промислу, завдяки дешевій, проте не зовсім зручній доставці, могла конкурувати не лише з сіллю видобутою на кримських соляних озерах, але й з тою, що була зібрана на сусідньому Куяльницькому лимані. Технічне ж оснащення, організоване з врахуванням місцевих умов та можливостей власників й робітників, дозволяло промислу довгий час лишатися рентабельним при мінімальних витратах на утримання та ремонт матеріально-технічного оснащення.

    Література:
    1. Богачев В. Тузловский и Куяльницкий соляные промыслы. Горный журнал 1883. №3, Март.
    2. Бурксер Є. Солоні озера та лимани України (гідрохімічний нарис). Київ, 1928.
    3. Отчет Одесской уездной земской управы за 1900 год. Одесса: Славян. тип., 1901.
    4. Першке Л. Соляные озер северного прибрежья Черного моря и основания для рациональной их разработки. Горный журнал. 1880. №3, Март.
    5. Список населенных мест Херсонской губернии и статистические данные о каждом поселении / Губернский статистический комитет. Херсон: типография Губернского Правления, 1896. [2], XXIV, 544 c.
    © Дробний В.С.
    Стаття надійшла 09.10.2021 р.


    Публікація: Дробний В. С. Матеріально-технічне оснащення Тузлянського соляного промислу Одеського повіту Херсонської губернії (остання чверть ХІХ – поч. ХХ століття) / В. С. Дробний // Матеріали 20-ї Всеукраїнської наукової конференції «Актуальні питання історії науки і техніки» / Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК. – Київ, 2021. – С. 94–96
    Автори статей

  • Аргатюк С. С.
  • Баковецька О. О.
  • Волосєвич Є. С.
  • Гулянович І. М.
  • Джумига Є. Ю.
  • Дробний В. С.
  • Єфімов Г. В.
  • Жосан С. І.
  • Кобилюк О. В.
  • Моторна І. В.
  • Позняков В. А.
  • Сапожніков І. В.
  • Шевченко А. М.






  • © КРАЄВЄД 2013-2022        Відкриваємо історію одеського краю