Краєвид с.Казбеки. Посеред поля два старих «журавля»
Багато моїх земляків чули, а хтось навіть і бачив чисельних паломників, послідовників балтського ієромонаха Інокентія, які ще до недавніх пір кожного року збиралися в селі Казбеки (до 2016 року – Куйбишевське) нинішнього Подільського району, де розташований підземний монастир «Райський сад». [1, с. 497]
Я також двічі відвідував богослужіння у цьому дивовижному місці. Було видно, що інокентіївці привнесли у свою віру багато елементів молдавського народного православ'я, такі як, наприклад, шанування святих колодязів.
Тут мені довелося напитися води зі знаменитої «святої» криниці, до якої водила нас місцева доглядачка - матінка Серафіма. Криниця дуже глибока, вода в ній чиста та холодна.
Але ні сама матінка Серафіма, ні місцеві жителі, з якими я спілкувався на цю тему, не змогли мені чітко розповісти історію «святості» цієї криниці.
Матінка Серафіма, зберігачка святинь Райського саду, 2014 р.
Довгий час не давала мені спокою ця загадка і ось одного разу мені до рук потрапили архівні матеріали [2, с.44]
1926 року, і тепер, спираючись на них я можу винести одну з версій цієї таємниці. Треба додати,
що події про які йдеться у статті, пов’язані з сусіднім селом Липецьке [3]. Чимало його мешканців
стали одними з засновників інокентіївського «Райського саду», на місці якого пізніше виникло село Казбеки.
Землі «Райського саду» з криницями.
Фрагмент військової топографічної карти 1914, 16-17 рр.
*****
Весною 1910 року до Балти з Липецького прийшла самотня жінка. Звали її Єфросинія. Їй вдалося потрапити на сповідь до самого перинція (отця) Інокентія.
Ієромонах Інокентій
Вона пройшла в келію і зніяковіло тихим голосом розповіла святому отцеві свою історію і про той біль, який привів її сюди. Єфросинія нещодавно втратила дитину. Горе не просто не відпускало, їй ставало гірше й гірше, дитина з’являлася їй і уві сні, і наяву. Все валилося з рук і вона не могла ні про що інше думати, ніж про це своє нещастя.
Інокентій уважно вислухав її, а потім поклав на її голову долоню і промовив:
- Завтра приходь, дам відповідь.
Вранці наступного дня, після служби, отець Інокентій знаком покликав Єфросинію і вимовив:
- Я молився і просив Господа пробачити тобі, а святого Феодосія стати твоїм заступником. Бог милосердний.
Він простить тебе, але ти маєш для цього зробити так, як передав мені Божий угодник, святий Феодосій.
Підеш додому. Вранці, поки не зійшла роса, запряжеш двох волів, босоніж сядеш у віз.
Але віжки в руки не бери і волами не керуй. Крикни на них і нехай ідуть.
Там, де воли самі зупиняться і почнуть жувати траву ти злазь.
На цьому місці тобі належить викопати криницю.
Як знайдеш місце, молись, Бог простить тебе і відпустить твій гріх.
А душа невинна знайде спокій. Копати колодязь найми тільки хрещених і благочестивих людей.
Велика слава буде про ту воду і до криниці завжди приходитимуть люди. Іди…
Як сказав Інокентій, так і зробила Єфросинія.
Вранці, при величезному скупченні народу пішли по густій траві воли з молодою босоніжкою, яка просто сиділа на возі. Воли йшли довго не зупиняючись і вже біля самої церкви зупинились. Коли це сталося, гучне зітхання пролунало на околиці й люди стали навколішки молячись.
Жінка впала на траву і довго плакала. Потім підвелася і сказала, що їй з'явився Святий Дух і Бог пробачив її.
Четверо чоловіків відразу взялися копати криницю, а батюшка почав голосно читати Євангеліє. Вісті про цю подію швидко розлетілися по всій окрузі й усюди тільки про це мова йшла.
Через десять днів при величезному скупченні народу відбулося освячення колодязя. Тисячі людей з'їхалися сюди з усіх околиць. Проводили службу декілька священників з прилеглих сіл. На Балтський монастир зібрали величезну суму пожертвувань.
До криниці, як і передбачав Інокентій, почали стікатися люди з усіх боків, особливо з Бессарабії, прочани
сподівалися на зцілення цілющою водою. Багато хто запевняв, що бачив у колодязі на власні очі - явлення Богородиці,
інші – лише її ікону, треті – образ Миколи чудотворця, четверті – мандрівні вогники, збурення та плескіт води, тощо…
У січні 1911 року місцева влада з нагоди п’ятдесятиріччя визволення царем Олександром II селян від кріпацького ярма вирішила біля криниці встановити йому пам'ятник. Це ще більше посилило унікальність та «святість» криниці.
«Бачите, сам цар визнав колодязь святим» - говорили місцеві та діяльно взялися за збір пожертв на влаштування каплички біля криниці та вкотре - на Балтський монастир.
*****
Я знаю, що послідовники Інокентія не визнаються православною церквою, тому й намагаюсь не втручатися у суперечку, яка триває вже понад 100 років.
Та ця історія не може бути предметом суперечки: вона була ретельно записана у слідчих справах того часу. Я ж намагався передати її так, щоб вона відгукнулась в душах читачів, проросла вірою та добротою - заради цього вона і сталася.
Криниця ця й сьогодні стоїть, глибина її сягає близько 53 метрів.
Вода в ній «зуби ріже» і напрочуд смачна, особливо, якщо ви прийдете сюди у липневу спеку.
Навколо чисто, а повітря та небо наповнені неземною чистотою й добротою.
Старовинна інокентіївська криниця глибиною 53 м.
Поряд - невелика капличка з криницею.
Капличка з криницею всередині
Якщо вам пощастить побувати там, згадайте цю історію. І ви неодмінно відчуєте невимовне відчуття Божого благословення.
